Українське образотворче мистецтво XIX ст.

Становлення української композиторської школи

Надзвичайно важливе значення в становленні української композиторської школи було створення з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730 року Глухівської співочої школи, вихованцями якої стали Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель. По її закінченню Бортнянський та Березовський продовжували своє навчання в італійських музичних школах, що були центрами тогочасної європейської музики.

Поєднання традицій партесного співу і сучасних технік європейського письма обумовило унікальність творчості цих композиторів. Ставши придворним капельмейстером у Петерзбурзі, а з 1796 року — керівником придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи, Бортнянський значно вплинув і на розвиток російської музичної культури. Він був також першим композитором у Російській імперії, музичні твори якого почали виходити друком.

Професійні музиканти ХІХ ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори та камерно-інструментальні твори, серед їх авторів — І. М. Вітковський, А. І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуби.

1863 р. – «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

Основноположною для розвитку національної професійної музики стала різнобічна діяльність М. В. Лисенка, який створив класичні зразки творів у різних жанрах (зокрема 9 опер, фортепіанна й інструментальна музика, хорова і вокальна музика, переважно на слова українських поетів, в тому числі Т.Шевченка). Він же став організатором музичної школи в Києві (1904; з 1918 — Музично-драматичний інститут ім. Лисенка).

Послідовниками творчих принципів Лисенка стали Н. Н. Аркас, Б. В. Подгорецький, М. М. Колачевський, В. І. Сокальський, П. І. Сениця, І. І. Рачинський, К. Г. Стеценко, Я. С. Степовий, М. Д. Леонтович, Д. В. Сичинський, Я. О. Лопатинський, С. Ф. Людкевич, О. І. Нижанківський та інші композитори.

Український живопис у першій пол. XIX ст. розвивався в загальному річищі європейського мистецтва. Панував класицизм, але паралельно з ним чи в його надрах розвивався романтизм, закладалися підвалини реалізму як стилю. Демократично настроєні художники саме в реалізмі вбачали справжній розвиток мистецтва.

У творчості українських художників нерідко піднімалися тогочасні соціальні проблеми («В люди» К.Костанді, «Об'їзд володінь» М.Кузнецова, «Глухомань» П.Левченка, «Жертва фанатизму» М.Пимоненка, «Проводи рекрутів» І.Соколова, «Хворий» К.Трутовського тощо). Разом з тим, звертаючись до теми народу і Батьківщини, митці активно утверджували позитивний ідеал, прагнули розкрити красу природи і людини, втілити в зримих образах вічну принаду буття.

В українському живописі силою історичних обставин найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри. Історичну тему художники розробляли значно менше та й то переважно учні Петербурзької академії мистецтв у майстерні І.Рєпіна. Визначні представники побутового і пейзажного жанрів — С.Васильківський, К.Костанді, П.Левченко, М.Пимоненко, С.Світославський, М.Ткаченко, К.Трутовський та ін. гідно втілили у своїх творах ідеали високої людяності і краси, створили полотна, сповнені почуття народного гумору і проникливого ліризму.

Кращі твори того часу характерні правдивістю життєвого мотиву, незмінною емоційною наснаженістю, витонченістю і яскравістю живопису. Розвиток українського національного образотворчого мистецтва в другій половині XIX ст. зосереджувався у трьох мистецьких центрах – Одесі, Києві й Харкові. Випускники одеської школи, заснованої ще в 1865 р. членами Товариства красних митців, мали право продовжувати навчання у Петербурзькій Академії мистецтв без вступних іспитів.

З 1875 р. в Києві діяла заснована М. Мурашком рисувальна школа, учнями якої були відомі згодом майстри українського живопису М. Пимоненко. С. Костенко. І. Їжакевич, а також російські художники М. Врубель, В. Серов. Про прагнення утвердити свою самобутність свідчить також створення українськими художниками мистецьких об’єднань – Київського товариства художніх виставок (фактично виникло у 1887-му, організаційно ж оформилось у 1893 p.), Товариства південноросійських художників в Одесі (1890), Товариства для розвою руської штуки у Львові (1898).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Становлення українського професійного театрального мистецтва.	\|	Постать Тараса Шевченка в українській літературі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.