МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||||||||||||
Предмет дослідження фонетики. Поняття фонемиПИТАННЯ 1. Література ЛЕКЦІЯ 1 ФОНЕТИКА, ОРФОЕПІЯ, ОРФОГРАФІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ 1. Предмет дослідження фонетики. Поняття фонеми. 2. Артикуляційно-акустична класифікація голосних звуків. 3. Артикуляційно-акустична характеристика приголосних звуків. 4. Позиційні та комбінаторні зміни звуків у мовленнєвому потоці. 5. Поняття орфоепії, орфоепічної норми. Основні риси сучасної української літературної вимови. 6. Принципи української графіки. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. 7. Принципи української орфографії.
1. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. — К.: Вища школа, 2002. — С.16-91. 2. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. — К.: Вища школа, 2005. — С. 17-115. 3. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. — К.: Вища шк., 1981. 4. Карпенко Ю.О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови. — Одеса, 1996. Фонетика – наука про звуковий склад мови, вона вивчає способи утворення звуків мови, їх зміни в потоці мовлення, їх роль у функціонуванні мови як засобу спілкування людей. Звук– це найменша неподільна мовна одиниця. Окремі звуки, виділені зі слова із будь-яким значенням безпосередньо не пов’язані, крім тих випадків, коли ціле слово складається з одного звуку.
Сучасна фонетика виділяє 3 аспекти: 1) акустичний (вивчає звуки з точки зору їх фізичних ознак); 2) артикуляційний(з точки зору роботи, яку виконує людина під час їх вимови і сприйнятті на слух); 3) найголовніший – функціональний (аболінгвістичний) (з точки зору їх використання у мові, їх ролі в забезпеченні функціонування мови як засобу спілкування). Лінгвістичний аспект вивчення (дослідження звуків) виділився в особливу галузь фонетики – фонологію. У фонології вживається термін фонема. Під фонемою розуміють найменшу неподільну одиницю мови, яка виконує дистинктивну (розподібнювальну) і конститутивну (будівельну) функції. При визначенні і виділенні фонеми враховуються лише ті артикуляційно-акустичні ознаки звуків, завдяки яким може бути в цілому протиставлена фонема тій або іншій фонемі й по сукупності яких відрізняється від усіх інших фонем. Такі ознаки називаються диференційними. Одна фонема може відрізнятися від іншої декількома диференційними ознаками (г/т – за глухістю/дзвінкістю, за місцем творення) або однією диференційною ознакою (з/с – тільки за глухістю/дзвінкістю). Основоположником вчення про фонему був Бодуен де Куртене (представник Казанської лінгвістичної школи). Фонема і звук нетотожні мовні одиниці, хоч і тісно пов’язані. Звук є матеріальним виявом фонеми. Звуки у мові виступають у складі слова, тобто в сполученні інших звуків. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що: 1) фонема – соціальне явище (тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми); звук– індивідуальне явище; 2) фонема – мовна одиниця; звук – мовленнєва; 3) фонема – абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук – конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо; 4) фонема – величина стала; звук– величина залежна (у слові боротьба звук [т'] під впливом сусіднього [д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д'] представляє фонему /т/); 5) у ролі фонеми можуть виступати різні звуки (просити – просьба – фонему /с/ представляють звуки [с'] і [з']); 6) в одному звукові можуть збігатися дві фонеми (сміється [с'м’ійец':а] звук [ц':] представляє фонеми /т'/ і /с'/).
Конкретний вияв кожної фонеми у мовному потоці називається алофоном.Відтінки, або алофони, фонем, зумовлені різними позиціями у слові (залежно від наголосу, місця у складі і слові) називаються позиційними. Так ненаголошена /е/ виступає у вигляді [еи], а фонема /о/ у позиції перед складом з наголошеним [у] реалізується алофоном [оу]. Алофони, зумовлені характером сусідніх фонем називаються комбінаторними. (див. приклад вище). Алофони можуть більшою чи меншою мірою залежати від оточення. Найсамостійніший, незалежний алофон називають основним. Голосний – під наголосом, приголосний – між голосними заднього ряду.
У сучасній українській мові 38 фонем: 6 голосних і 32 приголосних.
Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||
|