Де шукати джерела, причини виникнення справжньої, дійової активності, які причини її зниження?

Відповісти на це запитання можна лише визначивши, як саме життєві цінності, потреби людини співвідносяться з суспільними вимогами і нормами. А потреби людини і норми часто заходять між собою в суперечність. Якщо в процесі діяльності досягається предмет задоволення потреби, з'являється почуття як особистісного, так соціального "насичення", то задоволеної, "насиченої" предметом активності бути не може, тому що це вже не буде активність. Однак, що рухає активністю, якщо не предмет? Спрямована на діяльність, яка має справу з предметом, активність визначається суб'єктом. Людина як суб'єкт власного життя здатна до контролю за своєю активністю. Проте активність, що зводиться (з боку суб'єкта) тільки до контролю, не може привести до вибору конструктивних способів діяльності.

Дістаючи задоволення від характеру діяльності, а не тільки від результату, особистість завдяки активності не потрапляє в повнузалежність від соціальних вимог і установок, а набуває нових здібностей розв'язання соціально-психологічних суперечностей, утверджується в правильності своєї позиції, переконується в її адекватності життю.

Отже, основною властивістю активності є належність її людині, суб'єкту, поза яким вона не може існувати. Відповідно суб'єктові активності притаманні всі характеристики суб'єкта діяльності (психічні, моральні, соціальні, професійні тощо), але тільки більш особистісно забарвлені.

Активність виникає як життєвий витвір особистості, яка усвідомлює, що все необхідне від суспільства вона одержить завдяки своїй діяльності (праці), якою вона обмінюється з іншими людьми.

Активність породжується потребою в діяльності, являє собою вищий порівняно з діяльністю рівень, її характер визначається й опосередковується вищими життєвими потребами. Але якщо діяльність ще не сформувалася, якщо не склалася сама особистість, її вищі життєві потреби, то активність може виступати не у функції координатора, а у функції дезінтегратора життя людини. У цьому розумінні вона може не мати свого предмета, не виявляється яскраво в конкретному виді діяльності.

Якщо безпредметна діяльність є соціально безперспективною, то безпредметна активність — явище соціально небезпечне, соціально небажане. Бездіяльна, неспрямована активність соціально й особистісно "приречена", тому що не має своєї мети, свого предмета та власне задоволення.

Активність (як і діяльність) реалізується впродовж усього життя людини, тому має тривалий, проте нерівномірний характер. Періоди підвищення та зниження активності не завжди відповідають біологічному віку людини, її можливостям. Часто буває так, що в старості людина ще активно працює, а молода людина здається старою через нездатність (небажання) знайти своє місце в житті.

Активність може мати і різну спрямованість — на конкретні досягнення (матеріальні блага, кар'єру тощо) або на високі дувні цінності.

Долучення до активності таких психологічних особливостей, мотиви особистості, її спрямованість, здібності, ціннісні орієнтаціївизначає власне психологічну характеристику активності.

Із внутрішніх характеристик особистості важливу роль у зростанні її відіграють мотиви. Однак мотив більшою мірою пов'язується з діяльністю, розглядається як спонукання до неї. Якщо в структурі людської діяльності особистісному мотиву відводиться певне місце, то яке ж співвідношення мотиву й активності?

Активність, охоплюючи всю сферу її соціально-психологічних взаємодій (з суспільством, з собою), містить сукупність мотивів. Для активності завжди характерна ієрархія мотивів, які в її внутрішній структурі займають певні ціннісні місця. Співвідношення активності й мотивів може набувати або гармонійного, або суперечливого характеру. І якщо суперечності (боротьба) мотивів на етапі формування активності сприяють її підвищенню, то на етапі реалізації активності така боротьба перетворюється на її гальмо.

Активна людина (у різноманітних формах) намагається зняти особистісну невизначеність, незавершеність (під час діяльності), і тут її надмірна саморегуляція виступає своєрідним гальмом активності. Проте саморегуляція людини не обмежується контрольними функціями. В процесі саморегуляції особистість зважає не лише на міру активності, а й на власний стан, можливості, всю сукупність мотивів.

Активність особистості може бути деформованою через втрату нею ролі суб'єкта діяльності. Тільки за наявності зазначеної якості, за здатності особистості виступити повноправним суб'єктом діяльності можлива справжня гармонійна активність.

На сучасному етапі психологи теоретично і методологічно розробляють варіанти розв'язання такої проблеми, як зростання соціальної активності. Вирішення цієї проблеми — складова стратегії перебудови і психології, і свідомості людей. Соціальна активність являє собою не тільки суспільно необхідне явище, а й має глибоко індивідуальні корені, що вимагає вивчення її на рівні конкретної особистості, конкретної індивідуальності.

Структура активності (на відміну від діяльності) до цього часу мало досліджена в психології. У загальноприйнятому визначенні, презентованому А. В. Петровським, активність розглядається як реалізація потреб особистості.

Потреби мають як особистісний так і суспільний характер. Наприклад, задоволення потреби в їжі — особистісна потреба, потреба в засвоєнні досвіду, знань належить до суспільних.

Потреби розрізняють за походженням і характером предмета.

За походженням потреби можуть бути природними і культурними.

Природними потребами вважають ті, які необхідні для збереження , підтримання життя людини та її нащадків. Усім людям притаманні природні потреби у сні, захисті від холоду чи спеки, істоті протилежної статі тощо. Якщо якась із природних потреб тривалий не буде задовольнятися, то людина може загинути або не зможе продовжити свій рід.

Хоча природні потреби сучасної людини характерні і для первісних людей, і для тваринних предків людини, проте за психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. Протягом життя людини змінюються засоби і знаряддя задоволення потреб, зазнають змін і самі потреби. Таким чином природні потреби людини мають суспільно-історичний характер.

У культурних потребах виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів людської культури. Найелементарнішою культурною потребою є необхідність використовувати виделку і ніж під час задоволення потреби в їжі.

За будь-якого економічного і суспільного ладу залежно від виховання і засвоєння певних звичаїв і форм поведінки людина набуває різних культурних потреб. Якщо такі потреби не задовольняються, то вона не гине, але суто людське в ній тяжко страждає.

За характером предмета потреби можуть бути матеріальними і духовними.

У матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в одязі, житлі, предметах побуту тощо), у духовних — залежність від продуктів суспільної свідомості. Людина відчуває потребу поділитися своїми думками і почуттями, потребу читати книги, журнали, дивитися кінофільми, слухати музику тощо.

Духовні потреби нерозривно пов'язані з матеріальними. Для задоволення духовних потреб потрібні, безумовно, матеріальні речі (книги, газети, папір, фарби тощо).

Існують певні особливості розвитку потреб людини. Так, дії маленької дитини, яка самостійно користується ложкою, неможливо віднести цілком до тих, що задовольняють природні потреби. Сама ложка зовсім не потрібна для задоволення потреби в їжі. Але під впливом виховання подібні предмети починають виступати для дитини як необхідна умова такого задоволення. Не сама потреба як така, а суспільно прийняті способи її задоволення починають диктувати форми поведінки.

Таким чином, уже на перших стадіях розвитку активності дитин її стимулами

Активність людини вже з раннього віку регулюється досвідом усього людства і вимогами суспільства. Цей тип поведінки настільки специфічний, що для його позначення у психології застосовується термін діяльність. Які ж основні психологічні риси цього особливого, специфічно людського типу активності?

Однією з основних рис, що відрізняє діяльність від активності, є те, що зміст діяльності не визначається лише потребою, яка її спричинила. Зародившись завдяки потребі як джерелу активності, діяльність керується метою. Мета, тобто те, на що спрямована діяльність, заради чого вона відбувається, виступає як своєрідний регулятор активності. Перш ніж щось робити (будувати, досліджувати), людина уявляє цей процес, планує його. По завершенні процесу діяльності отримують результат, що відповідає усвідомленій меті.

Щоб психічна регуляція діяльності була успішною, психіка має відображати об'єктивні властивості речей і визначати ними (а не потребами організму) способи досягнення поставленої мети. Адже Діяльність виробляє власною поведінкою людини здатність керувати так, щоб реалізувати цілеспрямовані дії, а саме — стимулювати та підтримувати активність. Втім, активність як така не задовольняє потреб людини, що виникають у неї, тобто вона не супроводжується безпосереднім підкріпленням. Все це переконує в тому, що Діяльність особистості нерозривно пов'язана з мисленням та волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних і вольових процесів.

Діяльність — усвідомлена і цілеспрямована активність людини, і зумовлена потребами спрямована на пізнання та перетворення світу.

Отже, діяльність — це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про діяльність. Основні характеристики активності та діяльності. Творча діяльність.	\|	Розглянемо внутрішні та зовнішні характеристики людини як суб'єкта активності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.