Встановлення живонародженості.

Встановлення життєздатності новонародженого.

Встановлення життєздатності — це дуже важливе питання, тому що в разі життєздатної дитини злочинець несе покарання відповідно повною мірою. Якщо скоєне вбивство нежиттєздатної дитини, яка повинна була вмерти, суд зважає на це і зменшує міру покарання. Під життєздатністю новонародженого розуміють спроможність його існувати самостійно, поза організмом матері. Життєздатною вважають дитину, яка народилася доношеною, зрілою, без аномалій розвитку і патологічних змін, несумісних із життям. Якщо дитина народилась недоношеною (до 7 місяців внутрішньоутробного життя) або доношеною, проте з наявністю змін, несумісних із життям, її вважають нежиттєздатною. Дитина, яка народилась після 7 місяців внутрішньоутробного життя без аномалій або будь-якої патології, не сумісної з життям, потребує для свого подальшого розвитку особливих умов і вважається умовно життєздатною.

Одним з найважливіших питань судово-медичної експертизи трупів новонароджених є встановлення, живою чи мертвою народилась дитина. Якщо судово-медичний експерт констатує мертвонародженість, він тим самим виключає вбивство дитини, що не дає підстав для притягнення матері чи іншої особи до кримінальної відповідальності.

Треба враховувати, що мертвою може народитись і життєздатна дитина у випадках внутрішньоутробної смерті з різних причин, і навпаки, іноді нежиттєздатна дитина народжується живою і може прожити деякий час.

Якщо дитина народжується з серцебиттям при відсутності дихання і останнє викликати всіма заходами неможливо, вважають, що вона народилася мертвою.

Живонародженою вважають дитину, у якої зародковий кровообіг переходить у легеневий, наслідком якого є перші вдихи, заповнення легень повітрям і виповнення плевральних порожнин. Під час перших вдихів повітря також потрапляє в шлунок, потім у тонку і товсту кишку.

При зовнішньому дослідженні трупа живонародженої дитини привертають увагу виповненні підключичні ямки і міжреберні проміжки, у мертвонародженої дитини ці місця запалі. У немовляти, яке дихало, передня грудна стінка на 1-2 см вища за рівень живота, у мертвонародженого вона розташовується на одному рівні.

Для діагностики живонародженості виявляють, де виникає трупне гниття. У трупа живонародженої дитини воно починається з утворення брудно-зелених плям на животі як у трупа дорослої людини внаслідок того, що з першим вдихом мікроорганізми з повітрям потрапляють не тільки в легені, а й у шлунок і далі в усі відділи кишок.

Якщо дитина народилася мертвою, тобто не зробила жодного вдиху, в її травному каналі мікроорганізмів немає і трупне гниття починається з вологих ділянок: крила носа, губи, повіки, у дівчаток із зовнішніх статевих органів.

Оглядаючи під час розтину трупа плевральну порожнину, звертають увагу на рівень розташування купола діафрагми, який у живонародженої дитини відповідає VI міжребер’ю, а у мертвонародженої — IV міжребер’ю.

У трупів живонароджених немовлят плевральні порожнини виповнені пухнастими на дотик легенями з заокругленими краями, які частково прикривають серце. Легені об’ємні, мармурові на вигляд, із чергуванням ділянок рожево-червонуватого і сіруватого кольорів.

У випадку мертвонародженості плевральні порожнини мовби пусті. Легені, що не дихали, порівняно невеликого об’єму і розташовані в задньо-нижніх відділах плевральних порожнин уздовж хребта, як два щільних, м’ясистих тяжі темно-червоного кольору і синюватим відтінком.

Проте така чітка різниця між легенями, що дихали і не дихали, спостерігається лише в разі невираженого трупного гниття. У випадках інтенсивного трупного гниття легені мертвонародженого можуть бути збільшені у розмірах, м’якої консистенції, сірувато-зеленуватого кольору з пухирцями гнильних газів.

Під час огляду черевної порожнини відмічають положення шлунка: вертикально розташований характерний для мертвонародженого, горизонтально — для живонародженої дитини.

Проте всіх наведених ознак для диференціювання живо чи мертвонародженою є дитина, в судово-медичній практиці недостатньо. Для остаточного розв’язання цього питання та об’єктивізації експертного рішення в судово-медичній практиці було запропоновано багато різних проб. Найпоширенішими є дві плавальні, або гідростатичні, проби: легенева Галена — Шреєра і шлунково-кишкова Бреслау.

Легенева проба Галена-Шреєра грунтується на тому, що легені, які дихали, заповнені повітрям і мають відносну щільність меншу за 1,0, тому тканина їх плаває на поверхні води. Відносна щільність легень, що не дихали, більша за 1,0 (1,05-1,056), тому їх тканина при занурюванні у воду тоне.

Для проведення цих проб потрібно до розтину грудної порожнини відсепарувати трахею і за допомогою голки Дешана або пінцета накласти лігатуру на неї поруч зі стравоходом, а також перев’язати стравохід у нижньому відділі під діафрагмою. Це потрібно зробити для того, щоб під час маніпуляцій, пов’язаних з розтином трупа, не виштовхувати повітря із шлунка, в якому воно може бути. Перев’язування стравоходу — це запобіжний захід для подальшого проведення шлунково-кишкової проби Бреслау. Потім накладають по дві лігатури на вхід і вихід із шлунка. Лігатурами також виділяють три частини тонкої кишки і перев’язують нижній відділ прямої кишки. Після цього проводять плавальну пробу Галена-Шреєра. Спочатку перетинають трахею вище від місця перев’язування, витягують органокомплекс, складений з легень, серця і загрудинної залози, і вміщують його в банку з водою. Якщо легені плавають на поверхні води, вміщують багато повітря, утримують серце і загрудинну залозу, то пробу вважають позитивною. Якщо в легенях немає або дуже мало повітря, то вони залишаються на дні чи ледь піднімаються над ним, не досягаючи поверхні води. Далі легені відокремлюють від їх коренів і проводять плавальні проби з кожною з них. Потім кладуть у посуд з водою відокремлені частки кожної легені, вирізують від кожної частки маленькі шматочки і перевіряють їх плавальну здатність. У тому разі, коли повітря в легенях розподілене рівномірно, то всі їх частинки плавають на поверхні води, а якщо нерівномірно, то частина шматочків плаває, а частина тоне. Якщо всі шматочки легень опускаються на дно, це свідчить про те, що в легенях немає повітря.

При проведенні шлунково-кишкової проби Бреслау перев’язані лігатурами шлунок і кишки відокремлюють від брижі, вміщують у скляну банку з водою і спостерігають, плавають вони чи тонуть. Якщо плавають, це свідчить про велику кількість повітря в шлунку і кишках. Іноді при наявності повітря шлунок і кишки розташовуються на дні чи біля нього, тобто не спливають. Це пов’язане з вмістом великої кількості слизу чи молока в шлунку або меконію в товстій кишці. У цих випадках шлунок і кишки потрібно надрізати під водою і спостерігати за виникненням пухирців повітря.

Шлунково-кишкова проба Бреслау використовується не тільки для діагностики живонародження, а й для з’ясування, скільки часу жило немовля після народження.

Встановлено (М.Н.Трубецька, 1958), що коли повітря міститься переважно в шлунку із невеликим просуванням у верхні відділи тонкої кишки, дитина прожила близько 3 год., а якщо повітря поширилося у нижні відділи тонкої кишки, то дитина жила не більш як 6 год. Наявність повітря і в товстій кишці свідчить, що новонароджений жив не менш як 6 год.

При проведенні плавальних проб має значення не тільки їх правильне технічне виконання, а й вірна оцінка одержаних результатів. При цьому треба враховувати, що в ряді випадків повітря може потрапляти в легені і мертвонародженої дитини. Це відбувається внаслідок проведення штучної вентиляції легень, штучного дихання із рота в рот або гниття.

При народженні дитини в асфіксії іноді мати намагається оживити її, використовуючи штучне дихання. При цьому повітря в невеликій кількості потрапляє в альвеоли лише окремих ділянок легень і не потрапляє в шлунок і кишки. При проведенні легеневої плавальної проби легені у складі органокомплексу (язик, шия, загрудинна залоза, серце) опущені у воду, тримаються біля дна і не спливають на поверхню, проте, відділені від органокомплексу плавають на поверхні. У разі розрізання легень на шматочки менша частина їх плаває на поверхні, а більша тоне, що свідчить про нерівномірний розподіл повітря. У такому випадку шлунково-кишкову пробу вважають негативною.

Якщо штучне дихання проводять за методом із рота в рот, більша частина повітря потрапляє в шлунок. При цьому під час проведення легеневої проби легені у складі органокомплексу тонуть, а без вантажу плавають на поверхні, при розрізанні більшість шматочків легень тоне. При проведенні шлунково-кишкової проби шлунок плаває, а в тонкій кишці може бути незначна кількість повітря.

У разі трупного гниття в тканині легень мертвонародженого утворюються пухирці, виповнені гнильними газами. При проведенні легеневої плавальної проби, безповітряні легені плавають на поверхні води. При розрізанні легень на шматочки одна частина їх опускається на дно відразу, а друга — після здавлювання між пальцями.

Легені мертвонародженого можуть плавати і в разі промерзання трупа. Промерзлі легені містять кристали льоду, внаслідок чого їх відносна щільність менша, ніж води. У цих випадках труп треба досліджувати лише після повного його відтавання.

Проте можливі випадки, коли при дослідженні трупа живонародженого легенева плавальна проба негативна. Це зумовлене вторинним ателектазом, який відбувається у недоношених, дуже ослаблених дітей, або іншими причинами.

Для діагностики живонародженості крім плавальних проб застосовують також інші методи: рентгенологічний, гістологічний, гістохімічний, емісійний спектральний аналіз, електрофорез на папері.

Рентгенологічне дослідження легень, шлунка і кишок ще в 1937 р. для встановлення живонародженості було запропоноване Я.І.Ділоном. Доброякісна рентгенограма дозволяє виявити в шлунку і кишках незначну кількість повітря, яку неможливо встановити за допомогою плавальної проби.

Проте при наявності вираженого трупного гниття рентгенологічне дослідження втрачає свою діагностичну цінність.

Гістологічний метод можна використовувати при дослідженні легень трупів новонароджених у стані вираженого гниття. Гістологічними ознаками мертвонародженості є нерозплавлені альвеоли і бронхи, кубічна форма епітелію альвеол, товсті міжальвеолярні перетинки, скручені еластичні волокна в складі товстих і коротких пучків, тонкі скручені аргірофільні волокна. У живонароджених альвеоли повністю розправлені, чітко обмежені, альвеолярний епітелій сплющений, міжальвеолярні перетинки тонкі, бронхи і бронхіоли повністю розправлені, еластичні волокна натягнені, аргірофільні волокна спресовані по краях альвеол (аргірофільні мембрани), в альвеолах є гіалінові мембрани.

Наявність гіалінових мембран у легенях дозволяє поряд із живонародженістю встановити термін життя після народження, бо вони виникають у дітей, що прожили не менш як 1-2 години.

Як свідчать дослідження (С.М.Бакулев, 1944) при застосуванні штучного дихання відбувається нерівномірне розтягнення альвеол із розривами міжальвеолярних перетинок, що призводить до утворення великих порожнин і проникнення повітря у плевральну порожнину.

При внутрішньоутробній смерті пупкові артерії плода не скорочуються, просвіт їх широкий, внутрішня оболонка рівна, м’язова оболонка має рівномірну товщину. Якщо смерть настала після народження дитини, то пупкові артерії скорочені, мають вузький просвіт і нерівномірний за товщиною м’язовий шар.

В організмі людини в процесах тканинного дихання, внутрішньоклітинного обміну, кровотворення беруть участь неорганічні елементи.

Виходячи з цього, внаслідок перебудови у новонароджених органів кровообігу, вміст неорганічних елементів у легенях порівняно з мертвонародженими значно змінюється.

Використання емісійного спектрального аналізу для дослідження легень живо та мертвонароджених, в тому числі і легень гнильнозмінених трупів, дозволило виявити відмінності в коефіцієнтах співвідношення фосфору і міді, заліза і міді, кальцію і міді, фосфору і кальцію, заліза і кальцію, фосфору і заліза.

Вивчення білкових фракцій сироватки крові живо і мертвонароджених дітей методом електрофорезу на папері свідчить, що вміст альбумінів, α,β,γ-глобулінів у сироватці їх крові різний і може бути використаний для диференціальної діагностики.

Про живонародженість дитини свідчить вміст альбумінів понад 30 %, γ-глобулінів — не менш як 30 %, і альбуміно-глобуліновий індекс 0,4-0,7.

Таким чином, вирішення питання про живонародженість дитини потребує ретельного дослідження трупа з обов’язковим проведенням легеневої і шлунково-кишкової плавальних проб і використанням інших сучасних методів дослідження. Лише на підставі всіх одержаних даних можна надати науково обгрунтовану відповідь на це важливе питання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Встановлення доношеності і зрілості плода.	\|	Причини смерті новонароджених.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.