Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Поняття про волю, функції волі. Вольова регуляція поведінки.

Розвиток та виховання вольової активності людини.

Класифікація вольових якостей особистості.

Поняття про волю, функції волі. Вольова регуляція поведінки.

Тема 1.3.3. Вольова активність особистості

Ключові поняття: воля, функції волі , вольова регуляція поведінки, , вольова активність, вольові якості особистості

 

Література:

1. Загальна психологія: Підручник \ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська та ін. – К.: Либідь, 2005. – 464с.;

2. Максименко С.Д., Соловієнко в.О. Загальна психологія. – Підруч. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 704 с.;

3. Русинка І.І. Психологія: Навч. Посібник – К. : Знання 2007 . -367 с.

Найскладнішим питанням у сучасній психології є зміст феномана волі. Коли психологія в середині 19 ст. стала самостійною наукою, то ніхто з психологів не сумнівався, що воля – реальність психіки людини, джерело специфічної людської активності.Однак природу феномена волі чітко пояснити не вдавалося. І сьогодні це питання залишається досить проблематичним. Про це свідчить зміст деяких підручників із пси­хології, автори яких або остаточно зняли питання поняття волі, або розглядають його як явище діяльності.

У сучасній психології дискусії щодо розв'язання проблеми волі точаться навколо таких важливих питань, як специфіка та природа волі, співвідношення в ній морального, емоційного, інтелектуально­го. Одними з центральних нині залишаються питання змісту волі, її мотивів, цілей, а у зв'язку з цим і проблема її структури. Чіткого виз­начення психічної реальності, що відповідало б змісту поняття "воля", досі немає.

На сучасному етапі актуальність вивчення і розуміння волі зу­мовлена тим, що в повсякденному житті, в художній, філософській, традиційній психологічній літературі люди постійно вживають терміни, прямо пов'язані з поняттями вольової сфери особистості. На побутовому рівні кожний чітко розуміє, що він хоче висловити, використовуючи ці терміни, але науковці намагаються з'ясувати сутність, природу, своєрідність таких понять, як "вольова діяльність", "вольовий акт", "вольова поведінка", "вольова дія", "вольовий вчинок", "вольові якості", "вольове зусилля", "вольовий стан", "вольові прояви", "вольові процеси", "вольова регуляція", "вольові вміння", "вольові компоненти", "вольова активність", "вольові напруження" тощо. Вже сам факт існування в житті люди­ни відповідних явищ заперечує можливість нівелювання такого поняття, як "воля". Оскільки дати остаточне визначення волі не­можливо, зупинимося на психологічному розумінні волі як елемен­ту психіки та її функціях.



Интернет реклама УБС

Найбільший ступінь вияву у вольовій діяльності притаманний активності особис­тості. Воля — не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням досягти мети, зу­силлям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруже­ності, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це — специфічні властивості волі. При цьому важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення волі до активності (не можна підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу

характеристику — умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Свідомість і воля є самостійними, хоча й сполученими та пере­січними аспектами психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою оз­накою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.

Воля "втручається" в перебіг інших психічних процесів, набли­жаючись до тих законів, яким вони підпорядковуються. Але закони функціонування вольових процесів не тотожні законам функціону­вання мислення, пам'яті, уявлень тощо, незважаючи на наявність останніх у вольових процесах.

Дуже чітко сформулював свою позицію щодо цього С. Л. Рубін-штейн, який зазначав, що один і той самий процес може, і зазвичай буває, і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вивчаючи вольо­ві процеси, ми вивчаємо вольові компоненти психічних процесів. З цього можна зробити висновок про можливість опосередкованого шляху вивчення вольових процесів через характеристику інших психічних процесів. Точніше, треба говорити про вольовий характер сприймання, пам'яті тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов'язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості.

Емоції, однак, не є точними регуляторами активності людини, вони забезпечують лише загальну мобілізацію всіх систем організму. Вибіркова мобілізація психофізичних можливостей людини здій­снюється завдяки вольовій регуляції, це "механізм" тонкого регулю­вання активності людини.

Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Рефлексія та аналіз проблемної ситуації вимагає "вмикання" вольових актів — це "моменти руху" діяльності. В моменти "пуску" і "зупинки" вольового регулювання роль інтелекту найбільш виражена.

 

З історії психології відомо, що поняття "воля" було введене як пояснювальне щодо зародження дії, яка ґрунтується не тіль­ки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення.

В античній філософії це поняття дуже чітко подавав у своїх творах Арістотель. Він розумів, що знання не має спонукальної сили, але воно постійно стикається з силою етичних вчинків лю­дини, і тоді поведінка здійснюється не тому, що так хочеться, а тому, що так треба. Філософ наголошував, що не знання, а інша сила викликає дію згідно з розумом. Ця сила народжується з розумової частини душі через поєднання розумового рішення з прагненням до дії. В концепції Арістотеля воля визначала не тільки ініціацію довільних дій, а й вибір та регуляцію їх при здійсненні. При цьому сама воля могла розумітися і як самос­тійна сила (утворення душі), і як здатність людини до певної активності, що йде від неї самої.

У подальшому інтенсивна розробка уявлень про волю роз­починається тільки в XVIIст. і триває у XVIII—XIX ст., заНового часу, позначеного бурхливим розвитком природничо-наукових і психологічних знань. Ці уявлення можна розмежувати на три напрями, які в сучасній психології представлені як мотиваційний і регуляційний підходи та підхід "вільного вибору".

 

Отже, історія розвитку уявлень про волю свідчить про не­однозначність та багатоплановість розуміння цього поняття. За сучасного стану вивчення поняття волі його ще не можна підвести під загальну психологічну категорію.

 

Сутність і значення волі можна розглядати в такому поєднанні: активність – воля – свідомість.

Воля — здатність до вибору дій, що пов’язана з доланням внутрішніх та зовнішніх перешкод.

Воля виявляє себе у двох взаємопов’язаних функціях: спонукальній та гальмівній.

Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Ак­тивність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх оточу­ючих тощо). Активності притаманні мимовільність і довільність перебігу дій і поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та по­ведінки свідомо поставленою метою. Така активність не підпорядко­вується актуальним спонуканням, вона характеризується здатністю підніматися над рівнем вимог ситуації (надситуативністю).

Можна вказати ще на одну особливість спонукальної функції. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює до­поміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значу­щим), викликаючи переживання, що пов'язані з передбачуваними наслідками дії. Так, після тривалого виконання нецікавої роботи ди­тина відмовляється продовжувати її. Але достатньо експериментато­ру попросити попрацювати ще, аргументуючи це тим, що таким діям треба буде навчити інших дітей, що вони хочуть цього, і дитина охо­че погоджується і тривалий час виконує монотонну роботу. В тако­му разі дитина побачила себе в ролі "вчителя" і смисл ситуації для неї змінився.

Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану сис­тему — ієрархію мотивів — від природних потреб до вищих спону­кань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелек­туальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим, а акцент переноситься на проблему спрямованості особистості. Основним виявом волі стає вчинок.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукаль­ною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б не­можливе без гальмівної функції. Прикладами гальмівної функції можуть бути окремі вияви людської вихованості. Так, перебрати на себе відповідальність у складній справі, знаючи, що співучасник мо­же "зламатися", щоб дати йому шанс піднятися; витримати осуд оточуючих, якщо справа, яка засуджується, принесе користь у май­бутньому. Особливо часто гальмівна функція необхідна в повсякден­ному житті. Це може бути рішення стриматися у принциповій для людини суперечці; не дати виходу агресії; довести нецікаву, але необ­хідну справу до кінця; утриматися від розваги задля занять тощо. ф Отже, в понятті "воля" виразно простежується цілісний характер психіки людини. На думку Л. С Виготського, генеральний шлях розвитку психіки пролягає крізь міжфункціональні зв'язки. Тому вивчення феномена волі виводить нас на дослідження особистості, свідомості, самосвідомості особистості, її мотивів і потреб, емоцій і мислення, пам'яті та уяви. У проблемі волі, як у жодній іншій, потрібна реалізація принципу єдності психіки.

 

Заслуга традиційної психології полягає не тільки в увазі до проб­леми волі, а й у визначенні важливих положень, що стосуються цього феномена.

1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини, її формування пов'язане з появою і розвитком трудової діяльності.

2. Воля не є природженою чи генетично даною здатністю, вона формується в процесі життя, в реальній діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.

3. Вольова регуляція — це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності та можли­вості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.

4. Розвиток волі тісно пов'язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотиваційно-смисловою сферою, з розвитком свідомості та самосвідомості, особистості загалом.

 

Як ми з'ясували, за вольовою регуляцією стоїть єди­не системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як вищу психічну функцію (ВПФ).

Л. С Виготський свого часу говорив про необхідність уточнен­ня термінології, за допомогою якої дається психологічна характе­ристика волі. Сучасні дослідники волі (В. А. Іванников) наполяга­ють на тому, що воля у людини формується як вища психічна функція.

Ідеї Л. С Виготського про розвиток вищих психічних функцій можуть стати основою для вироблення критерію оцінки вольового розвитку. ВПФ — одне з основних понять сучасної психології. Це складні психічні процеси, прижиттєво сформовані, соціальні за своїм походженням, опосередковані за психологічною будовою і довільні за способом свого існування. Вирізняють два рівні цих психічних утворень: природні, які детерміновані дією генетичного фактора, та культурні, які формуються цілком під впливом соціальних взаємодій. Важливою характеристикою ВПФ є їх опосередкованість різними психологічними знаряддями — знаковими системами (словами, схемами, картинами, формулами тощо). Се­ред психологічних знаків мова відіграє провідну роль, тому мов­леннєве опосередкування ВПФ являє собою найбільш універсаль­ний спосіб їх формування.

Якщо розглядати волю як вищу психічну функцію, як продукт історичного розвитку, необхідно розуміти кожний вольовий процес передусім як процес соціальний, суспільний, інтерпсихологічний.

Волі властиве соціальне походження такою ж мірою, як і свідо­мості людини в цілому. Воля являє собою інтеріоризацію соціальних цінностей у суб'єктивне надбання і принцип поведінки. Спочатку одна людина обґрунтовує необхідність певних вимог, а інша їх вико­нує, а потім людина сама ставить перед собою вимоги й виконує їх. Подібний підхід до генезису функції волі приводить до розгляду її як мовленнєвої поведінки, оскільки слово є завжди знак або символ. У розвиненому вольовому акті відбувається перетворення мовлення

у виконання дії. В онтогенезі розвиток волі полягає в тому, що дитина спочатку виконує поради, прохання, накази інших (дорос­лих) у спільній діяльності та управляє іншими, а надалі навчається керувати собою, використовуючи мовлення як універсальний засіб спілкування.

Генезис ВПФ розкриває механізм побудови над природними, за рівнем нижчими, мимовільними функціями культурних, вищих, довільних функцій. Отже, існують два рівні організації волі як ви­щої психічної функції.

О Онтогенетично нижчим ступенем розвитку волі є гіпобулічні ре­акції (примітивні, неусвідомлені вольові акти). Це так звана "сліпа" воля (без усвідомлення ситуацій), яка не пов'язана з інтелектуаль­ними механізмами і залежить від актуального моменту. Так, уже під час кризи першого року життя для дитини характерний активний інтерес до навколишнього. Визначальним для цього періоду стає ви­яв гіпобулічної волі. У дитини виникають перші вияви протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Ці явища називають гіпобулічними в тому розумінні, що вони становлять якісно нижчий ступінь у розвитку вольових дій; належачи до вольової реакції, во­ни ще не диференційовані на волю та емоції.

♦ Другим, вищим ступенем є цільова, культурна воля. Рівень організації цієї волі — результат суспільно-історичного розвитку, продукт культурного розвитку дитини (дорослої людини) під впли­вом соціального середовища.

Соціальний характер волі як вищої психічної функції виявляється в тому, що дитина (доросла людина) організує свою поведінку, нав­чається довільно управляти нею за допомогою психологічних знарядь (знаків). Воля формується в процесі використання дитиною щодо са­мої себе тих засобів, які застосовує до неї інша людина. Так, самоко­нтроль і регуляція своєї поведінки: вміння стримувати безпосередні імпульси, прагнення підкорити свою поведінку відомому ігровому пра­вилу, спрямувати поведінку відповідно до мети гри, — все це елемен­ти саморегуляції, які можна назвати вольовими процесами. Первісні їх прояви виникають у спільній взаємодії (гра за правилами) дітей.

На запитання "Що таке воля: міф чи реальність?", яке постає не тільки перед психологами, а й перед усіма людьми в повсякденно­му житті, слід відповісти — така психічна реальність, як воля, існує. І її треба розуміти як вищу психічну функцію.

Якими ж є критерії волі та які умови потребують ви­яву вольової регуляції поведінки?

Критерії волі. Існує чотири типи критеріїв волі, які виявляються:

1) у вольових діях;

2) у виборі мотивів і цілей;

3) у регуляції внутрішніх станів людини, її дій та різних психіч­них процесів;

4) у вольових якостях особистості.

Критерії волі з необхідністю передбачають відповіді на такі за­питання: Як ці критерії трансформуються у психіці людини, ство­рюючи вольову поведінку і свідому активність особистості загалом? Що являють собою вольові дії, за яких умов вони проявляються? Що є передумовою вольових дій та чинниками вольових зусиль лю­дини? Які основні стадії складної вольової дії? На чому базована здатність до вольової регуляції поведінки?

Умови вольового регулювання поведінки. Воля спонукає особистість до свідомої активності, цілеспрямованої і планомірної поведінки. Вольове регулювання поведінки детерміноване умовами, за яких во­но відбувається.

З одного боку, волю визнають внутрішньою активністю психіки, що пов'язана з цілепокладанням, виникненням прагнень, внутріш­ньою напруженістю та мобілізацією зусиль для подолання труд­нощів і перешкод. Специфічним для внутрішніх проявів вольової поведінки є існування внутрішнього інтелектуального плану, який може спрямовувати всі існуючі в людини в певний момент спону­кання таким чином, що провідним мотивом стає свідомо поставле­на мета. Однак свідома реалізація мети може не узгоджуватися з внутрішніми перешкодами, які залежать від самої людини:

• внутрішнім станом (стомленість, хвороба, емоційні переживання);

• конкуруючими мотивами і цілями;

• необхідністю вибору одного з двох несумісних бажань (підготовка до іспиту і гра в футбол);

• внутрішнім конфліктом між соціально значущою і особистісно значущою метою тощо.

З іншого боку, воля пов'язана із зовнішньою активністю людини, оскільки побудова внутрішнього інтелектуального плану не може вичерпно характеризувати вольову поведінку людини. Виконання, доведення до остаточного результату намірів становлять зовнішні прояви волі. Виконання ж планів, рішень, намірів потребує змін реальної дійсності. Ці зміни стикаються з реальними перешкодами, зовнішніми труднощами:

• фізичними перепонами, перешкодами, складністю дій, новизною обставин тощо;

• соціально заданими діями, які не узгоджуються з власними соціаль¬но прийнятими діями;

• відсутністю потрібних матеріальних умов;

• зовнішньою протидією конкурентів;

• економічними, соціальними чи політичними катаклізмами тощо.

При цьому слід вказати на відносність поділу на внутрішні та зовнішні перешкоди й труднощі, тому що подолання кожної зовнішньої перешкоди передбачає внутрішні вияви волі, і навпаки. Водночас одна з особливостей активності людини характеризується тим, що результат активності не завжди збігається з її метою. Втакому разі людина схильна пояснювати і шукати причини наслідків своїх дій у зовнішніх або внутрішніх перешкодах.

Схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім силам і обставинам, або навпаки — власним зусиллям та здібностям, має назву локусу контролю (від лат. locus — місцезнаходження та від франц. controle — перевірка). Люди, схильні пояснювати причини своїх дій та поведінки внутрішніми факторами (здібності, характер, внутрішній стан тощо), мають тенденцію до внутрішньої (інтернальної) локалізації контролю. Так, людина з інтернальним локусом контролю при невчасному виконанні завдання шукатиме причини цього у власних здібностях, особливостях пам'яті чи мислення, у своїй неорганізованості чи повільному темпі активації. Психологи відзначають, що інтернали послідовні в досягненні мети, схильні до самоаналізу, організовані, незалежні, комунікабельні.

Люди, схильні приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам (доля, обставини, природні перешкоди тощо), мають тенденцію до зовнішньої (екстернальної) локалізації контролю. Вони обов'язково знайдуть пояснення своєї неуспішності у справі в зовнішніх перешкодах: неправильно представленому плані, хибно поданих розрахунках, недостатній матеріальній базі тощо. Установ­лено, що екстернали невпевнені у своїх здібностях, тривожні, не до­водять свої наміри до кінця, безвідповідальні, непослідовні.

Специфічність волі полягає в тій ролі, яку вона виконує в ак­тивному житті людини, в здійсненні її зв'язків з навколишнім середовищем. Ці зв'язки реалізуються через свідому організацію і саморегуляцію активності, а саме, через самоорганізацію діяльності та поведінки людини. Для здійснення зв'язку людини з середови­щем необхідні специфічно людські практичні й пізнавальні дії як цільові акти поведінки.

Мимовільні й довільні дії.Загалом при вивченні поведінки лю­дини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольо­вими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії.

Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, який іде від периферичної нервової системи. Ці дії бувають як при­роджені, так і набуті. До них належать: природжені орієнтувальні, захисні, хапальні дії. Фізіологічною основою природжених ми­мовільних рухів є механізм безумовних рефлексів, тоді як набуті мимовільні рухи та дії базуються на механізмі умовного рефлексу. На початку онтогенезу організм людини через ці природжені й на­буті мимовільні дії взаємодіє із зовнішнім середовищем, тому вони є корисними і необхідними.

Довільні дії виникають у зв'язку з центральним, кірковим слідо­вим подразненням за наявності в корі півкуль оптимального збуд­ження. Мимовільні і довільні дії не протилежні одні одним, між ни­ми немає чіткої межі. Один і той самий умовно-рефлекторний рух може бути мимовільним, якщо він викликається периферичним под­разненням, але він стає довільним, якщо зумовлений центральним, кірковим подразненням. Слід відзначити, що довільні дії притаманні вже вищим тваринам. Про це свідчать дослідження довільних рухів у тварин, проведені І. П. Павловим. Але довільні дії людини якісно відрізняються від таких дій у тварин. Специфічно людські дії харак­теризуються тим, що вони, по-перше, виходять з усвідомлених мо­тивів і спрямовані на визначення засобів досягнення усвідомленої мети; по-друге, нерозривно пов'язані з роботою другої сигнальної системи, створюються за умов високодіяльного стану мозку — осе­редку оптимального збудження — домінанти; по-третє, вони пов'язані з мовленнєвим мисленням, рефлексією, це розумні дії. От­же, довільні дії — це цілеспрямовані дії, які виходять з усвідомлених мотивів та нерозривно пов'язані з відображенням мети і засобів її досягнення.

Вольові дії. У традиційній психології вольовими називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язані з по­доланням труднощів. Багато дослідників основні ознаки вольових дій бачать у наступному:

• свідомому подоланні перешкод на шляху до досягнення мети;

• конкуруючих мотивах;

» наявності вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій:

• усвідомлені, цілеспрямовані, умисні, здійснюються за власним свідомим рішенням;

• зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власни­ми) чинниками, тобто завжди існують підстави, на яких дії мають виконуватися;

• можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого по­чатку, або в процесі їх здійснення;

• можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуван­ням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Недостатність спонукання до дії може виникати в разі конку­ренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим особистісним чи конфлікту двох рівноцінних мотивів; дефіцит спонукання може виникати в діях без актуальної потреби або коли постає необ­хідність подолання перешкоди без урахування психічних, фізичних та операційних наслідків дії тощо.

Реалізаційну мотивацію дії забезпечує спонукальна функція волі. Фактично "спонукання мотивами" — це необхідний аспект вольо­вого акту в разі недостатності (дефіциту) реалізаційної мотивації дії, прийнятої людиною для обов'язкового виконання.

Іншими словами, воля — це єдиний, комплексний процес психічного регулювання поведінки (дій, вчинків) людини. Вольова регуляція поведінки як регуляція спонукання до дії відбувається на основі довільної форми мотивації, коли людина умис­но й усвідомлено створює допоміжні спонукання (гальмування) до дії через зміну смислу дії.

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. Y. Температура тіла та її регуляція.
  4. А/. Поняття про судовий процес.
  5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  9. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
  10. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
  11. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
  12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 1.3. Психологія особистості | Класифікація вольових якостей особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.