Позичка.

Поняття та характеристика договору позички.У цивільних правовідносинах досить поширеним є договір позички. Найчастіше він застосовується у відносинах між фізичними особами, які безоплатно надають одна одній предмети побутового призначення в тимчасове користування.

Крім того, правовідносини з безоплатного користування речами є досить поширеними в бібліотечній справі (ст. 22 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" від 27 січня 1995 р.), у майнових відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користування культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р.), у благодійній діяльності (ст. 16 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 p.), інших випадках, визначених актами цивільного законодавства України.

Таким чином, як правило, в основі відносин позички лежать особисті відносини між сторонами або соціально значима мета по-зичкодавця, що досягається шляхом здійснення благодійницької, просвітницької, гуманітарної та іншої діяльності. Метою договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування.

Закон визначає договір позички як правочин, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Залежно від того, як (з моменту передачі речі чи досягнення згоди з усіх істотних умов) сторони визначили порядок укладення договору позички, він може бути реальним або консенсуальним. Реальним договір буде вважатися тоді, коли сторони домовляться, що він буде укладеним з моменту передачі речі в користування. Реальний договір позички є одностороннім, оскільки, передаючи річ у користування, позичкодавець у подальшому має лише права, а користувач - лише обов'язки.

В іншому випадку договір позички може бути укладений з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма його істотними умовами. Тоді договір позички буде вважатися консенсуальним. У разі, якщо договір позички є консенсуальним, він набуває рис двостороннього договору. Позичкодавець при цьому зобов'язаний передати річ у користування, а користувач — повернути річ протягом визначеного терміну.

Отже, договір позички може бути реальним і одностороннім, консенсуальним і двостороннім. Проте даний договір завжди є безвідплатним.

Сторонами в договорі позички виступають суб'єкти, які мають спеціальну назву: позичкодавець і користувач. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Позичкодавець — це особа, яка передає або зобов'язується передати річ за умовами договору (безоплатно, на певний строк). Передати річ у користування може власник цієї речі, оскільки він наділений правом розпорядження нею. Якщо особа не є власником речі, а здійснює управління нею, вона вправі виступати позичкодавцем лише за згодою власника. Отже, право передачі речі за договором позички має власник, а також інші особи, які мають на це спеціальні повноваження за законом або договором (наприклад, управитель за договором управління майном; комісіонер за договором комісії).

Враховуючи безоплатний характер договору, з метою запобігання зловживань осіб, законом встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна в позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

За бажанням позичкодавця отримувати в позичку ті чи інші речі можуть лише спеціальні суб'єкти. Так, наприклад, навчальний заклад має право надати право користуватися бібліотекою лише своїм співробітникам. Досить поширеними є відносини, коли підприємство надає на певний строк безоплатно приміщення для відпочинку (оздоровлення) лише своїм працівникам.

Користувач за договором позички - особа, яка приймає або зобов'язується прийняти річ для безоплатного користування протягом встановленого строку.

Предметом договору позички можуть бути речі, визначені індивідуальними ознаками, що є неспоживними та вільно обертаються у цивільному обігу.

Як правило, у позичку передаються речі, що не призначені для комерційного використання. До них належать речі побутового призначення, будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), транспортні засоби. За договором позички позичкодавець може передавати користувачеві не одну річ, а декілька, в тому числі різного призначення, хоча конкретною нормою закону таке положення не закріплено. Важливо, щоб річ (майно), яка є предметом договору позики, можна було ідентифікувати, оскільки користувач через певний строк зобов'язаний повернути її в такому самому стані, в якому річ була на момент її передання.

Строк договору позички визначається сторонами. Суб'єкти даних правовідносин вправі самостійно вирішувати, на який час передається річ (майно) користувачеві і коли вона буде повернута позичкодавцю.

Водночас сторони можуть укласти договір позички і без зазначення строку користування річчю. Відповідно до ст. 831 ЦК України, у разі, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею. "У разі, якщо строк виконання користувачем його зобов'язання не зазначений у договорі, слід враховувати положення ч. 2 ст. 763 ЦК України, яка встановлює, що кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці.

Форма договору позички визначається як загальними правилами про форму правочину (ст. 205 ЦК України), так і спеціальною нормою (ст. 828 ЦК України). Вона залежить від того, хто виступає сторонами, та предмета договору і може бути усною, письмовою, письмовою нотаріальною.

Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами - фізичні особи, договір позички може укладатися в усній формі. На вимогу будь-якої із сторін договору він може бути укладений і в письмовій формі (простій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається в письмовій формі (ч. 2 ст. 828 ЦК України). Письмовою також буде форма договору позички в разі укладення його фізичними особами щодо речей непобутового призначення.

Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) також укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 793 ЦК України).

В окремих випадках, передбачених законом, форма договору позички залежить від строку користування об'єктом. Так, договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 ЦК України). До того ж такий договір підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України). Передання користувачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Письмова нотаріальна форма встановлена також для договору позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа.

Відмінність договору позички від інших подібних договорів. Договір позички слід відрізняти від інших близьких до нього за змістом цивільно-правових договорів: дарування, зберігання, позики та найму (оренди).

Так, договір позички і договір дарування (ст. 717 ЦК України) мають спільну ознаку — безоплатність. Водночас між ними існує низка відмінностей. По-перше, річ, яка передається обдарованому (подарунок), надходить у його власність, тоді як у відносинах позички річ передається користувачеві в тимчасове користування і має бути повернута її власникові. По-друге, передачею речі обдарованому договірні відносини між сторонами припиняються, тоді як у договорі позички з моменту передачі речі вони, зазвичай, лише виникають.

Порівнюючи договір позички та договір зберігання (ст. 936 ЦК України), перш за все слід звернути увагу на те, що в обох випадках одна сторона (позичкодавець чи поклажодавець) передає другій стороні (користувачеві чи зберігачеві) певну річ, яка згодом підлягає поверненню. При цьому протягом усього періоду дії договору сторона, яка отримала річ (користувач або зберігач), повинна застосовувати заходи для її збереження. Водночас, якщо метою договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування, то метою договору зберігання є саме зберігання речі, у зв'язку з чим користування цією річчю зберігачем, як правило, не допускається.

Головною відмінною ознакою договору позички та договору зберігання є зв'язок інтересів сторін договору. За договором позички передача речі здійснюється в інтересах особи, яка отримує річ (користувача), а за договором зберігання передача речі забезпечує інтереси саме тієї сторони, яка передає річ (поклажодавця).

Суттєвими є відмінності договору позички із зовнішньо схожим на нього договором позики (ст. 1046 ЦК України), а саме:

1) право власності на річ у разі надання її у позичку зберігається за її власником (позичкодавцем), водночас як за договором позики річ переходить у власність позичальника;

2) предметом договору позички є річ, визначена індивідуальними ознаками, а предметом договору позики - річ, яка визначена родовими ознаками, та грошові кошти;

3) за договором позички, користувач зобов'язаний повернути ту саму річ, яку отримав у користування, а за договором позики повертається річ того ж роду та якості (у випадку позики грошей — така ж сума грошових коштів);

4) договір позички може бути реальним або консенсуальним, тоді як договір позики може бути лише реальним;

5) до договору позички можуть застосовуватися норми, що регулюють найм (оренду), а до договору позики застосування цих норм не допускається;

6) договір позички завжди є безвідплатним, а договір позики може бути як відплатним, так ібезвідплатним.

Найбільш близьким до договору позички є договір найму (оренди) (ст. 759 ЦК України). Не випадково законодавець зважує на те, що до договору позички застосовуються положення гл. 58 ЦК України. Найбільш істотною відмінністю договору позички від договору найму (оренди) є саме його безоплатний характер, тоді як оплатність у відносинах найму (оренди) є істотною умовою цього договору. Практика засвідчує також відмінність сфер застосування цих договорів. Оренда більш характерна для відносин, пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Відповідальність сторін за договором позички.Як і за договором найму (оренди), за договором позички шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у позичку, відшкодовується користувачем на загальних підставах.

Але за завдану шкоду може нести відповідальність і позичкодавець. Дане правило встановлено ст. 780 ЦК України. Позичкодавець буде нести відповідальність за шкоду, заподіяну у зв'язку з користуванням річчю, у випадку, коли буде встановлено, що шкода настала внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати. Змінити це положення сторони не вправі, оскільки умова договору позички про звільнення позичкодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

Розірвання та припинення договору позички.Законодавець розділяє поняття розірвання договору позички (ст. 834 ЦК України) і припинення договору позички (ст. 835 ЦК України).

Припинення договору позички можливе як за наявності загальних підстав, наприклад, у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), або у разі неможливості його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України), так і на підставах, передбачених безпосередньо гл. 60 ЦК України (спеціальних підставах). Тому договір позички припиняється також у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором.

Передбачені законом випадки одностороннього розірваннядоговору позички умовно відносять до другої групи спеціальних підстав його припинення. Вони є правом, а не обов'язком сторін.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користування, в будь-який час до спливу договору, тобто достроково. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору не пізніше як за сім днів до повернення речі.

Позичкодавець вправі вимагати розірвання договору й повернення речі у разі, якщо:

1) у зв'язку знепередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

3) річ самочинно передана в користування іншій особі;

4) унаслідок недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку, має також особа, яка стала власником речі, переданої у користування. При цьому користувач має бути повідомлений про розірвання договору заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лізинг.	\|	Абіотичні та біотичні небезпеки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.