Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Інновації в теоріях економічного розвитку. Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції

Загрузка...

Ефективність інновацій — результуюча величина, що визначаєть­ся здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матері­альних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюва­них продуктів, технічних систем, структур.

Ефективність інноваційної діяльності виявляється на мікроекономічному (рівні окремих суб'єктів господарю­вання, які намагаються поліпшити результати свого гос­подарювання і отримати вищий прибуток у довгостроковій перспективі) і на макроекономічному (рівні держави, ме­тою якої є забезпечення динамічного розвитку всього сус­пільства) рівнях.

Результати інновацій оцінюють за такими критеріями: актуальність, значущість, багатоаспектність.

Актуальність. Вона передбачає відповідність іннова­ційного проекту цілям науково-технічного і соціально-еко­номічного розвитку країни, регіону, підприємства. Цілі визначаються з огляду на встановлені суб'єктом управлін­ня науково-технічні, економічні, соціальні та екологічні пріоритети, які можуть відображати загальносвітові тен­денції розвитку і визначати стратегію розвитку країни, ре­гіону, окремого підприємства.

Значущість. її визначають з позицій державного, ре­гіонального, галузевого рівнів управління, а також із пози­цій суб'єкта підприємництва.

Державна значущість полягає у розв'язанні проблем загальнодержавного масштабу у всіх сферах життєдіяль­ності населення відповідно до цілей науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни.

Регіональна значущість відображає ступінь розв'я­зання соціально-економічних і екологічних проблем пев­ного регіону, цілі реалізації його потенціалу шляхом здійснення інноваційних програм і реалізації інновацій­них проектів.

Галузева значущість показує вплив інновації на подо­лання проблем, важливих для багатьох господарюючих суб'єктів галузі.

Значущість для суб'єкта підприємництва полягає у зміцненні його ринкових позицій через розв'язання техно­логічних, економічних, соціальних, екологічних проблем.

Багатоаспектність. Цей критерій враховує вплив ін­новації на різні сторони діяльності суб'єкта господарюван­ня та його оточення. В силу своєї практичної спрямованості показники еконо­мічної ефективності повинні бути такими, щоб за їх допомогою було можливим надання кількісної економічної оцінки різним аспектам інвестиційних процесів. Така вимога обумовлена багатогранністю інвестування і різноманіттям економічних мотивів інвесторів. Прагнення до збільшення прибутку може бути реалізовано через максимізацію поточних прибутків чи їх максимізацію в капіталізованій формі, тобто накопиченого на кінець періоду майна. Як наслідок, оцінка ефективності базується на різних показниках.



Интернет реклама УБС

Одна група методів — статичні— не вра­ховує впливу чинника часу на цінність платежів.

До цієї групи належать метод порівняння прибутків (чистих доходів), метод порівняння витрат, метод порівняння прибутковості (рентабельності), метод окупності.

Ці методи на практиці достатньо розповсюджені. Вони відображають різні наслідки інвестиційних процесів і мають свої критерії для обгрунтування доцільності капіталовкладення.

Статичні методи оцінки ефективності інвестиційних процесів у загальній постановці достатньо широко відомі. Вони формуються на статичному тлумаченні інвестицій. Розподіл витрат і доходів протягом життєвого циклу виводиться з конс­трукції розрахунків. В основу покладені середні значення платежів на протязі вста­новленого планового горизонту. їх усереднення здійснюється відносно обраного пе­ріоду часу. Для наочності побудови життєвого циклу частіше усього використовується період — один рік. Тому аналізована ситуація представляється як нерухома, і розрахункові елементи встановлюють відповідно до обраного відрізку часу.

Методи цієї групи слід також розподілити в залежності від охоплення часо­вого періоду. Так оцінки, надані методами порівняння прибутку, витрат і рента­бельності, є одноперіодними. Вони обмежені обраним періодом, найчастіше од­ним роком.

Тільки метод окупності вважається багатоперіодним, бо відображає часовий результат процесу компенсації, який може охоплювати різні терміни. Обмеженість розрахунків одним періодом не показує динаміку платежів, яка сут­тєво впливає на реалізацію інтересів інвестора. В той же час витрати та доходи розподіляються на протязі життєвого циклу нерівномірно. Після великого відто­ку коштів, пов'язаних з інвестуванням, як правило, мають місце порівняно неве­ликі доходи від реалізації продукції чи послуг. На наступних етапах доходи як правило збільшуються, але залишаються переважно непостійними: зростають, зменшуються або змінюються нерівномірно. Обмеження одним періодом не до­зволить врахувати цю динаміку. Складно сказати, який з відрізків часу є репрезе­нтативним. Це обумовлює використання усередненої характеристики, яка зрів­нює результат незалежно від тенденції. В той же час інвестору не байдужа тен­денція зміни доходів.

Таким чином, статичні методи не надають можливості врахування фактору часу: не ві­дображають часовий пріоритет платежів і часову структуру, тенденції їх зміни, розмір коливань. Окрім того, при порівнянні варіантів інвестування з різним тер­міном дії проектів ці недоліки призводять до обмежених можливостей використання статичних показників. В той же час статичні методи характеризуються простими математичними розрахунками і потребують незначних витрат на інформаційне забезпечення.

Другу групу складають динамічніметоди оцінки економічної ефективності інвестицій. В їх основу покладено динамічний підхід, який суттєво знижує недолі­ки статичних методів. Це забезпечується за допомогою врахування фактору часу на цінність платежів. Інвестиція характеризується через платіжні ряди надходжень і виплат, які очікуються протягом аналізованого періоду. При цьому для спрощен­ня виходять із того, що всі платежі здійснюються наприкінці (схема постнумерандо) або на початку (схема пренумерандо) певного відрізку часу, частіше за все року.

Група динамічних методів включає: метод чистої дисконтованої вартості, який дозволяє визначити узагальнюючий підсумок платежів на початку планового горизонту; метод внутрішньої ренти, що надає характеристику доходності інвести­ції; метод ануїтетів, який характеризує підсумки доходів і витрат у середньому за один часовий період; метод окупності, який, на відміну від статичного, враховує часову структуру платежів; метод кінцевої вартості капіталу, що дозволяє визна­чити узагальнюючий підсумок платежів в кінці планового горизонту та використо­вується переважно мірі для побудови фінансового плану інвестиції. Таким чином, ці показники також відображають різні аспекти інвестиційного процесу.

Орієнтування динамічних методів на врахування фактору часу може призвес­ти до рішень, неідентичних статичним. Різниця посилюється також неоднаковими підходами до врахування плати за придбання інвестиційного об'єкта. В динамічних методах вони розглядаються як конкретні платежі на початку інвестиційного пе­ріоду. У статичних методах ці витрати відображаються в якості фіксованих амор­тизаційних відрахувань, які компенсують вартість інвестиційного об'єкту.

Окрім того конструкція динамічних методів дозволяє гнучко враховувати умови залучення капіталу з джерел, що використовуються для фінансування та схему його повернення; вводити інструменти додаткових інвестицій та додаткового фінансування; відображати зміни процентних ставок, що відбуваються протягом аналізованого періоду.

Для підвищення обґрунтованості оцінок і якості рішень, що приймаються на їх основі, розрахунки економічної ефективності необхідно проводити за наступни­ми принципами:

1. Побудову схеми інвестиційного процесу здійснювати на основі чистого грошового потоку. Його складові формувати відповідно діючому організаційно-економічного механізму, що регулює відносини між учасниками проекту та зовнішнім середовищем (законодавчі акти, нормативні документи, інструкції, договірні відносини).

2. Забезпечувати максимальне охоплення розрахунковим періодом життєвого циклу інвестиції (розробка проекту, створення об'єкту, його експлуатація і ліквідація).

3. При формуванні схеми враховувати всі суттєві наслідки проекту і забезпечувати розмежування платежів, які пов'язані з іншими процесами. При цьому, якщо інвестиції здійснюються в діючі підприємства, формувати елементи схеми як різницю витрат і доходів, що мають місце «з проектом» та «без проекту».

4. Орієнтувати конструкцію показників ефективності на чистий прибуток, який відображає підсумок зіставлення витрат і доходів і по своїй економічній природі характеризує мотивацію.

5. Враховувати специфічні економічні інтереси окремих учасників інвестиційного процесу, що характеризується різними напрямками грошових потоків, можливостями, вимогами до доходності.

6. Враховувати альтернативні можливості варіантів, проектів і забезпечувати умови їх зіставлення, а також порівняння показників ефективності.

7. Відображати вплив фактору часу, який створює неоднакову цінність різночасних витрат і доходів.

8. Враховувати оцінку невизначеності і ризиків при розрахунку показників економічної ефективності.

9. Ранжувати характеристики, які надаються за допомогою різних показників ефективності. Визначити переваги певних показників при їх спільному використанні.

Ефективність інноваційного проекту - це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям та інтересам його учасників. Ось чому необхідно оці­нювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі в ньому кожного з його учасників.

Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників і обґрунтування джерел фінансування.

При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту:

Народногосподарська - економічна ефективність — відображає ефективність проекту і точки зору народного господарства, регіонів, галузей;

Комерційна ефективність - враховує фінансові результати учасників проектів;

Бюджетна ефективність - враховує вплив проекту на видатки (доходи) бюджетіврізних рівнів.

Ефективність участі в інноваційному проекті визначається для перевірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учас­ників. Вона охоплює розрахунок ефективності участі підприємств і організацій в інноваційному проекті; ефективності інвестування ко­штів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональну, народногосподарську, галузеву ефективність).

Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити наступні етапи:

· · експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локаль­них проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

· · розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;

· · оцінку ефективності після обґрунтування схеми фінансуван­ня. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рівні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих під­приємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.

Методи оцінювання економічної ефективності передба­чають розрахунок інтегрального показника ефективності, розрахованого на основі чистої теперішньої (дисконтова­ної) вартості; індексу рентабельності інвестицій; внутріш­ньої норми рентабельності (доходності); терміну окупнос­ті; точки беззбитковості проекту.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ). Є інтегральним ефектом. Це різниця доходів і витрат за розрахунковий пе­ріод (зазвичай прогнозний життєвий цикл проекту), при­ведених до одного, як правило, початкового року, тобто з урахуванням їх дисконтування.

Якщо інноваційний проект передбачає інноваційні вит­рати лише у перший рік (початкові інвестиції), то ЧТВ роз­раховують як різницю між грошовим потоком протягом життєвого циклу проекту і початковими інвестиціями.

Якщо ЧТВ є позитивною, рішення доцільно впрова­джувати. Найскладнішим у розрахунку ЧТВ є прогнозу­вання величини грошових потоків, точність якого зна­чною мірою залежить від зовнішніх умов господарської діяльності — рівня інфляції, зміни цін на ресурси, зміни попиту на продукцію внаслідок появи конкурентів тощо. Тому доцільно розрахунок ЧТВ супроводжувати аналізом чутливості проекту до ризику.

Аналіз чутливості — це техніка аналізу проектного ризику, яка показує, як зміниться значення чистого дисконтованого доходу (ЧТВ) при заданій зміні вхідної змін­ної за інших умов. Метод передбачає:

—визначення ключових змінних, які впливають на значення ЧТВ;

—встановлення аналітичної залежності ЧТВ від клю­чових змінних;

—розрахунок базової ситуації, тобто встановлення очі­куваного значення ЧТВ при очікуваних значеннях ключо­вих змінних;

—зміну однієї з вхідних змінних на потрібну величину (зазвичай на 10%); при цьому всі інші значення фіксовані; проводиться послідовно для всіх вхідних змінних;

—розрахунок нового значення та його зміни у відсотках;

—розрахунок критичних значень змінних проекту та визначення найчутливіших з них; критичне значення по­казника — значення, за якого чиста теперішня вартість дорівнює нулю (ЧТВ = 0);

—аналіз отриманих результатів і визначення чутли­вості ЧТВ до зміни вхідних параметрів.

За результатами аналізу приймається рішення про за­побігання негативному впливу чинників, які є критични­ми для проекту.

Рішення про інвестування коштів у інноваційний проект приймається, як правило, за наявності альтерна­тивних варіантів проектів і їх зіставлення за вигідністю. Якщо величина ЧТВ є позитивною для всіх альтернатив­них проектів, необхідно вибрати той із них, де ЧТВ буде більшою.

Індекс рентабельності інвестицій. Це відношен­ня приведених доходів до приведених на цю ж дату вит­рат, що супроводжують реалізацію інноваційного проек­ту.

Індекс рентабельності чітко пов'язаний з ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності > 1, і навпаки. Цей показник доцільно використовувати для порівнян­ня кількох альтернативних проектів. За жорсткого дефі­циту коштів перевагу слід надавати тим проектам, для яких індекс рентабельності є найвищим.

Внутрішня норма рентабельності (ВНР).Вона показує ту норму дисконту Ея, за якої величина дисконто­ваних доходів за певну кількість років стає рівною інвести­ційним вкладенням у реалізацію проекту (Д - В = О). У такому разі доходи і витрати проекту визначаються приве­денням до розрахункового моменту:

Отже, внутрішня норма рентабельності — це таке по-рогове значення рентабельності, яке забезпечує рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого на економіч­ний термін життя інноваційного проекту. Вона дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна плати­ти за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівні.

Якщо значення ВНР проекту для приватних інвесторів більше за існуючу ставку рефінансування бан­ків, а для держави — за нормативну ставку дисконту, і більше за ВНР альтернативних варіантів проекту з ураху­ванням ступеня ризику, то рішення про його інвестування може бути позитивним.

Термін окупності інноваційного проекту. Це пері­од, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Розрахунок додатко­вого прибутку також базується на грошовому потоці з йо­го дисконтуванням для приведення до початкової (тепе­рішньої) вартості.

Необхідність цього розрахунку зумовлена бажанням інвестора впевнитися, що термін повернення інвестицій буде не надто великим, оскільки ризики інвестування в ринкових умовах є тим більшими, чим триваліший час їх окупності. За цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни. Крім того, у галузях із високими темпами НТП поява нових технологій на час, коли інвестиції ще не окупилися, може швидко їх знецінити.

Оскільки щорічні грошові доходи змінюються протя­гом тривалості життєвого циклу інноваційного продукту, то розрахунок слід робити на усереднену їх величину.

Точка беззбитковості. Використовують її для визна­чення обсягу нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення яко­го забезпечуватиме прибутковість проекту.

Із кількох альтернативних варіантів реалізації проек­ту приймають той, який забезпечить більший запас фінан­сової міцності. Ним є різниця між прогнозним рівнем по­питу на продукцію і критичним її обсягом.

Якщо вказані показники свідчать про економічну ви­гідність проекту в межах його життєвого циклу при прог­нозних рівнях попиту і цінах на продукцію, то рішення про інвестування може бути позитивним.

 

1.3. Інновації в теоріях економічного розвитку. Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції

 

Теорія циклічних економічних криз.

Сформульована вона в 60-ті роки XIX ст. німецьким економістом Карлом Марксом (1818—1883). Маркс доводив, що невпинне роз­ширення виробництва вимагає вкладення капіталу в ос­новні засоби і що циклічний рух економіки пояснюється середнім терміном життя основного капіталу, вкладеного у засоби виробництва (на той час — 10—13 років).

Впровадження нового, досконалішого обладнання є ос­новою технічних революцій, які поширюються на інші сектори і галузі економіки, охоплюючи всю сферу суспіль­ного виробництва. Завдяки цьому виникають нові галузі економіки, підвищуються темпи накопичення капіталу і приросту виробництва. Однак з часом технічні нововведен­ня в них стають ординарнішими, що сповільнює розвиток виробництва, призводить до криз і депресій. Технічний прогрес переважно зосереджується на працеощадних інно­ваціях, наслідком чого є зростання безробіття. Високий його рівень, а також перенакопичення капіталу створюють умови для нових змін у технічному способі виробництва. Так завершується середньостроковий цикл економічного розвитку.

Маркс, як і більшість його послідовників, вважав при­чинами циклічності економічного розвитку зовнішні по­дії. Технічний прогрес він пояснював результатом науко­вої роботи винахідників, які розробляють нові конструкції суто на основі бажання матеріалізувати свій талант, пізна­ючи закони природи. Український економіст Михайло Туган-Барановський (1865—1919) схилявся до дум­ки, що причинами коливань є екзогенні (зовнішні) фак­тори: війни та революції, поява нових ринків, збільшен­ня запасів золота, введення нових технологій тощо. С. де Вольф основою періодичності циклічного руху економіки вважав середній термін життя основного капі­талу, вкладеного не лише у засоби виробництва (як у Мар­кса), а й у транспортну інфраструктуру, оборот капіталу в якій триває приблизно 40 років. Він припускав, що існує фіксоване співвідношення між середньостроковими і трива­лими циклічними кризами: в одному довгому циклі вини­кає п'ять циклічних криз. Дещо відрізнялась від позиції голландських економістів точка зору М. Тугана-Барановського, який зауважував, що перешкодою для безперер­вного розвитку виробництва є не так зовнішні, як внутріш­ні особливості економічної системи, які, власне, і поро­джують циклічність її розвитку — зростання виробництва обумовлює зростання споживання.

Теорія довгих хвиль

Ії автор, російський економіст Микола Кондратьєв (1892—1938), стверджував про існу­вання довгого циклу економічної кон'юнктури з триваліс­тю 50—55 років. Основними причинами виникнення дов­гих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Він також вказав на зв'язок довгих хвиль з науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упро­вадженням, зазначаючи, що оновлення «основних матері­альних благ» відбувається не плавно, а стрибками, і є ма­теріальною основою великих циклів кон'юнктури (циклів Кондратьєва). Вчений наголошував на ендогенному (внут­рішньому) характері довготривалих коливань і до причин їх технологічних змін відносив запити виробництва та створення таких умов, за яких упровадження нових технічних засобів, використання винаходів стає можливим. Хвилеподібні коливання, за Кондратьєвим, — це про-відхилення від рівноваги, до якої прагне ринкова економіка. На його думку, існує три види рівноваги:

—рівновага «першого порядку»: між звичайним ринковим попитом і пропозицією; відхилення від неї породжуються короткотерміновими коливаннями тривалістю З—3,5 роки;

—рівновага «другого порядку»: досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, що вкладається в обладнання; відхилення від цієї рівноваги Кондратьєв пов'язує з циклами середньої тривалості (5—7 років);

—рівновага «третього порядку»: стосується «основних капітальних благ», до яких належать промислові споруди, інфраструктура промисловості, а також кваліфікована робоча сила, що обслуговує цей технічний спосіб виробниц­тва (цикл триває 40—60 років).

Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера.

Австрій­ський економіст Йозеф Шумпетер запропонував власну концепцію циклічного розвитку. Причиною довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окре­мих галузях, внаслідок чого кожне базове нововведення спричинює вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти (товари), формуючи вторинну хви­лю. Шумпетер висловив припущення, що нововведення з'являються в економічній системі не рівномірно, а у ви­гляді майже одночасно освоюваних поєднаних новацій — кластерів — сукупності базисних нововведень, що визначають технологічний устрій еконо­міки протягом тривалого часу.

Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль, визначив­ши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її по­ширенню, і сформував відповідний технологічний устрій:

1) 1790—1840 рр. (в її основі — механізація праці в текстильній промисловості);

2) 1840—1890 рр. (її виникнення пов'язане з винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту);

3) 1890—1940 рр. (активізована глобальною електрифікацією та розвитком чорної металургії);

4) 1940—1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості і продуктів органічної хімії).

Сучасні науковці визначили початок 5-ї хвилі у 90-ті роки XX ст. Вона пов'язана з розвитком мікроелектроніки і комп'ютерної техніки. Стрімко наближається і 6-та хвиля — хвиля розвитку нано- і біотехнологій.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд із ним і витісняє його. Подальший розвиток — це не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почасти іншими людьми.

Й. Шумпетер пояснив, чому нові виробництва, а відпо­відно й підприємці-новатори, з'являються не безперервно, а одночасно у великій кількості («табуном»). Річ у тім, що прорив нового здійснюється невеликою кількістю талано­витих підприємців-новаторів, які по-новому бачать закла­дені у ресурсах можливості і мають сильний характер, який дає їм змогу здолати інерцію традицій. Без підприєм­ця ці можливості хоча й існують, проте не здатні реалізува­тися. Один чи кілька таких підприємців полегшують шлях іншим, які, у свою чергу, сприяють появі третіх, і т. д.

Учений запровадив в економічну теорію термін «інно­вація». Інновації, за Шумпетером, — не просто нововве­дення, а нова функція виробництва; це зміна технології виробництва речей, яка має історичне значення і є необхід­ною; це стрибок від старої виробничої функції до нової.

Основні положення теорії Й. Шумпетера стали підґрунтям усіх інноваційних концепцій, розроблених захід­ними економістами. Вони полягають у тому, що рушієм прогресу у формі циклічного руху є не будь-яке інвесту­вання у виробництво, а лише інновації, тобто введення принципово нових товарів, техніки, форм виробництва та обміну; кожна інновація має життєвий цикл, який можна розглядати як «процес творчого руйнування»; численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків, або згустків (кластерів); різні види інновацій спричиняють порушення статичної і формування динамічної рівноваги.

Дослідження С.-С. Кузнеця. Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець із України Саймон-Сміт Кузнець (1901—1985) полемізував з Й. Шумпетером щодо причин циклічності економічного розвитку, стверджуючи, що в бажанні підприємців інвестувати принципово нові види техніки чи товари немає ніякої за­кономірності. На його думку, революційні інновації вини­кають переважно випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (зміни в політиці, економіці, поява нових відкрит­тів тощо). Тобто, визнаючи існування економічних циклів, він пов'язує їх із циклами інноваційних технологій, наголо­шуючи водночас на випадковості появи інновацій.

Дослідження Г. Менша. Німецький вчений Герхард Менш, аналізуючи показники стану ринку праці і капіта­лу на початку 70-х років, розпізнав наближення нової еко­номічної кризи, хоча ознак стагнації ще не було. Він на­звав її «технологічним патом», тобто закономірною пау­зою у поступальному розвитку економіки, до того ж та­кою, що виникає регулярно. Г. Менш зауважив, що кожна країна у певний період свого розвитку опиняється в кризі, вихід з якої неможливий за наявної техніки, відсутності революційних (базисних) нововведень.

Вчений вважав, що довгий економічний цикл має фор­му 8-подібної логістичної кривої, в основі якої — життє­вий цикл певного технічного способу виробництва. На за­вершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня 8-подібна крива не плавно переходить у нову, їх накладання породжує нестабільність і навіть тур­булентність. Момент зіткнення двох послідовних життєвих цик­лів і є «технологічним патом» (часом структурної перебу­дови чи кризи), вихід з якого можливий лише за появи принципово нових технологій.

Інноваційні технології Г. Менш поділив на дві групи — базисні (сукупність таких виробничих процесів, які потен­ційно можуть створювати велику кількість нових робочих місць, що потребують іншої кваліфікації) і поліпшувальні (розкривають усі можливості базисних). Обидві форми інновацій перебувають у постійній конкуренції, яка і спри­чиняє періодичні 8-подібні хвилі, що відповідають циклам Кондратьєва.

Нерівномірність інноваційної активності Г. Менш по­яснює особливостями функціонування ринкової економі­ки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керу­ються економічною кон'юнктурою, не зважаючи на дов­гострокові альтернативи технічного розвитку і надаючи перевагу поліпшувальним інноваціям, оскільки вони менш ризиковані і дешевші. Впроваджувати радикальні інновації вони починають тільки після різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичено надлишкові потужності і уникнути сповзання економіки у фазу глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресії впровадження базисних інновацій стає єдиною можливістю прибуткового інвестування. Незважаючи на те що прибуток у фазі депресії малий, власники вважають, що вкладати капітал в інновації менш ризиковане, ніж у стару продукцію і технологію. Зрештою інноваціїпереборюють депресію. Отже, згідно з Меншем, генератором умов для по­яви інновацій, які становлять технологічний базис нової довгої хвилі, є депресія. Найбільша кількість базисних ін­новацій припадає на важкі і тривалі депресії.

Г. Менш дійшов висновку, що технічний прогрес від­бувається не безперервно, а дискретно. Гіпотеза дискретності пояснила проти­річчя між періодами надлишку інновацій та їх нестачею: динаміка потоків, припливи і відпливи базисних іннова­цій визначають зміни у періодичності зростання і стагна­ції економіки.

Концепція технологічних устроїв Д. Львова і С. Глазьєва. Російські економісти Дмитро Львов і Сергій Глазьєв є прихильниками інноваційної концепції циклічного еко­номічного розвитку. Вони досліджували міжгалузеві тех­нологічні ланцюги поєднаних виробництв, які виникають унаслідок процесів кооперації та спеціалізації і мають за­звичай стійкий характер. Сукупність таких технологічних ланцюгів вони називають технологічним устроєм, який належить одній техніко-технологічній парадигмі і утворює стабільний елемент відтворювальної структури економіки. У кожному технологічному устрої, на думку авторів, можна виділити ядро, в якому зосереджені базисні технології, що відповідають цьому устрою. При послідовній зміні технологічних устроїв відбуваються довготривалі коливання економічної кон'юнктури Д. Львов і С. Глазьєв виокремили три етапи науково-технічного прогресу (технологічні устрої), що мали місце в XX ст.

I етап — початок XX ст. Його основою є електроенергетика, автомобілебудування, неорганічна хімія; провідний енергоносій — вугілля; конструкційний матеріал — ча­вун; основний сухопутний транспорт — залізничний.

II етап — 50—60-ті роки XX ст. Базується він на органічному синтезі, автомобілебудуванні, радіо- та авіакосмічній промисловості.

III етап — середина 70-х років XX ст. Його ядром є електроніка та мікропроцесорна технологія. На їх основі утворилися нові інформаційні мережі (Інтернет), космічні засоби зв'язку; здійснюється промислове виробництво ма­теріалів із заданими властивостями.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького сус­пільства. Розробив цю теорію американський економіст Пі­тер Друкер (нар. 1909) у працях «Інновація та підприємниц­тво» і «Посткапіталістичне суспільство». Головною рисою економіки 90-х років вчений вважає нові ідеї, які заперечу­ють традиційні рішення, товари, послуги і виробництва, їй притаманні такі характеристики:

1)головною продукцією і головною «начинкою» усіх то­варів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;

2)провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, Що діють на свій страх і ризик;

3)знання є основним, пануючим фактором продуктивності і в масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;

4)інтелектуалізація праці є основним процесом розвит­ку виробництва, а витрати на нього і поширення знань — головною формою інвестицій; завдання науки — сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

5) головна форма власності — інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

6)метою оподатковування є підтримання усього необ­хідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, — їх передбачуваність;

7)для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна мегаекономіка, що враховує вплив демографії, освіти, нових технологій, еколо­гії, рівня культури тощо. Водночас і у взаємодії з інновацій­ною економікою формується підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво
охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною
практикою.

Еволюція парадигми економічного розвитку

Наведений огляд основних теорій і моделей економіч­ного зростання, що ґрунтуються на інноваційних факто­рах, показує поступову зміну поглядів науковців на роль інноваційних чинників в економічному розвитку. Йдеться про зміну парадигми — за­гальновизнаних наукових досягнень, які протягом певно­го часу дають науковому співтовариству модель постанов­ки проблем та їх розв'язання.

Ранні теорії циклічного економічного зростання ґрунтувалися на технологічній парадигмі, згідно з якою причиною циклічного розвитку вважали зміну поколінь тех­ніки в процесі її відтворення та інфраструктури, яка об­слуговує даний технологічний устрій. Нові зразки техніки і нова технологія, на думку прихильників цієї парадигми, з'являються внаслідок «вільного польоту думки» науков­ців і винахідників, які займаються дослідженнями лише для задоволення власної цікавості. Якщо винахідник зу­міє переконати власників капіталу у перспективності сво­єї новинки, то вона прийде на зміну традиційній техноло­гії, якщо ж ні — то новинка залишиться незатребуваною. Слабкою ланкою цієї парадигми є нерозуміння того, чому саме одна технічна новинка є перспективною і підприємці інвестують капітал у її впровадження, а інша — залиша­ється поза їхньою увагою.

Технологічну парадигму доповнила техніко-економічна, сформована Й. Шумпетером і його послідовниками. Вони стверджують, що зміна технологій відбувається не через фізичне зношення, а внаслідок того, що тривале ви­користання певної технології та її поширення у відповід­ній сфері діяльності знижує норму прибутку підприємців. Прагнучи її збільшити, вони впроваджують принципово нові види техніки. Вслід за підприємцями, які першими йдуть на ризик, інновації починають використовувати й інші фірми, впевнившись у їх здатності збільшувати відда­чу від вкладеного капіталу. В межах нової технології з'яв­ляються поліпшувальні інновації, які дають змогу далі на­рощувати прибуток. Однак можливості будь-якого нового напряму у техніці вичерпуються, що призводить у галузі до економічного спаду. Це вимагає від суб'єктів господа­рювання радикальних змін у динаміці капіталовкладень: значно більше коштів спрямовується на пошук принципо­во нових технологічних чи організаційних рішень.

Концепція техніко-економічної парадигми виходить з того, що зміна технологічного устрою тісно пов'язана зі змінами у способах управління економікою на макрорівні. Це створює сприятливіші умови для спрямування капіта­лу в ризикові інноваційні галузі. В свою чергу, поширення нових технологій сприяє змінам в інституційній структурі Держави. Період, протягом якого відбуваються кардиналь­ні зміни в соціально-економічній структурі, і є періодом становлення техніко-економічної парадигми, яка відпові­дає новим принципам управління в різних сферах, що ста­ють загальновизнаними для нової фази розвитку. Це становлення триває 48—68 років, що відповідає довгій хвилі Кондратьєва (нині ці процеси прискорюються, і зміна техніко-економічної парадигми відбувається значно швид­ше). Зміна техніко-економічної парадигми має всі ознаки загальної техніко-управлінської революції, яка зумовлює ефективнішу систему суспільно-економічного устрою.

Оскільки революційні технічні ідеї з'являються рідко і обумовлені загальними темпами науково-технічного прогресу, то цикл «піднесення — стагнація — спад — кри­за — пожвавлення — піднесення» триває майже 50 років. Скороченню тривалості кризового періоду сприяють нові ідеї, їх часта поява стає можливою за умов залучення у сферу продукування знань більшої кількості людей, ство­рення такого інноваційного середовища та його інфра­структури, де відкриття випробовуються шляхом їх прак­тичного застосування у безперервному потоці спроб і поми­лок. Таке середовище починає генерувати власну динаміку, приваблюючи знання, таланти та інвестиції звідусіль.

Більшість центрів інформаційно-технічної революції зосереджені у метрополісах, здатних генеруватисинергію — підсилення резуль­туючої окремих складових системи завдяки їх взаємодії — на базі знань та інформації. Ця здатність безпосередньо пов'язана із промисловим виробництвом і комерційним застосуванням інновацій, із культурною та економічною могутністю метрополісу, що формує його привілейоване становище і приваблює ініціативних творчих людей. Адже для того, щоб інноваціяреалізувалась, необхідні: конкрет­не інституційне та індустріальне середовище; певна квалі­фікація для концептуального осмислення і розв'язання технологічної проблеми; економічна ментальність, щоб зробити застосування інновації вигідним; мережа вироб­ників та користувачів, що можуть обмінюватися досвідом, який здобувають у процесі творення базисної інновації.

Усвідомлення цього зумовило появу техно-соціо-еконо­мічної парадигми, яка ключовим фактором економічного розвитку вважає людський капітал, що трансформується у нові знання. Завдяки інформаційним технологіям суттєво зросла можливість вільного доступу до інформації, а це впливає не лише на технологічні зміни, а й на перебіг соці­альних процесів. Люди прагнуть бути мобільнішими, на­магаючись знайти застосування своїм знанням і здібнос­тям, щоб поліпшити якість свого життя.

Визнання ролі соціальних інститутів (зокрема, держа­ви) у процесі технологічних змін є важливим висновком техно-соціо-економічної парадигми. Держава, гальмуючи, прискорюючи чи очолюючи технологічні інновації, є вирі­шальним фактором усього процесу розвитку, фактором, який організовує і відображає сутність соціальних і куль­турних сил, що домінують у країні. Здатність держави до­сягти світового технологічного панування залежить від досконалості її соціальних інститутів, які підтримують прагнення громадян до поліпшення свого життя, заохочу­ючи їхню активність у здобутті нових знань і в їх практич­ному застосуванні.


Читайте також:

  1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  3. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  4. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
  5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  7. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
  8. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
  9. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
  10. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
  11. Алгоритм розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва нового та реконструкції діючих підприємств харчування.
  12. Альтернативні теорії вартості

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 7. Оцінювання ефективності інноваційної діяльності організації | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.