• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676 рр.)

П. Дорошенко був гетьманом Правобережної Ук­раїни після зречення П. Тетері.

Політика П. Дорошенка

1. Часто скликав козацькі ради, де вислуховував ря­дових козаків.

2. Спирався на підтримку Київського митрополита.

3. Щоб не залежати від старшини, створив 20-тисяч-ний корпус найманців-серднжів.

4. Установив нову митну лінію на українському кор­доні, почав карбувати власну монету.

5. Проводив колонізацію незаселених земель на кор­доні зі степом.

6. Прагнув об'єднання України.

7. Домагався поновлення Гадяцького договору, ук­ладеного І. Виговським.

8. У1668р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був про­голошений гетьманом усієї України.

9. У 1669р. змушений повернутися на Правобереж­жя, щоб протистояти претендентові на гетьман­ську булаву П. Суховію, підтриманому кримсь­кими татарами. На Лівобережжі залишився на­казний гетьман Д. Многогрішний.За відсутності П. Дорошенка Д. Многогрішний був проголоше­ний гетьманом Лівобережжя.

10. У1669р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті.

Причини укладення. Прагнення отримати допо­могу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір1667р.),припинити втручання Кримського хан­ства в українські справи.

Основний зміст

— Турецький султан допомагає П. Дорошенкові відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Во­линь і Київщину та розпочати з Московською державою війну за Лівобережну Україну.

— Територія Гетьманщини — від Перемишля до Путивля.

— Гетьман обирається довічно.

— Українська православна церква зберігає авто­номію в складі Константинопольського патрі­архату.

— Українське населення не сплачує податки і да­нину на користь султана.

— На допомогу гетьману прибуває військо крим­ських татар, які не мають права брати ясир.

— Козацьке військо має брати участь у війнах Ту­реччини.

— Без згоди гетьмана турецький султан і крим­ський хан не можуть укладати договори з Річ­чю Посполитою та Московською державою.

Наслідки договору.

Туреччина оголосила війну Речі Посполитій, а П. Дорошенкові довелося бо­ротися з уманьським полковником М. Ханенком, якого запорожці обрали гетьманом і який визнав зверхність Польщі.

11. Українсько-турецько-татарська армія протягом 1672р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір (1672 р.)Польща відмовилася від пре­тензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала. Наслідки війни. Татари і турки грабували Пра­вобережжя, населення краю масово тікало на «мос­ковську Україну», проклинаючи гетьмана, що «за­продав Україну в турецьке ярмо».

У 1674 р. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який ско­ристався відмовою Польщі від Правобережної Ук­раїни. Водночас наступала і польська армія. Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод.

У 1675р. П. Дорошенко, розчарований союзниц­твом із Туреччиною, передав булаву кошовому отама­ну Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.

Гетьманування Дем'яна Многогрішного (1669-1672 рр.)

Д. Многогрішний був гетьманом Лівобережної України, певний час виконував обов'язки наказногогетьмана за призначенням П. Дорошенка. У 1669 р. за відсутності П. Дорошенка був обраний гетьманом на козацькій раді.

Політика Д. Многогрішного

1. Підписав із Московською державою Глухівські статті (1669 р.):

— московські воєводи залишалися тільки в п'ятьох містах (Києві, Чернігові, Переяс­лаві, Ніжині, Острі), втрачали право втруча­тися в справи української адміністрації;

— козацький реєстр становив ЗО тисяч чоловік;

— гетьман мав право на наймане військо (1 тис. осіб);

— податки збиралися козацькою старшиною;

— було обмежено перехід селян у козацтво;

— гетьманові заборонялося вступати у зовнішні відносини;

— резиденція гетьмана переносилася до Батурина.

Наслідки.

1. Україна фактично повернулася до Бе­резневих статей 1654 р.

2. Домігся, що Київ залишився за Московською дер­жавою, не зважаючи на умови Андрусівського пе­ремир'я.

3. Прагнув послабити роль старшини на користь геть­манської влади.

4. Провадив таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.

5. Певна незалежність політики та недиплома-тичність Д. Многогрішного призвели до невдоволен­ня як старшини, так і Москви. За доносом старшини гетьмана в 1672р. заарештували та таємно передали царським урядовцям. Хоча гетьмана мав судити суд Війська Запорозького, саме московський суд звину­ватив його у державній зраді й відправив на довічне заслання до Іркутської в'язниці.

Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687 рр.)

І. Самойлович був гетьманом усієї України.

Політика І. Самойловича

1. Підписав із Москвою Конотопські статті (1672 р.):

— гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особ­ливо з П. Дорошенком;

— заборонялося допомагати П. Дорошенку в його боротьбі з Річчю Посполитою;

— гетьман не мав права карати та позбавля­ти старшину посад без згоди старшинської ради;

— були розпущені наймані гетьманські (ком­панійські) війська.

2. У 1674р. проголосив себе гетьманом усієї України, здійснив похід на Правобережжя проти П. Доро­шенка. Був змушений відступити під натиском турецько-татарської армії.

3. Організував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної Дорошенкові те­риторії.

4. У1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Пра­вобережжя.

5. Брав участь в обороні Чигирина від турецько-та­тарської армії (1677-1678 рр.) (див. «Політика Ю. Хмельницького», 50), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В. Голіцина, що завершився невдало.

6. За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали

Вічний мир (1686 р.):

— кордон між Річчю Посполитою та Московсь­кою державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незасе-леною нейтральною зоною;

— Запоріжжя відходило Москві;

— за відмову від Києва Річ Посполита отримува­ла викуп у 146 тис. карбованців;

— сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької Священної ліги.

Наслідки договору.Україна остаточно поділена на дві частини.

Після розорення Правобережжя Самойлович на­магався дистанціюватися від Москви, за що повторив долю Д. Многогрішного: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти — до Тобольська.

Останнє гетьманування Юрія Хмельницького (1677-1681 рр.)

Ю. Хмельницький був ставлеником Туреччини, яка прагнула зберегти контроль над Україною після зречення П. Дорошенка. Султанський уряд прого­лосив його гетьманом і «князем Малоросійської Ук­раїни».

Політика Ю. Хмельницького

1) Був васалом турецького султана.

2) Здійснив із турецько-татарською армією Чигиринські походи з метою завоювання Право­бережної України.

Перший похід — 1677р. Облога Чигирина 160-тисячною турецько-татарською армією тривала три тижні, місто захищали українсько-московські війсь­ка під командуванням І. Самойловича та воєводи Г. Ромодановського. Ю. Хмельницький відступив.

Другий похід відбувся 1678р.200-тисячне турець­ко-татарське військо захопило Чигирин після місяч­ної облоги. Підірвавши місто, російсько-українська армія відійшла на Лівобережжя, проте османська армія не стала її переслідувати і відступила з Ук­раїни.

Наслідки Чигиринських походів.Ю. Хмельниць­кому дісталася влада на Правобережній Україні; по­ходи довершили спустошення Правобережжя.

Московсько-турецькі суперечки щодо во­лодіння українськими землями були врегульовані Бахчисарайським мирним договором (1681 р.):

1. Туреччина отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля;

2. кордон між державами встановлювався по Дніпру;

3. землі між Дністром та Бугом залишалися незаселеними 20 років;

4. татари, козаки і місцеве населення могли вільно полювати в південних степах обох берегів Дніпра, рибалити на Дніпрі та його притоках, Чорному морі.

Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681 р.Ю. Хмельницького позбавили геть­манської булави. Він був страчений турками у Кам' янці-Подільському в 1681, або в 1685 р.

Результати і наслідки Руїни

— Почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилася загибеллю Польської держави на­прикінці XVIII ст.

— Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у XVIII ст.

— Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін.

Лівобережна Україна та Слобожанщина в другій половині XVII ст.

Після укладення Вічного миру в 1686 р. Гетьманщи­ну розглядають як Лівобережну та Правобережну.

Лівобережна Гетьманщина— лівобережні ук­раїнські землі; Київ із приміською зоною.

Особливості адміністративно-політичного устрою Лівобережної Гетьманщини

1. Формально Гетьманщина перебувала у межах Мос­ковського царства.

2.Ділилася на 10 полків, що були і військовими, й адміністративно-територіальними одиницями.

3. Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін; кандидатура затверджувалася царем.

4. Гетьман займався кадровими призначеннями, встановленням податків, призначенням нагород, роздавав землю за службу або у власність, тому старшина опинилася в залежності від гетьмана.

5. До генеральної старшини входили:

— обозний (відповідав за постачання армії);

— суддя (очолював генеральний суд);

— осавул (відповідав за організацію військових частин);

— підскарбій (займався казною, фінансовою та податковою політикою);

— хорунжий (відповідав за збереження військо­вого прапора — корогви);

— бунчужний (зберігав бунчук — гетьманський символ влади).

6. Із кожним новим гетьманом царський уряд підписував новий договір — статті.

7. Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владними органом.

8. Старшинська рада замінила загальновійськову; вона вирішувала питання оборонного характеру, обирала генеральну старшину, визначала розмір податків та орендної плати.

9. У містах існувало магдебурзьке право.

Слобожанщина — історична область, яка охоп­лює території сучасних Харківської, Сумської, До­нецької, Луганської областей України, частину Во­ронезької, Бєлгородської та Курської областей Росій­ської Федерації.

Особливості розвитку Слобожанщини

1. Залюднюється в середині XVII ст. в основному українськими козаками і селянами та кріпаками-втікачами з Московії.

— Перші колоністи з'явилися на так званому Ди­кому полі в XV — на початку XVI ст.

— Наступна хвиля колонізації пов'язана з ко­зацько-селянськими повстаннями на Право­бережжі першої половини XVII ст.

— Особливо активно переселення відбувається після поразки козацької армії під Берестечком (1651 р.)та під час Руїни.

2. Для заохочення переселенців московський уряд надавав певні свободи — «слободи», зокрема звільнення від податків. Поселення стали нази­вати слободами, а територію — Слобожанщиною. Виникають міста: Острогозьк, Суми (1652 р.), Ох­тирка, Харків (1654 р.) тощо.

3. Підпорядковувалася бєлгородському воєводі, по­сади гетьмана не існувало.

4. Сформовано п'ять полків: Острогозький, Хар­­ківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський.

5. Полковники обиралися на полкових козацьких радах ізатверджувалися царем; мали ті самі пов­новаження, що й у Гетьманщині. Полкова стар­шина обиралася довічно.

Соціальна структура населення Лівобережжя та Слобожанщини

Козаки — привілейований стан тогочасного суспільства: особисто вільні, звільнені від держав­них податків і повинностей, могли вільно прожи­вати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, про­мислами, мали спадкове землеволодіння. Коза­ки підлягали власному суду. Обов'язком козаків було нести військову службу за власний рахунок.

З другої половини XVIII ст. у зв'язку зі зростан­ням майнової нерівності козаки почали поділятися на дві категорії:

виборні— заможні козаки, що особисто несли війсь­кову службу;

підпомічники — небагаті козаки, які самі не слу­жили, а допомагали виборним: виділяли кошти на придбання коней, зброї, одягу, давали провіант для армії, вели господарство старшини, брали участь у державних роботах.

Українська шляхта— панівний стан українсько­го суспільства, який досить швидко злився з козаць­кою старшиною внаслідок поширення на неї стар­шинських прав і привілеїв.

Духовенство— привілейований стан; верхівка ду­ховенства та монастирі мали великі землеволодіння, а також залежних селян на цих володіннях. Часто козаки засновували монастирі, які ставали культур­ними осередками краю. Духовенство користувалося великим впливом і брало участь у засіданнях гене­ральної ради.

Міщанство— напівпривілейований стан; міща­ни мали права та привілеї на самоврядування, стано­вий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але повинні були сплачувати податки й виконувати повинності на користь держави.

Селянство (посполиті)— найчисленніший не-привілейований стан. Унаслідок Національно-виз­вольної війни селяни отримали особисту свободу і пра­во змінювати місце проживання, але не мали спад­кової власності на землю. Працювали на старшину, шляхту й монастирі, сплачували податки продукта­ми і грошима. На Слобожанщині селяни сплачували податки до царської казни.

Розвиток господарства Сільське господарство було головним заняттям населення. В Україні вирощували зернові (жито, пшеницю, ячмінь, просо), горох, городину, технічні культури (коноплі, льон, тютюн тощо), займалися садівництвом. Наприкінці XVIII ст. з'явилися важ­кий плуг та соха на колесах.

У Гетьманщині селяни, козаки та міщани знаслідок війни отримали право займати вільну землю й обробляти її. Проте селяни не поспішали бра­ти землю з державного фонду, тому що за неї слід було нести військову службу, і оселялися на землях старшини та церкви. Козацька старшина намагалася збільшити свої землеволодіння, захоплюючи наділи дрібних господарів і перетворюючи на спадкові «ран­гові» маєтки, Саме вона стала найбільшим землевлас­ником. Поступово поширюється і набуває постійного характеру панщина, хоча за часів Національно-виз­вольної війни її замінили на чинш.

Територія:Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.

Рушійні сили:передусім козацька чернь, селян­ство, міщани, українська шляхта.

Перебіг подій:

— у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів;

— на підтримку козаків спалахнули 'селянські пов­стання;

— повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Московського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому допо­могу надати не змогла;

— армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування;

— із 1703 р. перевагу здобувають польські війська;

— у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Правобережжя, яке автоматично пе­рейшло під гетьманство І. Мазепи.

Наслідки повстання:

— було жорстоко придушене спільними діями поль­ських і російських військ;

— до 1709 р. Україна була об'єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив кількість полків, при­значав на посади полковників, вірних собі лю­дей та роздавав землі старшині й українській шляхті.

Україна в подіях Північної війни 1700-1721 рр.

Північна війна— це війна антишведського сою­зу (Річ Посполита, Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції.

Мета Росії:відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території.

Основні воєнні дії Північної війни

1700 р. - Битва під Нарвою між Росією та Швецією:

- Швеція здобула перемогу.

- Поразка під Нарвою зму­сила російського царя Пет­ра І переозброїти і реформу­вати армію

1702 р.- Швеція ввела війська у Польщу та окупувала Ве­лике князівство Литовське:

- У Речі Посполитій з'явилося два королі: Август П, союзник Росії, та Станіслав Лещинський, обраний після шведсько­го вторгнення.

- Лещинський підписав зі шве­дами антиросійську угоду.

1701– 1704 рр. Росія завдала Швеції пораз­ки і приєднала Північну Прибал­тику з Нарвою і Тарту, землі уз­довж течії р. Нева, Іжорські землі— Тимчасове припинення актив­них воєнних дій.

1708 р. - Розгром шведської армії під Лісною російськими війсь­ками:

- Великі втрати шведського війська.

- Шведська армія зупиняється на зимові квартири.

- Партизанська війна українсь­кого населення проти шведів

Участь України в Північній війні:

— козацькі полки приєдналися до російської армії під командуванням російських генералів і вою­вали в Прибалтиці, Пскові, Білорусі, обороняли Львів;

— на території України побудовано чимало укріплень, у тому числі Київську фортецю на Печерську;

— постачання харчів, фуражу, коней, волів для російської армії, що спричинило масове невдово­лення українців.

Повстання гетьмана і. Мазепи

Переговори Мазепи зі шведською стороною і перехід на бік Швеції

Причини переговорів. За умови перемоги Росії та її союзника короля Речі Посполитої Августа II, Пра­вобережна Україна відійшла б Польщі, а збережен­ня автономії Гетьманщини було б сумнівним. У разі ж перемоги шведського короля Карла XII та його прибічника поляка Станіслава Лещинського вся Ук­раїна могла повернутися до Польщі. Мазепа зважив ці варіанти і ще в 1703 р. розпочав таємні переговори зі С. Лещинським.

Результати переговорів:

1) На початку 1708 р. укладено тристоронній ук-раїнсько-польсько-шведський договір, за яким Україна входила до складу Речі Посполитої як рівноправний член федерації. Гарантом дотриман­ня угоди виступав шведський король. Старшина донесла цареві про таємні контак­ти Мазепи зі шведами, але Петро І не повірив. Більше того, донощиків (полтавського полков­ника І. Іскру та генерального суддю В. Кочубея) піддали тортурам і стратили.

У тому ж 1708р. Мазепа підписав військовий договір з Карлом XII:

— шведська армія обороняє Україну;

— старшина і гетьман зберігають свої права і воль-ності;

— Мазепа стає довічним гетьманом або князем України;

— на час війни шведи могли дислокуватися в та­ких українських містах: Стародубі, Гадячі, Полтаві, Батурині, Мглині.

Карл XII зазнав поразки у наступі на Москву, і шведські війська у жовтні 1708 р. перейшли на те­риторію Гетьманщини, де сподівалися перезимува­ти. Таким чином, Україна перетворювалася на арену воєнних дій, чого прагнув уникнути Мазепа. Поява в Україні шведських військ прискорила події.

28 жовтня 1708 р. Мазепа, вірна йому старши­на та чотири тисячі козаків приєдналися до війська Карла XII. Навесні 1709 р. до них приєдналися й за­порозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Загальна чисельність прибічників Мазе­пи становила близько 12-15 тисяч чоловік.

По Україні були розіслані універсали із закликом відійти від Росії, а Карл XII запевняв українців у своїй визвольній місії.

Проте більшість українців не підтримала дії І. Мазепи з таких причин:

— через свою соціальну політику та тривалу ло­яльність до Москви гетьман не мав широкої підтримки населення;

— договір зі Швецією був незрозумілим і неочіку-ваним: Мазепа не встиг провести агітацію, тому шведів сприймали як окупантів;

— ізоляція Мазепи завдяки рішучим заходам Пет­ра І;

— побоювання розправи з боку російського війська.

Царський терор в Україні

1) Розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції;

2) в Україні провели вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський;

3) в усіх церквах Московського царства Мазепі про­голосили анафему;

4) здійснено символічну страту опудала Мазепи;

5) в центральні райони Гетьманщини та на Правобе­режжя введено російські війська;

6) велася пропагандистська робота: Мазепу звину­вачували в намірі передати Україну під владу Польщі та повернути унію;

7) усім «мазепинцям», що повернулися до Петра І, оголосили амністію і наділили їх новими маєтка­ми та нагородами;

8) знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями;

9) над прихильниками Мазепи був проведений суд, до страти засуджено близько 900 представників старшини;

10)у квітні 1709 р. російське військо під командуван­ням О. Меншикова зруйнувало Запорозьку Січ, за­брало артилерію та амуніцію, спалило флотилію, а захоплених козаків закатували.

Полтавська битва між шведськими та росій­ськими військами відбулася 27 червня 1709 р. їй пе­редувала облога Полтави шведською армією.

Мета шведів:

— захопити в Полтаві порох, фураж, провіант та одяг;

— встановити контроль над басейном річки Ворскла та переправою через Дніпро у Переволочній. Але Полтаву шведи так і не змогли взяти. Під час

облоги Полтави до міста підійшла російська армія, до якої входили й українські військові частини під ко­мандуванням С. Палія. Битва тривала кілька годин, і ще до полудня шведи були розгромлені.

Причини поразки шведсько-козацької армії:

1) кількісна перевага російського війська (майже вдвічі);

2) Карл XII не зміг особисто очолити армію через пора­нення ноги, а між генералами панувала незгода;

3) відсутність єдиного тактичного плану битви. Мазепі й Карлові XII вдалося втекти в турецькі володіння. Козаки, які воювали на боці шведів і потрапили в московський полон, були показово закатовані, і їхні тіла були виставлені на привселюдний огляд.

Наслідки Полтавської битви:

— Україна зазнала значних людських та матеріаль­них утрат;

— царський уряд почав ліквідацію Гетьманщини;

— І. Мазепа не пережив поразки і помер у жовтні 1709 р.

Оцінки діяльності Івана Мазепи є діаметраль­но протилежними:

— Один з найвидатніших діячів України, який прагнув перетворити її на незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя.

— Зрадник російського царя, якому складав прися­гу; його дії призвели до соціально-економічних та людських втрат українців, прискорили процес ліквідації української автономії.

Читайте також:

1. Гетьманування Данила Апостола (1727-1734 рр.)
2. Гетьманування Кирила Розумовського (1750-1764 рр.)
3. Гетьманування Пилипа Орлика (1710-1742 рр.)
4. Гетьманування Ю. Хмельницького. Події України.
5. Гетьманщина в кінці XVII – на початку XVIII ст. І. Мазепа та політика Петра І щодо України.
6. Державотворча діяльність гетьмана П.Дорошенка, особливості його внутрішньої і зовнішньої політики
7. Додаток. Два зречення Петра Дорошенка
8. Капітуляція П. Дорошенка та поразка визвольної боротьби
9. Петра Дорошенка 1665-1676 рр.
10. Петру повідомили про підвищення заробітної плати. “Більше не буду пити дешевого пива!” – сказав він дружині. Для Петра дешеве пиво є неякісним товаром.
11. Сутність реформ Петра I

Переглядів: 10193