Памятки архітектури Київської Русі

Література та освіта Київської Русі

Кирило та Мефодій – перші просвітники слов’ян.

Культурні наслідки християнізації Київської Русі.

Християнство створило широку основу для об'єднання всіх народів російського суспільства. Християнство поступово почало витісняти язичницькі обряди і традиції і на цій основі сталася гуманізація суспільства. Значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Прийняття християнства сприяло становленню міської культури в переважно сільськогосподарської за родом життєдіяльності країні. Під впливом християн розвивалися храмове будівництво, книжкова справа, література, історія та філософія. На основі християнізації відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі, яка значною мірою набуває візантійську форму. Встановлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, при верховенстві першої над другою. У першій половині 11 століття починається оформлення церковної юрисдикції. У ведення церкви передаються справи про шлюб, розлучення, сім'ї, деякі спадкові справи. Значна роль відводиться церкви в міжнародних справах, пов'язаних з поглибленням відносин з християнськими державами і церквами.

У цілому завдяки прийняттю християнства Київська Русь була включена в європейський християнський світ, а отже, і стала рівноправним елементом європейського цивілізаційного процесу. Однак прийняття християнства мало і негативні наслідки. Православ'я сприяло відокремлення Русі від західноєвропейської цивілізації. З падінням Візантії Російська держава і Російська православна церква виявилися, по суті справи, в ізоляції від решти християнського світу. Саме цією обставиною може бути частково пояснений відмова Західної Європи прийти на допомогу Русі в її протиборстві з іновірцями (татаро-монголами, турками та іншими завойовниками).

Кири́ло і Мефо́дій — македонські слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов'янську мову, брати. Сучасна українська мова успадковує і зберігає кирило-мефодіївські традиції слов’янської мови. Заслуга Кирила і Мефодія в історії культури велика: по-перше, Кирило у 863 році розробив першу впорядковану слов'янську азбуку і цим поклав початок розвиткові слов'янської письменності; по-друге, Кирило і Мефодій переклали з грецької мови багато книг, що стало початком формування старослов'янської літературної мови, по-третє, Кирило і Мефодій протягом багатьох років провели серед західних і північних слов'ян і сприяли поширенню грамотності серед цих народів.

Крім того, Кирило і Мефодій вели безперервну боротьбу проти спроб німецько-католицького духовенства заборонити слов'янські книги.

Справа, якій присвятили своє життя Кирило і Мефодій, була недаремною. І найкращий доказ цього - вдячність нащадків.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. Оволодіння книжністю в Київській Русі вважалося державною справою. Саме тому князь Володимир Святославович після хрещення створив у Києві школу для дітей бояр і дружинників. Молодь мала не просто освоїти грамоту й підготуватися до церковного служіння, а здобути освіту, гідну громадян великої держави. Поширеним було й індивідуальне домашнє навчання. Грамотність поширювалася серед різних верств населення. Вільний доступ до освіти мали жінки. Представниці князівської верхівки своєю освіченістю не поступалися чоловікам і, через шлюб потрапляючи до іноземних королівських дворів, вражали своїм розумом, світоглядом, аргументованими висловленнями.Оскільки освіту населення вважали надзвичайно важливою справою, князі доручили її священикам, які були найосвіченішими представниками тогочасного суспільства. Діти з семи років училися читати й писати під час вивчення й переписування церковних книг. Вивчали й арифметику, початки географічних і природничих наук. Вищий рівень освіти передбачав знання філософії, граматики, риторики, історії. Особливе місце відводилося порадам серйозно ставитися до книги, оскільки: «Людина без книги, як птах без крил».Справжніми осередками знань були монастирські і приватні бібліотеки, які зберігали не лише релігійні книги, а й твори світського й повчального характеру. Загальний книжковий фонд Київської Русі становив близько ста сорока тисяч томів. Найбільш відомими і багатими бібліотечними центрами були церква Святої Софії і Києво-Печерський монастир. У поширення освіти й книжної справи істотним був особистий внесок київських князів. Яскравим прикладом цього є діяльність Ярослава Мудрого широко освіченої людини, бібліофіла. Він багато читав, перекладав з грецької мови. Завдяки йому було створено бібліотеку при Софійському соборі в Києві. Розвиток освіти посилив інтерес народу до минулого, сприяв появі літописів. Вищим досягненням історичної писемності стала «Повість минулих літ», складена на початку XII століття ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, у якій здійснена спроба визначити місце Київської Русі в загальній історії людства. Великого значення і значного розвитку в культурі Київської Русі набуває література. Сама її поява була наслідком прийняття християнства. Новий слов'янський алфавіт — кирилицю — було створено братами Кирилом (Костянтином) і Мефодієм, грецькими монахами з Болгарії. Спочатку виконувалися переклади біблійних текстів, що у вигляді «ізборників» та молитовників потрапляли в приватні бібліотеки. Існував попит і на світську літературу, яку спочатку також перекладали з грецької.

Першим повним зібранням житійних творів на місцевому давньоруському матеріалі стає «Києво-Печерський потерик», що містить оповіді про заснування і облаштування монастиря, обставини тогочасного монашого життя, різноманітні аскетичні подвиги і численні чудеса, які відбулися а житті багатьох ченців Києво-Печерської лаври.

Окреме місце серед творів про вітчизняних достойників займає «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, яке є полемічним і похвальним твором, що прославляє князя Володимира Великого, хрестителя Русі. Створене між 1185 і 1187 pp., «Слово о полку Ігоревім» лишається неперевершеним шедевром вітчизняної культури світової ваги. За жанром це радше не слово-хвала, з слово-жаль з приводу страждань Руської землі, з приводу загибелі руської дружини, яку було принесено в жертву княжому прагненню слави й військової здобичі.

Світським за своїм характером було й більш раннє за часом створення «Повчання дітям» київського князя Володимира Мономаха. Написане приблизно в 1117 p., «Повчання» було і морально-філософським узагальненням, і автобіографією видатного державного діяча, і своєрідною сповіддю перед смертю.

Серед літературних творів тієї доби можна відзначити «Моління Даниїла Заточника». «Моління» побудоване за традиціями риторичного «Слова», але змістом цього твору стає не висока державна або морально-філософська чи релігійна проблематика. Автор, перебуваючи в опалі, звертається до князя з проханням вибачити йому провини й дозволити повернутися на службу. Цей твір одним із перших започаткував у літературі Київської Русі тему простої «маленької» людини, яка значно пізніше стане провідною в усій світовій літературі.

Якщо дерев'яна архітектура характерна для Русі поганського періоду, то архітектура кам'яна пов'язана з Руссю вже християнською. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці (989—996). Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240 році, коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні розчищений і зберігається її підмурівок.

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві (1037), який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом.

Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору — Успенська церква (1073—1078)— була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була зруйнована в 1941 році, а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю надбрамна церква.

На межі XI—XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий (1108–1113). Михайлівський Золотоверхий собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. XX століття Незалежна Україна відновила свою святиню.

Найкраще архітектура XI—XIII століття збереглася у Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа.

Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Скіфський період проукраїнської історії, його пам’ятки.	\|	Роль Галицько-Волинського князівства в розвитку давньоруської культури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.