Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

1. Бернську конвенцію було прийнято 9 вересня 1886 р. Вона є одним з найстаріших міжнародних договорів, відкритим для приєднання для будь-якої держави. В ній беруть участь 147 держав світу, які, згідно зі ст. 1 Конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори (Бернський Союз) з метою, як зазначено в преамбулі, «охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні і художні твори».

Первісний текст даної Конвенції неодноразово переглядався. Вперше – у 1908 р. (Берлін), потім – у 1928 р. (Рим), 1948 р. (Брюссель), 1967 (Стокгольм) та у 1971 р. (Париж). Найбільш повно Конвенція діє у вигляді Паризького Акта від 24. 07. 1971 p., зміненого 2. 10. 1979. р. Саме щодо цього тексту Законом України від 31. 05. 1995 р. було надано згоду на обов'язковість (у вигляді приєднання України до Бернської конвенції) і він набув чинності для нашої держави 25. 10. 1995 р.

У зв'язку із зазначеними переглядами тексту Бернської конвенції механізм її застосування Державами-членами є складним. Загальне правило щодо застосування Паризького Акту сформульоване у ст. 32 (1) Акта так: цей Акт замінює у відносинах між країнами Союзу і тією мірою, в якій він застосовується, Бернську конвенцію від 9 вересня 1886 року і всі наступні акти її перегляду. Проте Акти, які раніше набули чинності, продовжують застосовуватися в цілому або тією мірою, в якій Паризький Акт не замінює їх в силу попереднього правила, у відносинах між країнами Союзу, які не ратифікують цього Акту або не приєднаються до нього.

До речі, якщо дві країни Бернського Союзу пов'язані різними іншими актами перегляду Бернської конвенції, проте не пов'язані Паризьким Актом, їх взаємні відносини регулюються актом, який є найбільш раннім зі спільних (для них) за датою свого прийняття. Крім того, згідно зі ст. 28 (2) Паризького Акта, Іспанія, Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Франція будуть пов'язані (між собою та у відносинах з іншими країнами Союзу) Всесвітньою конвенцією про авторське право, переглянутою у Парижі 24 липня 1971 р.

2. Сфера дії Бернської конвенції.За Конвенцією, охороні підлягають «літературні і художні твори», визначення яких (ст. 2) є досить широким: ним охоплюються всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, хоча за законодавством країн Союзу зберігається право приписати, що літературні і художні твори або будь-які певні їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені у тій або іншій матеріальній формі.

За законодавством країн Союзу зберігається також право визначити ступінь застосування їх законів до творів прикладного мистецтва і промислових рисунків і зразків, а також умови охорони таких творів, рисунків і зразків. Так само зберігається право повністю або частково вилучити із охорони політичні промови і промови, виголошені під час судових процесів, та визначити умови, на яких лекції, звернення та інші публічно виголошені твори того ж виду можуть відтворюватися в пресі, передаватися в ефір, повідомлятися для загального відома по дротах і бути предметом публічних повідомлень, коли таке використання виправдовується інформаційною метою.

Охорона, передбачена цією Конвенцією, застосовується (ст. 3):

а) до авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів як випущених у світ, так і не випущених у світ;

б) до авторів, які не є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів, випущених у світ вперше в одній з цих країн або одночасно в країні, що не входить до Союзу, і в країні Союзу.

Слід мати на увазі, що автори, які не є громадянами однієї з країн Союзу, але мають своє звичайне місце проживання в одній із таких країн, прирівнюються для цілей цієї Конвенції до громадян цієї країни, а твір вважається випущеним у світ одночасно у кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом тридцяти дні після першого його випуску.

До речі, охорона застосовується, навіть якщо зазначені вище умови не виконані, у двох випадках, а саме:

• до авторів кінематографічних творів, виробник яких має свою штаб-квартиру або звичайне місце проживання в одній із країн Союзу;

• до авторів творів архітектури, споруджених у будь-якій країні Союзу, або інших художніх творів, що є частиною будівлі чи іншої споруди, розташованої в будь-якій країні Союзу.

Нарешті, Конвенцією визначено термін «випущені у світ твори». Це - твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору. З іншого боку, не є випуском у світ представлення драматичного, музично-драматичного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, повідомлення по дротах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ твору мистецтва і спорудження твору архітектури.

3. Принципи охорони за Бернською конвенцією.Згідно зі ст. 5 (1) Конвенції, щодо творів, яким надається охорона, автори користуються в країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особо наданими цією Конвенцією. Це ніщо інше, як принцип національного режиму,який вище (див. гл. 6. 3. 2) вже розглядався. Спеціального пояснення вимагає лише одна частина наведеного положення - вислів «крім країни походження товару». Дане виключення ніяким чином не може бути витлумаченим як таке, що дозволяє законодавцю країни походження твору обмежувати обсяг прав авторів - цьому заперечує вказівка щодо «прав, особо надаваних цією Конвенцією». Проте, у країні походження твору законодавство може бути більш сприятливим, порівняно з іншими країнами Союзу. Саме задля того, щоб не обмежувати дію власного законодавства у країні, яка є країною походження твору, у Конвенції і сформульоване дане виключення. Звертаю увагу ще на один момент: права, які будуть надані у подальшому, згідно з загальним принципом права, отримують зворотну силу для всіх випадків захисту за Конвенцією.

Принцип автоматичності охорони.Стаття 5 (2) Конвенції передбачає, що користування наданими за Конвенцією правами і їх здійснення не пов'язані з виконанням будь-яких формальностей у державі, де охорона вимагається, тобто до автора не повинні висуватись умови реєстрації твору, депонування, робитись посилання на необхідність видання якогось акту, відсутність взаємності між відповідними державами і т. ін. Інакше кажучи, у необхідних випадках у відповідній державі твору авторові негайно надається національний режим захисту, бо вважається, що всі необхідні за законодавством цієї держави формальності щодо надання охорони такого твору вже є виконаними, оскільки, за припущенням, всі вони вже виконані у державі походження твору.

Принцип незалежності охорони.За цією ж статтею, користування наданими Конвенцією правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору. Дію даного положення можна проілюструвати на такому прикладі: відомий твір Б. Пастернака «Доктор Живаго» було вперше опубліковано у 1957 р. в Італії. Колишній СРСР не був членом Бернського союзу, а зазначений твір в СРСР не видавався аж до його розпаду, тому в СРСР права Пастернака не захищались. Проте даний твір, як виданий в одній з держав – членів Союзу, і досі знаходиться під захистом Конвенції.

4. Правила застосування Конвенції.Бернською конвенцією передбачено низку положень, спрямованих на однаковість застосування її вимог, головним серед яких є таке (ст. З0 (1), ст. 18): ратифікація або приєднання держави до Конвенції автоматичноспричиняють до визнання всіх її положень і одержання всіх переваг, встановлених цією Конвенцією (правило зворотної дії). Саме з цієї причини ряд держав утримується від членства в ній, а у деяких з членів виникають певні ускладнення в застосуванні її окремих положень.

Бернська Конвенція, з точки зору охорони авторських прав, розрізняє такі поняття, як «країна походження твору» та «країна, в якій виникла потреба в охороні» (ст. 5). У їх співвідношенні виникають певні питання, які Конвенція намагається вирішити. Загальне правило захисту сформульоване у Конвенції так: крім установлених цією Конвенцією положень, обсяг охорони, однаково як і засоби захисту, що забезпечують автору охорону його права, регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в такому захисті. Проте, необхідність охорони прав може виникнути і в державі походження твору, в зв'язку з чим у ст. 5 (3) Конвенції вказано, що охорона в країні походження твору регулюється внутрішнім законодавством цієї країни. При цьому, країною походження вважається:

а) для творів, вперше випущених у світ у будь-якій країні Союзу - ця країна; для творів, випущених у світ одночасно в кількох країнах Союзу, що надають різні сторони охорони,- та країна, законодавство якої встановлює найкоротший строк охорони;

б) для творів, випущених у світ одночасно у будь-якій країні, що не входить до Союзу, і в одній із країн Союзу,- ця остання країна;

в) для творів, не випущених у світ, або для творів, випущених у світ вперше в країні, що не входить до Союзу, без одночасного випуску в світ у будь-якій країні Союзу, - та країна Союзу, громадянином якої є автор (з добавленням раніше зазначених у ст. 4 виключень щодо кінематографічних творів та творів архітектури).

Останнє правило охорони передбачено у ст. 6 (1). Нею встановлено: якщо будь-яка країна, що не входить до Союзу, не забезпечує достатньої охорони творам авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, ця остання країна може обмежити охорону, надавану творам авторів, які на дату першого випуску в світ цих творів є громадянами цієї іншої країни і які не мають свого звичайного місця проживання в одній із країн Союзу. Якщо країна Союзу, в якій твір було вперше випущено в світ, скористається цим правом, інші країни Союзу не зобов'язанінадавати творам, підпорядкованим такому особливому режиму, більш широку охорону, ніж та, яка надана їм у країні першого випуску в світ.

5. Строки охорони авторських прав.Загальне правило щодо строку охорони (ст. 7 (1)) встановлює, що зазначений строк становить:

• увесь час життя автора

• і 50 років після його смерті.

Хоча строк охорони, надаваний після смерті автора, починає діяти з дня смерті автора, його сплив завжди відраховується з 1 січня року, що йде за роком зазначеної смерті. До того ж, країни Союзу (ст. 7 (6) та ст. 19) мають право встановлювати строк охорони, що перевищує зазначений строк (у Німеччині, наприклад, – 70 років). Цим, головним чином, пояснюється те обмеження ст. 5 (7) «крім країни походження твору», про яке вже йшлося. Слід мати на увазі, що у будь-якому випадку строк визначається законом країни, в якій вимагається охорона; проте, якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей строк не може бути більш тривалим, ніж строк, встановлений у країні походження твору.

Ці ж положення (ст. 7^bis) застосовується до творів, створених у співавторстві, за умови, що строки, які визначаються від часу смерті автора, обраховуються від часу смерті останнього з авторів, який пережив всіх інших співавторів.

Стаття 7 (2, 3) містить два спеціальних правила. Перше з них стосується кінематографічних творів, щодо яких країни Союзу вправі передбачити, що строк охорони закінчується через 50 років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загального відома (або через 50 років після створення твору за відсутності першої умови). Друге стосується творів, випущених анонімно або під псевдонімом – 50 років після того, як твір було правомірно зроблено доступним для загального відома. Але:

• якщо прийнятий автором псевдонім не викликає сумнівів, абоавтор твору, випущеного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особу протягом зазначеного строку, то застосовується вказане вище (ст. 7 (1)) загальне правило охорони.

Нарешті, за законодавством країн Союзу зберігається право визначити строк охорони фотографічних творів і творів прикладного мистецтва, що охороняються як художні твори; проте цей строк не може бути менший ніж 25 років від часу створення такого твору.

6. Слід зазначити, що первісна редакція Бернської конвенції була пристосована до потреб розвинених країн Європи. Коли ж її дія почала розповсюджуватися на інші регіони земної кулі, прийшло усвідомлення того, що нові країни, які ще тільки розвиваються, зіткнулись з необхідністю отримання більш легкого та широкого доступу до творів, що охороняються Бернською конвенцією, зокрема - в галузях технікиі освіти.Після декількох не зовсім вдалих спроб цю проблему було вирішено шляхом прийняття Додаткового розділу Паризького (1971) Акта Бернської конвенції для країн, що розвиваються, де встановлено особливий режим охорони двох передбачених Конвенцією прав у цих країнах - право перекладу та право відтворення, які здійснюються через механізм надання виключних і таких, що не передаються, обов'язкових ліцензій на використання відповідних творів у сфері систематичного навчання. Ці ліцензії повинні передбачати справедливу винагороду авторам чи володарям цього права, тобто ця винагорода повинна бути приблизно рівною звичайним гонорарам осіб, які вільно домовляються між собою. У національному законодавстві повинна передбачатися забезпеченість правильності перекладу та точність зазначення прізвища автора на всіх примірниках твору. Вивіз з країни зазначених перекладів чи відтворень творів, виготовлених на підставі даних пільг, за межі країни, та їх випуск у світ в інших країнах заборонено.

У зв'язку зі строками охорони варто зупинитися ще на положеннях ст. 18 Конвенції, де закріплено принцип ретроохорони: ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності (або на момент нового приєднання) не стали загальним надбанням у країні походження у зв'язку із закінченням строку охорони. Вказаний принцип застосовується відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між країнами Союзу. За відсутності таких положень, відповідні країни визначають кожна для себе умови застосування цього принципу. Проте, як зазначено в частині (2) цієї статті, якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові строку охорони він став уже суспільним надбанням у країні, в якій вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій країні. Мабуть відповідно до цих положень (але без прямих посилань на них) в Законі України про приєднання України до Бернської конвенції від 31. 05. 1995 р. зазначено: доручити Міністерству закордонних справ України надіслати Генеральному директорові ВОІВ повідомлення про те, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набуття чинності цієї Конвенції для України вже є на її території суспільним надбанням. До речі, це зроблено на кшталт відповідного російського (1994) застереження.

Як слушно зауважив А. Мінков, поняття суспільного надбання в РФ (як і у цілому в колишньому СРСР) не відповідає міжнародним стандартам: у всьому світі під суспільним надбанням розуміються лише твори, що охоронялись, але перестали охоронятись за спливом строку охорони.Додавши до них твори, які в СРСР ніколи не охоронялись, РФ значною мірою звузила коло творів, які підлягають охороні за Бернською конвенцією. Внаслідок цього члени Бернського Союзу звинувачують РФ у тому, що вона приєдналася до Конвенції неналежним чином, і якщо вона не відкличе цю заяву, буде неможливим її приєднання до Договору ВОІВ з авторського права (ДАП), Угоди ТРІПС де відтворені положення ст. 18 Бернської конвенції тощо.

Отже, РФ поставлена у скрутне становище: відкликати заяву необхідно, Проте, це поставить російських авторів у невигідне становище порівняно з іноземними колегами, бо рівень їх захисту буде значно меншим. З іншого боку, надання зворотної сили чинному Закону РФ «Про авторське право та суміжні права» здатне привести до складнощів щодо використання творів, створених до набуття цим Законом чинності.

7. Права авторів за Бернською конвенцією.Бернська конвенція містить ряд матеріальних норм, якими передбачаються такі виключні права авторів:

1) Право перекладати і дозволяти переклади своїх творів (протягом всього строку охорони (ст. 8).

2) Право дозволяти відтворення творів, що охороняються, будь-яким чином і в будь-якій формі (згідно зі ст. 9 Конвенції будь-який звуковий або візуальний запис вважається відтворенням).

3) Право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11).

4) Право на передачу своїх творів в ефір або публічне повідомлення цих творів будь-якими іншим способом бездротової передачі, по дротах, за допомогою гучномовця або будь-якого іншого апарата, що передає знаки, звуки або зображення (ст. 11 ^bis).

5) Право на публічне читання своїх творів (ст. 11 ^ter).

6) Право на дозвіл щодо переробки, аранжування або іншої зміни своїх творів (ст. 12).

7) Право на кінематографічну переробку і відтворення своїх творів (ст. 14).

Стосовно цих прав будь-які можливості обмеження жорстко регламентовані. Наприклад, право дозволу відтворення творів не стосується використання цитат з твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою (ст. 10 (1)). Проте положення цієї Конвенції (ст. 17) не можуть ні в чому зачіпати право уряду кожної із країн Союзу дозволяти, контролювати або забороняти в законодавчому або адміністративному порядку розповсюдження, виконання чи показ будь-якого твору або постановки, щодо яких компетентний орган визнає за необхідне здійснити це право.

8. Окремо слід зупинитися на таких двох правах. Одне з них є немайновим (моральним) і воно так викладено у ст. 6 ^bis: незалежно від майнових прав і навіть після уступки прав автор має право вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі або репутації автора. Ці права зберігають силу після смерті автора принаймні до припинення майнових прав і здійснюються особами або установами, уповноваженими на це законодавством країни, в якій вимагається охорона (засоби захисту регулюються законодавством цієї країни).

Друге право, яке має назву «право долевої участі» (ст. 14 ^ter), наголошує: щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів письменників і композиторів автор, а після його смерті особи або установи, уповноважені національним законодавством, користуватимуться невідчужуваним правом часткової участі у кожному продажу твору, що йде за першою його уступкою, здійсненою автором твору (якщо законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє, і в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій вимагається ця охорона).

9. На завершення викладу основних положень Бернської конвенції наведемо правило (ст. 16), за яким контрафактні примірники твору підлягають арешту в будь-якій країні Союзу, в якій цей твір користується правовою охороною. Це стосується також відтворень, що походять із країни, в якій твір не охороняється або перестав користуватися охороною. Арешт накладається відповідно до законодавства кожної країни.

Майте на увазі також, що з 1971 р. до Конвенції додано два Додаткових протоколи, в яких вирішуються питання застосування її положень до осіб без громадянства та біженців, а також стосовно творів, які видаються міжнародними організаціями.

Вивчаючи положення Бернської конвенції, неважко побачити, що нею автори наділяються широким колом виключних прав, проте ця сукупність прав не позначається терміном «право власності автора на твір». Не будемо аналізувати причини такого конвенційного рішення. Проте, воно залишає можливість для певних зауважень.

Наприклад, О. А. Підопригора не без підстав зазначає: «Якщо, скажімо, столяр зробив стіл або швець пошив чоботи - то ці об'єкти належать їм за правом власності, і це ні в кого не викликає сумніву. То чому ж авторові художнього твору закон надає лише виключне право на використання й навіть не згадує про право розпорядження?» Більш того, вчений вказує законодавцеві на непослідовність, яку важко пояснити як з позиції логіки, так і з погляду інтересів автора та держави. «Не можна збагнути, чому авторові літературного твору надається лише виключне право на його використання, а авторові винаходу - право власності на свій результат. Це незрозуміло й з огляду на те, що Закон України «Про власність» надав усім результатам інтелектуальної діяльності однаковий правовий режим – право власності».

На думку О. А. Підопригори, це можна пояснити тільки тим, що автори проекту закону «Про авторське право і суміжні права» прагнули наслідувати відповідний закон Російської Федерації. Може, це й так. Однак порівняння тексту зазначеного закону з текстом Бернської конвенції свідчить про значний текстуальний збіг цих документів, що можна витлумачити як бажання належним чином імплементувати у національне законодавство положення чинного для України міжнародного договору, що, саме по собі, аж ніяк не можна закинути законодавцю як ваду. Тому, критика О. А. Підопригорою нашого законодавця могла би тільки виграти, якби він висловив свої міркування і з даного аспекту проблеми національного регулювання прав авторів.

Всесвітня конвенція про авторське право

1. Детальне регулювання прав авторів, здебільшого шляхом встановлення матеріально-правових норм, та жорстка регламентація обов'язків держав - членів Союзу мали своїм наслідком те, що досить велика кількість країн світу не стали учасницями Бернської конвенції. Проте, необхідність захисту прав авторів у цих державах об'єктивно існувала, тому, за ініціативою США, що не були на той час учасником цієї Конвенції, під егідою ЮНЕСКО була розроблена та 06. 09. 1952 р. прийнята Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право, яка набула загальної чинності 16. 10. 1955 р. Постановою Верховної Ради України від 23.12.1993 р. Україна (як одна з держав-правонаступниць колишнього СРСР) поновила свою участь у цій Конвенції і остання набула чинності для нашої держави 27. 05. 1973 р.

2. Загальна характеристика та принципи побудови Всесвітньої конвенції.Як зазначено в преамбулі до Конвенції, Договірні Держави мали за мету створити за її допомогою режим охорони авторських прав, придатний для всіх націй, який буде доповненням до вже чинних міжнародних систем охорони і не зачіпати їх, проте здатний забезпечити повагу прав особистості та сприяти розвитку літератури, науки і мистецтва. З іншого боку, Договірні Держави були переконані в тому, що зазначений універсальний режим охорони авторських прав полегшить розповсюдження творів духовної творчості та сприятиме кращому міжнародному взаєморозумінню.

Незважаючи на те, що Всесвітня конвенція приймалась як альтернатива Бернській конвенції, а тому в ній беруть участь багато держав, що не входять до Бернського Союзу, все ж так сталося, що її членами стали і більш, ніж 90 країн цього Союзу.

З тих трьох принципів, на яких побудовано Бернську конвенцію, Всесвітня конвенція використовує тільки принцип національного режиму (ст. II). За нею випущені у світ твори громадян будь-якої Договірної Держави, однаково, як і твори, вперше випущені в світ на території такої держави, користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку така Держава надає творам своїх громадян, які вперше випущені у світ на її власній території. Не випущені у світ твори громадян кожної Договірної Держави користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку ця Держава надає таким творам своїх громадян.

Зверніть увагу на те, що імперативний за Бернською конвенцією принцип національного режиму стосовно доміцилію змінено на користь держав: для цілей даної Конвенції будь-яка Договірна Держава можев порядку свого національного законодавства прирівняти до своїх громадянбудь-яких осіб, що доміцильовані на території цієї Держави.

Принцип автоматичності охорони у Всесвітній конвенції не згадується взагалі. Втім, відповідно до ст. III Конвенції, будь-яка Договірна Держава, за внутрішнім законодавством якої неодмінною умовою охорони авторського права є дотримання формальностей, як-от: депонування примірників, реєстрація, застереження про збереження авторського права, нотаріальні посвідчення, сплата зборів, виготовлення або випуск у світ примірників твору на території цієї Держави - має вважати ці вимоги виконаними щодо всіх творів, які охороняються на підставі цієї Конвенції і які вперше випущені у світ поза територією цієї Держави, а автори яких не є її громадянами, якщо, починаючи з першого випуску у світ цих творів, усі їхні примірники, випущені з дозволу автора або будь-якого іншого власника цього права, мають знак О («Copyright») із зазначенням імені володаря авторського права і року першого випуску у світ. Цей знак, ім'я і рік випуску мають бути розташовані таким чином і на такому місці, які б чітко показували, що авторське право зберігається.

Зазначені постанови не заважають праву будь-якої Договірної Держави вимагати додержання формальностей або інших умов для одержання у світ на її території, або на твори її громадян, незалежно від місця випуску їх у світ.

Таким чином, наведені положення можна, певною мірою, розглядати своєрідною модифікацією принципу автоматичності охорони, використаного в Бернській конвенції.

Суттєвим є і те, що Всесвітня конвенція відмовилась від застосування правила зворотної сили.

3. Сфера дії Всесвітньої конвенції.Відповідно до ст. І Всесвітньої конвенції, вона має на меті забезпечення достатньої й ефективної охорони прав авторів на літературні, наукові та художні твори, надаючи, далі, виключний перелік охоронюваних творів:

• письмові;

• музичні;

• драматичні;

• кінематографічні;

• живопису;

• графіки;

• скульптури.

Конвенція розрізняє випущеніта не випущеніу світ твори. Згідно зі ст. VI «випуском у світ» у розумінні цієї Конвенції є відтворення в будь-якій матеріальній формі і надання невизначному колу осіб примірників твору для читання або ознайомлення шляхом зорового сприйняття. Що стосується не випущених у світ творів, то їх визначення Конвенція не містить. Можна лише зазначити, що у ст. III (4) сформульована вимога, за якою у кожній Договірній Державі мають бути встановлені без будь-яких формальностей правові засоби, що забезпечують охорону не випущених у світ творів громадян інших Договірних Держав. Остання вимога щодо сфери дії Конвенції міститься у ст. VII: ця Конвенція не поширюється на твори або права на ті твори, охорона яких на момент набуття чинності цією Конвенцією у Договірній Державі, де ставиться вимога про охорону, остаточно припинилась або ніколи не існувала.

Особливістю Всесвітньої конвенції є її співвідношення з іншими міжнародними угодами з авторського права. Цьому питанню присвячено статті XVII-XIX Конвенції. Стаття XVII Конвенції встановлює, що Всесвітня конвенція ні в чому не зачіпає постанов Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів і приналежності країн до Бернського Союзу. У зв'язку з цим до Конвенції надається спеціальна Декларація, яка є або стає обов'язковою (невід'ємною) частиною Всесвітньої конвенції для країн Бернського Союзу. За нею у разі виходу держави, з Бернського Союзу твори, походженням з цієї держави, не будуть користуватися охороною, яку надає Всесвітня конвенція. Вона також не застосовується у відносинах між країнами Бернського Союзу.

Далі, Всесвітня конвенція не позбавляє сили багатосторонні або двосторонні угоди з авторського права, які діють або можуть бути введені в дію між двома або кількома американськими республіками (проте виключно між ними). У таких випадках переважну силу матимуть положення останньої за часом угоди. Нарешті, Всесвітня конвенція не зачіпає аналогічних угод, які діяли між двома чи кількома Договірними Державами на момент набуття чинності Всесвітньої конвенції (правило неретроактивності охорони).

4. Права авторів та строк охорони за Всесвітньою конвенцією.Як вже зазначалось, кожна Договірна Держава встановлює свій власний обсяг прав авторів, який потім застосовується до іноземців на підставі принципу національного режиму. Це дуже зручно для національних законодавців, хоча у разі незбігу обсягів прав, що надаються, у різних державах, при цьому інколи виникають певні складнощі. Вони стають предметом двостороннього або багатостороннього врегулювання.

Спеціальний конвенційний режим установлено (ст. V) лише для таких виключних прав, як право автора:

• перекладати;

• випускати у світ переклади;

• дозволяти переклад творів, що охороняються на підставі Всесвітньої конвенції.

Однак, як зазначено далі в цій статті, кожна Договірна Держава може своїм внутрішнім законодавством обмежити право перекладу письмових творів за умови дотримання таких постанов. Якщо після закінчення семи років від часу першого випуску в світ письмового твору його переклад національною мовою (однією з національних мов) не був випущений у світ володарем права перекладу або з його дозволу, то будь-який громадянин цієї Договірної Держави може одержати від компетентного органу даної Держави невиключну ліцензію на переклад і випуск у світ перекладеного таким чином твору національною мовою, якщо він досі не був випущений у світ (за умови, що він звертався до володаря права і йому у дозволі було відмовлено).

Внутрішнім законодавством держав будуть вжиті відповідні заходи для того, щоб забезпечити володарю права перекладу справедливу винагороду відповідно до міжнародної практики, а також виплату та переказ суми цієї винагороди за кордон, однаково як і заходи, що гарантують правильність перекладу твору. Назва та ім'я автора оригінального твору мають бути надруковані на всіх примірниках перекладу, що вийшли у світ.

Ліцензія дійсна лише на території Договірної Держави, яка її надала, а ввіз примірників в іншу Договірну Державу і продаж їх допускаються, якщо в цій Державі національною мовою є та ж сама мова, а законодавством цієї Держави допускається подібна ліцензія, ввіз та продаж перекладених таким чином творів.

Ліцензія не може бути кому-небудь передана її володарем та не може бути виданою, якщо автор вилучив з обігу всі примірники свого твору.

Строк охорони твору встановлюється законодавством Держави, де вимагається охорона, але не може бути меншим, ніж період:

• все життя автора

• і 25 років після його смерті.

Для певних категорій творів у законодавстві може бути передбачений строк, не менш ніж 25 років з дня першого випуску твору у світ.

Зазначені строки не застосовуються до фотографічних творів і творів прикладного мистецтва. Проте в Державах, де вказаним творам охорона надається як художнім, строк охорони не може бути меншим від десяти років.

5. Конвенцією передбачено ще два спеціальних положення.

По-перше, твір громадянина Договірної Держави, вперше випущений у Державі, що не бере участі в цій Конвенції, буде вважатися випущеним у Державі, громадянином якої є автор.

По-друге, в разі одночасного виходу у світ у двох або кількох Договірних Державах твір вважатиметься вперше випущеним у світ у Державі, яка надає найменший строк охорони. Одночасність, за цією Конвенцією, розуміється так, як і у Бернській конвенції: твір повинно бути випущено у світ в іншій державі не пізніше, ніж за тридцять днів після першого його випуску.

Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав

1. Дванадцять країн колишнього СРСР 24. 09. 1993 р. уклали в Москві Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав , яку Україна ратифікувала Законом від 27. 01. 1995 р. Це невеликий документ (він налічує всього 7 статей), проте знати про нього слід. Необхідність укладення цієї Угоди пояснюється, перш за все, тим, що ці держави стали правонаступниками колишнього СРСР і, як такі, повинні були виконувати свої зобов'язання за Всесвітньою конвенцією, учасником якої СРСР був. У зв'язку з цим у ст. 1 Угоди визначено, що дата набуття чинності Всесвітньою конвенцією для СРСР - 27 травня 1973 p.- є датою, з якої кожна держава - учасниця Угоди вважає себе зв'язаною положеннями Всесвітньої конвенції.

Окремо наголошено, що держави-учасниці вживуть необхідних заходів для розробки і прийняття законопроектів, що забезпечують охорону авторського права і суміжних прав на рівні вимог Бернської конвенції, Женевської конвенції про охорону прав виробників фонограм від недозволеного відтворення їх фонограм та Римської конвенції про охорону прав артистів-виконавців, виробників фонограм та організацій телерадіомовлення.

2. Звернімо увагу ще на два положення цієї Угоди. Згідно з першим (ст. 4), держави-учасниці проводитимуть спільну роботу по боротьбі з незаконним використанням об'єктів авторського права і суміжних прав і через свої компетентні організації сприятимуть розробці конкретних програм і заходів для цього.

Відповідно до другого (ст. 6), вони передбачать у відповідних угодах положення щодо уникнення подвійного оподаткування авторської та іншої винагороди, визначення порядку взаємних розрахунків і вживуть заходів для своєчасного їх здійснення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Охорона права промислової власності іноземців в Україні	\|	Міжнародно-правова охорона суміжних прав

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.