МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Поняття, ознаки, особливості правозастосування. Суб’єкти правозастосування.Прогалини в законодавстві. Аналогія права і закону. Правове регулювання і правовий вплив: співвідношення. Акти правозастосування. Механізм та стадії застосування права. Підстави застосування правових норм. Застосування як особлива форма реалізації права. Поняття, ознаки, особливості правозастосування. Суб’єкти правозастосування. Регулятивна дія права пов’язана з конкретизацією його положень. Зазначена конкретизація здійснюється в процесі реалізації правових норм. Її розуміють, як реалізацію можливостей впровадження правових велінь суб’єктів права шляхом виконання, використання та дотримання норм. Однак у певних випадках процес реалізації норми пов'язаний з необхідністю участі особливого суб’єкта. Його особливість полягає у тому, що: · він реалізує владні повноваження; · він приймає обов’язкові рішення; · він діє у межах наданих повноважень. Саме в цьому і полягає особливість застосування права. В сучасній юридичній літературі обґрунтовуються дві точки зору стосовно природи правозастосування: 1- більшість вчених вважає правозастосування самостійним різновидом юридичної діяльності, що являє собою форму право реалізації, має стадійний характер, є елементом механізму правового регулювання, а також правової системи суспільства, має комплексний характер, виконує притаманні йому функції, та має особливості механізму; 2- оскільки самостійний характер має категорія реалізації права, що здійснюється у різноманітних формах, то право реалізація не є самостійним видом діяльності, а лише аспектом реалізації норм, що має складний стадійний характер. Це пояснюється тим, що в будь-якій державі відсутні державні органи, які здійснюють лише правозастосовні функції, навіть судові і арбітражні органи окрім правозастосування здійснюють контрольні функції (Спередонов, Лазарєв). Правомірним є визначення застосування права, як самостійної категорії, оскільки йому притаманні чітко визначені ознаки: 1) владний характер , що обумовлюється наявністю спеціального суб’єкта, що діє в межах наданих повноважень; 2) нормативний характер, що обумовлюється заснованістю правозастосування на нормах права, як з точки зору їх компетентності, так і визначення процесу здійснення цього виду діяльності; 3) має індивідуальний характер, оскільки забезпечує конкретизацію загальних норм до певного випадку чи визначення суб’єкта; 4) має процедурно-процесуальний характер, що обумовлюється правозастосуванням як сукупністю офіційних дій суб’єктів, що здійснюються в межах певних стадій; 5) має інтелектуальний характер, оскільки пов'язаний із свідомою творчою діяльністю суб’єктів; 6) має юридичний характер, оскільки процес застосування права пов'язаний з прийняттям правозастосовного акту, що є різновидом індивідуального нормативного акту; 7) має офіційний характер, оскільки здійснюється уповноваженими суб’єктами, рішення яких є обов’язковими; 8) має значення юридичного факту, оскільки акти правозастосування породжують, змінюють чи припиняють правовідносини. Правозастосування – це здійснювана у процедурно-процесуальному порядку владно-організаційна діяльність компетентних органів державної влади та посадових осіб, змістом якої є індивідуалізація юридичних норм до випадку чи суб’єктів у спеціальному нормативному документі, що є обов’язковим та охоронюваним державою. Важливого значення для розуміння правозастосування має характеристика суб’єктів, що здійснюють цю діяльність. Це питання є дискусійним і передбачає три підходи до його вирішення: 1- більшість вчених вважають, що суб’єктами застосування права є виключно органи держави та посадові особи. Їх характеристики: а) владний характер; б) наявність повноважень; в) можливість прийняття обов’язкових рішень; г) можливість їх гарантій шляхом примусового впливу; д) наявність різноманітних повноважень, одним із аспектів яких є застосування права (уряд здійснює правотворчі, владно-розпорядчі, правозастосовні повноваження). 2- окрім органів держави і посадових осіб правозастосування здійснюють громадські об’єднання, як інститут громадянського суспільства. Мова йде про громадські установи, яким держава делегує владні повноваження (профспілки) – Котюк; 3- розвиток сучасного суспільства обумовлює можливість віднесення до суб’єктів правозастосування громадян. Це обумовлюється обов’язком виникнення в процесі застосування норм правовідносин, однією із сторін яких є громадянин (Лівшиц, Халфіна). Однак ця точка зору є спірною, оскільки громадянин, який дійсно є стороною правовідносин є скоріше об’єктом впливу, оскільки виконує прийняті суб’єктом правозастосування рішення, чи користується наданим йому в результаті застосування права благом. Самостійний характер правозастосування підтверджується також його функціональним призначенням. Воно обумовлюється функціями як напрямками впливу правозастосування на процес реалізації права. Розрізняють дві групи функцій правозастосування: І. Загально-юридичні, що засновуються на загальних функціях права: а) регулятивна – забезпечує первинне регулювання шляхом конкретизації прав і обов’язків суб’єктів, вміщених в диспозиції правової норми. б) охоронна – забезпечує реалізацію охоронних норм за наявністю юридичного факту, що має форму правопорушення та полягає у конкретизації форм відповідальності, що вміщені в санкціях правових норм. ІІ. Спеціально-юридичні функції визначають особливість правозастосування в процесі конкретизації загальних норм: а) правоконстатуюча – надає можливість конкретизувати правову норму шляхом визначення меж можливої та необхідної поведінки суб’єктів, а також конкретизацію їх взаємних прав і обов’язків; б) функція індивідуалізації – надає можливість найбільш повно визначити особливості певного життєвого випадку та встановити індивідуальні особливості суб’єктів, які знаходяться в сфері правового впливу. Складність правозастосування та його реалізація характеризується обумовленою наявністю механізму. Механізм правозастосування – це сукупність певних елементів, що являють собою категорії чи дію, які забезпечують правозастосування. Розрізняють чотири елементи механізму: · владні повноваження суб’єктів правозастосування; · наявність чітко визначеної компетенції; · діяльність суб’єктів по реалізації наданих повноважень; · можливість примусового впливу на суб’єктів, по відношенню до яких здійснюється застосування. Деякі вчені до механізму відносять також суб’єктів правозастосування, правове регулювання, правовий процес, правове рішення, а також норми міжнародного права, що забезпечують подолання колізій національних норм. 2. Підстави застосування права. Процес правозастосування характеризується наявністю чітко визначених підстав. Підстави правозастосування – це життєві випадки, коли застосування права є необхідним: 1-коли права і обов’язки, що передбачені нормою виникають лише після винесення владного рішення компетентного органу про надання права чи накладення обов’язку (наказ про прийняття на роботу); 2-у випадку наявності спору про право, коли сторони не можуть самостійно узгодити рішення як про наявність права і обов’язку, так і їх межі (вирішення спору про майно між подружжям); 3-у випадку наявності правопорушення за умови невиконання обов’язку чи порушення прав, що викликає необхідність застосування засобів державного примусу (винесення рішення суду); 4-за необхідності встановлення в офіційному порядку наявності чи відсутності юридичних фактів чи конкретних документів (поновлення в правах); 5-в процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органами держави чи місцевим самоврядуванням (підвищення на посаді); 6- у випадку здійсненням органами держави дій на користь конкретного суб’єкта за власної ініціативи (нагородження); 7- в процесі вирішення питання про статус колективного суб’єкта (реєстрація установчих документів); 8- у процесі вирішення організаційних питань органами держави (рішення про присутність преси, про висвітлення діяльності у ЗМІ). Зазначені випадки дають можливість узагальнити зміст процесу правозастосування, який полягає у: - конкретизації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків; - вирішенні спору про право та його межі; - визначення міри юридичної відповідальності за правопорушення.
Читайте також:
|
||||||||
|