Обмеження в міжнародній торгівлі.

Не дивлячись на досить переконливі аргументи на користь вільної торгівлі, в реальній дійсності міжнародна торгівля розвивається в умовах суттєвих обмежень.

В залежності від ступеня втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі (фритредерство).

В різні періоди історії зовнішньоторгова практика схилялась то в бік свободи торгівлі, то в бік протекціонізму.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників товарів від конкуренції з боку іноземних фірм.

Її суттю є створення для вітчизняних торговців і підприємців особливих пільгових умов порівняно з іноземцями. Її наслідком стає одержання державною казною додаткових грошових надходжень від митних та інших зборів. Протекціонізм має і негативні наслідки: підвищення цін, уповільнення економічного зростання країни, можливість виникнення “торгівельних війн”.

Протилежним підходом до регулювання торгівлі є система лібералізму або вільної торгівлі.

Лібералізм – це зовнішньоекономічна політика, за якої митні органи виконують тільки реєстраційні функції, не збирають імпортного та експортного мита, не визначають ніяких кількісних чи інших обмежень.

Таку політику проводять країни з високою ефективністю національного господарства, наприклад, Канада.

Конкуренція на світовому ринку та зіткнення національних інтересів в міжнародній торгівлі змушують держави використовувати існуючі в їх розпорядженні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі за своїм характером поділяються на:

- тарифні – ті, що засновані на використанні митного тарифу. Митний тариф будь-якої країни складається з конкретних ставок мита,які використовуються з метою оподаткування товарів, що ввозяться чи вивозяться.

Мито – обов’язкова плата, що стягується митними органами при імпорті чи експорті товару.

- нетарифні – всі інші методи. Нетарифні методи регулювання включають методи прихованого протекціонізму. Окремі інструменти торгової політики найчастіше застосовуються при бажанні або обмежити імпорт, або форсувати експорт. Серед нетарифних обмежень необхідно виділити систему ліцензування – дозвіл, що видається державними органами на експорт або імпорт товару у встановленій кількості за визначений проміжок часу, та “добровільні” обмеження, як бажання запобігти дещо жорсткішого обмеження (наприклад, Японія добровільно обмежує експорт автомобілів в США з метою запобігання підвищення тарифу чи зниження імпортних квот).

Поряд з цим існують і приховані методи торгівельної політики, такі як технічні бар’єри, внутрішні податки та стягнення, політика в межах державних закупок, вимоги про вміст місцевих компонентів тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок	\|	Грошові кошти: їх економічна сутність та визначення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.