Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Характеристика, форми відображення та джерела формування інформації для планування

ТЕМА 2. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА НОРМАТИВНА БАЗА ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Характеристика, форми відображення та джерела формування інформації для планування

2.2. Нормативна база планування

 

Термін "інформація" (лат.) означає "пояснення", "викладення", "повідомлення". Він набув вжитку ще наприкінці XIX століття, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв'язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретного змісту з використанням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Нині під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об'єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного використання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей.

Інформація - це головний елемент будь-якої із функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією надає ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень.

Для планування необхідні великі знання. Знання про закономірності, відносини, мету, обмеження, ринки, товари, альтернативи дії, наслідки чи дії людей є тільки основою пізнання.

Інформація - це знання, необхідні для підготовки цілеспрямованих дій, важливий елемент для прийняття рішень.

На підприємствах існують відділи, що систематично готують інформацію. До них належать, в першу чергу, дослідницький відділ, відділ розвитку, а також конструкторський відділ, відділи документації, дослідження ринку та відділ обліку. Інформація, що надається цими відділами, використовується як "відтворений товар", а також для складання планів. До підготовки інформації варто також віднести розподіл інформації, її збір і збереження, а також використання.

Якщо подивитися на фази процесу планування і керування виконанням, що зображені на рис 2.1, то можна побачити, що усі вони, окрім частково фази реалізації, є власне кажучи процесами переробки інформації. Перші чотири фази планування можна інтерпретувати як процес переробки інформації. Інформація на вході переробляється на декількох ступенях обробки за допомогою визначених технічних прийомів та інформації, що одержується на виході , тобто виходячи з альтернативи плану. У цьому випадку планування є процесом перетворення вхідної інформації у вихідну. Чітка орієнтація цього процесу досягається систематичною координацією усіх фаз процесу планування на підставі широкого узгодження первинної інформації і інформації зворотного зв'язку.



Интернет реклама УБС

Процес планування, що протікає в дійсності, має поряд із формальним структурним аспектом, що описувався дотепер, ще і соціально-поведінковий аспект. Суть його у тому, що коло питань планування здійснюється людьми в процесі поділу праці. Люди чи індивіди як члени групи виявляють у процесі переробки інформації і комунікації види поведінки, що впливають на процес планування.

За стадіями управління розрізняють прогнозну, планову, облікову, нормативну інформацію, інформацію для аналізу господарської діяльності та оперативного управління.

Прогнозна інформація пов'язана з функцією прогнозування, планова - з плануванням (стратегічним, поточним); облікова - з управлінським, фінансовим обліком; інформація для аналізу господарської діяльності - з функцією економічного аналізу; для оперативного управління й регулювання - з відповідними функціями.

Нормативна інформація виникає і використовується на стадіях технічної підготовки виробництва, а також в інших випадках, наприклад, для формування цін, тарифікації. Вона містить норми й нормативи, ціни, розцінки, тарифи, а також деякі інші дані, наприклад, заздалегідь обумовлені табличні величини (ставки прибуткового податку з громадян та т.п.).

Нормативну інформацію можна умовно поділити на нормативно-правову та нормативно-довідкову. До нормативно-правової належать розпорядження органів законодавчої та виконавчої влади (закони, постанови, акти), які регулюють економічну діяльність підприємства.

Нормативно-довідкова інформація - це норми та нормативи, які визначаються керівництвом підприємства (наприклад, норми витрат матеріалів). До довідкової належить інформація, однакова для всіх функціональних різновидів: назва підприємства, міністерства, відомства, штатний розклад, список постачальників та покупців тощо.

Оскільки планування є процесом переробки інформації, то ступінь визначеності і ймовірності прогнозної інформації, що переробляється, впливає на ступінь надійності планування. Тобто планування проводиться в умовах повної інформації (визначеності), чи неповної інформації (невизначеності).

При наявності повної інформації (детермінований випадок) плани розробляються, виходячи з того, що знання про зміст плану (мету, постановку, проблеми, інструменти, зміни, дані, терміни) є повними, надійними і визначеними.

Перший випадок неповної інформації зустрічається при наявності визначених ризиків. Про планування з урахуванням визначених ризиків можна говорити тоді, коли той, хто розробляє план, повинен рахуватися з тим, що, наприклад, при кожній реалізованій альтернативі можуть бути різні наслідки в кожному окремому випадку. Це стосується й інструментальних змінних, даних, термінів т.д.

Іншим випадком неповної інформації наведемо випадок планування в умовах невизначеного ризику. Розробник у цій ситуації повинен виходити з того, що кожна з реалізованих альтернатив може привести до декількох наслідків, ймовірність настання яких невідома. Про ймовірність поводження факторів зовнішнього середовища, що впливає на вибір альтернативи, не можна зробити ніяких припущень.

Незважаючи на те, що у практиці планування ситуації невизначеного ризику зустрічаються частіше, ніж ситуація визначеності, саме їй, а тим самим і системам планування, що функціонують в умовах повної інформації, приділяється велике значення.

Причини цього варто шукати в тому, що практиці планування властиві:

- мислення по спрощених зразках (моделях);

- зведення невизначених очікувань при одержанні інформації шляхом приведення чи обліку неврахування ризиків до визначених очікувань;

- розрахунок планових альтернатив для різних варіантів очікувань у майбутньому;

- загальне припущення, що детальний облік усієї неповної інформації про майбутній розвиток подій незначно впливає на результати, розраховані при плануванні в умовах повної інформації.

В організаційних процесах засіб і продукт праці є інформацією: плани, звіти, нормативи, організаційні регламенти і т. п. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди закінчуються інформаційними ресурсами.

Інформаційні ресурси за своїм призначенням також обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом розробки їх інформаційних моделей, як виробничого процесу, так і його кінцевих результатів. Організаційні процеси забезпечують взаємозв'язок технічних процесів. Цей взаємозв'язок може бути технологічним і організаційним. У технології виробництва об'єднуються моделі і конструкції виробів, матеріалів, режим обробки, обладнання і т. д.

Перед тим як розпочати пошук інформації, підприємство повинно визначити коло запитів по кожному з елементів внутрішнього і зовнішнього середовища.

Як правило, найбільша частина інформації надходить із внутрішніх джерел, використовуються дані оперативного та бухгалтерського обліку, планування тощо. Збирання інформації відбувається постійно (у строки бухгалтерської та статистичної звітності), або епізодично (у разі потреби). Збирання епізодичної інформації потребує розробки спеціальних процедур проведення обстежень, одержання індивідуальних та групових оцінок.

До джерел внутрішніх інформаційних даних належать: бухгалтерський облік і звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Дані бухгалтерського обліку дають об'єктивну кількісну характеристику різноманітних господарських операцій, узагальнену характеристику всієї сукупності засобів виробництва за складом і розміщенням, за джерелами утворення і цільовим призначенням. Для цього використовуються методи наскрізного і безперервного спостереження, суворе документування, систематизація на рахунках, групування в балансі та інших звітних таблицях.

Обліково-аналітична інформація є основою для прийняття рішень з організації, планування й регулювання господарської діяльності підприємства. Особливості облікової інформації залежать від видів обліку (оперативного, бухгалтерського, статистичного); форм бухгалтерського обліку (таблично-автоматизованої, діалогової, без паперової); від джерел та методів формування змінної та умовно-постійної інформації та алгоритму їх машинної обробки.

Облікові дані відображають фактичний стан виробничо-господарської діяльності підприємства і є інформаційною моделлю виробництва. Крім відображення дійсного стану об'єкта, на облікову інформацію покладається й ретроспективна функція, що потребує тривалого зберігання цієї інформації (у вигляді форм бухгалтерської звітності).

Кінцеві дані є результатом розв'язання облікових завдань із знаходженням зведено-підсумкових величин за встановленими групувальними ознаками, для чого реалізуються арифметичні та логічні операції, операції сортування інформації. Якість облікової інформації залежить від використаної методології її сприйняття, систематизації та узагальнення, а також від специфічних особливостей облікових завдань: розв'язання (завжди розрахунковим або логічним способами); алгоритмічності; документальності вхідних та вихідних даних; використання тих самих даних для формування різних показників; інформаційного зв'язку облікових завдань; необхідності накопичення даних; регламентації термінів розв'язування задач.

Крім даних бухгалтерського обліку, для оцінки виконання планів (щомісячних, квартальних, річних) використовуються й статистичні дані, завдяки яким виявляються певні економічні закономірності.

Поточне планування використовує відомості оперативного обліку та звітів, забезпечуючи швидке отримання відповідної інформації.

Результативна інформація подається у вигляді даних про недоліки в роботі та відповідних винуватців, або про невикористані резерви та способи їхмобілізації. На відміну від поточного планування, оперативне використовує щоденну інформацію про діяльність підприємства, дані первинних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контролю, спостереження, напрямів тощо. Для нього характерна певна приблизність результативної інформації.

Вибіркові облікові дані необхідні для деталізації показників звітності. Використовуються епізодичні вибірки, спостереження, поглиблені перевірки. Джерелом вибіркових даних є поточний бухгалтерський облік і первинна документація.

До позаоблікових даних належать, наприклад, матеріали зборів трудових колективів, бесід з працівниками підприємства. При цьому значну кількість інформації можна одержати з питань організації праці й виробництва, фінансового стану.

На практиці керівники різних рівнів виконують власний оперативний аналіз, ведуть реєстрацію найважливіших процесів і операцій, приблизні розрахунки, планують відповідні заходи. У такий спосіб кожна особа, яка відповідає за прийняття рішень, одночасно стає і користувачем (інформантом), і джерелом інформації (інформатором).

Перелік інформаційних характеристик внутрішнього середовища можна об'єднати за такими ознаками (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Інформаційна характеристика внутрішнього середовища підприємства

Виробництво Розміри, потужність і тип обладнання Джерела постачання Тенденція виробництва Інноваційні можливості Нормування робіт Рівень браку
Маркетинг Номенклатура продукції Якість продукції Розміри і доля ринків Якість маркетингових досліджень Ефективність застосування реклами Організація продажу і сервіс
Фінанси Активи Валові накопичення Дохід Джерела грошових надходжень Показники балансу
Управління персоналом Програми вивчення Процедури привабливості і підбору кадрів Аналіз трудових операцій Змістовність роботи Система премій
Організаційна структура. Влада та лідерство Форма делегування повноважень Тип організаційної структури Відношення між менеджерами та робітниками Характер власності Ефективність менеджера

Зовнішньою інформацією для планування є інформація про постачальників, конкурентне середовище, покупців тощо. Джерелами такої інформації можуть бути: законодавча база, офіційна бухгалтерська та статистична звітність, публікації, інші підприємства, інформаційна індустрія та самостійні маркетингові дослідження.

Джерела інформації можуть мати різнорідний характер. Багато підприємств для використання рідкої та достовірної інформації прагнуть найти деякі особливі джерела, в т.ч. і нелегальні. Однак треба мати на увазі, що близько 90% потрібної, існуючої інформації можна використати із легальних джерел.

Збиранням потрібної інформації завжди займається служба планування. В той же час цей процес координується і контролюється вищим менеджментом. Вищий менеджмент, окрім того, самостійно займається збором інформації, бо має доступ до різних інформаційних каналів.

Велике значення у процесі планування займають інформаційні технології, які базуються на застосуванні комп'ютерів, активній участі користувачів (непрофесіоналів у галузі програмування) в інформаційному процесі, високому рівні "дружнього" інтерфейсу користувача, широкому використанні пакетів прикладних програм загального призначення з доступом до віддалених баз даних і програм завдяки обчислювальним мережам ЕОМ.

У бухгалтерському обліку запровадження системи підтримки прийняття рішення (СППР) пов'язане з виробництвом та обліком товарно-матеріальних запасів, їх фізичним розподілом. Найтиповішими СППР, що можуть застосовуватися у плануванні, є "Симпласт" - для корпоративного планування; "Прожектор" - фінансового планування; "Експрес" - маркетингу, фінансів; "ВІS" - керування бюджетом.

В Україні поширені такі програмно-технологічні комплекси, як ГАЛАКТИКА, КУЗ, БЕСТ-Ф, що базуються на ідеології АСУ і передбачають модулі аналізу фінансової та господарської діяльності.

Локальні обчислювальні мережі автоматизованих робочих місць спеціалістів можуть формувати внутрішню інформацію для планування на 3-х рівнях:

1-й рівень - формуються фактичні дані про хід виробництва, автоматизацію робочих місць (АРМ) у цехах і дільницях, про наявність і рух товарів, матеріально-технічних ресурсів на складах;

2-й рівень - формування даних із планування та аналізу виробничих процесів (АРМ виробничого відділу); із планування асортименту товарів (АРМ у плановому відділу); формування даних про забезпечення матеріально-технічними ресурсами (АРМ відділу матеріально-технічного постачання); про конструкторсько-технологічні параметри та характеристики товарів (АРМ відділу головного інженера); а також збирання й агрегування інформації на АРМ бухгалтерів (облік продажу товарів і розрахунків, облік витрат на виробництво і собівартість товарів);

3-й рівень - АРМ директора та інших керівників. Формується директивна інформація, яка відображає поточні та перспективні плани розвитку підприємства.

Донедавна більшість вітчизняних підприємств процес удосконалення управління виробництвом здійснювали незалежно від автоматизованих систем. Автоматизовувались функції тільки окремих структурних підрозділів. Тепер основна увага приділяється створенню наскрізних комп'ютерних систем, які забезпечують комплексність а інтегрованість функцій управління, орієнтуються на оперативне формування варіантів рішень для керівництва.

Функціональний підхід до побудови інформаційних систем часто призводив до того, що необхідна інформація в комп'ютерних системах була, але проаналізувати її керівництво підприємства не могло, оскільки основні користувачі такої інформації - спеціалісти підприємства та керівники середньої ланки.

До вищого рівня керівництва надходила інформація у вигляді громіздких зведень, складних таблиць, непридатних для оперативного аналізу та прийняття рішень. Бухгалтерська інформація лише констатувала факти щодо роботи підприємства за минулий період (із запізненням майже на місяць) і не давала детальних оперативних даних, необхідних для цілей поточного й стратегічного планування.

На сьогодні головну увагу треба спрямувати на розвиток інформаційних систем на підприємстві із створенням корпоративних інформаційних мереж, які об'єднують усі наявні комп'ютери підприємства, різноманітне програмне забезпечення і бази даних в єдину систему.

Нові технології потребують нових організаційних структур. Потрібна гармонізація комп'ютерних технологій та технологій організації бізнесу. Корпоративні інформаційні системи (КІС) для великого підприємства є могутнім сучасним інструментом, який дає змогу розв'язувати такі складні завдання, як управління собівартістю продукції, створення інтегрованої системи наскрізного моделювання - планування виробництва, інформаційне забезпечення всіх рівнів управління.

Функціонування КІС дає змогу аналітичним працівникам оперативно та в повному обсязі використовувати інформацію про хід виробничого процесу, про матеріальні, фінансові, енергетичні потоки й витрати, про запаси сировини й матеріалів; користуватися в режимі реального часу всією накопиченою інформацією в єдиному інформаційному просторі підприємства.

Розробки зарубіжних спеціалізованих фірм відповідають сучасним вимогам, але їх вартість для великих підприємств часто становить десятки мільйонів доларів. Крім того, вони потребують тривалого часу впровадження (від 3 до 5 років) та жорсткої перебудови планів під вимоги системи. Власні розробки корпоративних інформаційних систем є значно дешевшими, але передбачають обов'язкову наявність висококваліфікованих фахівців.

Взаємозв'язок планування й інформації виявляється в тому, що у процесі планування здійснюється контроль за самою інформацією, яка, у свою чергу, є основною для проведення планування.

Збільшення потоків зовнішньої та внутрішньої інформації часто призводить до надлишковості цієї інформації, а відтак - до необхідності належного її відбору (фільтрації).

Останнім часом у країнах Західної Європи, у США, Канаді, Австралії та інших країнах все більшої популярності набуває так званий інформаційний аудит, який передбачає систематичне вивчення використання інформації, ресурсів і потоків, що проводиться як щодо користувачів, так і щодо існуючих документів, для моніторингу рівня їх залучення, для виконання завдань організації.

Доцільність такого напряму аудиту пояснюється необхідністю перевірки даних, які надходять до інформаційної системи на точність за допомогою спеціальних програм, тому, що завжди існує небезпека підробки електронних звітів або даних. Особливістю інформаційного аудиту саме і є перевірка не тільки звичайних документів, а й комп'ютерних систем, програм та файлів. Пошук аудиторських доказів теж здійснюється електронним способом, що ставить високі вимоги до кваліфікації аудитора, його знань комп'ютерної техніки і програмних засобів.

Інформаційний аудит відповідає на запитання: яка інформація є на підприємстві і де саме; хто нею користується; якою є міра її корисності; як підтримувати її та доповнювати новою; скільки на це потрібно часу та грошей.

 

 

2.2. Нормативна база планування

Створення нормативної бази планування - це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.

Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової роботи позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах ринкових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування - це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи - науково-обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми - це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи - це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці.

На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення - у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

Система норм і нормативів містить десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу одержаних результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей. Класифікація норм та нормативів промислового підприємства наведено на рис. 2.2.

Приблизний перелік норм і нормативів (в укрупненому виді), що використовуються у поточному плануванні, їх призначення та відповідальні за організацію нормування відділи наведені в табл. 2.2.

Нормування витрат праці передбачає використання наступних норм і нормативів:

- норматив часу - це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, допоміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва;

- норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;

- норма виробітку – це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);

- норма обслуговування - це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, які повинні обслуговуватися одним робітником чи групою робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).

Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання основного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв.

Норми потреби в устаткуванні основного виробництва - це кількість устаткування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню технології й організації виробництва продукції (роботи), устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.

Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв - це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. ін., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів.

Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами устаткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режими робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.

Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі:

а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами;

б) норми простою устаткування в ремонті;

в) структура ремонтних циклів;

г) вартість ремонтної одиниці;

д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці);

е) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.ін.

Фінансові нормативи - це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами та організаціями. Вони поділяються на наступні види:

І. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- мито і збори;

б) нормативи відрахувань до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати:

- відрахування до Пенсійного фонду;

- відрахування у фонди соціального страхування;

в) нормативи відрахувань до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати:

- прибутковий податок;

- відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку:

- податок на прибуток;

д) місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.

ІІ. Взаємовідносини з банками:

- процент за банківський кредит;

- процент на депозитний вклад у банк.

При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються календарно-планові нормативи.

Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види:

а) величина партій запуску - випуску деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві;

б) періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві;

в) тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосерійному і серійному виробництві;

г) такт потокової лінії в масовому виробництві;

д) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносерійному виробництві;

е) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному та дрібносерійному виробництві;

є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві;

ж) календарні випередження по технологічним переробкам в одиничному і дрібно-серійному виробництві.

Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними
ознаками (рис. 2.2).

За часом дії у плановому році:

- перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів. Їх величина розробляється на основі виробленої стратегії з урахуванням перспектив технічного прогресу. Вони наочно показують резерви виробництва;

- поточні — поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачанню сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробляються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;

- оперативні - діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. За ними видаються в цехах матеріали на даний місяць, декаду, зміну.На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.

У міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.

За характером розповсюдження:

- цехові, заводські - розробляються на підприємстві;

- міжзаводські - розробляються для однотипного виробництва;

- галузеві - регламентують витрати всіх підприємств галузі;

- міжгалузеві — розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.

Одним із видів галузевих норм є типова норма. Це — регламентовані витрати виробничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів продукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств. До типової норми відноситься, наприклад, норма вмісту цементу в 1 м3 бетону, що забезпечує бетону задані властивості при раціональному використанні цементу і заповнювачів.

Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрат ресурсів.

За ступенем агрегування продукції:

- подетальні (поопераційні) - характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, необхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов;

- вузлові - характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла;

- індивідуальні - встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт;

- групові - визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції у натуральному чи вартісному вигляді.

За ступенем деталізації:

- специфіковані — визначають величину витрат конкретного виду матеріалу (із зазначенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу;

- зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

За методами розробки:

Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх розробки. На підприємствах застосовуються наступні методи нормування: розрахунково-аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.

Розрахунково-аналітичний метод є єдиним науковим методом нормування. Він ґрунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановлення кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Технічний розрахунок витрати ресурсів поєднується з аналізом виробничих умов. Цей метод передбачає ретельне вивчення технологічного і трудового процесів виготовлення продукції, передового досвіду економії ресурсів, проведення необхідних розрахунків. Особливо доцільно його застосовувати в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива й енергії в енергомістких виробництвах.

Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостережень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. Він застосовується більш широко, але є менш точним порівняно з розрахунково-аналітичним, тому що не враховує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці. Тому дослідний метод не сприяє виявленню і використанню резервів економії матеріальних і трудових ресурсів. Його доцільно застосовувати для нормування витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах, заснованих на хімічних технологіях, а також у видобувних галузях.

Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції у минулий період. Він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактичних витрат від планових. Це обумовлено тим, що при дослідно-статистичному методі не проводиться аналіз факторів, які вплинули на підвищення витрат ресурсів, не забезпечується виявлення і використання внутрівиробничих резервів. Тому дослідно-статистичний метод може використовуватися при орієнтованих і укрупнених розрахунках.

Комбінований метод нормування - спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії із використанням одночасно двох або трьох методів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного.

На практиці досить часто мають місце випадки, коли величина корисних (чистих, теоретичних) витрат того чи іншого виду сировини, матеріалу визначається розрахунково-аналітичним методом, а обсяг технологічних відходів і втрат - дослідним. Такий спосіб належить до комбінованого.

Впровадження прогресивної технології виробництва, наукових методів організації праці, розвиток раціоналізації приводять до постійної зміни нормативної інформації на підприємстві, необхідності її систематичного перегляду. Доцільно робити суцільний перегляд норм праці один раз у два-три роки при одночасній атестації робочих місць.

Основою організації нормувальної роботи є залучення до роботи із встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної
роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм (табл. 2.2). Це означає, що норми витрат матеріалів за їх вмістом у готовому продукті (чиста вага) повинен визначати працівник, що проектує продукцію; нормативи технологічних відходів розробляються технологом, що проектує процес виготовлення продукції, він також бере активну участь у визначенні норм трудомісткості; норми тривалості виробничого циклу розробляє апарат керівника виробництва. Активну участь у цій роботі беруть відділи головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енергетика, інструментальний відділ й інші.

Нормування палива й енергії здійснює бюро (група) по нормуванню витрат паливно-енергетичних ресурсів у складі від ділу головного енергетика.

Норми і нормативи використання знарядь праці розраховує від діл головного механіка із залученням відділу головного технолога, технологічних бюро цехів, відділу праці та заробітної плати.

Встановлення норм і нормативів праці проводить від діл праці та заробітної плати за участі відділу головного технолога, цехових технічних бюро і бюро праці, майстрів, робітників.

Норми і нормативи організації виробничого процесу розробляє виробничо-диспетчерський відділ із залученням від ділу головного технолога і виробничо-диспетчерських бюро цехів.

Організація фінансових нормативів покладена на фінансовий відділ підприємства.

Позитивний вплив на якість норм робить така організація нормувальної роботи, коли активну участь у ній беруть робітники і фахівці цехів, ділянок, працюють спільні нормувальні бюро.

На величину норми впливає рівень техніки, технології, організації виробництва і праці, а також рівень кваліфікації кадрів. У зв'язку з цим важливе значення має впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Основним органом, який здійснює організацію розробки норм витрат матеріальних ресурсів на підприємстві, є бюро (група) розробки матеріальних нормативів, що підпорядковане головному технологу чи головному інженеру. Воно здійснює методичне й організаційне керівництво розробкою нормативної бази, виявляє резерви економії матеріальних ресурсів.

За участі відділів головного технолога, головного конструктора, головного металурга, матеріально-технічного забезпечення, бюро розробки матеріальних нормативів створює подетальні, специфіковані, поопераційні і зведені норми витрат сировини і матеріалів на нову продукцію; організовує щорічний перегляд діючих норм витрат; готує і доводить до відділів і цехів підприємства діючі норми витрат та показники їх зниження, контролює їх виконання; розробляє план організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних ресурсів, організовує їх реалізацію і контроль за виконанням; виконує аналіз фактичних питомих витрат сировини та матеріалів за звітний період; бере участь у розгляді раціоналізаторських й інших пропозицій, що впливають на зміну норм витрат; вивчає причини утворення відходів і готує пропозиції по їх зменшенню чи використанню.

Розробка прогресивних норм здійснюється в наступній послідовності:

- проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;

- розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ресурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;

- розраховується економічна ефективність даних заходів.

План заходів щодо економії сировини і матеріалів розробляється дня кожного підрозділу й у цілому для підприємства. Він є складовою частиною плану технічного й організаційного розвитку підприємств.


 


Читайте також:

  1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
  3. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
  4. Автоматизовані форми та системи обліку.
  5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  6. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
  7. Акредитив та його форми
  8. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
  9. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
  10. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
  11. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
  12. Алгоритм формування потенціалу Ф2




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Питання 1. Екранування приміщень | Філософія і соціальна робота

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.