Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




B C D E

Обсяги суперечних понять не співпадають в жодній із частин. Якщо злочинці поділяються на повнолітніх і неповнолітніх, то завжди з упевненістю можна стверджувати, що конкретна особа належить або до класу “повнолітніх”, або до класу “неповнолітніх”.

Напр., дихотомічна класифікація поведінки, представлена Н.Вінером у вигляді такої схеми:

Поведінка Неактивна

Активна Нецілеспрямована

 
 


Цілеспрямована Без зворотного

зв’язку

 

Зі зворотним

зв’язком Непередбачаюча

Передбачаюча

 

Дихотомічний поділ дає змогу уникнути помилки нерозмірного поділу, оскільки два суперечних (контрадикторних) поняття повністю вичерпують поділ діленого. Інакше кажучи при дихотомії є неможливими ні неповний, ні занадто обширний поділ. Сума видів завжди дорівнює діленому родовому поняттю.

 

NB.Недоліком дихотомічного поділу є те, що розділивши обсяг поняття на два суперечних поняття, ми щоразу залишаємо занадто невизначеною ту частину обсягу діленого поняття, яка містить заперечення. Якщо нам відомо, що “юристи” поділяються на “адвокатів” і “не-адвокатів”, то друга група залишається украй невизначеною. Окрім того, чим дальше ми віддаляємося від вихідного ділимого поняття, тим важче встановити наявність суперечного поняття.

Класифікація.

Науковим результатом поділу є класифікація.

Класифікаціяце розподіл предметів якогось роду на взаємопов’язані класи на підставі найбільш істотних ознак, що притаманні предметам даного роду і відрізняють їх від предметів інших родів. При цьому кожен клас займає в отриманій системі певне постійне місце і, у свою чергу, поділяється на підкласи

Мета класифікації – систематизація знань, тому вона відрізняється відносно стійким характером. Окрім того вона утворює розгорнуту систему, де кожен член поділу знову ділиться на нові члени, розгалужуючись на ряд класів, що закріплюються в таблицях, схемах, кодексах тощо. Такими, наприклад, є класифікація рослин і тварин, класифікація хімічних елементів. Прикладом класифікації може бути система права, яка включає такі галузі, як державне право, фінансове, трудове право тощо.



Интернет реклама УБС

Від звичайного “робочого” поділу, який має місце в повсякденній пізнавально-комунікативній практиці, класифікаціявідрізняється такими властивостями:

1. Класифікація є системою послідовних поділів, що здійсненні з погляду тих характеристик (істотних ознак), які є важливими для вирішення якихось практичних чи теоретичних задач.

Ці ознаки можуть бути безвідносно істотними, як, наприклад, ‘заряд ядра’ при класифікації хімічних елементів, ознака, яка є однією з основних підстав поділу та класифікації елементів в періодичній системі елементів. Таку класифікацію ще називають природною. Але за певної потреби, для вирішення якоїсь практичної задачі за підставу класифікації може бути взята відносно істотна ознака. Так ознака ‘маса тіла людини’ не є істотною ознакою поняття “людина”, але, наприклад на початку польотів людини у космос, ця ознака вважалася істотною при відборі кандидатів у космонавти. Подібну класифікацію називають штучною.

2 При класифікації слід розподіляти предмети по групах таким чином, щоб за їхнім місцем в класифікації можна було щось мислити щодо їхніх властивостей. Так, за місцем елемента в періодичній системі Д.Мендєлєєва, можна робити висновки про його властивості. Те ж саме стосується, наприклад, статей особливої частини кримінального кодексу України: залежно від розділу, до якого увійшла стаття, ми можемо судити про напрямок злочинної дії , яка в цій статті міститься.

3. Результати класифікації відображаються чи можуть бути відображені у вигляді схем, таблиць. (Напр., та ж таблиця Д.Мендєлєєва)

Питання для самоконтролю:

1. Що являє собою поняття як форма мислення2. Які є основні види ознак?

2. Як співвідносяться поняття і слово?

3. Які є основні прийоми формування поняття?

4. Що таке зміст і обсяг поняття?

5. У чому полягає закон зворотного відношення між змістом і обсягом понять?

6. Як здійснюються операції обмеження та узагальнення обсягу понять

7. Які основні види відношень між обсягами понять ?

8. Які є види понять за обсягом та змістом?

9. У чому полягає операція визначеня поняття?

10. У чому відмінність між номінальним та реальним визначаннями поняття?

11 Що таке неявне визначення та які фоно має форми?

12. Що ттаке вимога розмірності визначення та які можоиві помилки щодо її порушення?

13. Що такеколо у визначенні і тавтологія?

14. Що означає ясність та чіткість дефінієнса?

15. Які є при йоми, подібні до визначення?

16. В чому суть та завданнялогічної операції поділу понять?

17. Які є головні поділу іі які існують порушення цих правил?

18. Що таке дихотомічний поділ поняття, які його переваги та вади?

19. яка роль класифікації у пізнавальній діяльності? Які приклади усталених класифікацій ви знаєте?

 

РОЗДІЛ 3. Логіка висловлювань. Судження

Загальна характеристика суджень, їх структура. Судження і речення. Типологія суджень. Якісно-кількісні характеристики категоричних суджень. Розподіленість термінів у судженні. Відношення між судженнями.. Складні висловлювання та логічні зв’язки. Судження та основні закони логіки.

1. Загальна характеристика суджень, їх структура.

Як було зазначено у попередньому розділі поняття дає нам цілісний раціоналізований образ предмета чи класу предметів. Але у процесі пізнавальної діяльності ми постійно зустрічаємось з необхідністю встановлювати зв’язки між предметами та різними властивостями, відношення між предметами та їхніми властивостями. Звідси випливає, що наше пізнання потребує засобів мисленнєво-комунікативного оформлення способів відображення зазначених зв’язків та відношень. Такою формою думки є висловлення чи судження

Судження є складнішою ніж поняття формою мислення. Воно складається щонайменше з трьох елементів. Поняття є своєрідним опорним пунктом для розвитку знань. Така ж форма мислення, як судження, дозволяє вивчати предмет у його динаміці, завдяки чому судження виступає формою поступу людської думки.

Загальна характеристика судження.

Судження (висловлювання)форма думки, у якій щось стверджується чи заперечується стосовно предметів і явищ, їхніх властивостей, зв’язків і відношень і якій притаманна властивість виражати або істинність або хибність. (Напр., “Злочин є суспільно небезпечним діянням”, “Крадіжка здійснюється лише умисно”, “Не кожне правопорушення є злочином”, “Іван брат Петра” тощо).

Судження відображає наявність чи відсутність у. предметів певних властивостей, ознак і відношень, а також наше знання про саме існування предмета, явища і про усі різноманітні зв'язки і відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. Так у судженнях “Право є сукупність правил поведінки”, “Право не існує без держави”, “Право є засіб здійснення політики” ми показуємо самі різні сторони права і його зв'язок з іншими явищами.

Таким чином, судження – це не просто зв'язок понять чи уявлень, а відображення дійсно існуючих зв’язків і відношень між предметами.

Судження може бути істинним або хибним.

Істинне судження вірно відображає дійсність, відповідає тому, що існує у самій дійсності. Хибне судження невірно відображає дійсність, воно не відповідає тому, що існує в дійсності. Так судження “Злочин є діянням суспільно небезпечним”, “Право не існує без держави” – істинні. А судження “Одеса більше Києва”, “Усяке правопорушення є злочином” – хибні.

 

Структура усякого судження містить обов’язкові елементи:

1. Суб’єкт судження (лат. subjektum) – це той елемент судження який відображає предмет думки. Суб’єкт – це не предмет дійсності, а поняття про нього, мислений образ.. Символічно суб’єкт позначається буквою S.

2. Предикат (лат. рrаedicatum – ­­сказане)– це та частина судження у якій щось стверджується/заперечується про предмет думки (суб’єкт). Символічно позначається Р.

Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.

3. Логічназв'язкау судженні є відображенням зв’язку, що існує між предметом думки та певною ознакою, властивістю. Зв’язка встановлює, притаманна чи не притаманна предмету судження властивість, яка мислиться у предикаті. Зв’язка виражається словами “є“, “не є” (якщо йдеться про множину предметів, то вживають зв’язку “суть”, “не суть”) У мові зв’язка часто опускається.

Так, у судженні “Злочин є суспільно небезпечним діянням” суб'єктом є поняття “злочин”, предикатом – поняття “суспільно небезпечне діяння”, а зв'язка виражена словом “є”.

Судження є єдиним цілим. Жоден із термінів судження окремо не може скласти судження. Суб’єкт у судженні не може існувати без предиката, а предикат без суб'єкта. Обидва вони не можуть існувати без зв'язки між ними, завдяки якій вони, власне, стають суб’єктом і предикатом.

Суб'єкт і предикат судження містять у собі знання не однакового характеру. Суб'єкт виражає знання про предмет думки, а предикат про ознаку, відношення, властивість, які притаманні чи не притаманні предмету. Предикат є характеристикою предмета думки. Тому кожне нове судження про предмет розкриває нам нову його сторону

Судження у логіці звичайно записується таким чином:

S є P

.

Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката, або з кількох суб’єктів і предикатів.

За субєктно-предикатним складом судження поділяються на прості і складні. Прості судження складаються з одного суб’єкта і предиката. Складні судження містять кілька предикатів чи суб’єктів, або інакше кажучи, складаються з кількох простих. Так, з двох простих суджень “Злочин є суспільно небезпечним діянням” і “Злочин відноситься до правопорушень” можемо отримати складне судження “Злочин є суспільно небезпечним діянням і відноситься до правопорушень”, у якому буде один суб'єкт і два предикати:

S є P1 і P2.

Судження і речення.

Матеріальною (знаковою) оболонкою судження є речення. Саме через речення судження знаходить форму і спосіб своєї реалізації в комунікативному процесі як і для автора цього судження, так і для тих, кому потрібно передати його сенс. Отже речення можна тлумачити як безпосередню дійсність судження.

Спорідненість судження і реченя виражається через спорідненість їхніх елементів. Так група граматичного підмета у реченні здебільшого відповідає логічному суб’єкту у судженні, група граматичного присудкалогічному предикату. Проте єдність речення і судження не означає наявності повної тотожності між ними. В більшості сучасних природних мов існують граматичні сполуки, які традиційно входять до класу речень, але з суто логічної точки зору не є такими, що виражають судження:

а) судження виражається оповідальним реченням, в котрому міститься інформація про якийсь предмет . Тому не є судженнямипитальні речення, які замість нести інформацію про щось, спрямовані на отримання такої інформації від когось іншого. Так, мовні сполуки “Чи усі підозрювані затримані?”, “Котра година?”, нічого не говорять про якісь властивості якось предмета. Можна сказати, що не будучи судженням, запитання є його причиною;

б) не є судженнями спонукальні речення, в яких виражається не інформація про предмет чи явище, а певне волевиявлення, імператив, спрямовані на спонукання людини на виконання чи невиконання якоїсь дії: “Руки вгору!”, “Не купайтесь в незнайомих водоймах!”, “Сидіть тихо” тощо.

в) у ряді природних мов (наприклад слов’янських) виділяються так звані безособові речення, в яких відсутній граматичний підмет. З погляду їхньої логічної сутності, ці речення ближчі за своєю природою до поняття, оскільки відображають окремі предмети чи явища у їхній цілісності: “Сьогодні холодно”, “На вулиці дощ” тощо;

г) відмінність між судженням і реченням полягає також у тому, що граматична будова речень у різних мовах є досить різною (так звані інкорпоруючі мови (напр., чукотська, ескімоська) взагалі не знають речення у звичному для нас вигляді), проте логічна природа судження є однаковою для усіх людей незалежно від способів його вираження у конкретній мові.

2. Типологія простих суджень.

Прості судження залежно від того, що вони виражають бувають атрибутивними і релятивними.

Атрибутивними називаються судження, у яких стверджується чи заперечується притаманність предмету якоїсь ознаки чи властивості. Наприклад: “Метали проводять струм”, “Норми права мають примусовий характер”, “Суд не створює нового права” тощо. Структура атрибутивних сужень:

S є P та S не є P

Атрибутивні судження можна тлумачити а) як судження приналежності предмету певних властивостей: S – ім’я і Р – властивість (предикатом (“Його дії є суспільно небезпечними”, “Це судження - атрибутивне” тощо); б) як судження приналежності предмета до класу предметів: S – ім’я і Р – ім’я.:. (так, судження “Злочин є правопорушення” можна розглядати як судження включення класу предметів “злочин” до класу предметів “правопорушення”; в) S – предикатор і Р – предикатор : “Бути знаменитим важко”, “Чинити справедливо – чинити на благо” тощо.

Судження з відношеннями або релятивні (лат. relativus – відносний) – судження, що відображають відношення між окремими предметами чи їхніми ознаками. Напр., “Одеса менше Києва”, “Покарання за вбивство суворіше, ніж за крадіжку” , “Вулиці Канатна, Пушкінська і Рішельєвська паралельні” тощо.

Релятивні судження виражають найрізноманітніші відношення між предметами та явищами: просторові, часові, відношення за якістю, рівності, тотожності, протилежності тощо.

Структура суджень з відношеннями виражається так:

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
C. МИСИК | Правила постановки запитань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.