Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Приєднання Північного Причорномор’я та Криму до Росії.

Феодальна роздробленість Русі.

Феода́льна роздрі́бненість — поділ держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади.

Явище роздрібненості зумовило втрату державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, стало підґрунтям формування великого землеволодіння, прогресу у сільському господарстві, піднесення міст, значного зростання чисельності населення, розвитку східнослов'янської культури.

Починаючи з 1132 р., Київська Русь втрачає політичну єдність і розпадається на десятки самостійних князівств і земель. В Україні найбільшими і найсильнішими стали Київське, Галицьке, Волинське, Чернігівське, Новгород-Сіверське і Переяславське князівства.

Протягом XI—XII ст. на Русі з'явилося майже півтора десятка великих земель-князівств, із яких п'ять — Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимир-Волинське та Галицьке — розмішувалися переважно в межах території сучасної України. Та удільні князівства також не були монолітними й самостійними державами: у другій половині XII — першій половині ХШ ст. процес політико-адміністративного дроблення захопив і їх. Виникло безліч малих князівств-васалів, а кожна земля в мініатюрі повторювала політичну систему всієї Київської Русі.

Однією з найважливіших причин феодальної роздробле­ності на Русі можна назвати зростання боярських вотчин. В XII ст. вотчини стали достатньо сильними і незалежними, що дозволяло боярам продовжувати наступ на общинні землі. Відбувалось закабалення вільних смердів-общинників, збільшення відробітків і повинностей, що виконувались за­лежними смердами на користь феодалів. Феодали на місцях намагались отримати все більше влади. Караючи смердів, вони все частіше отримували з них штрафи - віри. Феодали все частіше заявляли про свою незалежність від великих Київсь­ких князів, вимагали підвищення феодального імунітету, про­голошеного "Руською Правдою", тобто невтручанням вели­кого князя в справи вотчини. Але Київські князі не погод­жувались на підтвердження незалежного статусу удільних князів і продовжували втручатися в судові, податкові й інші проблеми боярської вотчини.



Интернет реклама УБС

Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.

Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер діляться на волості, куди князем призначалися посадники. Поступово знижувалася роль народного віча. Хоча в Новгороді та Пскові формою правління була боярська республіка.

Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративною монархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньої політики вирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців. У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства, яке ставило власні місцеві інтереси вище загальнодержавних, знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги - лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.

32. Приєднання Північного Причорномор’я та Криму до Росії.

Важливу роль в об'єднанні етнічних українських земель відіграли російсько-турецькі війни 1768-1774 та 1787-1791 pp.

У січні 1768 р. кримські татари здійснили рейд на Правобережну Україну, але змушені були відступити. Україна стала центром зосередження і розгортання російських військ, їх найближчим тилом, що вимагало постачання великої кількості провіанту, фуражу, транспорту. З лівобережного козацтва було сформовано окремий корпус, а з мешканців Правобережжя — волонтерські формування. У боях проти турків брали участь запорожці, гусарські, пікінерські полки з України. Росія здобула перемогу у війні, і в 1774 р. було підписано Кючук-Кайнарджійський мир ний договір, за яким Росія отримала територію між Дніпром і Бугом, фортеці Керч і Єнікале в Криму, Кінбурн у гирлі Дніпра, а також право вільного судноплавства по Чорному морю. Туреччина змушена була визнати незалежність Кримського ханства.

Згодом російські війська окупували Крим, і цариця Катери на II оголосила про приєднання його до Росії (1783 p.). Близько 300 тис. татар змушені були емігрувати з Криму до Туреччини із-за політики царського уряду, спрямованої на витіснення місцевого населення. Приєднання Криму мало велике значення, ос кільки ліквідовувався багатовіковий плацдарм для нападів турецько-татарських військ на Україну; навколо почали освоювати землі Півдня України. У самому Криму не стало рабовласництва і работоргівлі, що, без сумніву, мало прогресивне значення.

У період російсько-турецької війни 1787-1791 pp. російське командування змушене було дозволити сформувати з колишніх запорожців Чорноморське козацьке військо, яке брало активну участь у війні. Була створена і Козацька Чорноморська флотилія.

Росія знову здобула перемогу у війні. За Ясським мирним договором 1791 р. Туреччина визнала приєднання Криму до Росії, віддала їй фортецю Очаків і землі від Південного Бугу до Дністра. Чорноморське козацьке військо було переведене на Кубань.

У 1785-1786 pp. за наказом князя Потьомкіна були створені 2 Бузькі козацькі полки під керівництвом російських офіцерів. Бузьке козацтво складалося з різнорідних елементів — молдаван, болгар, польської шляхти, козаків-утікачів. У 1787 р. їх об'єднали в один полк під керівництвом полковника Скаржинського. Полк нараховував 1500 козаків і брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 pp. Після війни козакам дозволили оселитися вздовж берегів Південного Бугу, де вони заснували ба гаті станиці й мали по 10 га землі в середньому на кожний двір. Наприкінці XVIII ст. їх налічувалося більше 6 тис. осіб тільки чоловічої статі. Бузькі козаки (три полки) і Українська кінно-козацька дивізія брали участь у взятті Парижа в 1814 р. У 1817 р. Бузьке козацтво було ліквідовано, з них була створена Бузька уланська дивізія, а бузькі станиці ввійшли до складу Бузького військового поселення. Частину бузьких козаків перевели до м. Чугуїв, чим було покладено початок військовим поселенням.

У цей період починається швидка колонізація Півдня України, її можна розділити на три види: поміщицька, селянська і міська. Поміщики отримали тут 8 млн. десятин землі. Основна частина поміщиків (68,2%) складалася з російських військових і вищих та середніх чиновників. Українських старшин і чиновників було ледь 10,5 % , і серед них було багато запорізьких старшин, що залишилися й одержали земельні наділи. Російський уряд продавав запорізькі землі по декілька копійок за гектар. Одержати землю в Південній Україні було легко, але заселяти її — дуже важко.

У Таврійській губернії серед п'ятьох найбільших землевласників не було жодного українця. Отут поміщикам Фальц-Фейнам належало 200 000 га землі, Попову — 80 000, графу Мордвинову і Васалу — по 60 000. Саму Запорізьку Січ, перейменовану на село Покровське, Катерина II разом із 200 000 га землі подарувала князю Волконському.

Другим видом колонізації була селянська. Великим був потік переселенців-селян — в основному з Правобережжя, а також з Лівобережжя і російських губерній. Вільні селяни осі дали на державних, казенних землях і їм уряд виділяв землю на сім'ю. Найбільшу частину селянських колоністів складали втікачі, українські селяни, що утікали від поміщиків з різних частин України, серед них були також росіяни, греки, вірмени, виселені з Криму. Селянське населення Південної України поділялося на три категорії: 1) вільні; 2) поміщицькі; 3) державні.

Третім видом колонізації була міська. Варто підкреслити, що на величезній території запорізьких земель майже не було міст, тому їх потрібно було будувати, щоб розвивати повітові адміністративні і торгові центри. Засновувались нові міста: Олександрівськ (1770 p., нині — Запоріжжя), Катеринослав (1776 p., нині — Дніпропетровськ), Миколаїв (1789 p.), Одеса (1795 p.). У 1783 р. було засновано Севастополь, у 1784 р. — Сімферополь.

Широко залучалися до колонізації й іноземці. Переселенці з Сербії заснували тут дві колонії: Нову Сербію та Слав'яносербію. Новий край назвали Новоросією. У 1796 р. його населення перевищило 500 тис. чол., 80% з них були росіяни й українці.

Нові землі були об'єднані в Катеринославське і Вознесенське намісництво, а з 1796 р. — у Новоросійську губернію.

У другій половині XVIII ст. Польща значно ослабла. Це при звело до розчленування її фактично без воєн сусідніми держава ми: Росією, Пруссією та Австрією. У результаті першого поділу Польщі (1772 р.) Австрія забрала собі Галичину, а за два роки — і Буковину.

У 1793 р. Пруссія і Росія вдруге поділили Польщу. Правобережні українські землі — Київщина, Поділля, Волинь увійшли до складу Росії. У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі, за яким до Росії також відійшла Західна Волинь. Польська держава пере стала існувати. Таким чином, більшість українських земель опинилася у складі Росії. На Правобережну Україну було поширено адміністративно-територіальний (губернський) поділ Росії.

У кінці XVIII ст. більшість етнічних українських земель, Південь України і Правобережжя були об'єднані у складі однієї держави. Це мало велике прогресивне значення для України. Ліквідовано було багаторічний польський національний, соціаль ний і релігійний гніт, небезпеку татарських набігів. Але на зміну їм прийшов гніт російського царизму.


Читайте також:

  1. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.
  2. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
  3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
  4. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
  5. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
  6. Античні рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я.
  7. Виконавське мистецтво та видатні балетні актори Росії.
  8. Виконанню цих завдань сприяла робота двох міжнародних конференцій: у Думбартон-Оксі у США (21 серпня – 7 жовтня 1944 р.) і в Ялті (Криму) в СРСР (4 – 11 лютого 1945 р.).
  9. Входження Криму до складу УРСР
  10. Гідрогеологічна складчаста область Гірського Криму
  11. Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного Причорномор’я
  12. Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Причини поразки та уроки української революції 1917-1920 рр. | Суцільна колективізація сільського господарства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.