Тверді матеріали

Дерево – один із найдавніших твердих скульптурних матеріалів, який використовували ще наші пращури для виготовлення ритуальних культових фігурок. У стародавньому Єгипті з нього виготовляли і вишукані ложечки для косметичних речовин, і статуї.

Дві ложки для рум’ян. Дерево. Єгипет. Близько 1300 р. до н. е.

Жінка, яка несе сосуд. Дерево фікуса. Єгипет. Близько 2500 – 2350 рр. до н. е.

У Стародавній Греції виготовляли безформні дерев’яні ідоли у вигляді стовпів або дощок із нанесеними на них примітивними зображеннями людських фігур – ксоанами, які багато дослідників вважає найдавнішими пам’ятками монументальної скульптури.

Розквіт дерев’яної скульптури припадає на Середньовіччя та Відродження, коли для європейських католицьких церков із дерева виготовляли розп’яття, прикраси для вівтаря, фігури Христа, Богоматері, святих.

Христос після зняття з хреста. Фрагмент. Поліхромне дерево. Бургундія. Друга чверть ХІІ ст.

Технологія виготовлення статуї з дерева практично не відрізнялась від технології створення ікони. Вирізану скульптуру ґрунтували сумішшю крейди, меду, клею, потім наклеювали тоненьку тканину, промочену в ґрунті, на яку вже накладали фарби й позолоту.

Для монументальної скульптури використовували як м’які (липа, тополя), так і тверді породи деревини (дуб), а для малої пластики найчастіше обирали бук. Пластичність і великі можливості для виразності зробили дерево одним із найулюбленіших матеріалів скульпторів таких художніх епох, де вишуканість форм була значущою рисою естетики: бароко, рококо (так, все “золоте” мереживо Петербурзьких палаців Растреллі було виконане з липи, покритої позолотою). Дерево – прекрасний матеріал і для великої монументальної скульптури, і для малої пластики.

Слонова кістка – матеріал, що за технікою та за стилістичними ефектами дуже схожий на дерево. За походженням відрізняють азіатську та африканську слонову кістку, а за кольором – білу, жовтувату й червонувату.

Для виготовлення статуеток та процарапаних рельєфів слонову кістку використовували ще в кам’яному віці. Епохи розквіту скульптури зі слонової кістки в цілому збігаються з епохами розквіту дерев’яної скульптури. Оскільки кістка як матеріал частіше існує у невеликих шматочках, вона використовується, зазвичай, для творів малої пластики, але Стародавня Греція періоду класики, яка прагла у різних формах і різними засобами передати красу людського тіла, знала хрізоелефантинну техніку – об’єднання золота та слонової кістки. Цією технікою виконані славнозвісні колосальні за розмірами (12 та 13 м) статуї Афіни Парфенос у Парфеноні та Зевса в Олімпії роботи Фідія: на дерев’яний остов накладалися пластинки зі слонової кістки для зображення оголених частин тіла і золоті пластинки для зображення одягу.

У Середньовіччі зі слонової кістки виготовляли рельєфи, оправи для книжок, а починаючи з ХІІІ ст. і особливо в епоху Ренесансу, слонова кістка стає улюбленим матеріалом для виготовлення різних предметів розкоші: шахи, шкатулки, дзеркальця тощо. Із слонової кістки виготовляли портретні мініатюри.

Окремим різновидом скульптурних виробів із дерева та слонової кістки є китайські та японські пластичні мініатюри, так звані нецке (власно не-цуке, пишеться двома ієрогліфами, перший означає корінь, а другий – прикріпляти). Нецке–це брелок або противага, за допомогою якого на паску носили кисет із тютюном, зв’язку ключів або інро – коробочку для парфумів або ліків. Нецке має наскрізний отвір (хімотосі), через який пропускається шнур зі зв’язкою ключів, кисетом і т. ін.; кінці шнура зав’язують, причому вузол, як правило, ховається в одному (більшому) з виходів отвору. Складений навпіл шнур просмикують за пасок, так що на одному звисаючому кінці знаходиться кисет або інро, а на іншому – як противага – нецке. Необхідність такого пристосування викликана відсутністю кишень у японському національному костюмі. Але і в інших народів були костюми такого типу, що зумовлювало появу аналогів нецке в Угорщині, Ефіопії на Крайній Півночі. Вважається, що японці могли запозичити нецке у Китаї, де в період Мін (1368 – 1644 рр.) носили так звані чжуй-цзи – предмети, аналогічні нецке за функцією та виглядом. Існує й сибірська версія походження нецке у період існування там чжурчженської держави Цзинь (1115 – 1234 рр.) (концепція Е.В. Шавкунова).

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Сучасні нецке – це не тільки утилітарна деталь одягу, але й високохудожній виріб, який завдяки малим розмірам і значній вартості (деякі зразки коштують більше 1000 $) привертає увагу кримінальних елементів, що “працюють” у сфері незаконного перевезення культурних цінностей. Саме тому митник повинен мати відповідні знання про цей вид культурних цінностей, його вигляд і форми, а також вміти описати їх у митній документації.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Найбільш поширені форми нецке:

· Катаборі – невелика різьблена скульптура, що зображує людей, тварин, багатофігурні групи.

· Кагамібута за формою нагадує плоску посудину, виконується зі слонової кістки, рога, рідко з дерева, зверху покрита металевою кришкою, на якій і зосереджена основна частина декоративного оформлення. Підпис на таких нецке зазвичай належить майстру по металу.

· Мандзю свою назву одержала завдяки подібності до круглого плоского рисового коржа мандзю. Зображення у таких нецке гравірувалося на слоновій кістці і, як правило, супроводжувалося чорнінням.

· Рюса – варіант мандзю, названий за ім’ям майстра різьбяра Рюса (XVIII ст.). Основна відмінність цієї форми від мандзю в тому, що вона порожня всередині, а верхня її частина виконана у техніці наскрізного різьблення. Коли рюса робили з двох рознімних половинок, то з середини матеріал вибирався за допомогою токарського верстату.

· Сасі – одна з найстаріших форм нецке. Це довгий брусок (з різних матеріалів, але найчастіше з дерева) з отвором для шнура на одному кінці. Спосіб використання сасі відрізняється від всіх інших форм нецке: якщо їх використовували як противагу, то сасі затикали за пасок таким чином, що отвір знаходився внизу, а на шнурку, пропущеному через нього, висів гаманець, ключі. Іноді на верхньому кінці сасі вирізався додатково гачок, що чіплявся за верхній край паску. Деякі вчені вважають, що сасі – модифікація рукоятки меча, до якого підвішували мішечок із кременем та кресалом.

· Ітіраку – нецке у формі гарбуза, коробочки або інших предметів, сплетені з дроту, бамбука чи очерету.

Матеріал для виготовлення нецке має як символічне, так і утилітарне значення. Дерево і слонова кістка, з яких найчастіше виготовлялися нецке, символізували побажання довголіття. Крім того, виготовлені зі слонової кістки (або на Півночі з оленячого рогу) нецке часто не оброблялися зі зворотного боку для того, щоб можна було взяти частинки слонової кістки, яку в Китаї та Японії здавна вживали у медицині як ліки у вигляді пудри.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

У разі затримання або вилучення нецке митник повинен у Протоколі про порушення митних правил або в МД-І по можливості визначити розміри, матеріал, з якого зроблено, форму нецке (катаборі, кагамібута, мандзю рюса, сасі, ітіраку),описатистан зворотного боку тастан збереження виробу.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Камінь – найтиповіший і найулюбленіший твердий матеріал скульпторів, що приваблює своєю різноманітністю: він може бути прозорим, кольоровим чи безбарвним, твердим чи м’яким, блискучим чи тьмяним. Тверді породи каменю: обсидіан, діорит, базальт, порфір – спонукають до ощадливих, спрощених форм і використовуються у монументальній скульптурі різних епох.

Статуя Гудеа, правителя Лагашу. Чорний діорит. Висота 70,5 см. Близьо 2150 р. до н. е.

М’який, прозорий, блискучий алебастр придатний насамперед для малої пластики, хоча може використовуватися і в монументальній скульптурі, про що свідчать скульптурні пам’ятки Месопотамії та Єгипту.

Статуя сановника Ебіх-Іля з Марі. Алебастр. Сер. ІІІ тис. до н. е.

Вапняк – ніздрювата, ламка порода каменю, яка не припускає точної трактовки форми, але відносно легка обробка вапняку спонукає до його використання в монументальній скульптурі. У Стародавній Греції вапняк, відомий як порос, широко використовувався в архаїчній декоративній скульптурі і розфарбовувався. Як перехідний від дерева до мармуру матеріал вапняк часто комбінувався із мармуром, коли в одній і тій самій скульптурі одяг виконували з вапняку, а оголене тіло – з мармуру.

Піщаник – ще більш пористий та м’який, ніж вапняк, матеріал, що здавна використовувався для виконання пластичного орнаменту на архітектурному фоні. Крім того, ще єгиптяни використовували його у монументальній скульптурі, що було продовжено в епоху Середньовіччя (статуї Страсбурзького собору).

Кіпрська цариця в образі Афродіти. Вапняк. Висота 168 см. ІІІ ст. до н. е.

Бюст колосса Аменхотепа IV. Піщаник. 137 – 88 – 80 см. 1363 – 1367 рр. до н. е.

Мармур – особлива порода вапняку, що має міцну структуру, красивий тон різних кольорів (від чисто білого до глибокого чорного), ніжні переходи світлотіні. Мармур був улюбленим матеріалом стародавніх греків, незважаючи на те, що з нього важко зробити статую з широкими рухами. Ігноруючи монолітність статуї, грецькі скульптори складали свої статуї з кількох частин, виготовлених іноді навіть з різних пород мармуру. Так, славнозвісна Венера Милоська має тіло з широко відомого паросського мармуру, а одяг – із мармуру іншої породи, при цьому шов між двома частина не збігається ідеально. Крім того, у праве стегно вставлено окремий шматок, а руки зроблено ще з двох інших шматочків і прикріплено за допомогою металевих скріпок. Як вишуканий, ідеально красивий матеріал мармур сприймався скульпторами епохи Ренесансу і в Новий час.

Венера Милоська. Мармур. Висота 204 см. Близько 100 р. до н. е.

Антоніо Канова. Психея, оживлена поцілунком Амура. Мармур. 1787 р.

Скульптурними матеріалами можуть бути різні метали та їх сплави, що застосовуються в монументальній та великій станковій скульптурі. До них належать: бронза, сплави на алюмінієвій основі, чавун, листова мідь, листовий алюміній, електролітична мідь для гальванопластичної скульптури. Найпопулярнішим із цих матеріалів є бронза.

Бронза – це суміш олова та міді, до яких іноді домішують цинк або свинець. Чим більше відсоток міді (до 90 %), тим червонішим буде колір бронзи. Як скульптурний матеріал бронза використовувалася ще у ІІІ тис. до н. е. на Стародавньому Сході і набула популярності в скульптурі Риму. На відміну від мармуру, бронза дає можливість створювати статуї та скульптурні композиції із широкими просвітами, оскільки бронзова вилита статуя, порожня всередині, більш легка і має властивості з’єднувати частини, створюючи вільну незамкнуту композицію. Бронзова поверхня віддзеркалює світло, народжуючи яскраві оптичні ефекти, тому цей матеріал і використовується найчастіше для створення монументальної скульптури як частини архітектурного пейзажу.

Сплави на алюмінієвій основі дуже пластичні й дають можливість виливати тонкі деталі фактури та скульптурного декору. Декоративні можливості цих сплавів своїм сріблястим полірованим тоном здатні створити враження срібла, чим і приваблюють скульпторів. Алюмінієві сплави придатні для використання карбування, що збагачує естетичне враження від скульптури.

Чавун не поступається бронзі своїми ливарними властивостями, а чорний колір скульптури з цього матеріалу додає їй масивності й монументальності.

Листові метали – мідь, алюміній нержавіюча сталь мають гладкі поверхні й широко використовуються у декоративній скульптурі. Оскільки скульптура з таких матеріалів монтується на сталевому каркасі, це дає можливості створювати складні композиції та робити виніс окремих деталей.

Гальванопластична мідь відрізняється від бронзи виключною точністю відтворення всіх нюансів авторської виліпленої моделі. Гальванопластика є найбільш економною технікою лиття, тому що допускає будь-яку товщину стінок скульптури. За своїми пластичними властивостями скульптура з гальванопластичної міді не відрізняється від бронзової і перевершує останню за точністю відтворення оригіналу.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

За Законом України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” “оригінальні вироби скульптури, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів” вважаються культурними цінностями (Розд. І. Ст. І).

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Читайте також:

Переглядів: 1924

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

М’які матеріали | Скульптурні техніки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.