• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Загальна характеристика статево-вікового складу населення

Статево-віковий склад населення

Вік людей – надзвичайно важлива їх ознака і на мікро-, і на макрорівні. Від того, наскільки "молоде" населення країни, значною мірою залежить інтенсивність демографічних процесів; віковим складом населення визначаються його життєвий і відтворювальний потенціали. "Молоде" чи "старе" населення – не лише його кількісна ознака (різний склад за віком), але також прояв глибинних демографічних відносин між різними частинами населення (поколіннями, працездатними і непрацездатними, батьками та дітьми і т. ін.) як складової типу відтворення населення. Статево-віковий склад населення – як демографічний, так і економічний феномен. Зокрема, його особливості впливають на обсяг і структуру трудового потенціалу суспільства, який значною мірою обумовлює функціонування і розвиток усіх сфер життєдіяльності. Вони визначають потреби в соціальних трансфертах і в соціальній інфраструктурі певного призначення і в кінцевому рахунку є важливим чинником загального рівня суспільної продуктивності праці.

Особливості статево-вікового складу населення не менш важливі також і в соціальному контексті. Ще на зорі ХХ сторіччя відомий вчений-статистик Георг Майр таким чином охарактеризував значення дослідження статево-вікового складу населення: "Якщо ми звернемося до питання про можливість прогресивного культурного розвитку людського суспільства, то встановимо, що першою передумовою такої можливості виявляється одночасне існування різних поколінь, на противагу устрою, принципово не здатному до розвитку, який ми спостерігаємо в існуванні поколінь, що перемежаються, як, наприклад, це часто буває у світі комах. Здатність людського суспільства до подальшого розвитку, яка виходить за межі простої спадковості й ґрунтується на зовнішній передачі знання, уміння та прагнення, – випливає із цього одночасного співіснування великої кількості різних поколінь"¹. Особливої актуальності набувають ці дослідження у наш час, коли "покоління зв'язані між собою радше "внапуск", аніж "устик", тобто загалом досить довго співіснують і впливають одне на одне. Для такого суспільства характерна взаємодія представників трьох поколінь – "дітей", "батьків" і "дідів". Результати статистичного дослідження статево-вікового складу населення створюють емпіричну основу для подальшого соціально-демографічного осмислення ролі і функцій різних вікових груп, для розробки відповідних заходів демографічної політики. Без використання результатів досліджень статево-вікового складу населення не можуть бути задоволені базові потреби державного управління, включаючи розробку і здійснення заходів демополітичного спрямування. Значний внесок у зміцнення і розширення цієї статистичної бази належить Всеукраїнському перепису населення 2001 р., відповідні результати якого опубліковані².

Статево-віковий склад населення – об'єктивний результат еволюції природного та міграційного руху населення, їх узагальнене відображення. Як відзначав відомий польський демограф Едвард Россет, "віковий склад населення – це ніби живий пам'ятник усім демографічним фактам, що мали місце у минулі сто років"³. Демографічні ж факти є відображенням дії соціально-економічних факторів. Елвін Тоффлер наголошував, що соціосфера знаходиться "у парі" з техносферою⁴. Соціально-економічні фактори в Україні діяли таким чином, що відтворенню і міграції населення України були властиві довготривалі негативні тенденції. У 90-і роки кризовий стан суспільства загострив ці тенденції. Вперше виникли явища, які раніше звичайно мали місце у відносно короткочасні періоди світових або громадянських воєн. Зниження рівня життя населення України, невирішеність екологічних проблем, загострених Чорнобильською катастрофою, соціально-психологічний дискомфорт, породжений відсутністю надії на швидкі зміни на краще, неадекватність системи охорони здоров'я нагальним потребам (в основному у зв'язку з її недостатнім фінансуванням) призвели до значного погіршення здоров'я населення і підвищення смертності, до стрімкого падіння народжуваності. Ці явища обумовлені вирішальною мірою тією обставиною, що відтворення населення економічно не забезпечується. Особливості природного і міграційного руху населення, який мав здебільшого негативне сальдо, в період деформуючого суспільне життя переходу до ринкової економіки, негативно вплинули на еволюцію його статево-вікового складу.

Статевий склад населення України у досліджуваний період повільно поліпшувався у зв'язку з пересуванням найбільших вікових деформацій у старші вікові групи. Особливо значно зменшилась статева диспропорція у сільській місцевості. У 1959–2001 рр. в містах кількість чоловіків на 1000 жінок змінилась з 827 до 857, в селах – з 774 до 868. Як свідчать дані табл. 4.2.1, перевага чоловіків у статевому складі населення почала схилятись до все більш старшого віку. У міських поселеннях чисельна перевага чоловіків над жінками у 2001 р. спостерігалась до віку 24 років, у сільській місцевості – до 49. Це пов'язано не лише з тим фактом, що серед народжених у демографічно значущій сукупності хлопчиків завжди буває більше, ніж дівчаток, а й із статевою пропорцією міграційних контингентів.

Таблиця 4.2.1. Співвідношення чоловіків і жінок в Україні за віковими групами за даними переписів населення, що відбулись у 1959-2001 рр.

* У 1959 і 1970 рр – наявне населення, у 1979, 1989 і 2001 рр. – постійне населення

Примітка: перепис населення 1959 р. – станом на 15 січня, 1970 р. – на 15 січня, 1979 р. – на 17 січня, 1989 р. – на 12 січня, 2001 р. – на 5 грудня.

Джерело: Статево-віковий склад населення за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. – К.: Державний комітет статистики, 2003. – С. 18-330.

Найістотнішою рисою довготривалих змін у віковому складі населення України, є його старіння, тобто збільшення питомої ваги груп похилого і старечого віку у в загальній чисельності населення. Визначний демограф Альфред Сові назвав старіння населення "найменш спірним, найбільш просто вимірюваним, найбільш послідовним у своєму розвитку, найбільш пристосованим для прогнозування і, мабуть, найбільш тяжким за своїми наслідками"⁵. Старіння населення притаманне багатьом країнам. Воно давно стало глобальною проблемою усіх економічно розвинених суспільств. Про значущість цієї проблеми свідчать такі факти. У 1982 р. на Світовій асамблеї з проблем постаріння населення у Відні був прийнятий Міжнародний план дій з постаріння; у 2002 р. на Другій світовій асамблеї з проблем постаріння у Мадриді проголошена Політична декларація і схвалений новий Міжнародний план дій з постаріння⁶, який отримав назву Мадридського. У 1991 р. проблему прав людей похилого віку розглядала Генеральна Асамблея ООН, яка у своїй резолюції 46/91 прийняла Принципи ООН стосовно людей похилого віку, що стосуються їхньої незалежності, участі у житті суспільства на всіх його рівнях, догляду, реалізації набутого потенціалу, гідності та ін. У 1999 р. ООН був проведений Міжнародний рік людей похилого віку, головною ідеєю якого був рух у напрямку побудови "суспільства для всіх поколінь”. У складі Департаменту економіки і соціальних справ ООН функціонує відділ постаріння населення. В економічно розвинутих країнах широким фронтом ведуться дослідження проблем демографічного старіння⁷, здійснюються відповідні обстеження⁸.

Старіння населення в Україні відбувається швидкими темпами. За шкалою ООН⁹ в 1959 р. населення України належало до населень на порозі старості: частка осіб у віці 65 років і більше становила 6,9% (5,3% у чоловіків і 8,2% у жінок). У 1989 р. його вже можна було характеризувати як старе: цей показник становив 11,7% (7,4% у чоловіків і 15,4% у жінок). У наступні роки ці показники продовжували зростати. Для оцінки постаріння населення з високою мірою старості більш підходить шкала, побудована французькою дослідницею Ж. Боже-Гарньє і розвинена відомим польським демографом Едвардом Россетом, заснована на частці населення віком 60 років і старше і більш деталізована. За цією шкалою у 1989 р. населення України мало дуже високий рівень постаріння: частка осіб віком 60 років і більше становила 18% (12,8% у чоловіків і 22,4% у жінок). Водночас міське населення характеризувалося середнім рівнем демографічної старості (14,9% осіб у віці 60 років і старше), а сільське – дуже високим (24,2%).

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. населення України має дуже високий рівень постаріння, за винятком міських чоловіків, які знаходились на його середньому рівні (15,3% осіб віком 60 років і більше). Як свідчать дані табл. 4.2.2, частка осіб віком 60 років і більше у 1989–2001 рр. у міських поселеннях зросла на 28,2%, у сільській місцевості – на 7,9%. Особливо значно вона підвищилась у міських чоловіків – на 40,4%. Відповідно до шкали Е. Россета рівень постаріння і міських, і особливо сільських жінок дуже високий. Але особливо високий він у сільських жінок, у яких частка осіб віком 60 років і більше становить 31,8%, хоча її підвищення у досліджуваний період було невеликим (4,3%). Це пов'язано з вичерпанням у них потенціалу старіння. Міські чоловіки мають середній рівень демографічної старості, сільські – дуже високий, але значно нижчий, ніж жінки. Найнижча частка осіб віком 60 років і більше спостерігалась, як зазначалося вище, у міських чоловіків, що є свідченням наявності у них значних "резервів” для поглиблення цього процесу. Більш високий рівень постаріння жінок супроводжується і більш високим показником їх довголіття (відношення чисельності населення віком 80 років і старше до його чисельності у віці 60 років і старше). Для міських чоловіків цей показник у 2001 р. становив 6,0%, для сільських 6,7%, для жінок – відповідно 11,3% і 14,3%.

Таблиця 4.2.2. Віковий склад населення України за даними переписів населення 1989 і 2001 рр., %

При меншій мінливості частки населення віком 15–59 років¹⁰ спостерігалось значне зменшення частки дітей. Питома вага дітей віком 0–14 років у 2001 р. становила 16,5% (у міському населенні – 15,5%, у сільському – 18,6%). За дослідженнями Е. Россета мінімальна частка дітей віком 0–14 років у вивчених ним населеннях не знижувалась нижче 21,4%¹¹. У містах її зниження було значно більшим, ніж в селах, але сільське населення опинилося нижче цієї межі ще у 1989 р.

Для графічного зображення розподілу населення за віком і статтю найчастіше застосовується статево-вікова піраміда населення. Її горизонтальні лінії відображають числа народжених, „скориговані” впливом смертності й міграції. Класичну форму піраміди статево-віковий розподіл населення мав у країнах з високими народжуваністю і смертністю. В економічно розвинутих країнах він давно втратив цю форму, але назва, за традицією, залишилась. На віковій піраміді старіння населення відображається у розширенні з часом її верхньої частини і звуженні – нижньої. Інтенсивність демографічних процесів, як відомо, формується насамперед під впливом загального соціально-економічного стану суспільства. Значний вплив на їх перебіг справляють такі деструктивні події, як війна, голод і т. ін., що накладає відбиток на форму вікової піраміди. У цьому сенсі вікова піраміда є своєрідним літописом історії країни.

Наочне уявлення про зміну форми статево-вікової піраміди населення України у 2001 р. порівняно з 1989 дає рис. 4.2.1.

Рис. 4.2.1. Статево-вікові піраміди населення України за даними переписів населення 1989 і 2001 рр.

Якщо розглядати вікову піраміду 1989 р., перша "западина" відображає низьку народжуваність років першої світової війни і революції 1917 р.; друга зверху – втрати ненародженими і високу смертність дітей через потрясіння 30-х років (голодомор 1932–1933 рр., репресії); третя – обвальне падіння народжуваності та високу дитячу смертність часів другої світової війни і перших років післявоєнного періоду; четверта – зменшення чисельності народжених у зв’язку з входженням у вікові групи найвищої плідності нечисленних контингентів жінок, народжених у період другої світової війни (так зване "демографічне відлуння" другої світової війни). Вікова піраміда 2001 р. відображає ті самі події, але з 12-річним лагом. Розширення піраміди 2001 р. у вікових групах 13–18 років відображає вплив на віковий склад населення підвищення народжуваності 1983–1988 років, зумовленого введенням у 1982 р. заходів щодо посилення допомоги сім’ям з дітьми, основною складовою яких було надання жінкам частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною віком до 1 року. Звуження основи цієї піраміди є наслідком падіння народжуваності, викликаного глибокою і затяжною соціально-економічною кризою, яка супроводжує рух до ринкової економіки. Як видно з рисунку 4.2.1, ще зовсім недавно, у 1989 р., піраміда мала досить широку основу. Зниження народжуваності перехідного періоду надало їй форми "ялинки".

Особливо високий ступінь постаріння у сільській місцевості України (табл. 4.2.2), де віковий склад населення наближається до типу, який часто називають "регресивним". Частка осіб віком 60 років і старше в селах у 2001 р. була в 1,6 раза більшою, ніж в містах, і становила 26,1% (у чоловіків – 19,6%, у жінок – 31,8%). Порівняння статево-вікових пірамід міського і сільського населення, побудованих за абсолютними даними і в одному масштабі, наведено на рис. 4.2.2. Ці піраміди дають загальне уявлення про співвідношення чисельностей міського і сільського населення, а також про відмінності в їх віковому складі.

Міські поселення		Сільська місцевість

Рис. 4.2.2. Статево-вікові піраміди міського і сільського населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

Статево-віковий склад сільського населення порівняно з міським більш несприятливий не лише через більшу ступінь постаріння, а й у зв'язку з неприродним перебігом чисельності вікових груп. Як видно з рисунку 4.2.2, у віці 20–34 роки спостерігається практично однакова повікова чисельність населення, майже не відрізняється вона і в наступних вікових групах – до 47 років. Повна втрата статево-віковою пірамідою сільського населення абрисів піраміди викликана міграційними процесами, які "вимивали” із сіл молоде працездатне населення. Підвищена чисельність населення у вікових групах 15–19 років в містах і 13-16 років в селах, що відобразилось у виступах на пірамідах, пов'язана насамперед з підвищенням народжуваності у 1983–1986 рр. у зв'язку з введенням у 1982 р. згаданих вище заходів.

Таблиця 4.2.3 Статево-віковий склад населення за укрупненими віковими групами в регіонах України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., %

Примітка: у таблиці проведене ранжування регіонів за показниками працездатного віку населення обох статей міських поселень та сільської місцевості.

Джерело: Дані Державного комітету статистики України

Статистична характеристика регіональних особливостей вікового складу населення представлена у табл. 4.2.3. Як видно з таблиці, найвища частка осіб старшепрацездатного віку спостерігається у Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Вінницькій і Сумській областях; найнижча – в Закарпатській, Рівненській, Волинській та Івано-Франківській. У сільській місцевості Чернігівської області безпрецедентно високий рівень цієї частки: вона в 2,3 раза більша порівняно з відповідним показником для демографічно наймолодшої Закарпатської області. Високим часткам людей похилого та старечого віку відповідає низька частка дітей і навпаки, тобто із наведеної таблиці випливає статистична закономірність: чим більше стариків, тим менше дітей¹².

Однією з характеристик демографічної "старості" є також середній вік населення. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р. в селах він становив 40,2 року (36,9 у чоловіків і 43,1 у жінок), в містах – 38,3 року (35,9, і 40,3 року відповідно)¹³. Найвищий середній вік мало населення Чернігівської, Сумської, Полтавської та Черкаської областей (40,4–42,0 роки). Демографічно найстарішими виявились сільські жінки цих областей (46,2–50,7 року). Відносно молоде населення в Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській та Чернівецькій областях (35,0–37,1 року), причому у цих областях є молоде як міське, так і сільське населення (табл. 4.2.4). Спостерігається прямий зв'язок між рівнем народжуваності і середнім віком населення. Як відомо, у західних областях України спостерігається вища, ніж в інших регіонах, дітородна активність населення, яка і формує молодий віковий склад населення. Різниця між найстаршим за віком населенням Чернігівської області і наймолодшим Закарпатської становить 7 років, а у сільських жінок цих областей – 14,1 року.

Таблиця 4.2.4. Середній вік населення регіонів України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

Примітка: у таблиці проведене ранжування регіонів за показниками середнього віку населення обох статей міських поселень і сільської місцевості.

Джерело: Дані Державного комітету статистики України

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. в Україні налічувалось 1089,8 тис. осіб віком 80 років і більше (oldest old), що становить 10,7% населення віком 60 років і старше і 15,1% населення віком 65 років і старше. Це значно менше, ніж у країнах регіону Європейської економічної комісії¹⁴, де середня тривалість життя значно вища, ніж в Україні. Більше 1,5 тис. осіб мали вік 100 років і старше, причому 87,2% із них – жінки (табл. 4.2.5).

Таблиця 4.2.5. Кількість населення в Україні у віці 100 років і більше

Джерело: Дані Державного комітету статистики України

Для визначення міри старіння населення у взаємозв'язку з особливостями режиму відтворення населення зіставимо статево-віковий склад фактичного населення України за даними переписів населення 1959, 1989 та 2001 рр. і відповідних стабільних населень (табл. 4.2.6), маючи на увазі, що віковий склад стабільного населення – це та межа, до якої наближатиметься віковий склад реального населення за умови тривалого збереження наявного режиму відтворення. Перш ніж аналізувати зміни за останній міжпереписний період, зробимо невеликий екскурс у тридцятиріччя 1959–1989 рр. Як свідчать відповідні розрахунки, у 1959 р. (році першого післявоєнного перепису населення) частка дітей у реальному населенні України була значно більшою, ніж у стабільному населенні, побудованому за режимом відтворення населення України того часу, а частка стариків – значно меншою, причому такі співвідношення були характерними і для міських поселень, і для сільської місцевості. Це є свідченням того, що віковий склад населення у 1959 р. був сприятливішим, ніж той, що мав скластися на базі існуючого тоді режиму відтворення населення, тобто до стабілізації населення було ще досить далеко. Через 30 років – у 1989 р. – картина разюче змінилась. У містах перевага частки дітей у реальному населенні порівняно зі стабільним стала значно меншою, а частка стариків – набагато ближчою до відповідного показника стабільного населення. У селах же відбулись кардинальні зміни негативного характеру. Частка дітей стала меншою, а стариків – значно більшою, ніж у стабільному населенні. Що стосується населення віком 15–59 років, то на відміну від 1959 р., коли лише частка чоловіків – жителів сільської місцевості у реальному населенні була нижчою, ніж у стабільному, в 1989 р. стала нижчою і частка жінок. Таким чином, віковий склад фактичного населення в селах України менш сприятливий, ніж міг би скластися під впливом існуючого режиму його відтворення, тобто він погіршувався значно швидше, ніж це повинно було відбуватися в процесі стабілізації населення в умовах "закритого" населення. Така ситуація складалась під впливом міграційних процесів.

Таблиця 4.2.6. Віковий склад населення України за 1989 і 2001 рр. та відповідних стабільних населень, %

Джерела розрахунків: Національний склад населення України (за даними Всесоюзного перепису населення 1989 р.). Ч. І. – К.: Мінстат України, 1991. – 219 с.; Статево-віковий склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. – К. : Держкомстат. – С. 13–25 та дані Держкомстату України про повікову народжуваність і смертність за 2001 р.

У 2001 р. склад фактичного населення був набагато сприятливішим, ніж стабільного, і в містах, і в селах, оскільки він склався за умов сприятливішого, ніж теперішній, режиму відтворення населення. Протягом 1989–2001 рр. склад стабільного населення значно погіршився. Якщо у 1989 р. він мало відрізнявся від складу фактичного населення, то в 2001 р. ці розбіжності разюче посилились. Дітей за цей період у фактичному населенні стало в 1,8 раза більше, ніж у стабільному, а стариків – майже на 40% менше у зв'язку з тим, що режиму відтворення населення України 2001 р. (з низькою народжуваністю і високою смертністю) відповідає стабільне населення з надзвичайно високим рівнем постаріння. Частка осіб віком 60 років і більше підвищилась в ньому порівняно з відповідним населенням 1989 р. в середньому більше, ніж в півтора раза, а порівняно з 1959 р. – в 1,8 раза; частка дітей знизилась порівняно з 1989 р. більше, ніж наполовину, а порівняно з 1959 р. – на 58,1 %. Модель стабільного населення дозволяє дати оцінку не лише віковому складу населення, а й існуючому режиму відтворення населення. Результати її використання є розрахунками–попередженнями. Аналіз стабільного населення, побудованого за відповідними даними для 2001 р., свідчить – якщо цей режим відтворення населення в Україні збережеться протягом часу, що дорівнює 3–4 довжинам покоління, очікується перебудова вікового складу населення у бік його подальшого постаріння, особливо в містах, де частка осіб віком 60 років і більше може досягти 35,5%, у тому числі у жінок – 41,4%, а частка дітей знизитись в середньому до 9,1%.

Зображення статево-вікових пірамід фактичного і стабільного населення 2001 р. (рис. 4.2.3) дає уявлення про те, наскільки вони відрізняються і яким може бути віковий склад фактичного населення, якщо режим його відтворення збережеться досить довго, тобто якщо відбудеться стабілізація вікового складу у відповідності з цим режимом. З рисунку можна отримати уявлення як змінився режим відтворення населення за досить короткий період у контексті його впливу на формування статево-вікового складу населення. Статево-вікова піраміда з часом може набрати "перекинутого" вигляду, що підтверджується і демографічним прогнозом. Йдеться не лише про поглиблення очікуваного постаріння у загально-методичному визначенні, а й про підвищення йогорівня у населення працездатного віку з усіма наслідками, що випливають з цього феномену. Отже, порівняння змін у віковому складі населення протягом останнього десятиріччя зі змінами, що відбувались у попереднє тридцятиріччя, свідчить про значне погіршення передумов його формування.

Рис. 4.2.3. Статево-вікові піраміди фактичного і стабільного населення України за даними переписів населення 1989 і 2001 рр., %

У 1989–2001 рр. старіння населення України відбувалось переважно "знизу" – внаслідок падіння народжуваності. У тому ж напрямі діяла підвищена смертність немовлят у 1991–1998 рр. порівняно з 1990 р. Старіння "зверху" певною мірою стримувалось скороченням середньої тривалості життя у першій половині 90-х років та на межі століть. Сьогодні при дослідженні старіння населення слід також враховувати очікуваний негативний вплив на віковий склад населення епідемії ВІЛ/СНІДу, оскільки найбільших втрат вона завдасть населенню молодого і середнього працездатного віку.

Україна належить до країн з дуже високим рівнем постаріння населення. Деякі засоби зарубіжної масової інформації характеризують її як "молоду державу зі старою і нежиттєздатною нацією”¹⁵. Вона посідає 11 місце за величиною частки населення віком 60 років і старше після демографічно найбільш старих країн, до яких відносяться Італія, Греція, Німеччина, Японія, Швеція та ін. Для порівняння: Білорусь посідає за цим показником 23 місце, Російська Федерація – 27¹⁶. Серед країн з найстарішим населенням Україна займає серединне положення щодо ступеня постаріння населення. У той час як частка населення віком 60 років і більше в Україні становить 21,4%, в Італії, Греції і Швеції вона вже перевищила 22%, в Іспанії, Німеччині, Болгарії і Японії – 21%. Більш старе населення, ніж Україна, мають також Великобританія, Франція, Португалія, Данія, Австрія, Норвегія, Швеція, Угорщина. Але такі країни як Фінляндія, Нідерланди, Росія, Білорусія мають значно молодше населення. До “молодих” країн серед економічно розвинутих відносяться також США.

Аналіз перспективних розрахунків до 2026 р., тобто приблизно на довжину одного покоління, здійснені Відділом демографії і відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України, не дає надії на кардинальні зміни у бік поліпшення ситуації. За найбільш вірогідним сценарієм населення України до початку 2026 р. зменшиться до 42 млн. осіб (міське – до 28 млн., сільське – до 14 млн. осіб). Особи віком 60 років і старше становитимуть 24,6% (у чоловіків – 19,5%, у жінок – 29,2%), тобто слід чекати підвищення рівня постаріння населення¹⁷. Частка дітей у населенні може зменшитися з 17,2% у 2001 р. до 15% в 2026 р., внаслідок чого статево-вікова піраміда наближуватиметься до форми "гриба" (рис. 4.2.4).

Рис. 4.2.4. Статево-віковий склад населення України на початок 2026 р. (прогноз)

У міських поселеннях у зв’язку з надзвичайно низьким рівнем народжуваності старіння населення в найближчій і більш віддаленій перспективі поглиблюватиметься, а в сільській місцевості, у зв’язку з деякою нормалізацією сильно деформованого вікового складу за рахунок переміщення найбільш значних деформацій в старші вікові групи і змінами в особливостях міграційних процесів – уповільнюватиметься, тобто в селах слід чекати деякого зниження рівня постаріння населення, в той час як у містах – підвищення. На початок 2011 р. рівні постаріння населення в міських поселеннях і сільській місцевості майже зрівняються. На кінець прогнозного періоду (2026 р.) ступінь постаріння в містах буде значно вищим, ніж в селах.

Отже, старіння населення в близькому і більш віддаленому майбутньому буде залишатися важливою проблемою для України. Потрібні неординарні зусилля для того, щоб ця проблема не перетворилась на "кризу старіння"¹⁸, яка загрожує сьогодні країнам з низькою народжуваністю. Тому залишається актуальним вирішення питання про загальну оцінку старіння населення і його наслідків з демографічної і соціально-економічної точок зору.

¹ Майр Георг. Статистика и обществоведение. Т. II. Статистика населения. – СПБ: Изд. Товарищества "Знание", 1901. – С. 102.

² Статево-віковий склад населення за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. – К.: Державний комітет статистики, 2003. – 402 с.

³ Россет Эдвард. Процесс старения населения. – М.: Статистика, 1968. – С. 235.

⁴ Тоффлер Элвин. Третья волна. – М.: АСТ, 1999. – С. 71.

⁵ Сови Альфред. Старение населения и продление жизни / / Методы демографических исследований. – М.: Статистика, 1969. – С. 70.

⁶ Report of the Second World Assembly on Ageing. Madrid, 8-12 April 2002. A/CONF. 197/9. – New York: UN, 2002. – 73 p.

⁷ Directory of Population Ageing Research in Europe. – UN Comission for Europe, UNPF, 1998. – 611 p.; Ageing Research in Europe: Demographic, Social and Behavioural Aspects. – New York and Geneva: UN Comission for Europe, UNPF, 1998. – 90 p.; Social Aspects and Country Rewiews of Population Ageing // Economic Studies # 6. New York and Geneva: UN Comission for Europe, UNPF, 1994. – 378 p.

⁸ An Aging World: 2001. International Population Reports. – November 2001. – By Kevin Kinsella and Victoria A. Velkoff. – Washington, D. C.: Census Bureau, 2001. – 184 p.

⁹ За шкалою ООН молодим є населення, в якому частка осіб віком 65 років і більше становить до 4%, при значенні цієї частки 4–7% – населення на порозі старості і більше 7% – старе населення (Народонаселение. Энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская Энциклопедия, 1994. – С. 112–113). За шкалою Є. Россета, якщо частка осіб віком 60 років і старше становить менше 8% – населення молоде, 8–10% – біля порогу старості, 10–12% – власне поріг старості, 12% і вище – демографічна старість, яка градуюється таким чином: 12–14% – початковий рівень демографічної старості, 14–16% – середній рівень, 16–18% – високий рівень, 18% і більше – дуже високий рівень демографічної старості (Народонаселение. – С. 112–113).

¹⁰ Тут і далі незбереження межі офіційно закріпленого працездатного віку використовується для забезпечення порівнянності показників для чоловіків і жінок.

¹¹ Россет Эдвард. Процесс старения населения. – М.: Статистика, 1968. – С. 227.

¹² Сьогодні ця закономірність стає не тільки статистичною, а й економічною: внаслідок низького рівня пенсійного забезпечення покоління працездатного віку повинно економічно утримувати не тільки дітей, але й людей похилого віку, що стало важливим чинником зниження і без того низької народжуваності.

¹³ Статево-віковий склад населення за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. – К.: Державний комітет статистики, 2003. – С. 41–42.

¹⁴ George C. Myers. Population Growth and Age Structure: Implications and Policy Responses // European Population Conference. Proceedings. Volume 1. – Geneva, 23–26 March 1993. – New York and Geneva: UN Economic Commission for Europe, Council for Europe, UNPF, 1994. – 447 p.

¹⁵ Грабовська Ірина. Проблеми та перспективи жінки в сучасній українській політиці // Сучасність. – 2001. – № 6. – С. 55.

¹⁶ Global Ageing into the 21st Century. – New York.: U.S. Department of Commerce, Economics and Statistics Administration, Bureau of the Census, 1996. – Booklet.

¹⁷ У відповідності з прогнозом Відділу народонаселення Економічного і соціального департаменту ООН, у 2050 р. частка населення віком 60 років і старше становитиме в Україні 35%, а 80 років і старше – 21% (Population Ageing-1999. – UN Population Division / Department of Economic and Social Affairs. – Booklet) при загальній чисельності населення 38,4 млн. (Population Data Sheet 1999. – Washington: Population Reference Bureau, 2000. – Booklet).

¹⁸ Preparation for an Aging World. The Case for Cross-national Research. – Раnel on a Research Agenda and New Data for an Aging World, Committee on National Statistics, Division on Behavioral and Social Sciences and Education. – Washington D.С.: National Academy Press, 2001. – Р. 18.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
6. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
7. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
8. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
9. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
10. Автокореляційна характеристика системи
11. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
12. Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування лихоманки.

Переглядів: 2276