Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Поняття державного службовця

Загрузка...

Поняття державного службовця

ПЛАН

2. Види державних службовців

3. Права державних службовців

4. Обов’язки державних службовців

5. Обмеження у правовому статусі державного службовця

6. Поняття посади та посадової особи

7. Посадова інструкція державного службовця

8. Категорії та ранги державної служби

Службовці — це соціальна група, що складається з фізичних осіб, котрі здійснюють на оплачуваних засадах певні спеціально необхідні функції і виконують завдання діючих органів, установ та організацій. Службовець в юридичному аспекті характеризується такими ознаками:

ü обіймає посаду в різних організаціях;

ü має інтелектуальний характер праці не виробляє самостійно матеріальних цінностей, одночасно ви­конуючи специфічні завдання — організаційні, маркетингові, дослідницькі тощо;

ü здійснює владну діяльність і, відповідно, має організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі повноваження;

ü може вживати заходи державного примусу;

ü працює на платній основі.

Поняття «державний службовець» відповідно до Закону України «Про державну службу» є фактично похідним від поняття «державної служби». Згідно з ним державний службовець — це особа, яка:

ü здійснює професійну діяльність на посаді, визначеній структурою і штатним розкладом, як первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покла­дено встановлене нормативними актами коло службових повноважень щодо практичного виконання завдань і функ­цій держави;

ü виконує організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції;

ü отримує заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державний службовець має певне правове становище — право­вий статус. Правовий статус державних службовців — це сукуп­ність прав, свобод, обов'язків, обмежень, заохочень, відповідальності, встановлених законодавством і гарантованих державою.

Адміністративно-правовий статус державного службовця ха­рактеризується наступним:



Интернет реклама УБС

права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компе­тенції органів, у яких вони перебувають на державній службі;

ü діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер;

ü службові права та обов'язки характеризуються єдністю, тобто права одночасно є обов'язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки — правами, адже інакше обов'язки неможливо буде виконати;

ü здійснення службовцями своїх прав та обов'язків гарантується законодавством;

ü законні приписи і вимоги державних службовців повинні ви­конуватися всіма, кому вони адресовані;

ü • державні службовці мають право на службову кар'єру; передбачено обмеження їхніх загальногромадянських прав з метою ефективності службової діяльності;

ü для них передбачені певні пільги, а також підвищена відпові­дальність за здійснення правопорушень.

 

2. Види державних службовців

Вагоме значення для з’ясування статусу державного службовця має питання класифікації державних службовців, їх можна розподілити на різні види в залежності від:

— розподілу державної влади — державних службовців органів законодавчої, виконавчої, судової влади;

— характеру державної служби — цивільні та мілітаризовані державні службовці;

— обсягу посадових обов'язків — посадові особи і особи, що не є посадовими;

— характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій — керівники, спеціалісти, технічні виконавці.

Найбільш поширеною у науковій літературі є класифікація персоналу державної служби на такі види:

1. Допоміжний персонал, діяльність якого пов'язана з виконан­ням матеріально-технічних дій, що не тягнуть за собою юри­дичних наслідків. їхня правомірність визначається завдання­ми забезпечення службової діяльності керівника і спеціаліста шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, і необхідних для виконання службовцями своїх функцій. До них можна віднести секретаря-референта, інжене­ра, діловода, бухгалтера, економіста.

2. Спеціалісти — це державні службовці, які мають відповідні професійні знання, що сприяють виконанню ними завдань і функцій державного органу в межах займаної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені правом здій­снювати державні владні функції, але вони не мають права здійснювати юридичні дії в управлінні людьми. їх повнова­ження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів та опрацювання питань, які потребують спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, медицини, торгівлі, екології, культури, спорту.

3. Представники адміністративної влади — це державні службовці, наділені правом використовувати адміністративний примус або адміністративне стягнення за адміністративні правопорушення.

4. Посадові особи — це державні службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядницьких та консультативно-дорадчих функцій, їхня діяльність зумовлює певні юридич­ні наслідки. Оскільки державні службовці працюють на посадах у державній службі, то найбільший інтерес становить вивчення суті поняття «посадова особа».

 

3. Права державних службовців

Під правами державного службовцямають на увазі обумовлені Конституцією України, Законом «Про державну службу», іншими законами і підзаконними нормативними актами можливості і свободи професійної діяльності, які охороняються державою. Державні службовці мають права, як громадяни України (суб'єктивні громадянські права) і права, як особи, що займають посади в державних органах (службові права). Службові права суттєво відрізняються від суб'єктивних громадянських прав своїми цілями і завданнями. У свою чергу, службові права державних службовців можна поділити на два види: загальні (передбачені статтею 11 Закону «Про державну службу») і спеціальні, які передбачаються в професійно-кваліфікаційних характеристиках посад державних службовців та в посадових положеннях та інструкціях, які затверджуються керів­ником державного органу у межах закону і компетенції.

Для забезпечення належного виконання своїх посадових обов'язків державний службовець має:

- право брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

- право на одержання від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, які належать до його компетенції;

- право на повагу особистої гідності, справедливого і шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

- право вимагати затвердження керівником державного органу чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою;

- право на оплату праці залежно від посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи;

- право безперешкодно знайомитися з матеріалами, які стосуються проходження ним держав­ної служби, а в необхідних випадках давати особисті пояснення;

- право на просування по службі (право на службову кар'єру);

- право вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри щодо нього;

- право на здорові, безпечні та належні умови праці;

- право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку.

4. Обов’язки державних службовців

Обов’язки державного службовця характеризують сутність його службової діяльності, бо орган державної влади приймає на роботу громадянина в основному з тим, щоб покласти на нього відповідні посадові обов’язки.

Законодавство про державну службу визначає лише основні обов’язки державних службовців. Водночас для окремих категорій державних службовців спеціальними нормативними актами встановлюються особливі обов’язки.

Одним із важливих обов'язків державного службовця є додержання Конституції України та інших актів законодавства України.Цей обов'язок безпосередньо випливає з принципу законності діяльності державної служби. Виконуючи свої посадові обов'язки державний службовець повинен суворо дотримуватись наданих йому повноважень, не зловживати владою, не здійснювати дій всупереч інтересам людини, суспільства і держави.

Діяльність державних службовців повинна бути ефективною і в межах їхніх повноважень.Здійснення ними своїх посадових обов'язків повинно приводити до конкретних позитивних результатів, виявлятися у розробці і прийнятті нормативно-правових актів, юридичних документів, здійсненні інших управлінських дій. Обов'язок державного службовця щодо ефективності своєї діяльності виключає його формальне (бездіяльне) перебування на робочому місці у робочий час. Важливо зазначити, що державний службовець повинен результативно і ефективно виконувати саме свої посадові обов'язки (тобто виступати від імені державного органу), а не вирішувати свої особисті питання або особисті питання інших осіб, політичних партій, релігійних організацій.

Одним із важливих обов'язків державного службовця є недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина,який є продовженням обов'язку додержання Конституції України та інших нормативно-правових актів, оскільки перелік основ­них прав і свобод людини передбачений саме в них.

На державного службовця покладається обов'язок безпосередньо виконувати покладені на нього службові обов'язки,який проявляється в тому, що він повинен особисто здійсню­вати ті завдання, які передбачені посадовою інструкцією і не може доручати їх виконання іншим особам.

В ході своєї професійної діяльності державний службовець повинен зберігати державну таємницю.Державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому чинним законодавством, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Обов'язок постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікаціюпередбачає необхідність постійно підтримувати і підвищувати державним службовцем рівня своєї кваліфікації, вести пошук нових форм і методів управлінської діяльності.

До обов’язків державного службовця також належить сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі і включає в себе низку таких складових, як своєчасне, точне, чітке, інтенсивне, ефективне виконання покладених завдань. Сумлінність нерозривно пов'язана з творчістю та ініціативністю державного службовця.

 

5. Обмеження у правовому статусі державного службовця

Обмеження у правовому статусі поділяються на дві групи:

ü пов'язані зі вступом на державну службу;

ü пов'язані з проходженням державної служби.

Обмеження регламентуються в статтях 12 та 16 Закону України «Про державну службу».

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

ü визнані у встановленому порядку недієздатними;

ü мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;

ü у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками (конфлікт інтересів).

У процесі проходження державної служби державний службовець не має права:

ü займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, або через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює;

ü виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

ü сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг та пільг;

ü самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємства, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

ü приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю;

ü приймати участь у страйках чи вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

 

6. Поняття посади та посадової особи

Посада є клітиною, первинним елементом державного органу. За визначенням В. Даля, посада — це службове місце, яке може бути зайнятим або вакантним. Саме посада служить елементом, який поєднує державу в особі державного органу, з одного боку, і державного службовця — з іншого. За допомогою посади здійснюється персоналізація управлінських функцій і індивідуалізація відповідальності державних службовців.

Посада характеризується двома ознаками:

1) вона є частиною організаційної структури державного органу. Посада є незалежною від самого державного службовця, а державний службовець не може бути «власником» посади, яку він займає. Стосовно даної ознаки, посаду можна визначити, як передбачену в установленому порядку державним органом первинну структурну одиницю, яка відображає зміст і обсяг повноважень особи, що її займає, і утримується за рахунок фінансування з державного бюджету;

2) включає в себе частку компетенції державного органу, яка визначена в нормативно-правових актах. Кожна посада являє собою сукупність конкретних професійно-кваліфікаційних характеристик, які випливають із загальної компетенції даного державного органу. Таким чином, займаючи посаду державного службовця, особа реалізує не свої власні інтереси, а публічно-правові інтереси, що визначаються компетенцією даного державного органу.

В юридичній науці виділяють три складових поняття посади державної служби, а саме:

— первинна одиниця державного органу та його апарату;

— повноваження, закріплені за посадою, визначені структу­рою і штатним розписом державного органу;

— коло службових повноважень, закріплених за посадою, встановлюється нормативними актами.

Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Посадовими особами вважаються:

Ø представник влади, наділений правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, приймати рішення, обов'язкові для виконання громадянами або підприємствами, установами, організаціями незалежно від їхньої відомчої приналежності та підпорядкованості;

Ø службовці, які виконують організаційно-розпорядницькі обов'язки — службовці, котрі здійснюють керівництво трудовими колективами;

Ø службовці, які виконують адміністративно-господарські обов'язки, тобто розпоряджаються державним, муніципальним та суспільним майном;

Ø особа, яка тимчасово або постійно виконує владні повнова­ження організаційно-розпорядчого та адміністративно-господарського характеру, незалежно від громадянства, об'єкта власності, де відбувається виконання повноважень.

Згідно з Кримінальним кодексом посадовими особами є всі державні службовці з 1 по 6 категорію включно.

 

7. Посадова інструкція державного службовця

Статус кожної посади державного службовця визначається конкретною посадовою інструкцією, яка включає в себе професійно-кваліфікаційну характеристику даної посади, розробляється на основі Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців і затверджується керівником відповідного державного органу у межах чинного законодавства та повноважень даного органу. Такі посадові інструкції мають сприяти правильному вирішенню питань розподілу і перерозподілу обов'язків між державними службовцями, забезпечувати єдність при визначенні їхніх посадових обов'язків, повноважень та кваліфікаційних вимог, які до них ставляться.

За загальним правилом, кожна посадова інструкція повинна включати в себе такі розділи:

а) «завдання, обов'язки та повноваження»: наведені типові професійні завдання, обов'язки та повноваження для певної посади або для групи посад, подібних за професійними ознаками;

б) «має право»: окреслене коло прав та повноважень державного службовця, необхідних для виконання покладених на нього завдань та обов'язків;

в) «повинен знати»: наводяться основні вимоги до спеціальних знань, необхідних державним службовцям для виконання відповідних типових завдань та обов'язків, а також знань законодавчих актів, положень, інструкцій та інших нормативних документів, методів і засобів, які працівник повинен вміти застосовувати під час виконання обов'язків;

г) «відповідальність»: визначає показники оцінки роботи державного службовця (якість та своєчасність виконання посадових завдань і обов'язків, етики поведінки та дотримання обмежень, передбачених законодавством про державну службу); межі його персональної відповідальності (державний службовець несе відповідальність за неякісне або несвоєчасне виконання посадових обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов'язаних з прийняттям на державну службу та її проходженням);

д) «кваліфікаційні вимоги»: визначено відповідно до певної посади або групи посад вимоги освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня державного службовця та вимоги до післядипломної підготовки, необхідні для виконання покладених на нього завдань та обов'язків, мінімальні вимоги до стажу державної служби, або загального стажу роботи.

Окрім вище названих у посадових інструкціях рекомендується мати пункт про те, кого державний службовець заміщує на час відсутності у зв'язку з відпусткою, хворобою та іншими причинами, а також, хто заміщує його.

Посадові інструкції належить переглядати у разі зміни функцій державних службовців або структури відповідного державного органу. Один примірник посадової інструкції знаходиться у керівника структурного підрозділу, один — у кадровій службі державного органу.

Посадова інструкція видається державному службовцю під розписку.

 

8. Категорії та ранги державної служби

Залежно від організаційно-правового рівня органу, який приймає на роботу державного службовця посади державних службовців поділяють на сім категорій, кожна із яких займає певне місце в структурі державного органу. Кожній із категорій посад може бути присвоєно один із трьох рангів згідно зі статтею 26 Закону України «Про державну службу».

Ранг— це спеціальне звання, яке дає право його власнику — державному службовцю, займати одну з посад певної низки відповідних посад. Ранг є певним зв'язком між державним службовцем і державою протягом всієї його професійної діяльності. На відміну від категорій, які чітко визначаються щодо посад у залежності від рівня державного органу (стаття 25 Закону «Про державну службу»), ранги присвоюються державним службовцям державними органами (Президентом України, Кабінетом Міністрів України) або керівниками державних органів (наприклад, головою обласної державної адміністрації) з наданням їм, при цьому, права на розсуд.

Статтею 25 Закону «Про державну службу» передбачається вичерпний перелік рангів, які можуть присвоюватись державним службовцям (мова йде тільки про цивільну державну службу). Даний перелік не може бути розширений жодним нормативно-правовим актом. Особливістю рангів є те, що особам, які займають посади, що відносяться до однієї категорії, присвоюється один із трьох належних даній категорії рангів, іншими словами кожній категорії посад відповідає три ранги. Це дає можливість, по-перше, на просування державного службовця по рангах в межах однієї категорії посади державної служби, а, по-друге, присвоювати ранги державним службовцям у залежності від професіонального рівня, стажу роботи, часу перебування на посаді тощо.

Через два роки після присвоєння державному службовцю відповідного рангу керівник державного органу за поданням безпосереднього керівника розглядає питання щодо можливості присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення приймається керівником за умови успішної роботи державного службовця.

Черговий ранг не може бути присвоєний державному службовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення , а також у період проведення службового розслідування або перебування під слідством.

Затримка у присвоєнні чергового рангу до одного року може застосовуватися до державного службовця як захід дисциплінар­ного впливу, саме впливу а не дисциплінарного стягнення. А це означає, що окрім затримки у присвоєнні чергового рангу, до державного службовця одночасно може бути застосований захід дисциплінарного стягнення, передбаченого КЗпП України.

В окремих випадках, державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково (тобто, до закінчення двох років після присвоєння попереднього рангу) у межах відповідної категорії посад, зокрема, у випадку виконання особливо відповідальних завдань. Чинне законодавство про державну службу не передбачає конкретного переліку випадків, коли це можливо, а віддає вирішення даного питання на розсуд керівника державного органу.

Присвоєння, зміна рангу державного службовця оформляється наказом або розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці.

У разі призначення державних службовців на посади більш високої категорії їм присвоюється ранг у межах категорії посад, які вони зайняли.

Якщо державні службовці зайняли більш високі посади в межах категорії посад, на яких вони перебували, їм може бути залишений попередній або присвоєний більш високий ранг у межах цієї категорії. У разі залишення попереднього рангу наступний ранг державному службовцю присвоюється з урахуванням часу присвоєння попереднього рангу.

Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку він потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

 

Лекція 3 Управління державною службою


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
  5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  8. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  9. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
  10. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
  11. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  12. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Право на державну службу | Особова справа державного службовця

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.