Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Адміністративної економіки.

II. за рівнем державної централізації ВВП.

Моделі фінансових відносин у суспільстві.

Розподіл і перерозподіл ВВП може проводитись за різними схемами, залежно від чого виділяються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняють за двома ознаками:

I. за послідовністю розподілу ВВП;

I. За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі:

- ринкової економіки;

Фінансова модель ринкової економікиє основою; вона пройшла значний історичний розвиток і домінує у світі. Суть її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримають прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

По-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який у свою чергу характеризує їх вклад у створення національного доходу;

По-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

По-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

- ринковими відносинами;

- у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. Однак, з другого, - є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажів, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці зацікавлені в прибутку, оскільки він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, і зростання заробітної плати.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад, податку на прибуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регулюються тільки законодавчими актами.

Суть фінансової моделі адміністративної економіки,яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід - податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу – прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансові реалії у суспільстві:

По-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

По-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

По-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

По-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних моделей. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту), і встановлюється рівень прибутку підприємств.

Відмінність однієї моделі від іншої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а моделі адміністративної економіки – втручання у його первинний розподіл.

II. За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі:

1. американська;

2. західноєвропейська;

3. скандинавська.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації = 25 – 30 %. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого – вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті справи, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті = 35 – 45 %. За рахунок більш високого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, перш за все в галузі освіти. Суть моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50 –60 %. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як в галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов високого рівня культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Тема 4. Управління фінансами.

4.1. Управління фінансами в Україні.

4.2. Автоматизовані системи управління фінансами.

4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою.

Управління фінансами - це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктом виступають централізовані і децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.

Суб'єкти управління - держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.

4.1. Управління фінансами в Україні

В Україні управління фінансами здійснюють такі суб'єкти, як: Президент України, Верховна Рада України, Міністерство фінансів України (обласні та міські фінансові управління, районні та міські фінансові відділи), Міністерство економіки України, Державна податкова служба, Державна митна служба України, Контрольно-ревізійна служба, Державне Казначейство України, Національний банк України (додаток5).

Розподіл функцій в управлінні фінансами між .органами державної влади і управління:

Верховна Рада України, як вищий орган законодавчої влади, ухвалює закони, у тому числі з фінансових питань, основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Органи місцевого самоврядуваннясамостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети; самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання; використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів; мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, а також отримувати кредити вбанківських установах; можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності; мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Центральне місце в управлінні фінансами в системі органів виконавчої влади займає Міністерство фінансів.Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство фінансів Республіки Крим, обласні та міські (м. Києва і Севастополя) фінансові управління, районні та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи.

До складу Міністерства фінансів України входять два обособлені підрозділи: Державна контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.

Державне казначействостворене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті.

Основне завдання Державної податкової адміністрації Україниполягає у реалізації податкової політики держави. Державна податкова адміністрація України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені регіональні державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані державні податкові інспекції, а також спеціалізовані державні податкові інспекції. Вищою ланкою ДПА є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата Верховної Ради Україниє постійно діючим вищим органом державного фінансового контролю. основними завданнями якого є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів України; визначення ефективності та доцільності використання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів.

Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління.

Національний банк Україниє основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного банку - регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної системи.

Міжбанківська валютна біржапроводить торги з купівлі - продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на іноземні валюти.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринкуорганізовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг; забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами.

Фондова біржапроводить операції цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку.

Пенсійний фондстворений з метою акумуляції та раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Інші фонди соціального страхування виконують аналогічні функції відносно відповідного цільового фонду.

4.2. Автоматизовані системи управління фінансами

Частиною загального управління фінансами є автоматизовані системи управління (АСУ), що базуються на використанні економіко-математичних методів та комп’ютерної техніки. АСУ стають невід’ємним елементом структури фінансових органів, інших структур управління фінансами, сприяють кращому, більш ефективному функціонуванню фінансів. Оскільки система фінансових органів переробляє великий потік інформації, що змінюється від командної до інформаційно-аналітичної, тому зростання управлінських процесів, не дивлячись на зростання чисельності управлінців, призводить до того, що вони не встигають своєчасно розробляти і втілювати в життя управлінські рішення, користуючись старими методами і технічними засобами.

Компетентне управління фінансами працівниками фінансових органів повинно спиратися на їхнє інформаційне обслуговування на базі застосуванняавтоматизованих систем фінансових розрахунків(АСФР) та управління фінансами(АСУФ).

4.3. Досвід управління фінансами у країнах з розвинутою економікою

Управління фінансами в економічно розвинутих державах, як правило, здійснюється декількома державними органами.

У США– це Міністерство Фінансів, яке розробляє фінансову і податкову політику, здійснює емісію грошових знаків та карбування монет, займається питаннями внутрішніх позик та управлінням державним боргом, здійснює контроль за виконанням фінансових законів, за збиранням внутрішніх доходів, контроль за грошовим обігом; Адміністративно-бюджетне управління при президентові, яке складає видаткову частину федерального бюджету та розробляє фінансові програми; організовує оперативний контроль за управлінням бюджету і є провідним органом виконавчої влади. Управління виконанням бюджету розподілено в США між Міністерством Фінансів (яке проводить збирання таких внутрішніх доходів як платежі з індивідуального прибуткового податку, соціального страхування, податків з корпорацій, майна та подарунків і непрямих податків); Митною службою та Бюро з алкогольних напоїв, тютюнових виробів та вогнепальної зброї (які зайняті збиранням відповідно митних доходів та доходів від обкладання перерахованих товарів).

У Великобританіїорганом державного управління фінансами виступає Казначейство, яке керує розробкою, складанням та виконанням державного бюджету, визначенням податкової політики, фінансово-економічним прогнозуванням, міжнародними фінансовими відносинами, здійснює контроль за витратами коштів державними підприємствами. Виконання бюджету в частині збирання мита і акцизів організовує Управління митних зборів та акцизів.

У Німеччиніорганом державного управління фінансами є Міністерство Фінансів, яке розробляє основи фінансової, податкової, валютної та кредитної політики. Воно складає проект бюджету та середньострокового фінансового плану, здійснює касове обслуговування бюджету, контроль за виконанням бюджету та розробку засад розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи. В управлінні фінансами приймають участь: Федеральне Відомство Фінансів та Федеральне управління державним боргом, які підпорядковані федеральному Міністерству Фінансів. Федеральне Відомство Фінансів займається податковою перевіркою підприємств, оподаткуванням іноземних капіталовкладень, проблемами усунення подвійного оподаткування. Федеральне управління державним боргом – операції по випуску та погашенню позик та фінансуванням державного дефіциту.

У Франціїуправління фінансами здійснює Міністерство Економіки, фінансів та бюджету. До його функцій належить розробка державного бюджету і контроль за його виконанням, касове обслуговування бюджету, збирання податків, мита та інших надходжень, контроль за фінансовими операціями, здійснення зв’язку держави з підприємствами як акціонера, кредитора або гаранта, громадський облік та контроль (розподілені між відповідними управліннями).

В Італіїуправлінням фінансів зайняті чотири державні органи:

* Державними видатками та фінансовим контролем – Казначейство;

* Доходами – Міністерство Фінансів;

* Складанням державного бюджету та координуванням фінансових ресурсів – Міністерство бюджету і планування;

* Місцевими фінансами – Міністерство Внутрішніх Справ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансовий механізм і його елементи.	\|	Характеристика видів фінансового контрою

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.