• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Право на державну службу

Право на державну службу є невід'ємним правом громадянина України. Так, стаття 38 Конституції України закріпила, що «громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». Таким чином Конституція України ставить тільки одну вимогу до особи, яка претендує на посаду державного службовця — наявність громадянства України.

Назване конституційне право знайшло своє подальше відображення і деталізацію в статті 4 Закону «Про державну службу», згідно з якою вправо на державну службу мають громадяни України незалежно від положення, соціального І майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України». Аналіз цієї статті дає підстави виділити три основні вимоги щодо права на державну службу:

—громадянство України;

—відповідна освіта І професійна підготовка;

— проходження конкурсного відбору або іншої процедури, передбаченої Кабінетом Міністрів України.

1. Однією з важливих вимог щодо реалізації права на державну службу є громадянство України.

2. Особи, які претендують на державну службу, окрім громадянства, повинні мати відповідну освіту і професійну підготовку. Закон «Про державну службу» не передбачає освітньо-кваліфікаційні рівні, яким повинні відповідати претенденти. Це дає підстави стверджувати, що державним службовцем (у будь-якому випадку теоретично) може бути особа, яка не має, наприклад, вищої освіти (наприклад, секретар судового засідання, яка має, як правило, повну середню освіту). Однак, дане законодавчі положення щодо «відповідної освіти» знайшло свою конкретизацію в посадових інструкціях і положеннях, які містять такий розділ, як «Кваліфікаційні вимоги, в якому й передбачаються вимоги щодо освіти.

3. Умовою реалізації особою права на державну службу є проходження встановленої Кабінетом Міністрів України процедури заміщення вакантної посади. Чинне законодавство передбачає, що в переважній більшості випадків такою процедурою є конкурсний відбір.

Право на державну службу, окрім статті 4, регламентується статтею 12 Закон «Про державну службу», яка встановлює ряд обмежень, які можуть бути перепоною для вступу на державну службу: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами або свояками; в інших випадках, встановлених законами України.

Важливе значення при вступі на державну службу має вік.

Згідно із статтею 23 Законом «Про державну службу», державними службовцями можуть бути чоловіки та жінки до досягнення ними 60 років. Тобто, названа стаття передбачає тільки граничний вік перебування на державній службі, тобто вік, по досягненні якого державно-службові відносини, як правило, припиняються. Водночас, Закон не передбачає (на жаль) по досягненні якого віку особа має право на державну службу.

Державними службовцями можуть бути тільки особи, які за станом здоров'я в змозі виконувати покладені на нього обов'язки та повноваження. Закон «Про державну службу» не передбачає вимог щодо стану здоров'я претендентів на посади державних службовців. Однак, чинне законодавство про державну службу передбачає обов'язковість проходження кандидатами на зайняття посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій медичного огляду лікарсько-консультативною комісією з метою визначення стану їхнього здоров'я. Відповідні вимоги щодо стану здоров'я передбачаються і стосовно інших державних службовців (МВС, СБУ, Збройних Сил України, податкової міліції тощо).

4. Завдання та функції державної служби

Державна служба ставить перед собою наступнізавдання:

ü охорона конституційного ладу України, створення умов для розвитку громадянського суспільства, виробництва.

ü забезпечення вільної життєдіяльності особистості, захист прав, свобод і законних інтересів громадян;

ü формування суспільно-політичних і державно-правових умов для практичного здійснення функцій державних органів;

ü забезпечення ефективної роботи державних органів у відповідності до їхньої компетенції;

ü удосконалення умов державної служби і професійної діяльності державних службовців;

ü створення і забезпечення належного функціонування системи підготовки і підвищення кваліфікації державних службовців;

ü забезпечення принципу гласності в діяльності державних службовців і державних органів, дотримання законності,

ü викорінення бюрократизму, корупції та інших негативних явищ у системі державної служби.

Похідними від завдань державної служби є її функції. Під функціями державної служби слід розуміти основні напрями практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і виконанню державною службою своєї соціальної ролі і державно-правового призначення.

Функціями державної служби є:

ü правозастосовча. Вона здійснюється через виконання посадових обов'язків і прийняття актів управління про виконання законів тощо;

ü правотворча. іншими словами цю функцію можна назвати нормотворчою, яка проявляється у законопроектній діяльності, а також в експертній, аналітичній, довідковій роботі державних службовців у процесі підготовки законопроектів;

ü правозахисна. Одним із основних обов'язків державних службовців є реалізація та захист прав і свобод людини і громадянина, надання Їм управлінських (адміністративних) послуг;

ü регулятивна. Державна служба проявляє себе при підготовці різних конкретних програм державної діяльності, Інших державних рішень. У цьому розумінні державна служба виконує важливу регулятивну функцію, яка проявляється в тому, щоб забезпечити погодженість інтересів різних верств суспільства;

ü організаційна. Державна служба покликана забезпечити координацію й упорядкування діяльності державних органів, об'єднуючи їх в один державний апарат легітимної державної влади.

5. Принципи державної служби

Принципи державної служби — це базові ідеї, які відображають об'єктивні закономірності становлення та розвитку державної служби, напрями реалізації компетенції, завдань, функцій державних органів, повноважень державних службовців, зумовлюють цінність та соціальну значимість функціонування інституту державної служби.

1. конституційні, визначені Конституцією України;

2. функціонально-організаційні, визначені спеціальними законодавчими актами про державну службу.

1. Конституційні принципи включають:

Ø служіння народу України;

Ø верховенство Конституції України та законів над іншими нормативно-правовими актами;

Ø демократизм і законність;

Ø пріоритет прав і свобод громадян;

Ø гуманність та соціальна справедливість;

Ø єдність державної влади;

Ø поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову;

Ø рівний доступ громадян до державної служби.

2. Організаційно-функціональні принципи включають:

Ø обов'язковість для державних службовців рішень вищих органів державної влади та їх керівників у межах їхніх повноважень та згідно з законодавством України;

Ø єдність основних вимог, що висуваються до державних службовців;

Ø професіоналізм, компетентність, чесність; порядність, ініціативність, відданість справі при виконанні посадових обов'язків;

Ø прозорість у здійсненні державної служби;

Ø персональна відповідальність державних службовців за рішення, які вони приймають;

Ø дотримання законних інтересів і прав суб'єктів державного управління.

6. Види державної служби

Підходів щодо класифікації є досить багато, зокрема заслуговують погляди науковців, які пропонують класифікувати державну службу відповідно до конституційного принципу розподілу державної влади на: а) державну службу в органах законодавчої влади; б) державну службу в органах виконавчої влади; в) державну службу в органах судової влади г0 службу в органах державної влади, що не відносяться до жодної з гілок влади.

Заслуговує на увагу також класифікація, запропонована в Концепції реформи адміністративного права, згідно з якою слід законодавче закріпити такі види:

а)професійна державна служба, яка складається з:

— адміністративної державної служби (служба в державних органах, їхньому апараті, органах місцевого самоврядування);

— спеціалізованої державної служби (судові органи, органи прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки, митні, дипломатичні тощо);

— цивільної державної служби (медичні, наукові, навчальні та інші державні установи);

б)позапрофесійна державна служба, яка включає в себе наступні посади:

— державні політичні посади (Президент, міністри, народні депутати та ін.);

— посади патронатної служби (керівники прес-служби, радники, помічники, консультанти);

—допоміжні (обслуговуючі) посади (референти, секретарі та ін.).

У вузькому розумінні державної служби можна виділити наступні її види (деякі вчені називають їх типами державної служби);

1. політична (діяльність) державна служба, яку здійснюють Прем'єр-міністр України, члени Уряду України, голови місцевих державних адміністрацій, народні депутати України, обрані посадові особи парламенту, в тому числі Голова Верховної Ради України. Правовий статус цих осіб має бути детально регламентований в окремих законодавчих актах)

2. цивільна державна служба (державні службовці державних органів та їхнього апарату); До видів цивільної служби слід віднести наступні:

· служба в Секретаріаті Президента України та апараті органів, створюваних при Президентові України;

· служба в Апараті Верховної Ради України та секретаріатах комітетів Верховної Ради;

· служба в Секретаріаті Кабінету Міністрів України та в апаратах урядових органів;

· служба в патронатних службах державних органів;

· служба в апаратах Національного банку України, його обласних (та прирівнених до них) відділеннях;

· служба в апаратах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

· служба в апаратах місцевих органів виконавчої влади;

· цивільна служба в апаратах органів прокуратури;

· цивільна служба в апаратах органів внутрішніх справ;

· цивільна служба в апаратах (штабах) військових формувань;

· несуддівська служба в апаратах судових органів;

· служба державних нотаріусів;

· служба державних судових виконавців;

· деякі інші види служб, визначені законом.

3. мілітаризована державна служба (державні службовці збройних державних формувань, які мають військові або спеціальні звання);

· військова служба у Збройних Силах України (служба в видах Збройних Сил України);

· служба в Прикордонних військах України;

· служба у Внутрішніх військах МВС України;

· служба в СБУ;

· служба в Державній службі охорони України;

· служба в органах пенітенціарної служби;

· служба атестованих працівників органів внутрішніх справ;

· служба атестованих працівників з питань надзвичайних ситуацій;

· деякі інші види служб, визначені законом.

4. спеціалізована державна служба (державні службовці органів виконавчої влади зі спеціальним статусом).

· державна дипломатична служба;

· державна санітарно-епідеміологічна служба;

· державна контрольно-ревізійна служба;

· державна служба прокурорів;

· державна служба суддів;

· державна митна служба;

· державна податкова служба;

· служба державних судово-медичних експертів;

· державна служба спеціального зв’язку;

· деякі інші види служб, визначені законом;

7. Нормативно-правове забезпечення державної служби

Сучасний правовий інститут державної служби — це система правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі організації самої державної служби, статусу державних службовців, гарантій і процедур його реалізації, а також механізму проходження державної служби. Отже, правове регулювання державної служби стосується:

ü формування системи державної служби;

ü створення правового статусу державних службовців і гарантій

ü його здійснення;

ü механізму проходження державної служби.

Сьогодні відносини у сфері державної служби регулюються такими законодавчими та нормативно-правовими актами:

1. Конституцією України від 28.06.96 р, в якій хоча й відсутні положення, що визначали б модель розвитку державної служби, проте сама ідеологія чинної Конституції дозволяє говорити про потенційну можливість функціонування державної служби і розкриває її соціальний характер. Конституційними основами функціонування інституту державної служби є:

• забезпечення суспільного балансу і вираження соціальних інтересів — визначення оптимальної системи організації державної влади;

• установча — створення конституційно-правового інституту державної служби;

• організаційна — визначення за допомогою конституційного апарату основних параметрів побудови і функціонування інституту державної служби;

• юридична — визначення основ законодавчого регулювання державно-службових повноважень відносно різних гілок влади;

• ідеологічна, яка дозволяє визначити систему поглядів, ідей щодо місця і ролі державної служби, прав людини і громадян на державну службу, формування громадянського суспільства (стаття 38 визначає рівний доступ громадян до державної служби, стаття 64 визначає конституційні права і свободи громадян, стаття 55 - визначає механізм захисту інтересів громадян, стаття 8 визначає верховенство права тощо).

2. Міжнародно-правовими документами стосовно питань державної служби є:

Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н 10 грудня 1948 року, яка визначає право рівного доступу кожної людини до державної служби та управління.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року;

Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку, прийнятий на 34-й сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року.

Конвенція Міжнародної організації праці про дискримінацію від 1958 року, яка визначає рівний підхід і можливості при прийомі на роботу.

3. Законом України „Про державну службу” від 16.12.1993 року, який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також визначає загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють у державних органах та державному апараті, зі змінами і доповненнями.

4. Спеціальними законами, які регламентують державно-службові відносини (Закони України «Про місцеві державні адміністрації», «Про митну службу», «Про прокуратуру України», «Про Збройні Сили України», «Про міліцію», «Про боротьбу з корупцією» та ін.).

5. Указами Президента України, які забезпечують можливість встановлення механізму швидкого правового регулювання сфери відносин державної служби. Серед документів цього рівня важливе значення мають наступні:

- Указ Президента України «Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні»

- Указ Президента України «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців»

- Указ Президента України «Про день державної служби»

- Указ Президента України «Про концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»

6. Постановами КМУ, які затверджують певні положення, правила функціонування державної служби (наприклад, Постанови КМУ «Про затвердження положення про формування кадрового резерву», «Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад» та інші).

7. Кодексом поведінки державного службовця, який закріплює у законодавчому порядку узагальнені стандарти поведінки і доброчесності державних службовців. Вони ґрунтуються на Конституції України та визначених законами України принципах функціонування державної служби, і спрямовуються на створення умов для підвищення авторитету державної служби, а також інформування громадян про поведінку, якої вони можуть очікувати від державних службовців.

8. Характеристика Закону України „Про державну службу”

Важливу роль у законодавчому регулюванні питань державної служби відігравЗакон «Про державну службу», прийнятий 16 грудня 1993 року — перший в Україні закон стосовно державної служби. Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також визначає загальні засади діяльності і правовий статус державних службовців, які працюють в державних органах та їхньому апараті.

В цілому Закон складається з 8 розділів («Загальні положення», «Державна політика у сфері державної служби», «Правовий статус державних службовців державних органів та їх апарату», «Проходження державної служби в державних органах та їх апараті», «Службова кар'єра», «Припинення державної служби», «Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців», «Відповідальність за порушення законодавства про державну службу») та 38 статей. Саме він вперше закріпив визначення понять «державна служба», «державний службовець», «посадова особа», «посада». Статтею 3 Закону закріплено основні принципи організації і діяльності державної служби, які стали основою для подальшого розвитку принципів функціонування інших видів державної служби.

В Законі значну увагу акцентовано на правовому статусі державного службовця; визначенні його обов'язків (стаття 10), прав (стаття 1), правообмежень (статті 12, 13, 16), відповідальності державного службовця (стаття 38). Центральним інститутом державної служби є її проходження, під яким розуміють процес державної служби від моменту виникнення державно-службових відносин — до їх припинення. В Законі питання проходження державної служби регулюються в розділі4, який так і називається «Проходження державної служби в державних органах .та їх апараті». В даному розділі вперше у законодавстві про державну службу закріплюється такий елемент державної служби, як Присяга державного службовця (стаття 17).

У Законі узаконено службову кар'єру як невід'ємну складову правового статусу державного службовця. Разом з тим, необхідно відмітити, що Закон не дає визначення поняття «службова кар'єра», що зумовлює її різноаспектне трактування в юридичній науці, а також не передбачає переліку її складових. Незважаючи на це, розділ, який має назву «Службова кар'єра» включає в себе статтю, яка не має безпосереднього відношення до даного поняття (стаття 29 «Навчання і підвищення кваліфікації державних службовців»), Водночас, важливо зазначити, що Закон свою важливу роль в історії організації і функціонування державної служби уже відіграв. Низка положень, передбачених у ньому, уже не відповідає вимогам сучасної державної служби. Попри це, в ньому існує низка прогалин, які вимагають нагального законодавчого вирішення, наприклад, не відображено інституту атестації державного службовця, а про проведення конкурсного відбору на заміщення вакантної посади тільки згадується; не закріплено видів державної служби, видів посад державної служби і видів державних службовців; не згадується про реєстр посад державних службовців і т. ін.

Лекція 2. Основи правового статусу державного службовця

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Право власності.
7. Аграрне право
8. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 4051