Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Трудове право як галузь права.

Трудове право як галузь права

План

1. Характеристика трудового законодавства України

3. Колективний договір та його зміст

4. Трудовий договір та його зміст

5. Часи роботи та відпочинку

6. Трудова дисципліна

1.Характеристика трудового законодавства України.

Трудове законодавство регулює трудові відносини між працівниками та власниками підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності.
Основні трудові права людини і гарантії їх реалізації закріплює Конституція України.
Галузь трудового права відрізняється різноманіттям джерел, серед яких: міжнародні договори, зокрема конвенції Міжнародної організації праці, нормативно-правові акти, нормативні договори. Основний нормативно-правовий акт у цій галузі права - Кодекс законів про працю України, прийнятої 10 грудня 1971 р. і з тих пір неодноразово піддавався змінам і доповненням. Кодекс законів про працю України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:
1) порядок укладення та виконання колективного договору;
2) порядок укладання та розірвання індивідуального трудового договору;
3) порядок вивільнення працівників і подальшого їх працевлаштування;
4) тривалість робочого часу і часу відпочинку працівників;
5) засади нормування праці;
6) загальні норми визначення оплати праці;
7) гарантії трудових прав;
8) забезпечення трудової дисципліни;
9) забезпечення охорони праці;
10) порядок вирішення трудових спорів;
11) права і повноваження профспілок і трудових колективів.
Серед інших нормативно-правових актів, що регулюють. трудові відносини, слід назвати Закони України «Про охорону праці» (14 жовтня 1992 р.), «Про колективні договори і угоди» (1 липня 1993 р.), «Про оплату праці» (24 березня 1995 р.), «Про відпустки »(15 листопада 1996 р.).
До числа підзаконних актів належать постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Міністерства праці та соціальної політики України, відомчі акти, як правило, галузевого характеру.
Особливістю галузі трудового права є регулювання трудових відносин актами соціального партнерства - колективними договорами та угодами, які укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях.



Интернет реклама УБС

Трудове право України – це самостійна галузь права, яка регулює трудові й тісно пов’язані з ними суспільні відносини. Трудові відносини – це відносини між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, згідно з якими працівник зобов’язується виконувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або уповноважений ним орган зобов’язаний оплачувати його працю, створювати належні умови для праці.
Трудове право також регулює інші суспільні відносини, які тісно пов’язані з трудовими:
1) відносини працевлаштування, зокрема, якщо працівника звільняють з роботи, то він може звернутися за допомогою в орган працевлаштування або працевлаштовується самостійно. Орган працевлаштування пропонує працівнику роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено за його згодою на навчання новій професії (спеціальності) з подальшим наданням йому роботи;
2) відносини з виробничого навчання;
3) підвищення кваліфікації;
4) відшкодування збитків, заподіяних працівником підприємству, установі, організації або навпаки.
Найважливішу роль у регулюванні трудових відносин відіграє Кодекс законів про працю України (далі КЗпП), який був прийнятий у 1971 році та набув чинності з 1 червня 1972 року. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального та культурного життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Структурно Кодекс складається з 18 глав та 265 статей. Крім загальних положень, де визначаються завдання Кодексу законів про працю, права й обов’язки працівників та деякі інші питання, він містить положення про колективний і трудовий договір; забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників; робочий час і час відпочинку; нормування праці; заробітну плату; гарантії та компенсації (як для працівників, так і у випадках заподіяння матеріальної шкоди працівником підприємству, установі, організації); трудову дисципліну; охорону праці; працю молоді й жінок; трудові спори; державне соціальне страхування; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням та деякі інші.

3. Колективний договір та його зміст.

Особливістю галузі трудового права є те, що одним із джерел правових норм, поряд з законами та підзаконними актами, виступає колективний договір.
Колективний договір - це угода між роботодавцем і профспілковим органом (або представниками трудового колективу), що містить правові норми з питань оплати праці, інших соціальних та трудових прав працівників.
Колективний договір - це локальний правовий акт, що діє в межах організації, де він прийнятий, протягом встановленого терміну. Колективні договори підлягають повідомній реєстрації органами виконавчої влади.
Колективний договір укладається на основі чинного законодавства. Тому не допускається укладання угод, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання працівників і роботодавця щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема, зміст колективного договору включає:
1) зміни у організації виробництва і праці;
2) заходи щодо забезпечення продуктивної зайнятості;
3) нормування і оплату праці (розміри заробітної плати та інших виплат);
4) встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
5) форми участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку (якщо це передбачено статутом організації);
7) умови та охорону праці;
8) забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організацію оздоровлення і відпочинку працівників і ряд інших заходів.

4. Трудовий договір та його зміст.

У переважній більшості трудові відносини виникають на основі особливого юридичного факту - трудового договору.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації. Відповідно до нього працівник зобов'язується виконувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити необхідні умови праці.
Сторони (учасники) трудового договору:
1) працівник. Для того, щоб укласти трудовий договір, особа повинна мати трудовий правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю) .
Трудова правосуб'єктність за своїм характером відрізняється від цивільної правосуб'єктності. Вона має інші вікові межі: виникає з досягненням віку 16 років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків (усиновлювачів) або піклувальника допускається прийняття на роботу особи, яка досягла 15 років. Можливий прийом на роботу учнів у вільний від навчання час при досягненні ними 14 років за згодою одного з батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Важливо, щоб виконувана таким працівником робота була легкою, не завдавала шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання.
Трудовий правосуб'єктністю можуть володіти особи, визнані у зв'язку з душевною хворобою або недоумством громадянськи недієздатними;
2) роботодавець. В якості особи, яка надає роботу, може виступати власник засобів виробництва - юридична особа (підприємство, установа, організація) або уповноважений власником орган. Правосуб'єктність юридичної особи виникає в момент державної реєстрації. Роботодавцем може бути і фізична особа - наприклад, підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, особа, наймає хатню робітницю, гувернантку.
Зміст трудового договору становлять умови, за якими досягнуто угоду між працівником і роботодавцем. Умови поділяють на дві групи:
1) необхідні (обов'язкові) умови, без яких трудовий договір неможливий. Такі - місце роботи, трудова функція (тобто певна робота, яку буде виконувати працівник), дата початку роботи, оплата праці;
2) додаткові (факультативні) умови. Дана група умов стає обов'язковою лише при включенні їх до трудового договору. Інакше кажучи, трудовий договір може бути укладений і без додаткових умов. Такі, наприклад, випробувальний термін при прийомі на роботу, робота на умовах неповного робочого часу, пільги та послуги з соціального забезпечення і т.д.
Умови трудового договору не повинні погіршувати становище працівника порівняно з законодавством. В іншому випадку такий договір визнається недійсним.
Види трудових договорів розрізняють залежно від терміну ув'язнення. Трудовий договір може укладатися на:
1) невизначений термін (безстроковий договір);
2) певний термін;
3) на час виконання певної роботи.
Особливим видом трудового договору є контракт. Термін дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання контракту можуть встановлюватися за угодою сторін. При цьому умови контракту не можуть погіршувати становище працівника порівняно з законодавством.
Трудовий договір, роботодавцем у якому виступає фізична особа, повинен бути зареєстрований в державній службі зайнятості.

5.Часи роботи та відпочинку.

Робочий час є загальною мірою кількості праці Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

6.Трудова дисципліна

Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю,

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил, У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.
До порушників трудової дисципліни застосовується дисциплінарна відповідальність, яка є одним з видів юридичної відповідальності.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

- догана;

- звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу даного працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж виявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Протягом строку дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

 

 


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
  4. V. Класифікація і внесення поправок
  5. А. Правобережну Україну.
  6. А/. Право власності.
  7. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  8. АГД як галузь економічної науки
  9. Аграрне право
  10. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  11. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  12. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 8. | Наукова стаття та її структура

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.