Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Політична культура

Функції і форми політики.

Функція управлінська і регулятивна - політика виражає значущі інтереси і потреби різних груп суспільства, забезпечує їх взаємодію, управляє соціальними процесами і регулює їх, використовуючи соціальний примус і насильство.

Функція політичної соціалізації - політика включає особу в соціальні відносини, передаючи їй досвід і навики перетворюючої діяльності, ефективного виконання соціальних ролей, функцій.

Гуманітарна функція - виражається в гарантіях прав і свобод особи, забезпеченні громадського порядку, цивільного миру і організованості.

Функція забезпечення цілісності і стабільності суспільства - політика розробляє проекти майбутнього, визначає соціальні орієнтири, знаходячи для їх здійснення необхідні ресурси.

Раціоналізаторська функція - політика раціоналізує конфлікти і суперечності, попереджає їх або дозволяє.

Політика - поняття досить обширне. Вона вторгається у всі сфери соціального життя. У зв'язку з цим виділяють основні форми політики, згруповані за трьома ознаками.

Так, по сферах життя суспільства розрізняють політику: економічну, соціальну, національну, науково-технічну і т.д. Внутрішня політика проводиться в рамках даної країни на двох головних рівнях - регіональному (наприклад, політика підвищення зайнятості жителів Івано-Франківської області) і загальнодержавному (скажімо, політика соціального забезпечення громадян України). Зовнішня політика торкається міжнародних відносин і теж може мати різний обхват: (а) двостороння - визначає взаємозв'язки двох сторін (припустимо, України з Польщею або Росією); (б) блокова - єдина, злагоджена політика низки країн, що створили союз (наприклад, учасники НАТО); (в) світова політика - співпраця багатьох країн в рішенні тих або інших проблем.

Нарешті, залежно від того, хто проводить ту або іншу політику, тобто по суб'єктах політики можна окремо говорити про політику держави, політику якоїсь партії, політику профспілок, крупної фірми і т.д.

Поняття політичної культури. Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель Й. Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.

Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.

Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова.

В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.

Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей.

Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

Отже, до політичної культури можна віднести:

· знання політики, фактів, зацікавленість ними;

· оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;

· емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

· визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

· політичних знань;

· політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

· політичних дій.

Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.

В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.

Політична культура виконує наступні основні функції:

· пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);

· комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);

· нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);

· виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);

· мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);

· інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);

· комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);

· регулятивну (забезпечує вплив громадян на політичний процес).

Типологія політичної культури. Будь-яка політична культура відображає інтереси, суспільне положення і особливості історичного розвитку відповідної соціальної спільності, нації, регіону і інших суб'єктів політичного життя.

Виділяють три основні типи політичної культури:

Патріархальна політична культура, її основною ознакою служить відсутність в суспільстві, де вона панує, інтересу до політичної системи.

Підданська політична культура, що характеризується сильною прихильністю до існуючим в країні політичних інститутів і режиму влади, що поєднується з низькою індивідуальною активністю населення.

Активістська політична культура з такими її сутнісними рисами, як зацікавленість в політичній системі і активна участь в ній.

В сучасному суспільстві панують і взаємодіють два основні типи політичної культури: підданська і активістська, або політична культура участі.

На підставі такого критерію, як ступінь узгодженості у взаємостосунках політичних субкультур, можна виділити два типи політичних культур - фрагментарну (різнорідну) і інтегровану (однорідну).

Фрагментарна політична культура характеризується відсутністю згоди громадян щодо політичного устрою країни, соціальною роз'єднаністю, високим ступенем конфліктності, застосуванням насильства, відсутністю ефективних процедур залагоджування конфліктів. Цей тип культури панує в більшості африканських і латиноамериканських країн, частково в Північній Ірландії і Канаді. В його основі лежить помітна соціокультурна, конфесійна, національно-етнічна і інша фрагментація суспільства.

Інтегрована політична культура відрізняється наявністю порівняно високого ступеню консенсусу з основоположних питань політичного пристрою, низьким рівнем конфліктності і політичного насильства, лояльністю по відношенню до існуючого режиму. Ці характеристики застосовні до політичної культури більшості західних країн.

Відносно сучасних цивілізованих суспільств при визначенні типу політичної культури критерієм доцільно вибрати тип політичного режиму. Політичний режим завжди породжує відповідну йому модель політичної культури, що характеризується певними ознаками. В чистому вигляді ці моделі функціонують рідко, частіше зустрічаються змішані форми.

Можна виділити наступні більш менш крупні моделі політичної культури: демократичну, авторитарну і тоталітарну.

Найважливішими особливостями демократичної моделі є:

· ідея індивідуальної свободи, самоцінності кожного індивіда і невідчужуваності його основних прав;

· відношення громадян до приватної власності як до необхідної умови суверенітету і самореалізації особи;

· суспільне визнання плюралізму у всіх сферах життя, толерантність до інакомислення, прагнення основних груп населення до консенсусу відносно головних цінностей і ідеалів;

· утвердження в свідомості населення принципів показності і виборності, необхідності розділення влади на законодавчу, виконавчу і судову;

· ідея громадянського суспільства як системи зацікавлених груп, домінуючих над державою і його інститутами, передаючих державі стільки повноважень, скільки вважають потрібним.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури грунтується на пріоритеті колективного над індивідуальним, повному підкоренні державі.

Важливою особливістю тоталітарної політичної культури є всякого роду культи - вождя, боротьби, щасливого майбутнього.

Невід'ємними елементами політичної культури тоталітаризму є культ майбутнього і покладання надії на соціальне чудо. Ці два елементи знаходяться практично в стані єдиного цілого, оскільки прорватися в майбутнє можна, «казку зробивши бувальщиною».

В тоталітарній політичній культурі закріплюється принцип беззаперечного підкорення людини так званим «вищим інтересам». Людина розглядається як гвинт величезного механізму і в чисто інструментальному ракурсі - як робоча сила, трудовий ресурс, «людський чинник».

Істотна особливість тоталітарної моделі політичної культури - заперечення (а в екстремальних варіантах - знищення) багатьох традицій духовної культури. Вона утілювалася по-різному - в перейменуванні міст і вулиць, в обмеженні доступу до певних видів літератури, у відмові від культурної спадщини в мистецтві, від народних звичаїв, ніби перешкоджаючих складанню нових культурних традицій.

Якщо за основу класифікації узяти соціальну структуру суспільства, то можна знайти, що кожний соціальний прошарок, клас, кожна соціальна спільність людей має специфічну модель політичної культури. Виходячи з соціального критерію, можна виділити політичну культуру робочого класу, інтелігенції, бізнесменів і ін., політичну культуру молоді, середнього покоління і літніх людей.

Політична культура - продукт природно-історичного розвитку. При цьому велику роль у формуванні політичної культури кожної країни грають такі чинники, як її геополітичне положення; соціальна і політична структура суспільства; характер суспільних відносин; політичні традиції; особливості національної культури і національної психології.

Основні шляхи формування політичної культури:

· цілеспрямована духовно-ідеологічна, освітньо-просвітницька діяльність держави, політичних партій, церкви, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій і рухів;

· стихійна дія на рівні буденної свідомості в крузі друзів, в сім'ї, трудовому колективі і т.д.;

· залучення громадян в практику суспільно-політичного життя суспільства.

Названі вище сили не тільки формують політичну культуру, але і беруть участь в процесі упровадження її в свідомість громадян, тобто в процесі політичної соціалізації.

Політична соціалізація є частиною загальної соціалізації, процес введення в політичне життя. Її специфіка полягає в тому, що в процесі політичної соціалізації індивідом засвоюються норми і цінності переважно політичної культури, зразки політичної поведінки, знання і уявлення про політичну сферу суспільства.

Процес політичної соціалізації починається в ранньому дитинстві і продовжується протягом всього життя індивіда. В ході соціалізації людина засвоює най значущіші елементи політичної культури, що дозволяють йому стати повноправним суб'єктом політичного процесу.

Можна виділити три показники, які визначають відповідні рівні сформованості політичної культури особи.

Показником першого рівня політичної культури особи є політичне пізнання, що включає наступні елементи:

· рівень уваги до політичних подій;

· володіння інформацією і наявність власної думки;

· рівень компетентності у сфері політики.

Наступний, другий, більш високий рівень - це відношення до політики і політичної системи. Тут важливі наступні моменти:

· оцінка діяльності властей;

· частота обговорення політичних проблем з друзями, родичами, знайомими і др.;

· рівень національної гордості за політичну систему країни, за її успіхи в різних областях, за положення країни на міжнародній арені.

Показник третього, найвищого рівня - це ступінь участі в політичному житті суспільства. Даний рівень політичної культури припускає:

· рівень політичної активності особи;

· форми участі в політичному житті;

· участь в державній політиці або в органах місцевого самоврядування;

· ступінь віри людей в те, що вони здатні робити вплив на політичні рішення і вибір методів такого впливу.

Високий рівень політичної культури, як правило, може бути лише у тих, хто безпосередньо бере участь в політиці, і ніж більш це бере активну участь, тим рівень політичної культури вище.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політика як суспільне явище.	\|	Політичні системи та режими.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.