Горизонтальна структура суспільства.

Моделі вертикальних соціальних структур

Соціальна мобільність

Вертикальна структура суспільства

а) Соціальна нерівність

б) Теорія соціальної стратифікації

Суспільство як певний об'єкт теж має свою структуру. Структура суспільства - це його анатомія. Соціальну структуру суспільства визначають як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп або спільнот, як систему ієрархічних соціальних спільностей, як будову суспільства в цілому і як систему зв'язків елементів суспільства або стійкий зв'язок елементів системи. Можна навести ще не одне визначення, але всі вони будуть у чомусь схожі, і тому, враховуючи їх, дамо своє визначення:

соціальна структура суспільства - сукупність взаємопов'язаних соціальних груп людей, для яких характерні горизонтальна і вертикальна упорядкованість.

З цього визначення бачимо, що в цілому можна виділити два типи соціальних структур: горизонтальну і вертикальну. Перша відбиває однорівневість частин суспільства, а друга їх ієрархічність, зверхність однієї відносно другої.

Подібні структури виділяють, абстрагуючись від існуючої нерівності між членами суспільства. Усі члени структури є рівними суб'єктами. Отже, ця структура будується на рівності індивідів.

Можна виділити безліч горизонтальних структур суспільства залежно від ознаки, яка буде покладена в її основу.

Соціально-територіальна структура.У її основу покладено ознаку території. Усе суспільство земної кулі можна поділити на окремі великі соціальні організми - країни. Це буде одна структура. Кожну з країн окремо можна поділити за територіальною ознакою ще на дрібніші частини: регіони, адміністративні області, на мешканців міста і села тощо. Зрозуміло, що такий поділ виділяє певну частину населення тієї чи іншої країни, в якої можуть бути свої специфічні проблеми разом з загальними, спільними для всього населення країни. Загальний поділ населення на мешканців міста і села у гніті вказує на процеси урбанізації.

Міста — при всіх негативних проблемах їх розвитку — візитна картка сучасної цивілізації. У 1700р. на планеті існувало всього 31 місто з населенням більш 100 тис., у 1800-65, у 1850- 114, у 1900-326, у 1950-670. Нині таких міст нараховується більше 2 тисяч. Стрімке зростання міст спостерігається із середини XIX ст., а в нашій країні — з початком індустріалізації. Це знаходить своє відображення в динаміці міського і сільського населення. У 1926 р. у містах УРСР проживало всього 18 відсотків населення, до 1970 р. — 62 відсотка, до 1990 р. - 66 відсотків.

В Україні зараз міське населення складає майже 70 відсотків. У країнах Західної Європи число міського населення — 85-90 відсотків.

Доведено, що велика концентрація міського населення — це прорахунок у містобудівній політиці. Мільйонне місто ніяких особливих перевагу порівнянні з містом у 250-500 тисяч жителів не дає, а ось проблем екологічних, демографічних, транспортних, соціально-психологічних породжує досить. Чим більше місто, тим старіше населення, нижча народжуваність, вища захворюваність, більше розлучень і неповних сімей. Метро, музеї і театри не можуть компенсувати ці негативні наслідки зайвої концентрації населення.

Наразі росте стурбованість фахівців із приводу некерованого росту надвеликих міст, агломерацій. У соціологічній літературі їх іноді називають раковими пухлинами планети. У США створено спеціальне міністерство житлового будівництва і міського розвитку, комітет із проблем міст при президенті США. Але в країнах з розвинутими ринковими відносинами є такий могутній регулятор міського розвитку, як висока ціна на землю у великих містах.

У сучасну епоху основним фактором виникнення і розвитку міст є промисловість. Але можуть бути й інші потреби суспільства. З'являються міста науки, науково-виробничі, науково-експериментальні центри, оздоровчо-курортні центри, міста-порти.

Сьогодні головним обмежувальним фактором розвитку міст є екологія. Вона ж лежить в основі переходу від великих і надвеликих міст до агломерацій, урбанізованих районів. Якість природного середовища всі частіше стає пріоритетом при виборі місця проживання, визначає міграційні процеси.

Соціально-демографічна структура. Усе населення певної країни можна поділити за ознакою статі на жінок і чоловіків, за ознакою віку - на дітей, підлітків, молодь, дорослих та пристарілих. Співвідношення цих показників весь час змінюється. Однією з причин цього може бути нестабільність народжуваності, на що хибно впливають розірвання шлюбів. Статистика розлучень в Україні вказує, що жінки віком від 25 до 29 років розлучаються частіше, ніж чоловіки того ж віку (відповідно 43,9 % і 25,1 %). А це ж саме той вік, коли найкраще народжувати дитину.

професійною ознакою: шахтарі, медики, освітяни, науковці, металурги тощо. Зрозуміло, що в усіх цих групах населення можуть бути свої специфічні проблеми, для вирішення яких вони можуть вдатися до різних соціальних дій: демонстрацій, страйків тощо.

Соціально-етнічна структура. Усе населення країни можна поділити за етнічною ознакою. Кожен етнос окремо може мати свої особисті соціальні проблеми, і такий поділ дає можливість соціологу вивчати ці проблеми і намічати шляхи їх вирішення.

Соціально-політична структура. Вона складається із представників окремих політичних партій і означає поділ суспільства за політичною ознакою. Так, можна поділити населення України на членів і прихильників кожної з існуючих політичних партій, а також в окрему групу ввійдуть люди, які індиферентні до будь-якої з партій і є безпартійними.

Виділяють ще соціально-корпоративну структуру, до якої входять різні трудові колективи, громадські організації тощо.

Як бачимо, подібних структур можна виділяти стільки, скільки ми зможемо покласти в їх основу різних ознак.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вимір у соціологічному дослідженні.	\|	Поняття соціального статусу, рангу і ролі індивіда

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.