Історія становлення й розвитку господарських судів в Україні.

Тема 1 . Правовий стан господарського суду в Україні.

Наслідки пропуску процесуального строку.

Пропуск встановленого законом або судом процесуального строку спричиняє для учасників судового процесу, як правило, неможливість здійснення даної процесуальної дії. Скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду і повертаються заявнику, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення процесуального строку за клопотанням особи, що їх подала.

Закінчення строку має наслідком втрату права на вчинення певної процесуальної дії, для якої було встановлено строк.

Відповідно до ст. 82 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема у разі невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

План

1) Історія становлення й розвитку господарських судів в Україні.

2) Господарський суд в системі органів правосуддя (Система, склад і структура господарських судів. Завдання та функції господарських судів. Повноваження, порядок утворення і діяльності місцевих господарських судів, апеляційних господарських судів, Вищого господарського суду України.

3) Правовий статус судді господарського суду.

4 ) Право на звернення до господарського суду.

Насамперед слід зазначити, що хоча сам арбітраж як засіб розгляду спорів був відомий ще з античних часів, спеціальні торговельні суди вперше згадуються в історії Стародавнього Риму.

Сучасні господарські суди своїм історичним корінням мають три види комерційних судів: морські, консульські та ярмаркові.

Поява морських судів була зумовлена необхідністю розв'язання спорів між учасниками морських перевезень, які належали до різних держав. Оскільки зробити це за допомогою місцевого права було неможливо, у таких судах застосовували право іноземне.

Консульські суди виникли як наслідок станової роздробленості середньовічного суспільства: кожен стан мав свій суд, постала також необхідність у створенні спеціальних судів для купецтва. Найбільш яскравий вияв виокремлення так званої купецької юрисдикції дістало в Італії, де всі спори, що виникали між членами корпорації, розглядалися судом виборних (cуnsules). З плином часу ці суди, що мали характер третейських, були визнані державою з наданням відповідного статусу.

Ярмаркові суди виникли у Франції завдяки поширенню ярмаркової торгівлі. Оскільки торговці, які збиралися на ярмарок з різних місць, не могли створити корпорації, спори між ними мав вирішувати спеціально створений для цього суд. Від процесу вимагались швидкість і простота розгляду справ.

У найбільш поширеному вигляді торговельні суди виникли в Італії як вузькоспеціалізовані морські торговельні суди. З Італії ідея особливого торговельного суду з часом була перенесена в інші країни Європи, насамперед до Франції, де на час проведення ярмарок з'являлися тимчасові торговельні суди.

Постійний комерційний суд був вперше створений у Парижі в листопаді 1563 р.

Перші купецькі корпорації, а також суди для торговців в Україні з'являються у період Київської Русі, у XII ст. Слід зазначити, що в цей час суд ще не був відділений від адміністрації.

В подальшому судова влада розвивалася під впливом відповідних органів Литви, Польщі, Речі Посполитої. В цей період в українських землях діяли польсько-литовські державні органи. Судова система визначалась класовим і становим ладом суспільства. Представники панівних станів користувалися "судом рівних". Магнати і шляхта судилися в сеймовому та королівських судах. Шляхта підпадала під юрисдикцію повітових шляхетських судових органів – земських судів, які сама і утворювала.

Визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького зумовила створення української національної держави, неодмінною складовою якої стали судові органи, серед яких виділяли полкові, сотенні, общинні, церковні, третейські, ярмаркові суди. Процес у козацьких судах здійснювався на підставі норм звичаєвого права, в умовах війни значного поширення набула позасудова розправа[1].

Подальший перехід під владу Росії значною мірою не вплинув на становище судових органів на українській території.

Діяльність вищевказаних судових органів була досить специфічною. Вони розглядали різноманітні категорії справ, в тому числі і ті, які певною мірою торкаються господарських правовідносин.

Проте виникнення власне господарських судів, в їх сучасному розумінні, на думку більшості вчених можна вважати створення комерційного суду в 1807 році в м. Одесі.

В даному контексті варто зауважити, що в одних правових системах суди, які вирішували господарські спори називались комерційними, в інших - торговими, також зустрічаються так звані "біржові суди", тощо. В Радянському Союзі такі суди спочатку називались арбітражними комісіями, а вже згодом – відомчими і державними арбітражами. Фактично це означає те, що такі суди є відділеними від державних органів, вони повинні створюватися для вирішення певних категорій справ обраним сторонами складом суду чи суддею одноособово.

Поява першого комерційного суду саме в Одесі була зумовлена тим, що виникнувша в кінці XVIII століття Одеса бурно розвивалась, ставала все більш важливим центром внутрішньої і міжнародної торгівлі. Через Одесу ішли товари з Росії на захід і схід, а також в зворотному напрямку. В процесі проведення торгових операцій між комерційними компаніями і підприємцями нерідко виникали спори, для яких, власне, і був створений перший комерційний суд.

Згодом такі суди були створені в 1819 році в м. Феодосії, в 1824 р. – в м. Ізмаїлі[2].

На той час комерційні суди одержали широке поширення в Італії, Франції, Австрії, а також в деяких частинах Німеччини. Вони були покликані вирішувати справи, що виникли з торгових правовідносин, незалежно від того, до якого стану (торгового чи іншого) належать учасники цих правовідносин.

На початку 70-х років XIX ст. на території Російської імперії функціонувало 9 комерційних судів, які були скасовані у зв'язку з введенням у прибалтійських губерніях судових статутів 1864 року[3].

Поява таких судів в Росії, і, відповідно на території України була викликана соціально-економічними процесами, що були пов'язані з розпадом феодальних відносин і визріванням капіталістичних відносин, які, зокрема, відображались у здійсненні зовнішньої та внутрішньої торгівлі.

Одночасно, виникнення комерційних судів було тісно пов'язане з певними економічними чинниками, а також з географічним положенням відповідних територій.

Організація і діяльність комерційних судів на території України фактично регулювалась конкретними статутами цих судів. В загальному ж, щоб уникнути ускладнень з розглядом торгових справ, у багатьох містах були створені Комерційні суди. Тому, узагальнивши практику вирішення торгових спорів, зважаючи на численні звернення купців та інших представників торгового класу було видано Указ для сприяння успішному вирішенню спорів про створення комерційних судів по всій території Росії. Одночасно з цим Указом було затверджено Статут судочинства в комерційних судах, який складався з 15 глав (підсудність спорів, виклик та явка до суду, розгляд спору через посередників; про загальні докази по справі, про відвід судді та членів суду, порядок слухання сторін; про письмові докази та ін.). Даний документ якнайдетальніше регламентував як організацію комерційних судів, їхню компетенцію, так і процедуру розгляду справ. Для судочинства на основі цих документів були характерні надзвичайна складність і заплутаність процесуальних вимог, справи нерідко перебували на розгляді по порядку в різних судах, час від часу повертаючись до суду, який вже розглядав ту чи іншу справу. У складі таких судів був уже наявний інститут присяжних стряпчих, які були прототипом осіб, які виконували роль адвокатів.

Розвиток комерційних судів в Росії зазнав певних змін після проведення судової реформи разом з прийняттям статутів карного, цивільного судочинства. Проте такі зміни відбулися лише в судочинстві - спори розглядалися не тільки на підставі Статуту торгового судочинства, а і у відповідності зі "Статутом Цивільного судочинства" від 20 листопада 1864 року[4].

По суті ж діяльність і організація комерційних судів не була змінена і вони проіснували в такому вигляді до 1917 року. Необхідність їх існування обумовлювалась складною і водночас специфічною галуззю права – торговим правом, що припускало широке використання у цій сфері торгових звичаїв, знавцями яких були фактично купці, чим і пояснювалась їх обов'язкова участь у комерційних судах на правах членів суду поряд із суддями-юристами, призначуваними урядом.

В 90-х роках XIX століття у зв'язку з діяльністю комісій із перегляду законоположень про судову систему Російської імперії справи торгового характеру було передано до відання загальних судових установ, що викликало хвилю полеміки між противниками та прихильниками комерційних судів. Як наслідки цього на початок XX століття комерційні суди збереглись лише в Санкт-Петербурзі, Москві, Одесі.

Тогочасний комерційний суд характеризувався змагальністю (справи порушувались з ініціативи особи), збирання доказів покладалось на позивача; рішення суду базувалося тільки на даних і доказах, поданих сторонами в процесі розгляду справи; судове засідання в основному велося усно з пред'явленням письмових доказів. Доказами визнавались письмові акти і документи (торгові книги, рахунки та ін.), допускались як докази показання свідків. Найважливішим, беззаперечним доказом вважалося власне визнання позовника. Рішення комерційного суду постановлялось у присутності сторін, оголошувалось їм особисто, або надсилалось сторонам у відповідному порядку.

В дореволюційній Росії, як і Лівобережній Україні, також існували арбітражні комісії, або, як їх називали, біржові суди. У 1901 році Кабінет Міністрів Росії надав право заснування цих судових органів, якщо того бажали біржі, міністру фінансів.

Існування судових установ, що розглядали господарські спори до XX століття фактично відображається існуванням комерційних судів, які в основному, розглядали торгові спори між відповідними станами суспільства. Діяльність комерційних судів була досить детально врегульована відповідними нормативними актами, хоча і була дискусійною щодо її доцільності особливістю судочинства в комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відновлення та продовження процесуальних строків.	\|	Правове регулювання становлення та діяльності органів господарської юрисдикції в Україні в 1917-1921 рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.