Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Гетьманство Ю. Хмельницького

План.

1. Іван Виговський — гетьман України (1657-1659 рр.).

2. Гадяцький договір 1658 р.

3. Гетьманство Ю. Хмельницького і Переяславські статті 1659 р.

4. Іван Брюховецький і Московські статті 1665 р.

5. Андрусівський мир 1667 р.

6. «Велика Руїна»

1. Іван Виговський — гетьман України (1657-1659 рр.) і основні напрямки його державної політики

Іван Виговський походив із православного шляхетського роду.

У 1638 р. він став писарем при комісарі Речі Посполитої над Військом Запорізьким.

На початку Визволь­ної війни І. Виговський у складі війська Стефана Потоцького брав участь у битві під Жовтими Водами, під час якої потрапив у полон, і був викуплений Б. Хмельницьким у татар.

Обійнявши посаду генерального писаря, І. Виговський став найближчим сподвижником гетьмана.

Після смерті Б. Хмель­ницького старшинська рада, що відбулася в Чигирині у вересні 1657 р. обрала І. Виговського гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького, а на старшинській раді в Корсуні в жовтні 1657 р. він був проголошений повноправним гетьманом.

І. Виговський продовжив зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького на зміцнення особистої влади гетьмана і укріплення Української держави.

Уже на Корсунській раді на противагу російському впливові ним були укладені дого­вори зі Швецією і Кримським ханством, а в 1658 р. — Гадяцький договір з Польщею.

У внутрішній політиці І. Виговський орієнтувався на коза­цьку старшину, надаючи їй різні пільги і земельні воло­діння.

Це призвело до збільшення поборів та експлуатації рядового козацтва і селянства. Виговський сприяві частко­вому відновленню шляхетського землеволодіння в деяких пів­денних полках.

Це викликало виступ проти гетьмана запорожців на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем і частини реєстрового козацтва, очолюваного одним із претендентів на гетьманство полтавським полковником Мартином Пушкарем.

У жовтні 1657 р. гетьманові удалося придушити заколот на Січі, однак, вже в лютому 1658 р.запорожці за під­тримки московського уряду знову повстали.



Интернет реклама УБС

За рахунок знач­них поступок (збільшення російських гарнізонів в українських містах, ріст податків і т.д.) І. Виговському удалося домовитися з Москвою й у тому ж лютому він скликав у Переяславі нову Раду, яка підтвердила його повноваження.

Для зміцнення свого становища гетьман майже відразу після переобрання на новий термін уклав союз із кримськими тата­рами. За допомогою 40-тисячної татарської орди і сербських найманців у травні 1658 р. він розгромив внутрішню опозицію (М. Пушкар загинув, Я. Барабаш потрапив у полон і був страчений) і зруйнував Полтаву.

У результаті цієї караль­ної експедиції загинуло близько 50 тис. чол.

Однак союз із кримським ханом відштовхнув від І. Виговського багатьох його однодумців.

Розправившись з опозицією, яка підтримувала царський уряд, І. Виговський пішов на повний розрив з Москвою.

До боротьби з Росією він спробував залучити Річ Посполиту, уклавши з нею Гадяцький договір 1658 р.

Після цього цар оголосив І. Виговського зрадником, оголосивши йому війну.

Навесні 1659 р. 150-тисячна російська армія вторглась в Ук­раїну.

Велика перемога гетьманських військ у Конотопській битві в 1659 р. відкривала перспективу для успішного завер­шення війни з Росією, однак на цей час посилився антигетьманський рух на Лівобережжі.

Скориставшись цим, царський воєвода О. Трубецькой перейшов у наступ і зайняв Переяслав.

У той же час погіршилося становище гетьмана і на Правобе­режній Україні, де опозиція (І. Богун, І. Золотаренко, Я. Сомко, П. Дорошенко, І. Сірко) згрупувалася навколо Ю. Хмельни­цького.

Намагаючись врятувати ситуацію, І. Виговський при­був у табір опозиції під Германівкою, скликавши там «чорну раду», але козаки навіть не захотіли слухати його пояснень.

Він змушений був тікати, склавши гетьманську булаву.

2. Гадяцький договір 1658 р.

Гадяцький договір 1658 р. був укладений гетьманом І. Виговським з урядом Речі Посполитої у м. Гадячі.

Він був спробою зберегти суверенітет України в умовах російської експансії.

За договором Україна (у межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств):

- повинна була входити на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське.

- Усі три держави повинні були проводити спільну зовнішню політику.

- На чолі князівства Руського повинен був стояти гетьман, який обирався довіч­но Радою і затверджувався королем.

- Раді, до якої входили представники козаків, міщан, духовенства і шляхта від всіх українських земель, повинна була належати законодавча влада.

- В Україні мала бути власна державна скарбниця, карбу­ватися власна монета, існувати своя армія (ЗО тис. коза­ків і 10 тис. найманого війська), діяти найвищий судовий трибунал.

- Польські і литовські війська могли перебувати на території України тільки під командуванням україн­ського гетьмана.

- Церковна унія скасовувалася, а право­славна церква в усьому зрівнювалася з католицькою.

- В Україні має бути засновано два університети, а колегіумів і гімназій з латинською і грецькою мовами навчання - «скільки потрібно».

- Передбачалося вільне друкарство.

- Козакам гаран­тувалися їхні соціальні права, а за поданням гетьмана щорічно 100 козаків одержували шляхетство.

Таким чином, Гадяцький договір узаконював українську державність і за­безпечував можливість боротьби за об'єднання всіх україн­ських земель.

Надзвичайно сильні антипольські настрої в українському суспільстві зумовили неприйняття договору переважною біль­шістю козацтва.

Польська сторона також не збиралася реалізу­вати державну рівноправність України. Усе це унеможливило реалізацію договору і призвело до усунення І. Виговського в гетьманства.

14.09.1659 р. неподалік від Фастова чорна рада обрала гетьманом 19-річного Юрія Хмельницького, який спочатку проводив політику лояльності до Росії.

Але росій­ський уряд, відчуваючи свою перевагу, нав'язав йому новий договір (Переяславські статті 1659 р.), що надавали Україні лише обмежену автономію в складі Росії.

Його умови не могли не викликати глибокого розчарування і обурення серед козаків і старшини, особливо Правобережжя.

Юний Ю. Хмельницький не мав авторитету серед стар­шини, не міг твердо тримати кермо влади і швидко став іграш­кою з руках лідерів політичних угруповань.

Усвідомлюючи свою слабість як керівника, він вже в лютому 1660 р. почав висловлювати сумніви в доцільності свого перебування на посаді гетьмана.

У ході російсько-польської війни, яка незабаром почалась, Ю. Хмельницький не зміг чітко визначити зовнішньо­політичну орієнтацію і тому діяв повільно і нерішуче.

Він допус­тив розгром російської армії під командуванням В. Шереметєва і пішов на підписання нерівноправного договору з польським урядомСлободищенського трактату 1660 р.

За цим договором на Правобережній Україні розташувалися на постій жовніри (польська наймана армія), що грабували населення, а також поверталися у свої маєтки вигнані раніше польські пани.

Це викликало масове повстання проти гетьмана. Ю. Хмельни­цький після двох невдалих спроб поширити свою владу на Лівобережжя відмовився від гетьманства і постригся в ченці під ім'ям Гедеон.

Після його відходу Гетьманщина фактично поділилася на Лівобережну і Правобережну. Причому лівобережна старшина орієнтувалася переважно на Росію, правобережна - на Польщу.

3. Переяславські статті 1659 р.

Переяславські статті 1659 р. закріплювали зміни в україн­сько-московських політичних відносинах, викликані поси­ленням Росії й ослабленням українського козацтва.

Договір, укладений Юрієм Хмельницьким, на відміну від договору 1654 р., був нерівноправним. Згідно з Переяславськими стат­тями 1659 р.:

- російські воєводи зі своїми гарнізонами, крім Києва, розта­шовувалися в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві й Умані;

- гетьман утрачав право проводити самостійну зовнішню політику, оголошувати війну або надавати військову допомогу сусіднім державам;

- Київський митрополит переходив під владу московського патріарха (Українська православна церква відкинула цю стат­тю як неправомірну);

- заборонялося без царського дозволупереобирати гетьмана, призначати і зміщати генеральну старшину і полковників;

- гетьман і його уряд повинні були видавати російським поміщикам їхніх кріпаків, що утекли в Україну;

- козацькі загони повинні піти з Білорусії.

Таким чином, за договором українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину імперії.

Павло Тетеря (семінар)

Павло Тетеря в 1663-1665 рр. був обраний правобережними козаками гетьманом замість Ю. Хмельницького, що призначив його своїм спадкоємцем. До цього він був переяславським пол­ковником, генеральним писарем, якийсь час знаходився на службі при дворі польського короля і за Ю. Хмельницького польських окупантів і їхнього союзника ТІ. Тетері піднялася хвиля повстань. До кінця року основні вогнища народного повстання були придушені, а територія Правобережжя перетво­рилася на руїни. Загинуло близько 100-120 тис. чол., десят­ки тисяч були захоплені в полон кримськими татарами.

Запідозривши змову проти себе в середовищі правобережної старшини, П. Тетеря домігся від польської влади ув'язнення архімандрита Гедеона (Ю. Хмельницького) і розстрілу І. Виговського (котрий став на той час польським сенатором і київським

воєводою).

Однак, наростаюче народне повстання проти гетьманської влади, підтримане запорожцями під проводом І. Сірка і лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, змусило П. Тетерю в червні 1665 р., захопивши гетьманські клейноди і військову скарбницю, утекти до Польщі. Правобережжя залишилося без гетьмана.

Чорна рада в Ніжині 1663 р. (семінар)

Чорна рада в Ніжині 1663 р. була скликана для обрання гетьмана козаками Лівобережної України після зречення Ю. Хмельницького від влади . Названа «чорною» тому, що по­ряд з козацькою старшиною, реєстровцями і запорожцями в ній брали участь нереєстрова козацька голота і міська біднота.

Рада проходила на тлі загострення соціальних протиріч у Геть­манщині, викликаних експлуатацією старшиною рядового козацтва. Старшинські угруповання висунули своїх кандида­тів - ніжинського полковника Василя Золотаренка і наказного гетьмана Якима Сомка. Напередодні кандидати в гетьмани домовилися не застосовувати силу під час ради. Однак, на самій раді під час виборів гетьмана запорозький кошовий Іван Врюховецький організував голоту на збройні сутички проти інших кандидатів, обіцяючи їй розправитися зі старшинами-здирниками, зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння Під час бійки на раді був навіть перекинутий поміст, на якому сидів представник російського царя, що спостерігав за обранням гетьмана (він підтримував кандидатуру Брюховецького). Таким чином, за допомогою козацької голоти І. Брюховецький домігся обрання себе гетьманом.


Читайте також:

  1. Iз листа Богдана Хмельницького до шведського короля Карла Густава (16 листопада 1656 р.)
  2. Березневі статті” Б.Хмельницького.
  3. Визначте причини, характер і рушійні сили визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького.
  4. Воєнні дії під керівництвом Б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу 1648-1653рр.Зборісвький та Білоцерківський договори.
  5. Воєнні дії під керівництвом Б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу 1648-1653рр.Зборісвький та Білоцерківський договори.
  6. Гетьманство Павла Скоропадського
  7. Гетьманування Ю. Хмельницького. Події України.
  8. Доля послала українському народові високоосвіченого й загартованого в боях з турками і татарами козацького провідника Б. Хмельницького.
  9. Доля послала українському народові високоосвіченого й загартованого в боях з турками і татарами козацького провідника Б. Хмельницького.
  10. Економічний розвиток Запорізької Січі та економічні погляди Б.Хмельницького
  11. Згадайте, в яких битвах кримський хан зрадив Б.Хмельницького




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Програмне забезпечення для аудитора | Іван Брюховецький

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.