Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Дослідники виокремлюють певні етапи промислового перевороту в Німеччині.

Особливість промислового перевороту Франції полягало також у тому, що значна частина підприємств орієнтувалася на виробництво предметів розкоші, технологія яких важко піддавалася механізації.

У середині ХІХ ст. Англія перетворилася на «фабрику світу», виробляючи близько половини світової промислової продукції, і зайняла виняткове становище у світовому господарстві і міжнародній політиці.

Промисловий переворот і пов’язана з ним перемога машинного виробництва в Англії дала поштовх до формування соціальної структури індустріального суспільства. Це проявилося у зростанні частки промислового пролетаріату (45,5%); урбанізації, яка перетворила Англію у країну міст і фабричних поселень (на кінець ХІХ ст.. у містах проживало майже 75% населення). Велика Британія в результаті промислового перевороту перетворилася на провідну індустріальну державу.

Особливості промислового перевороту у Франції

У Франції промисловий переворот мав свої особливості. Він розпочався пізніше ніж в Англії (на 30-40 років) і був затяжним, триваючи впродовж перших шести десятиліть ХІХ ст.

Економічна історія обґрунтовує наступні причини такого становища:

– пізнє, порівняно з Англією, утвердження буржуазного ладу;

– затяжні війні, які вела Франція, відволікали сили та призводили до великих економічних втрат;

– інертність мислення французьких промисловців, які не квапилися впроваджувати на своїх підприємствах нові винаходи;

– малопродуктивне парцелярне сільське господарство, яке на довгий час стало серйозним гальмом економічного розвитку Франції, стримуючи значну частину населення в селах на невеликих клаптиках землі;

– слабкість внутрішнього ринку.

Головну роль у французькому суспільстві відігравали не промисловці, як в Англії, а банкіри і фінансова аристократія, які прагнули добитися прибутків за рахунок високих банківських процентів.

Позичково-лихварський характер французького капіталу наклав відбиток на соціальну структуру суспільства. Це проявилося у формуванні специфічного прошарку буржуазії – рантьє. Вони не займалися продуктивною працею і жили виключно на проценти від капіталу, що надавався в позику.

Особливістю промислового перевороту Франції є й те, що на відміну від Англії, де буржуазна революція ХVІІ ст. створила соціально-економічні передумови для здійснення технічного перевороту, у Франції 1789-1794 рр. негативно вплинула (на думку деяких дослідників) на економічний розвиток країни. Та все ж революційні події кінця ХVІІІ ст. ліквідували феодальні пережитки, прискорили перехід Франції до промислового перевороту.

Промисловий переворот у Франції пройшов декілька етапів.

Перший етап (1800-1814 рр.) припав на період правління Наполеона Бонапарта, який активно підтримував промисловість і торгівлю. Економічна політика Н.Бонапарта сприяла:

– становленню Французького банку, який отримав особливі права на емісію й швидко став головним осередком великого капіталу;

– створенню ради у справах фабрик та мануфактур, окремого міністерства мануфактур і торгівлі;

– появі у текстильній промисловості нових машин (дженні, мюль-машини, верстатів ліонського інженера Жозефа Жакара для виготовлення тканин з візерунком).

З’явилися в цей період ряд відкриттів – машин Філіпа Жирара (1810 р.), які здійснювали хімічно-механічну обробку льону; метод відбілювання тканин за допомогою хлору та способи їх фарбування (1785 р.), розробив відомий хімік Франції Клод Бертолле.

Важливим французьким винаходом стала технологія промислового консервування продуктів (1810 р.), яка завдала істотного удару по голоду в Європі (принаймні в мирний час). Але, в цілому інженерно-технічна думка Франції відставала від Англійської.

Негативний вплив на промисловий розвиток Франції зумовила Континентальна блокада Англії, яку запровадив Наполеон у 1806 р. Вона закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів. Це створило великі економічні труднощі для Англії. Що стосується Франції, то наслідки блокади неоднозначні. З одного боку, вона прискорила становлення і розвиток деяких галузей французької промисловості (суконної, полотняної, швейної, взуттєвої, хімічної, металообробної). З іншого, створила проблеми для розвитку галузей, які працювали на колоніальній сировині(бавовняна, цукрова) або експортували товари.

Крім того, блокуючи доступ товарів з Англії, Франція на довгі роки позбавила себе англійських машин, металовиробів та вугілля, необхідних для механізації виробничих процесів.

Страждало від Континентальної блокади і сільське господарство Франції внаслідок припинення експорту зерна, вин та інших продуктів. Союзники Наполеона теж були незадоволені блокадою, що позначилося на їх відносинах з Францією.

Другий етап промислового перевороту (1815-1848 рр.) характеризується прискореним ходом економічного розвитку Франції, що проявилося у наступному:

– зростанні темпів механізації виробництва, розвитку текстильної, металургійної, поліграфічної, керамічної та інших галузей промисловості;

– зародженні (у 20-х роках) французького машинобудування;

– збільшенні обсягів виробництва промислової продукції (всередині ХІХ ст. Франція займала друге місце у світі після Великої Британії).

Одночасно, технічний рівень і конкурентоспроможність товарів залишалися низькими. В країні зберігалися невеликі мануфактури та дрібне кустарне виробництво. Деякі історики це пояснюють антикапіталістичною атмосферою французького суспільства, характером підприємця дрібного ділка, людини консервативної, обережної. Торгово-промислова буржуазія не мала достатнього впливу на формування державної політики. Уряд ігнорував її інтереси.

Фінансова буржуазія, яка сформувалася у Франції в період промислового перевороту, відігравала значну роль у державі. Але вона мало опікувалася розвитком промисловості, тому що збагачувалася за рахунок лихварства, фінансових та біржових спекуляцій. В цих умовах грошовий капітал зростав швидше ніж промисловий.

Для другого етапу промислового перевороту Франції характерно й те, що чисельність населення зростала повільно; попит на товари і продукти залишався низьким. У сільському господарстві Франції домінували дрібні селянські господарства, з ростом сільського населення вони ще більше подрібнювалися. Переважання дрібних селянських господарств стримувало капіталістичний розвиток французького села. В цілому розвиток сільського господарства у Франції у порівнянні з іншими європейськими країнами залишався низьким.

Що стосується третього етапу промислового перевороту, то у Франції він відбувся після революції 1848-1849 рр. і тривав до кінця 60-х років. Його характерні ознаки:

– розвиток фабрично-заводського виробництва досяг такого рівня, що він охопив більшість галузей промисловості. Зріс загальний обсяг промислової продукції майже вдвічі (1851-1865 рр.);

– за прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі мита;

– успішно розвивалися кредитна справа, біржі, банки, акціонерні товариства.

Цим успіхам сприяла зважена ліберальна політика Наполеона ІІІ та його уряду.

Таким чином, в результаті проходження трьох етапів промислового перевороту економіка Франції остаточно перейшла на шлях індустріального розвитку. Але на відміну від Англії, Франція залишилася аграрною державою, де 40% населення було зайнято в сільському господарстві. Ручне виробництво продовжувало відігравати значну роль.

Особливості промислового перевороту в Німеччині.

Перехід від феодального до індустріального суспільства в Німеччині відбувався пізніше, ніж в Англії та Франції. Промисловий переворот тут розпочався лише в 30-х роках ХІХ ст. і тривав до 70-х років. В економічній історії таке відставання пояснюється наступними причинами:

1) наявністю феодальних середньовічних порядків у сільському господарстві;

2) збереженням цехів у промисловості;

3) політичною роздробленістю країни.

Розглянемо зазначені причини.

Що стосується першої, то економічною історією доведено, що панування феодального землеволодіння та повинності селян, які стримували формування вільнонайманої робочої сили, ліквідувалися поступово, шляхом реформ. В той час, як в Англії та Франції становлення суспільства нового типу відбувалося на основі революційних перетворень.

Першого відчутного удару феодальному режиму на селі завдали Французька революція 1789-1794 рр. та Наполеонівські війни. Вступаючи на німецьку територію, французи скасували феодальні привілеї і звільнили селян від виконання феодальних повинностей. Офіційно знищення особистого закріпачення, скасування особистої залежності селян від поміщиків було проголошено лише едиктом від 9 жовтня 1807 р. Селяни отримали право розпоряджатися своїм майном, вільно влаштовувати шлюбні справи, їх звільнили від примусової дворової служби в панів.

Що стосується другої причини, то в Німеччині довгий час панувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи. Мануфактури виникли наприкінці ХVІІІ ст. і були розташовані, як правило, у сільській місцевості. Лише у 60-х роках ХІХ ст. німецьке законодавство припинило панування міських цехів, тому що виробництво в умовах цехової організації праці було малоефективним, промислова продукція – неконкурентоспроможна на зовнішньому ринку. Внутрішній ринок країни заполонили дешеві вироби французької та англійської фабрично-заводської промисловості.

Таким чином, в першій половині ХІХ ст. Німеччина була аграрним придатком промислово розвинутих на той час Англії та Франції.

Третя причина запізнення промислового перевороту в Німеччині, як уже наголошувалося, зумовлена політичною роздробленістю країни. Справа в тому, що Німеччина складалася з розрізненнях держав (кількість яких становила від кількох сотень у ХVІІІ ст. до кількох десятків у першій половині ХІХ ст.). Кожна з них будувала власну економічну політику; мала власні гроші, метричну систему, митні кордони, норми господарського законодавства. Все це гальмувало утворення єдиного національного ринку. Не сприяли економічному розвитку країни і її ізольованість від світових торгівельних шляхів та відсутність власного флоту.

Перший етап охоплює період 30-40 років ХІХ ст. Його початок збігався зі створенням у 1833 р. Митного Союзу, який об’єднав 18 німецьких держав на чолі з Пруссією і почав діяти з 1 січня 1834 р. Він створив передумови для господарського піднесення та прискорення промислового перевороту, пізнішого політичного об’єднання країни. Митний союз сприяв також розширенню і поглибленню внутрішнього ринку для великої промисловості, заохочував будівництво залізних доріг, дещо посилив конкурентоспроможність молодої німецької промисловості, встановивши протекціоністські тарифи на іноземні товари.

На першому етапі промисловий переворот активно відбувався, насамперед у легкій промисловості, хоча і не вийшов за рамки початкової стадії. У 30-х роках ХХ ст.. в німецькій промисловості почали застосовуватися перші парові машини. З’явилися й досягнення вітчизняної техніки: циліндрово-свердлильний верстат (1803 р.), горизонтальний верстат (1807 р.), обладнання для швидкого книгодрукування (1814 р.), кам’яно точильна машина (1835 р.), набивний верстат (1836 р.).

У 50-70 рр. ХІХ ст. відбувся в Німеччині другий етап промислового перевороту. Його активізації сприяла революція 1848 р. Вона не ліквідувала остаточно феодального режиму, але створила відносно сприятливі політичні умови для капіталістичного розвитку. У Німеччині й далі зберігалася феодальна монархія, політична й економічна влада великих землевласників-юнкерів. Однак, монархія стала обмеженою, а національна буржуазія отримала деякі політичні права.

У 50-60 рр. німецька промисловість переходить від мануфактурної до фабрично-заводської стадії, що супроводжується промисловим зростанням. Ці процеси стимулювалися боротьбою за об’єднання Німеччини та підготовкою до війни з Францією, що виявилося у:

– прискоренні темпів розвитку важкої промисловості, зокрема воєнно-промислової бази, в якій особливу роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Круппа;

– будівництві залізниць, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку.

Індустріалізація сільського господарства відбувалася більш низькими темпами у порівняні з промисловістю. Обумовлено це обезземеленням і малоземеллям більшості селян, їх низькою купівельною спроможністю, високою земельною рентою, заборгованістю.

Аналіз причин відставання промислового перевороту в Німеччині, етапів його розвитку дає можливість з’ясувати його особливості. Економічна історія обґрунтовує наступні особливості запізнілого промислового перевороту і Німеччині:

1. Він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням (на відміну від уже зношеного і застарілого машинного парку англійської промисловості). Саме це забезпечило небачені у ХІХ ст. темпи промислового виробництва.

2. Німецька промисловість вигідно відрізнялася від англійської і французької за рахунок сучасної галузевої структури: (більш-менш рівномірно розвивалися всі основні галузі) будівництво залізниць, вугледобувна, металургійна, електрична, хімічна. Становлення хімічної промисловості в Німеччині почалося після відкриття в 1865 р. німецькими спеціалістами способу отримання барвників (аніліту) з кам’яного вугілля.

3. Особливістю промислового перевороту Німеччини є й те, що незважаючи на значні успіхи в індустріальному розвитку, її сільське господарство все ще переважало над промисловістю (частка Німеччини у світовому промисловому виробництві становила 13%, тоді, як Англії – 32%).

4. Німецький внутрішній ринок і на завершальному етапі промислового перевороту залишався недостатньо містким, що штовхало німецьку промисловість до експансії на міжнародні ринки. А спізнення Німеччини, внаслідок уповільнення промислової модернізації та державного об’єднання, до територіально-економічного поділу світу між великими державами підштовхнуло її до спроби силової перебудови світового порядку.

Завершився промисловий переворот на німецьких землях після їх політичного об’єднання в 1871 р. Німеччина перетворилася на могутню державу в центрі Європи, з міцною фабричною системою. За основними показниками – видобутком вугілля, виплавкою чавуну, довжиною залізниць – вона на 1870 р. випереджала Францію, а за темпами зростання промисловості та виробництва засобів виробництва – й Англію.

Особливості промислового перевороту у США

Промисловий переворот у США був частиною розвитку світового індустріального господарства. В північних штатах він розпочався у останньому десятилітті XVІІІ ст. і тривав до середини ХІХ ст.

Здійсненню промислового перевороту в США сприяло ряд факторів, особливо важливими серед яких вважаються:

1. Вигідне територіально-географічне розташування країни, яке США використали для відмежування від боротьби Англії і Франції за гегемонію в Європі, для одержання великих прибутків за рахунок постачання воюючим країнам зброї в період Наполеонівських війн.

2. Активна експансіоністська політика американського уряду, в результаті якої лише протягом першої половини ХІХ ст. територія США збільшилась майже в 4 рази, а кількість штатів зросла з 13 до 30.

3. Демографічний фактор, тобто високі темпи зростання населення. До середини ХІХ ст. кількість мешканців США збільшилась в 4,5 рази, в основному за рахунок переселенців з Європи – людей підприємливих, енергійних.

Дослідники економічної історії обґрунтовують особливості промислового перевороту в США:

- відсутність докапіталістичних пережитків, які були характерні для країн Західної Європи, зокрема цехових порядків, не сформованості системи мануфактурного виробництва, значного розвитку ремесла та домашньої промисловості.

- промисловий переворот в США відбувався за рахунок європейської робочої сил, інтелекту і капіталів.

Одночасно в промисловості США з великим успіхом застосовувалися власні оригінальні винаходи: бавовноочисна машина (1793р.), що підвищила продуктивність праці у 100 разів; швейна машина Зінгера (1841р.), машина для виготовлення взуття (1846р.), фосфорні сірники, електромагнітний телеграф Морзе (1837р.), перший телеграфний апарат Д.Юза (1855р.), пістолет, паровий молот (1842р.), вулканізація каучуку (1849р.), електровоз (1851р.) та ін.

Все це сприяло розвитку галузей промисловості: швейної, збройної, електротехнічної тощо. Найбільших успіхів США досягли в будівництві залізниць та використанні паровозів, що сприяло прискореному розвитку металургії, добувної та машинобудівної галузей промисловості.

І якщо на початку ХІХ ст. американська промисловість працювала в основному на англійських машинах, то в середні ХІХ ст. в США уже працювали власні машинобудівні заводи.

У 1859р. промислова продукція США перевищила вартість сільськогосподарської продукції.

Країна вийшла на друге місце в світі за обсягом промислового виробництва, її частка становила 15%. І все ж в першій половині ХІХ ст. США залишалася в основному аграрною країною.

Можна виокремити і третю особливість промислового перевороту у США, яка полягає в неодночасності його здійснення в північних і південних штатах.

Якщо в північних штатах промисловий переворот завершився (в першій половині ХІХ ст.), то в південних - рабовласницьке плантаційне господарство було основною його перепоною. Воно було гальмом розвитку промислового виробництва, розширення внутрішнього ринку, інтенсивного розвитку сільського господарства.

Крім того, загострювалися суперечності між північними і південними штатами і, перш за все, протиріччя між двома основними тенденціями розвитку сільського господарства -

1) фермерською, що базувалося на праці фермерів і найманих працівників;

2) плантаторською, що панувала в південних штатах, основою якої була рабська праця. Близько 4 млн. біглих рабів з Півдня працювали на фабриках і заводах Півночі.

Зазначені суперечності викликали в США Громадянську війну 1861-1865рр., яка водночас була буржуазною революцією. Вона закінчилась перемогою Північних штатів над Південними. Наслідками цієї революції було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз’єднаності США, остаточне завершення промислового перевороту.

Ліквідація рабства (1862р.) сприяла зростанню аграрного сектору економіки, який мав товарний характер і розвивався на базі індустріалізації, що забезпечувало йому переваги і світовому сільськогосподарському виробництві. США стали одним з основних експортерів зерна, м’яса на світовий ринок. Цьому сприяло і те, що на відміну від європейських селян і фермерів, які сплачували земельну ренту, американські фермери обробляли землю, вільну від ренти.

Отже, головним підсумком здійснення промислового перевороту в провідних країнах світу було створення сприятливих умов для їх подальшого промислового розвитку. Сформувалися (крім мануфактур, фабрик) і такі форми господарювання як акціонерні товариства, домогосподарства. Відбулося становлення інститутів ринкової економіки, сформувалося жорстке державне регулювання економічного життя.

Становлення і розвиток нових економічних відносин привели до занепаду економічного вчення меркантилістів, їх рекомендації не змогли вирішити проблеми власників промислового капіталу. За цих умов і виникла класична політична економія.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Промисловий переворот у провідних країнах світу	\|	Виникнення та характерні особливості класичної школи політичної економії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.