МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Формування і методи згуртованості наукового колективуТема 3 Розумова праця та організація її проведення Основні психологічні риси вченого Виховання творчих здібностей вченого Тема 2 Головною формою виховання творчих здібностей є самостійне проведення наукової роботи, яка має розпочинатися на етапі підготовки студента. Творчі здібності притаманні всім нормально розвиненим людям. Отже, всі люди здатні до наукової творчості. У процесі роботи проявляються особливості психології людей, які набули відповідних навичок – наукове покликання. Воно не є вродженою якістю, а результатом кропіткої праці та може бути предметом цілеспрямованого виховання. Які мотиви приводять людину до науки? Зовнішні, пов’язані з прагненням до самовираження, слави, матеріально-грошових винагород. Внутрішні мотиви випливають безпосередньо з процесу наукової творчості, оскільки людина має природну схильність до розв’язання творчих завдань. Значне місце серед мотивів наукової діяльності займає також морально-психологічна сторона – усвідомлення значення своєї праці. До основних психологічних рис діяльності вчених відносять працелюбність, багато знання, особиста ініціатива, критичне осмислення досягнень науки. Лобов’язковою передумовою наукових успіхів є безперервна напружена праця, нескінченний пошук і спроба вирішення наукової проблеми. У результаті наполегливої праці над об’єктом дослідження і над науковою літературою вчений отримує багато всебічних знань. Вони абсолютно необхідні для того, щоб знати, що вже зроблено іншими дослідниками. Велике значення у досягненні наукових результатів належить особистій ініціативі, постійній активності у постановці та аналізі певних питань. Критичний аналіз наукових досягнень, зроблених попередниками і сучасниками, є важливою якістю вченого. Існує поширена є думка про те, що наукова праця легка. Це – помилка. Наукова робота вимагає значних витрат енергії, вона виснажлива і може супроводжуватися перевтомою. Тому головне завдання «розумової праці» - підтримувати високу працездатність, що досягається шляхом періодичної зміни занять. Налаштуватись на високу працездатність і творчу активність – важливе завдання кожного вченого, для чого необхідно виховувати навички систематичної роботи. Треба працювати систематично і щоденно. Крім того, необхідно вміти правильно організувати робоче місце: оптимально розташувати матеріали, довідкову літературу, яка повинна бути систематизована – згрупована за темами та розділами. 3.1. Система підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів Важливою умовою розвитку науки є вдосконалення системи підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів. В Україні створена і успішно функціонує система підготовки таких кадрів. Ця робота ведеться академіями, вищими навчальними закладами, науково-дослідними інститутами та у виробничихколективах. У кожному конкретному випадку є специфічні особливості підготовки кадрів, але в цілому принципи підготовки кадрів для різних сфер їх діяльності мають загальні риси. Практикується «взаємозамінність» кадрів: так у вищих навчальних закладах запрошуються до викладання відповідних дисциплін науковці із науково-дослідних інститутів та з виробництва і навпаки. Основною формою підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні яка себе добре зарекомендувала є аспірантура. У1991 році постановою Кабінету Міністрів України було створено Вищу атестаційну комісію України (ВАК України), в складі якої затверджено Голову ради та Президію ВАК України, які проводять атестацію наукових кадрів. Підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів здійснює атестаційна комісія Міністерства освіти і науки України, у складі якої функціонує Управління керівних і науково-педагогічних кадрів. Аспірантура створюється при ВНЗ, науково-дослідних інститутах НАН України, а також в галузевих науково-дослідних інститутах, які мають відповідний кадровий склад і необхідну наукову і матеріальну базу. Особи, які вступають до аспірантури, складають вступні іспити зі спеціальності, філософії та однієї з іноземних мов в обсязі навчальної програми ВНЗ. Підготовка аспірантів ведеться за індивідуальним планом, затвердженим Вченою Радою ВНЗ або НДІ на весь період навчання. За цей час аспірант зобов'язаний: - здати кандидатські іспити зі спеціальності, іноземної мови та філософії; - виконати індивідуальний план, за результатами науково-дослідної роботи написати не менше трьох статей і опублікувати їх у журналах, що входять до переліку видань ВАК України; - оволодіти технікою та методикою проведення наукових досліджень; - підвищувати свій професійний та загальнокультурний рівень.
Для надання допомоги в проведенні наукових досліджень призначається науковий керівник, як правило, доктор або професор. Особистість наукового керівника відіграє величезну роль у підготовці аспіранта. Аспірант має постійно бути в полі зору керівника, вчитись у нього педагогічній та науковій майстерності, обговорювати напрями і результати дослідження. Аспіранти щорічно звітують про хід виконання індивідуального плану на кафедрі або у відділі. Закінчується навчання в аспірантурі підготовкою і захистом дисертації у спеціалізованій Вченій Раді на здобуття вченого ступеня кандидата наук. Поряд із традиційною формою підготовки наукових та педагогічних кадрів через аспірантуру, застосовується підготовка поза аспірантурою і докторантурою, самостійно як здобувачі. Здобувачі прикріпляються до ВНЗ або НДІ для складання іспитів, перелік кандидатських екзаменів, їх перелік і програми відповідно до спеціальності визначає Міністерство освіти і науки України і разом з ВАК України здійснює контроль за їх організацією і проведенням. Організація, до якої прикріплений здобувач наукового ступеня, проводить попередню експертизу дисертації, робить висновок про її наукову і практичну цінність. Підготовка кадрів вищої кваліфікації—докторів наук здійснюється в докторантурі. Докторантура як вищий ступінь системи освіти, створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. У докторантуру направляються кандидати наук, які мають наукові досягнення з обраної галузі науки, вони проводять наукові дослідження протягом трьох років і готують до захисту на спеціалізованій раді дисертаційну роботу на здобуття вченого ступеня доктора наук. В Україні створено нормативно-правову базу підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, а також відповідну мережу спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій відповідно до діючої номенклатури спеціальностей та з урахуванням інтересів соціально-економічного розвитку регіонів. Розроблено «Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових працівників», «Положення про порядок проведення кандидатських іспитів», «Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань»,« Перелік спеціальностей наукових працівників» та інші. Інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань є науковою діяльністю. Вона існує в різних видах – від дослідницької, інформаційної до педагогічної. Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, організації, вищі навчальні заклади, громадські організації. Науковий колектив – це група талановитих, висококваліфікованих людей, організаційно об'єднаних єдиною метою і діями. Важливими умовами ефективної роботи наукового колективу є: згуртованість; сумісність співробітників, які в нього входять; психологічний клімат, який панує в колективі; колективна думка й колективізм у роботі; наукові традиції і творчий потенціал. Ефективність наукової творчості, оптимальне використання потенціальних можливостей науковця залежать від раціонального організування праці, наукового рівня керівника, його вміння працювати з членами наукового колективу. Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні соціологічні групи: досвідчених і з великим науковим стажем роботи та молодих початківців, генераторів ідей і виконавців. Для того, щоб цей колектив працював ефективно, щоб кожен із працівників точно знав свої обов'язки, завдання і кінцевий результат роботи колективу, слід правильно, на науковій основі, організувати управління ним. Диференційований підхід у роботі з людьми має проходити за такою схемою управлінського рішення підбору і розміщення кадрів: «хочу-можу-потрібно». Всі три компоненти взаємопов'язані. «Потрібно» - визначає потребу в кадрах певної кваліфікації на робоче місце. «Хочу» - характеризує систему потреб і інтересів кожного окремого працівника (не завжди компоненти «потрібно» і «хочу» повністю співпадають). «Можу» - характеризує особисті можливості людини - професійні, ділові, моральні, які можуть розвиватися і коригуватися. При формуванні і згуртованості колективу керівник має знати і керуватись такими правилами: - правило адекватного відображення людини людиною, щоб не потрапити в залежність від раніше встановлених оцінок; - правило ефекту неправдивої згоди «так говорять всі», що може скластись неправильна уява про працівника; - правило ефекту поблажливості, завищена оцінка якостей особи, подій та явищ. Типова логічна помилка може виникнути в зв'язку з неправильною оцінкою певних якостей та поведінки особи. Так, мовчання не завжди є ознакою розуму. Згуртовує колектив суспільна робота, яка розвиває комунікативні здібності, допомагає розкрити сильні сторони особистості – інтелект, характер, моральні якості. Досить сильно зближує людей спільний відпочинок, екскурсії, заняття спортом у години дозвілля. Однією із основних ознак колективу є певна організаційна культура, яка проявляється в загальних цінностях, символіці, нормах і правилах поведінки в колективі, а також вимоги до фізичного і морального обліку його членів. Колектив відіграє значну роль у житті кожної людини. Перш за все в колективі задовольняється життєва потреба людей у спілкуванні та діловому взаємозв'язку, в приналежності людини до певної групи, в колективі людина знаходить підтримку і захист, визнання досягнень. Успіх роботи колективу визначається дотриманням такихпринципів: · • принцип інформованості про суть проблеми і завдання дослідження; · • принцип ініціативи знизу - інформація про завдання дослідження має стати органічною частинкою свідомості виконавців, як справа корисна працівникам і суспільству; · • принциптотальності - це значить, що всі, хто працює над проблемою, повинні бути заздалегідь поінформовані про можливі додаткові трудності у вирішенні проблеми і залучення до їх розв’язання додаткових ресурсів і принципів; · • принцип перманентної інформації - це значить, що керівник має систематично інформувати колектив про стан виконання завдання, про досягнуті успіхи чи невдачі у вирішенні завдань, про складності і зриви; · • принцип безперервної діяльності – означає, що закінчення однієї розробки має співпадати з визначенням нової проблеми, іншого завдання; · • принцип індивідуальної компенсації - урахування особистісних ціннісних орієнтацій працівників, їх потреб і інтересів; · • принцип урахування типологічних особливостей сприйняття інновацій різними співробітниками. Враховуючи індивідуальні особливості характеру працівників, можна цілеспрямовано впливати на них, формувати їхню поведінку і домогтись високої ефективності роботи колективу. Читайте також:
|
||||||||
|