Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Емпіричні методи наукового пізнання

План

Тема 7. Методи наукового пізнання

1. Емпіричні методи наукового пізнання.

2. Теоретичні методи наукового пізнання.

3. Загальнонаукові методи наукового пізнання.

 

Для розвитку культури мислення велике значення має формування мислительних операцій індивіда, які включають аналіз, синтез, узагальнення, класифікацію тощо. Ці операції найбільш ефективно формуються в пізнавальній діяльності, коли людина усвідомлює, що вона робить, із якою метою, який результат вона може отримати. Така пізнавальна діяльність можлива, якщо людина володіє методологічними знаннями, зокрема знаннями про методи наукового дослідження. Без знання методів наукового дослідження неможливо уявити кваліфікованого спеціаліста в будь-якій галузі. Для сучасної постнекласичної науки характерне широке використання комплексних міждисциплінарних досліджень. Усякий принципово новий підхід до наукових проблем (що завжди має місце в комплексних міждисциплінарних дослідженнях) обов’язково вимагає розроблення нових методів і способів дослідження. Не тільки в комплексному, але й в кожному науковому дослідженні об’єкт і метод дослідження органічно пов’язані один з одним. Будь-яке комплексне дослідження набуває зовсім іншого вигляду, коли воно пов’язане з находженням нових, ефективних методів. Воно корінним чином відрізняється від тих досліджень, які просто застосовують до нових галузей розроблені і встановлені раніше в науці методи. В комплексному дослідженні розроблення проблеми і методів її розв’язання здійснюється якщо не паралельно, то принаймні сумісно з реалізацією програми дослідження. Методи або їх сукупність у комплексному дослідженні є одночасно передумовою і продуктом, знаряддям і результатом досліджень.

У комплексному дослідженні важливе значення має взаєморозуміння вчених – представників різних наукових дисциплін і галузей знання, без чого неможливі ні ефективне дослідження, ні успішна реалізація цільової міждисциплінарної програми. Володіння всією „палітрою” сучасних методів наукового пізнання дозволить фахівцю в кожній конкретній ситуації вибрати найадекватніші методи й успішно розв’язати поставлене дослідницьке завдання.



Интернет реклама УБС

В ідеальному випадку метод уключає наступні компоненти:

1) сформульовану мету дослідження (проблемний аспект);

2) опис об’єктивної ситуації, в рамках якої розв’язується задача (онтологічний аспект);

3) перелік операцій, необхідних для досягнення мети в заданих умовах (процедурний аспект).

До методу наукового пізнання ставляться такі вимоги.

1. Детермінованість методу, тобто його зумовленість закономірностями як самого об’єкта, так і пізнавальної діяльності. Детермінованість методу виключає довільний набір прийомів і операцій, але не виключає активності суб’єкта у використовуванні методу.

2. Заданість методу метою дослідження, що випливає із зумовленості методу закономірностями самої діяльності. Дана вимога робить необхідним відповідність усіх компонентів методу мети дослідження і підкреслює активність суб’єкта пізнання.

3. Результативність і надійність методу: він повинен бути таким, щоб міг давати результат із високим ступенем вірогідності.

4. Економічність методу, тобто витрати на його створення і використання повинні бути завжди менше від величини, що окупається результатами дослідження, що показує зумовленість методу кадровими, економічними й соціально-організаційними чинниками.

5. Ясність і ефективне розпізнавання методу. Метод повинен бути таким, щоб ним могла скористатися при відповідній підготовці будь-яка людина, яка побажає це зробити.

Відтворюваність методу, тобто можливість його використання необмежену кількість разів, а це залежить від відтворюваності всіх компонентів даного методу. Вивчення методу, основою чого є відтворення, ясність і розпізнавання методу. Дана вимога дозволяє включати в метод тільки те, чому можна навчити. Так, особисті здібності, досвід дослідника не можуть увійти до структури методу.

Існують два шляхи формування методу: стихійний і цілеспрямований. У рамках людської діяльності стихійно складається певний набір дій, за допомогою якого виходить потрібний результат. Потім знайдений набір дій усвідомлюється і цілеспрямовано використовується. Прийнято вважати, що „правильний метод” та „науковий метод”, по суті, збігаються, оскільки правильний метод випливає з достовірної, перевіреної практикою наукової теорії. Метод тоді буде науковим, коли правильно відображає об’єктивні закони світу, визначається особливостями предмета дослідження, законами його розвитку. В попередній лекції детально розглядалися основні форми наукового знання і серед них – теорія як найвища й самоорганізована форма. Необхідно відзначити, що існує тісний взаємозв’язок між теорією і науковим методом. Будь-який конкретний метод – це специфічна форма знання про те, як у певних умовах діяти з метою пізнання. Можна сказати: науковий метод – це практичне вживання теорії, теорія у дії. Система методів, що використовується в сучасному науковому пізнанні, така ж багатоманітна, як і сама наука. Прийнято виділяти загальнонаукові і окремі методи. Загальнонаукові методи застосовуються в будь-якій сфері наукового пізнання. Загальнонаукова значущість останніх робить їх предметом вивчення й систематизації в рамках методології. Досить поширена класифікація методів наукового пізнання за рівнем пізнання, до якого вони належать.

Характеристика емпіричних і теоретичних методів наукового дослідження. До емпіричного рівня наукового пізнання відносять усі ті методи, прийоми, способи пізнавальної діяльності, які є змістом практики або безпосереднім результатом її. Їх можна розділити на дві підгрупи: методи дослідження емпіричного об’єкта та методи обробки і систематизації здобутого знання.

Спостереження є первинним й елементарним пізнавальним процесом на емпіричному рівні пізнання. Це спосіб пізнання об’єктивного світу, оснований на безпосередньому сприйнятті предметів і явищ за допомогою органів чуття без втручання в процес із боку дослідника.

Особливості наукового спостереження такі: зв’язок з рішенням певного теоретичного завдання і перевіркою гіпотези; планомірний і організований характер; систематичність, що виключає помилки випадкового походження.

Активність спостереження може бути істотно підвищена за допомогою вимірювання об’єкта, його властивостей та відносин. Вимірювання – це фізичний процес визначення чисельного значення деякої величини шляхом порівняння її з еталоном.

Спостереження, особливо з уключенням вимірювання, може наштовхнути дослідника на припущення про необхідний і закономірний зв’язок, проте саме по собі воно недостатнє для ствердження й доказу такого зв’язку. Безпосередність сприйняття органів чуття за допомогою приладів та інструментів необмежено розширює можливості спостереження, але не долає деяких інших недоліків. У спостереженні зберігається залежність спостерігача від процесу або явища, що вивчається. Спостерігач не може, залишаючись у межах споглядання, змінювати об’єкт, регулювати й необмежено відтворювати умови споглядання, словом, управляти об’єктом та здійснювати строгий контроль над ним, і в цьому сенсі його активність у спостереженні носить відносний характер.

Спостереження як метод пізнання застосовується там, де неможливий або дуже утруднений експеримент (астрономія, гідрологія і т. д.), або там, де поставлене завдання дослідження природного функціонування або поведінки об’єкта (психологія, соціологія і т. д.). Спостереження припускає наявність програми дослідження, що формується на основі минулого досвіду, минулих споглядань, установлених фактів, прийнятих концепцій тощо. Прийнято вважати, що споглядання складається з наступних процедур: 1) визначення завдань (для чого?, з якою метою?); 2) вибір об’єкта, предмета і ситуації (що спостерігати?); 3) вибір способу спостереження (як спостерігати?); 4) вибір способів реєстрації спостережуваного явища (як вести запис?); 5) обробка й інтерпретація одержаної інформації (який результат?).

Спостережувані ситуації підрозділяються на природні та експериментальні, керовані та некеровані спостерігачем, спонтанні та організовані, стандартні та нестандартні, нормальні і екстремальні і т. д.

Спосіб спостереження визначається завданням, об’єктом та ситуацією. В гуманітарних дисциплінах виділяється особливий тип – включене спостереження, коли спостерігач стає членом випробовуваної групи. Крім того, спостереження може бути відкритим та прихованим. За впорядкованістю спостереження можуть бути випадковими і систематичними, суцільними і вибірковими; за характером фіксації – констатуючими, оцінюючими і змішаними. В психології як метод дослідження використовується самоспостереження (інтроспектива), що є окремим випадком спостереження.

Спостереження як метод пізнання має недоліки. Особисті особливості дослідника, установки, інтереси, психологічні стани можуть значно впливати на результати спостереження. Спотворення сприйманого об’єкта тим значніше, чим сильніше дослідник орієнтований на підтвердження своєї гіпотези. В результаті відбувається сприйняття тільки частини події.

Для досягнення об’єктивності результатів спостереження необхідне дотримання низки нормативних вимог. Перша необхідна (хоча і недостатня) умова отримання об’єктивних даних – вимога інтерсуб’єктивності, тобто дані споглядання повинні бути одержані і зафіксовані іншими спостерігачами. Іноді в науці вживається словосполучення „дані спостереження”. Може показатися, що вони дані досліднику в готовому вигляді. Як правило, вони є результатом наукового дослідження. Дані спостереження повинні бути очищені від усіляких нашарувань: науку цікавлять тільки об’єктивні, інтерсуб’єктивні дані. В них включаються відчуття, сприйняття людини, і результати їх раціональної обробки. Обробка даних відбувається як шляхом їх переробки з позицій теоретичних уявлень, так і за допомогою статистичної теорії помилок спостереження. Дані піддаються стандартизації і систематизації, зводяться в таблиці, діаграми, графіки.

У науковому пізнанні спостереження покликано виконувати наступне:

1) забезпечення емпіричною інформацією, необхідною для постановки проблем і висунення гіпотез;

2) перевірка гіпотез і теорій;

3) в термінах спостереження відбувається зіставлення результатів, одержаних у ході теоретичного дослідження, перевіряється їх адекватність та істинність.

На відміну від спостереження, експеримент характеризується дією на об’єкт дослідження. Експеримент є однією із сфер людської практики, в якій піддається перевірці істинність гіпотез, що висуваються, або виявляються закономірності об’єктивного світу. Експеримент – це метод наукового пізнання, який характеризується активним утручанням дослідника в процес, що вивчається. Експериментальне вивчення об’єкта або явища має певні переваги порівняно зі спостереженням, оскільки дозволяє вивчати явища в „чистому вигляді” за допомогою усунення побічних чинників; за необхідності випробування можуть повторюватися й організовуватися так, щоб досліджувати окремі властивості об’єкта, а не їх сукупність. Основна мета експериментального дослідження – отримання принципово нової інформації. Експеримент складніший за спостереження, він відкриває більші пізнавальні можливості для дослідника, ніж спостереження.

До числа важливих проблем, що вимагають залучення експериментального методу, належить перш за все дослідна перевірка гіпотез і теорій. Це найістотніша функція експерименту в науковому дослідженні. Не менш важливу роль експеримент відіграє при формуванні нових гіпотез та теоретичних уявлень.

Який би експеримент не здійснювався, він завжди виступає лише певною ланкою в процесі наукового дослідження. План проведення експерименту, інтерпретація його результатів вимагають звернення до теорії. Без теорії неможливе ніяке експериментальне дослідження.

Єдиної класифікації експериментів не існує. Однак виділена й описана безліч типів і видів експериментального дослідження. За характером досліджуваного об’єкта прийнято розрізняти фізичні, біологічні тощо експерименти. За основною метою розрізняють перевірні (емпірична перевірка деякої гіпотези, теорії) та пошукові (збір необхідної емпіричної інформації для побудови або уточнення якої-небудь здогадки, гіпотези).

Експеримент називають прямим, якщо об’єктом служить безпосередньо реально існуючий предмет або процес. У тих випадках, коли пряме експериментальне дослідження самого об’єкта неможливе або утруднене, економічно недоцільне або чомусь небажане, вдаються до так званого модельного експерименту, в якому дослідженню піддається вже не сам об’єкт, а заміщююча його модель. Модель – реально існуюча або в думках уявна система, яка, заміщаючи в пізнавальних процесах оригінал, знаходиться з ним відносно схожості (подібності). Моделі можуть бути матеріальними й уявними. Результати, одержані при вивченні моделей (наприклад, випробування моделей турбін, дамб і т. д.), надалі узагальнюються і переносяться на самі предмети.

Останнім часом значного поширення набули експерименти з використанням ЕОМ. Вони важливі тоді, коли реальні системи не допускають ні прямого експериментування, ні експериментування за допомогою матеріальних моделей. За допомогою ЕОМ „програються” ситуації завдяки побудові логіко-математичної моделі системи, що вивчається.

За методом і результатом експерименти підрозділяються на якісні та кількісні. Якісні експерименти, як правило, проводяться для виявлення дії тих або інших чинників на досліджуваний процес без установлення точної кількісної залежності між ними; звичайно вони носять пошуковий характер. Кількісні експерименти проводяться для забезпечення точного вимірювання всіх істотних чинників, що впливають на поведінку об’єкта, що вивчається, або хід процесу. Звичайно якісні й кількісні експерименти представляють послідовні етапи в пізнанні явищ і характеризують їх ступінь.

Вивчення наукових фактів починається з їх аналізу. Аналіз – метод пізнання за допомогою розчленовування або розкладання предметів дослідження (об’єктів, властивостей і т. д.) на складові частини. Розкладання має на меті перехід від вивчення цілого до дослідження його частин та здійснюється за допомогою абстрагування від зв’язків частин одна з одною, тобто від структури об’єкта.

Але аналіз не є кінцевою метою наукового дослідження, яке прагне відтворити ціле, зрозуміти його внутрішню структуру, характер його функціонування, закон його розвитку. Ця мета досягається подальшим теоретичним і практичним синтезом.

Синтез – метод дослідження, який полягає в з’єднанні, відтворенні зв’язків окремих частин, елементів складного явища і осяганні цілого в єдності. Аналіз та синтез мають свої об’єктивні основи в будові й закономірностях самого матеріального світу. В об’єктивній дійсності існують ціле і його частини, єдність і відмінності, безперервність і дискретність, процеси розпаду і з’єднання, руйнування і створення, що постійно відбуваються. В усіх науках здійснюється аналітико-синтетична діяльність, при цьому в природознавстві вона може відбуватися не тільки в думках, але й практично.

Аналіз і синтез взаємно припускають та доповнюють один одного. Кінець кінцем, аналіз припускає синтез, а синтез неможливий без попереднього аналізу системи. Просте розкладання яких-небудь об’єктів на окремі частини, що не має на меті розуміння об’єкта як цілого, строго кажучи, не є аналітичним процесом. Дитина, що розбиває іграшку для того, щоб з’ясувати, що у неї в середині, не здійснює аналізу, а робить можливим тільки доступ до об’єкта пізнання. Інша справа, коли дослідник здійснює розчленовування зразка для вивчення його хімічного складу. Склад зразка виступає вже як цілісна його характеристика. В цьому випадку доречно говорити про процес аналізу.

За своєю суттю аналіз завжди виступає як метод пізнання цілого, а не просто окремих його елементів. Тому він не тільки неможливий без синтезу, але з самого початку нього припускає. Вивчення ж окремих елементів є тільки момент у процесі пізнання цілого.

Сам перехід від аналізу фактів до теоретичного синтезу здійснюється за допомогою методів, які, доповнюючи один одного, становлять зміст цього складного стрибка. Одним із таких методів є індукція – метод переходу від знання окремих фактів до знання загального, до емпіричного узагальнення і встановлення загального положення, що відображає закон або інший істотний зв’язок. Характерним для дослідних наук методом дослідження є індукція. В основі індукції лежать індуктивні висновки.

Безпосередня основа індуктивного висновку – циклічність ознак у ряді предметів певного класу. Висновок щодо індукції є висновком про загальні властивості всіх предметів, що належать до даного класу, на підставі спостереження досить широкого кола одиничних фактів. В індукції використано положення про те, що в усякому науковому явищі є щось загальне, виступаюче як об’єктивна закономірність. Індуктивний висновок направлений на виявлення цієї закономірності.

Прийнято розрізняти повну і неповну індукцію. У свою чергу, остання підрозділяється на наступні види: 1) індукція через простий перелік; 2) індукція через відбір фактів із загальної маси за певним правилом; 3) наукова індукція здійснюється на основі знання причинних зв’язків явищ в рамках класу, що вивчається.

Оскільки вивченню підлягає повний набір предметів із заданого класу, то одержаний висновок має характер достовірного висновку. Суть перелічувальної індукції полягає в наступному: загальний висновок будується на основі спостереження обмеженого кола фактів, якщо серед останніх немає таких, які суперечать індуктивному узагальненню. Тому досягнута таким шляхом істина неповна, бо завжди залишається можливість натрапити на факт, що спростовує висновок.

Індукція через відбір фактів за наперед заданим правилом знаходить широке використання в статистичних методах оцінювання. Так, при оцінюванні якості партії товарів, як правило, немає необхідності перевіряти всі речі, які входять до партії. Для цього за визначеними правилами формують контрольну групу і за результатами її вивчення роблять висновок про якість всієї партії товарів.

Наукове пізнання широко використовує і дедуктивний метод, сутність якого полягає в переході від деяких загальних посилок до часткових результатів – наслідків. Дедуктивний умовивід відбувається за наступною схемою: всі предмети класу М мають властивість Р; предмет m відноситься до класу М; значить, m має властивість Р. Не зовсім правильно зводити дедуктивний метод лише до дедуктивного умовиводу. Спрямованість думки від загального до часткового може характеризувати цілу систему наукових досліджень. Так, уся класична механіка з її прилученнями до явищ природи і техніки побудована на основі трьох законів І. Ньютона. Під дедукцією розуміють метод переходу від загальних суджень до часткових, а також необхідне слідування від одних висловлювань (посилок) до інших висловлювань за допомогою законів та правил логіки. Необхідний характер слідування робить здобуте знання вірогідним.

Зростання ролі дедукції в науковому пізнанні пов’язано з тим, що наукове дослідження все частіше стикається з явищами, які недоступні безпосередньому сприйняттю (мікросвіт, метагалактики, минулі епохи в розвитку людства і т. ін.). У процесі дослідження такого роду явищ усе частіше звертаються до постулювання деяких загальних положень, наукових гіпотез і теорій, щоб дедуктивно виведені з них результати можна було зіставити з накопиченими фактами. В подібних випадках дедукцію не можна замінити. Вона вигідно відрізняється від інших методів тим, що при істинності вихідного знання, представленого у формі посилок, вона дає можливість здобути нове істинне знання.

Хоча в сучасному науковому пізнанні спостерігається розширення застосування дедуктивних методів, їх роль не треба переоцінювати, як і індуктивних методів. Роль дедуктивних методів обмежена тим, що не дозволяє здобути змістовного нового знання. У дедуктивному висновку, по суті, немає нічого, чого б не було в посилках. Дедукція являє собою лише спосіб логічного розгортання деякої системи положень на базі вихідного знання, спосіб виявлення конкретного змісту прийнятих посилок.

У процесі наукового пізнання індуктивні і дедуктивні методи тісно пов’язані. Якщо індуктивні методи мають велике значення в науках, які безпосередньо спираються на досвід, то дедуктивні методи мають першочергове значення в теоретичних науках як засіб їх логічного впорядкування й будування, як метод доведення та передбачення.

Для обробки та узагальнення фактів у науковому дослідженні широко застосовуються класифікаційні методи. Класифікація дозволяє розв’язувати цілу низку пізнавальних завдань: звести різноманіття матеріалу до порівняно невеликої чисельності утворень (класів, типів, форм, видів, груп і т. д.); виявити початкові одиниці аналізу й розробити систему відповідних понять та термінів; знайти регулярності, стійкі ознаки і відносини, врешті-решт, – емпіричні закономірності, підвести підсумки попередніх досліджень та передбачити існування раніше невідомих об’єктів або їх властивостей, розкрити нові зв’язки і залежність між уже відомими об’єктами. „Доброю” класифікацією прийнято вважати ту, яка об’єднує в один клас об’єкти, максимально схожі один з одним в істотних ознаках, є стійкою і гнучкою для свого збереження в умовах появи нових об’єктів дослідження. Одночасно вона повинна бути зручна в обігу і забезпечувати порівняно легкий пошук потрібних об’єктів або потрібної інформації про них.

Класифікації виражаються у вигляді текстів природною мовою; різного роду таблиць, схем. Значення класифікації велике в науках, пов’язаних з різноманіттям досліджуваних об’єктів (біологія, географія, геологія і т. д.). За допомогою класифікації фіксуються закономірні зв’язки між класами об’єктів для визначення місця об’єкта в системі, узагальнюються результати в розвитку певної галузі знання, здійснюється перехід від емпіричного етапу в розвитку науки до теоретичного, передбачаються властивості ще не знайдених насправді елементів.

Одним із методів наукового пізнання є аналогія, за допомогою якої досягається знання про предмети і явища, на основі того, що вони мають схожість з іншими. Ступінь вірогідності (достовірності) висновків аналогічно залежить від кількості схожих ознак у порівнюваних явищ (чим їх більше, тим більшу вірогідність має висновок). Вживання методу аналогії в пізнавальному процесі вимагає певної обережності. Чітке виявлення умов його ефективного функціонування зовсім не просте. Історія науки свідчить про різне ставлення до висновку за аналогією як методу здобуття нових знань із боку дослідників. Одні вчені бачили в ньому надійний засіб отримання достовірних знань, тим більше, що стикатися з аналогією, по суті справи, доводиться в будь-якому науковому дослідженні. Інші дослідники відмовляли висновку за аналогією в ролі надійного засобу пізнання. Негативне ставлення до нього зумовлено відсутністю жорстких процедур, що дозволяють здійснити перенесення знання з одного порівнюваного об’єкта на іншій. Нагода їх розробки для будь-яких пізнавальних ситуацій є проблематичною і понині.

Аналогія знаходиться в основі методу моделювання. Модель є аналогом свого прототипу, і при перенесенні знання з моделі на прототип, по суті справи, використовується висновок за аналогією. У тих випадках, коли можлива розробка чітко сформульованих правил перенесення знань із моделі на прототип, висновок за аналогією знаходить доказову силу. Як така система правил у технічних науках широко використовується теорія подібності. Тому в деяких галузях знання стосовно певних типів задач метод аналогії може бути строгим і достовірним. Загалом же цього сказати не можна, але необхідно намагатися виявляти умови аналогії, за яких коректність висновку за аналогією підвищується.

У науковому пізнанні виділяються якісна, структурно-логічна аналогія. Цінність методу аналогії істотно зростає, коли його використовують сумісно з іншими методами наукового дослідження.

Використання розглянутих методів обробки фактичного матеріалу може привести до виявлення деякої об’єктивної закономірності, до узагальнень на емпіричному рівні. Проте дослідник усе ще залишається на емпіричному рівні пізнання, оскільки і гіпотеза, і закон – це поки що емпіричні форми знання. У чому їх гносеологічні особливості? Специфіка емпіричної гіпотези полягає в тому, що вона є знанням вірогідності; носить описовий характер, тобто містить припущення про те, як поводиться об’єкт, але не пояснює чому; узагальнює результати безпосереднього спостереження і висуває припущення про характер емпіричної залежності; формулюється засобами мови, що містить терміни спостереження. Приклади таких гіпотез: „чим сильніше тертя, тим більша кількість тепла виділяється”, „метали розширяються при нагріванні” тощо.

Емпіричний закон – це найрозвиненіша форма емпіричної свідомості, що фіксує кількісні й інші залежності, одержана дослідним шляхом при зіставленні фактів спостереження та експерименту. У цьому його відмінність як форми знання від теоретичного закону, який формулюється в результаті теоретичних міркувань. Дослідження останніх десятиріч показали, що теорію не можна одержати в результаті індуктивного методу, оскільки стикатися з аналогією, по суті, доводиться в будь-якому науковому дослідженні.


Читайте також:

  1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
  3. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
  4. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
  5. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
  6. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
  7. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  8. Адміністративні методи управління
  9. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
  10. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
  11. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
  12. Аерометоди

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Зміна наукових теорій | Теоретичні методи наукового пізнання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.