АНТОНІМИ

Антоніми (від гр. anti – проти, onyma – ім’я) – це слова з протилежним значенням. Антонімічне протиставлення базується на певній семантичній основі. Наприклад: день – ніч ( назва частин доби); високий – низький (назва фізичних параметрів предметів за відстанню знизу вгору); щирий – підступний (назва внутрішніх властивостей людини), говорити – мовчати (назва дії, стану); ліворуч – праворуч (назва просторових понятть) тощо.

Антонімічні відношення стосуються двох слів, тому ряд антонімів – це антонімічна пара. Члени цієї пари можуть представляти граничний вияв семантичної спільності, допускаючи проміжні члени (молодий – старий при наявності інших слів на позначення віку: моложавий, нестарий, середнього віку). Антоніми можуть доповнювати одне одного до родового поняття, не маючи проміжного члена (босий – взутий, оскільки невзутий = босий і навпаки).

В антонімічні пари об’єднуються слова однієї частини мови, наприклад: правда – брехня, світло – темінь (іменники); швидкий – повільний, ласкавий – грубий (прикметники), працювати – байдикувати, сміятися – плакати (дієслова), високо – низько, далеко – близько (прислівники). Обмеженою є антонімія в системі займенників (всі – ніхто, всякий – ніякий), а надто – числівників (мало (людей) – багато (людей), один – мільйони). Антонімічні відношення можуть підкреслюватися за допомогою службових слів, переважно прийменників: над землею – під землею, перед собою – за собою, в кімнату – з кімнати, з хлібом – без хліба, на гору – з гори, на печі – під піччю та ін. Антонімія обмежено виявляється серед часток (так – ні, лише – навіть). Спостерігається вона і серед вигуків (стоп – марш, тю-тю-тю – киш, майна (команда при вантажних роботах, що означає “спускай!”, “донизу!”) – віра (команда, що означає “піднімай!”, “вгору!”)).

Якщо предмети чи явища не мають логічного протиставлення, то вони не мають і антонімічної пари. При потребі у такому випадку вдаються до повного заперечення: це не книжка. Навпаки одне слово може вступати у кілька антонімічних пар, якщо воно багатозначне: в ньому антонімія стосується окремих значень. Наприклад: молодий місяць (який недавно з’явився) – повний місяць; молоде сало (свіже) – старе сало; молоде тісто (за в’язкістю) – круте тісто.

За будовою виділяють різнокореневі та однокореневі антоніми. Переважають різнокореневі (усі приклади, наведені вище). Однокореневі антоніми виникають шляхом приєднання префіксів до відповідних коренів, причому одне із слів може бути безпрефіксним (язикатий – без’язикий, воля – неволя, надводний – підводний, ввійти – вийти, занести – винести, під’їхати – від’їхати, витягти (на гору) – стягти), а також суфіксам (величенький – величезний, довгенький – довжелезний, важкенький – важенний, басок – басище). Антоніми, утворені за допомогою префікса не-, здебільшого не мають точної визначеності у вияві певного поняття. Наприклад: молодий – немолодий (середніх літ чи старий?), поганий – непоганий (хороший, не дуже хороший?).

За сферою вживання розрізняють антоніми загальномовні (зрозумілі поза контекстом, оскільки протилежне значення міститься у лексичному значенні слів) і контекстуальні(які виникають у контексті на основі вживання слів у переносному значенні). Безперечно, переважають загальномовні. Приклади контекстуальних антонімів: У мужички руки чорні, в пані рученька тендітна (Леся Українка): чорні набуває переносного значення грубі, в результаті переосмислюється опозиція рука – рученька як згрубіле – пестливе.

Антоніми беруться за основу при побудові таких стилістичних засобів, як антитеза, оксиморон (або оксюморон) та антонімічна іронія.

Антитеза(від гр. antithesis – суперечність ) – це підкреслене протиставлення протилежних понять, думок, почуттів, характерів тощо. Зокрема антитеза використовується у назвах творів: “Батьки і діти” (Б. Олійник), “Шторм і штиль” (Д. Ткач), “Грім і тиша” (В.Симоненко), “На коні і під конем” (А. Дімаров) та ін.

Оксиморон (від гр. oxymōron – “дотепне безглуздя”) – це сполучення слів, на перший погляд несумісних. Наприклад: поспішайте повільно, мудра простота, мертві душі; І співала осінь весняні пісні (Леся Українка), зойк у мовчанні (Ліна Костенко). Метою оксиморону є виразне підкреслення діалектичної суті явища, складності і протиріччя описуваного факту.

Антонімічна іронія знаходить вияв при сприйманні слова, вжитого в певному контексті, у протилежному значенні, наприклад: “добрі дядечки давали, та з рук не спускали” (ж. “Перець”).

Знання усіх розглянутих груп лексики, уміле використання їх сприяє піднесенню культури мовлення, забезпечуючи його правильність, точність, доречність, виразність, образність, багатство.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПАРОНІМИ	\|	Індоєвропейська лексична спадщина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.