Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.

Яке співвідношення держави і державної влади?

Поняття «держава» і «державна влада» — близькі і багато в чому збіжні. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взаємозамінні. Але між цими поняттями є й відмінності. Поняття «держава» є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади. Державна влада — це самі владостосунки (керівництво /панування/ — підкорення).

Якщо ж продаються на ринку ресурсів не послуги, а самі ресурси (земля), то ціна землі залежать:

а) від поточної вартості її граничного продукту;

б) від вартості її граничного продукту в майбутньому.

Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за ціною, яка не повинна бути меншою, ніж відсоток, який він отримає, альтернативно розмістивши виручений від продажу грошовий капітал (у цьому випадку на рахунку в банку).

Сучасна економічна теорія поняття ренти застосовує не тільки стосовно землі, а й щодо фізичного капіталу, найманої праці та підприємницьких здібностей, якщо пропозиція цих ресурсів нееластична. Наприклад, видатні співаки, шахісти, спортсмени, програмісти, як і видатні організатори виробництва, а також капітальні ресурси, які не можуть бути довільно збільшені впродовж певного часу, так і земля з особливими якостями приносять монопольний рентний дохід (ренту).

Разом з тим фізичний капітал як фактор виробництва, на відміну від землі, пропозиція якої визначається не самою економічною системою, а чинниками, що знаходяться поза її межами, створюється самою економічною системою з метою примноження та прискорення створюваних за допомогою фізичного капіталу нових товарів і послуг. Для того, щоб підкреслити відмінність між економічною рентою на природні ресурси, пропозиція яких нееластична, та величиною орендної плати (ренти) на капітал, пропозиція якого еластична, дохід на капітал називають річною процентною ставкою.

Форми доходу на ресурс "підприємницькі здібності"

Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом ресурсу "здатність до підприємництва".

Винагорода, яку отримує підприємець, набирає форми підприємницького доходу, або прибутку, нижньою межею якого є нормальний прибуток. Окрім того, підприємницький дохід може включати і економічний прибуток.

Дохід підприємця є платою за організаційну та управлінську діяльність, новаторство і ризик.

Нормальний прибуток визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від можливих альтернативних варіантів використання здібностей підприємця, тобто це альтернативні, або неявні, затрати. Отже, нормальний прибуток є елементом затрат і набуває форми винагороди за використання підприємцем покладених на нього функцій.

Економічний прибуток — чистий прибуток, який залишається після вилучення з виторгу від реалізації всіх затрат, зокрема і нормальний прибуток.

Економічний прибуток — це власність підприємця, але він використовує його не тільки для особистих цілей, а й спрямовує на розвиток виробництва, вирішення певних соціальних проблем тощо.

Форми доходу на капітал, які отримують домогосподарства

Дивіденди — виплати акціонеру компанією у формі готівки (cash) або у формі акцій (schare).

Грошовий дивіденд — це платіж із прибутку компанії після сплати нею встановленого податку на прибуток корпорації та процентів за борговими зобов'язаннями. Зазвичай, дивіденд визначається у процентах від номінальної вартості звичайної акції, а останнім часом дедалі частіше в абсолютному обсязі на одну акцію.

Відсотковий дохід — це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Форми і системи заробітної плати

Розуміння суті заробітної плати й закону, який її відображає, не охоплює всієї різноманітності її змісту. Для розуміння суті важливим є один із аспектів праці — ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачує роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним значенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових.

Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм проявляє себе у відповідних системах.

Відрядна заробітна плата — це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.

Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна форма заробітноїплати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється.

Погодинна форма існує як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна.

Перша передбачає оплату за відпрацьований час та при виконанні нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату працівника за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Між найманим працівником і власником капіталу існує постійна суперечність. У системі оплати праці ця суперечність проявляється в тому, що найманий працівник, який отримує свою частку незалежно від фінансового стану підприємства, на якому працює, залишається байдужим до його (підприємства) долі. Для того щоб зацікавити найманого працівника в результативній діяльності підприємства, застосовують систему вольової участі в розподілі доходів підприємства.

Частка участі найманого працівника в доходах фірми визначається двояко:

1) визначенням частки кожного працівника в чистому доході підприємства;

2) у формі акціонування й отримання дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

Вважають, що ця система відображає співробітництво праці й капіталу.

У сучасних умовах заробітна плата формується не тільки на основі угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має права оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень заробітної плати. Два останні інститути (профспілки і держава) порушують конкурентне середовище на ринку праці. Тому тут має місце недосконала конкуренція.

Розрізняють:

· номінальну заробітну плату — суму грошей, яку отримує власник робочої сили за певний проміжок часу (годину, день, місяць);

· реальну заробітну плату — грошовий еквівалент маси товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата, таким чином, залежить від величини номінальної і рівня цін.

У світовій практиці показник реальної заробітної плати визначається шляхом ділення номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили згідно з міжнародними трудовими нормами використовують показник мінімальної заробітної плати.

11.3. Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи.

Персональний розподіл доходів— це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

— розмір грошових доходів членів сім'ї;

— наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;

— рівень цін на споживчі економічні блага;

— обсяг податків;

— наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;

— ступінь соціальної захищеності;

— тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

— наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;

— наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.

Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.

Існують різні джерела формування сімейних доходів:

— власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

— власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

— державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);

— інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

— придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту , довгострокове страхування життя тощо);

— придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров'я, транспортних та інших послуг);

— сплата податків та обов'язкових неподаткових платежів;

— придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;

— інші витрати.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім'я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі Функції:

1) добробуту— забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну — сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну - формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання, а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму.

Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства (сім'ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Німецький статистик Ернст Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля.

Читайте також:

Переглядів: 1259

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Якому з двох підходів до типології держав слід віддати перевагу? | Тема 1. Сутність фінансів та фінансового механізму підприємства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.