АНТИЧНА НАУКА І ТЕХНІКА

До VII ст. до н. е. Греція була периферією близькосхідної цивілізації. Греки вчилися в Сходу: вони запозичили у фінікійців алфавіт і конструкцію кораблів, у єгиптян — мистецтво скульптури і математичні знання. Знаменитий філософ другої половини VI ст. до н. е. Піфагор довго жив у Єгипті, намагаючись познайомитися з жерцями й проникнути в їхні таємниці; він привіз з Єгипту теорему Піфагора та магію чисел. Наслідучючи жерців, він заснував таємне товариство філософів; його послідовники вірили в переселення душ і стверджували, що Земля — куляста. Антична техніка і наука розвивалися значною мірою незалежно одна від одної. Техніка в Греції вже в VI ст. до н. е. була на досить високому рівні, тоді як наука тільки зароджувалась.

В подальші три століття бурхливо розвивається наука, але це не позначилось на розвитку техніки, окрім театральної та військової.

Виникнення ранньої грецької науки було пов’язане з духовним стрибком, який переживала Греція в VI ст. до н. е. і який іноді називають «грецьким чудом». Дуже швидко греки стали культурним лідером середземноморського басейну.

Суспільною основою цього стрибка було утвердження демократії в більшості грецьких полісів. Рівноправ’я вільних громадян перед законом і участь кожного в громадському житті розвивали почуття відповідальності та критичності мислення. Потреба виступати в народних зборах і переконливо відстоювати свої погляди удосконалила прийоми логічного доведення. Відносно малі розміри полісів, які не потребували громіздкої адміністративної структури, виборність посад зумовили відсутність впливового прошарку чиновників і жерців, таких сильних на Сході.

Греція була малородючою країною, її населення не могло прогодуватися землеробством; багато хто рибалив, інші виїздили в далекі країни, засновували колонїї на берегах Середземного і Чорного морів. Винаходом, який збагатив Грецію, стала трієра — бойовий корабель нового типу. Першу трієру було збудовано близько 630 р. до н. е.; це був корабель з трьомя рядами весел і екіпажем у 170 веслярів та 20—30 воїнів. Велика швидкість і маневреність дали трієрі ефективно використовувати свою головну зброю — таран. Трієра дала грекам змогу завоювати панування на Середземному морі, контролювати всі морські шляхи.

Першим корифеєм грецької науки, за античною традицією, вважається мілетець Фалес (VI ст. до н. е.). Йому приписують кілька доведених теорем (зокрема про те, що діаметр ділить круг на дві рівні частини). Анаксімандр, учень Фалеса, жив до 40-х рр. VI ст. до н. е. Джерела повідомлють, що він був першим, хто накреслив географічну карту Землі, на якій виділялися Європа і Азія. Заcлуга Анаксімандра в исторії науки полягає передусім у деантропоморфізації та деміфологізації картини світу.

В кінці V ст. до н. е., після Пелопонеської війни почалася криза в суспільстві.

На той час у грецьких судах кожен мав захищатися сам; на цих процесах позивачі й відповідачі вправлялися в ораторському мистецтві; скоро йому почали навчати в приватних школах мудреці-«софісти». Визнаним головою софістів був Протагор; він стверджував, що «людина — міра всіх речей», а істина — це те, що здається більшості.

Від софістів і Протагора походить уся грецька філософія; значною мірою вона зводилась до умоглядних розмірокувань. Однак траплялися й раціональні думки. Сократ першим порушив проблему об’єктивності знання, стверджував: «я знаю тільки те, що нічого не знаю».

Анаксагорвідкидав існування богів і стверджував, що тіла складаються з дрібних частинок. Його послідовник Демокріт назвав ці частинки атомами й спробував застосувати нескінченно малі величини в математичних розрахунках. Однак афіняни вигнали Протагора й Анаксагора з міста, а Сократ за вироком суду випив чашу з отрутою.

Учнем Сократа був Платон (427—347). Він вірив у існування душі та переселення її після смерті. Він заснував соціологію, науку про суспільство і державу. Платон запропонував проект ідеальної держави, якою керують філософи, котрі спираються на воїнів, живуть спільно і все у них спільне — і дружини теж. Платон намагався створити таку державу в Сіракузах на Сицилії, це призвело до к громадянської війни.

Платон заснував наукову школу — Академію і керував її діяльністю. Це була перша в історії людства справді наукова школа. Високо оцінював математику, бо вважав її важливим етапом на шляху до пізнання ідеальних істин, залучав до роботи Академії видатних математиків, зокрема Євдокса. Він був першим грецьким мислителем, котрий усвідомив значення математизації знання, тобто відкрив шлях, яким наука розвивається досі.

Великий інтерес становить платонівська теорія матерії. Платон визнає чотири стихії, основні складові матеріального світу (вогонь, вода, земля, повітря). Ці стихії складаються з невидимих частинок. Також описує щось схоже на гравітацію.

Євдокс, який входив до Академії, побудував загальну теорію відношень, засновану на новому визначенні величини, заклав основи теорії меж і підготував підґрунтя для розвитку математичного аналізу. Великий внесок зробив в астрономію, зробив її теоретичною, представив рух небесних тіл як комбінацію рівномірних кругових рухів.

Слід згадати й Гіппократа, який першим з відомих нам лікарів відкинув віру в те, що хвороба надприродна. Він відокремив медицину як дисципліну від релігії, стверджуючи та переконуючи, що хвороба — продукт зовнішніх чинників, неправильної дієти та шкідливих звичок. Школа Гіппократа використовувала узагальнені діагнози й нешкідливе лікування. Акцент був на догляді за пацієнтом і прогнозі, а не діагнозі. Це допомогло фактично лікувати хвороби і викликало великий прогрес у клінічній практиці.

До важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти (для пацієнтів і лікарів), помірність в їжі і питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там, де чисте повітря: він був упевнений, що здоров'я залежить від балансу «рідин» в організмі людини, а порушення викликає хворобу. Ці ідеї пізніше були сприйняті Галеном.

Дослідження Платона продовжував Арістотель; він написав знаменитый трактат «Політика» з порівняльним аналізом суспільного устрою більшості відомих тоді держав. строя большинства известных тогда государств. Арістотель відомий як засновник біології, він описував і систематизовував різні види тварин.

Арістотель був учителем Александра Македонського. Наслідком македонських завоювань (356—323 рр. до н. е.) стала поява елліністичного світу.Притаманне грекам попередніх епох відчуття власної винятковості змінилося на космополітизм, який став у подальшому особливістю всієї пізньої античності.

Александр проявляв інтерес до наук і допоміг Арістотелю створити перший вищий навчальний заклад «Лікей». У похід з Александром ішли дослідники, які описували природу завойованих країн, вимірювали широту місцевості.

Після смерті Александра роль покровителя наук узяв на себе його друг і полководець Птолемей. Він заснував у Александрії Єгипетській за зразком Лікею новий науковий центр — Мусейон. Там були обсерваторія, ботанічний сад і знаменита Александрійська бібліотека — в ній налічувалось 700 тисяч рукописів. Серед викладачів були філософи й механіки, поети, й східні мудреці. Так, єгипетський жрець Манефон написав трактат «Єгипетські старожитності», а вавілонський жрець Бероес — «Вавілонські старожитності. Мусейон був першим науковим центром, який фінансувала держава.

Не тільки Птолемей і його наступники, а й інші колишні полководці Александра, які розділили по його смерті імперію, були меценатами наук та мистецтв. Так, великі бібліотеки, а при них — наукові центри виникли в Пелле (Македонія), Пергамі (західна Мала Азія), Антіохії (Сирія), а також у нестоличних містах — Родосі (на острові Родос), Смирні, Ефесі.

Ці науки, на відміну від ранньої грецької науки «про природу», різко відмежовувалися від філософії, були чітко диференційовані та спеціалізовані. Математика й астрономія, механіка й оптика, фізіологія й ембріологія, географія й історія, нарешті, низка гуманітарних дисциплін — усі вони розвивалися самостійно, кожна мала специфічну проблематику та методологію. Хоча видатні вчені, такі як Ератосфен, Евклід, Архімед прославились у кількох галузях одразу.

Голова Мусейону Ератосфен обрахував довжину меридіану; довів, що Земля — це куля. Евклід створив геометрію — яку нині вивчають у школах. Він поклав в основу науки строгі докази. Написав низку праць з, нинішньою мовою, математичної фізики. В Мусейоні обговорювали гіпотезу Арістарха Самоського про те, що Земля обертається навколо Сонця. Однак учені Мусейону на чолі з Клавдієм Птолемеєм (II ст. н. е.) створили теорію епіциклів: Земля — в центрі Всесвіту, навколо неї — прозорі сфери, що обіймають одна одну; разом з ними по складних епіциклах рухаються Сонце та планети. За останньою сферою нерухомих зірок Птолемей помістив «житло блаженних». Праця Птолемея «Велика математична побудова астрономії в 13 книгах» була головним посібником з астрономії до Нового часу. Птолемей створив наукову географію і дав координати 8 тисяч географічних пунктів. Гіппарх ввів в обіг мережу меридіанів і паралелей, став основоположником математичної картографії. Ще більшою мірою математизувалися астрономія, механіка, оптика. Математика вперше стала царицею наук.

Творцем наукової анатомії вважається Герофіл, який працював у Александрії на початку III ст. до н. е. Він написав працю «Анатомія» і специальні роботи — «Про очі», «Про пульс» та ін. (Уже різали трупи).

Філософія еллінізму залишалася переважно афінською. З погляду історії науки інтерес представляють лишь школи епікурейців і стоїків. За вченням Епікура (342—270 рр. до н. е.), джерелом знання є чуттєве сприйняття. Засновник стоїцизму Зенон (бл. 366—264 рр. до н. е.) та його послідовники вважали окремою наукою логіку, стверджували, що всі одиничні події зумовлені якоюсь причиною, навіть ті, які здаються випадковими. Стоїки наблизилися до хвильової концепції світла.

Створення Мусейону збіглося в часі з винайденням воєнних машин: баллісти та катапульти. Поява баллісти змінила тактику морських битв: будували велетенські кораблі з баштами, на які встановлювали баллісти. Саме балліста вивела Александрію на місце Афін. Символом її торгової могутності став 130-метровий Фароський маяк — одне из чудес світу.

Створення баллісти знаменувало народження інженерної науки, «механіки». Першим великим механіком був Архімед. Він описав мовою математики використання клину, блоку, лебідки, гвинта й важеля. Архімеду приписують відкриття законів гідростатики. З александрійських інженерів відомі також Ктесибій, винахідник водяного годинника та пожежного насосу, та Герон, який створив аеропіл — прообраз парової турбіни. В Александрії винайшли перегонний куб, який пізніше стали використовувати для отримання спирту. Першою спробою теоретично осмислити дію різних механізмів є трактат «Механічні проблеми» (III або II ст. до н. е), в якому йдеться про важіль, терези, кліщі, сокиру, клин, колесо, весло, руль, гончарний круг тощо. Але відтоді ніякого прогресу в вивченні динаміки аж до VI в. н. е. не було помітно.

В III ст. до н. е. починається епоха римських завоювань і формується «Римський світ». Завоювавши Грецію та Єгипет, римляни перейняли як грецьку культуру, так і наукові досягнення Мусейону.

Римська наука не досягла розмаху грецької, бо залежала від конкретних потреб Римськой імперії, яка розросталася.

Римській науці притаманне не стільки примноження знань, скільки енциклопедизм. Природничонаукові теорії греків прийималися як раз і назавжди дане, без обсуждения. Разом з тим зберігався інтерес до наукового, раціонального пізнання природи. Так, Пліній Старший на основі двох тисяч праць грецьких і римських авторів склав енциклопедичну «Природничу історію», яка включала всі галузі тогочасної науки.

Найважливіші культурні новації римської античності це те, що Давній Рим — батьківщина юриспруденції. Серед давньоримських юристів виділяються Сцевола, Папініан, Ульпіан.

В складних умовах розвивалась історіографія. Тацит у працях «Історія» та «Аннали» показує трагедію суспільства внаслідок несумісності імператорської влади й свободи громадян.

Найвідомішим ученим та інженером римського часу був Марк Вітрувій (I ст. до н. е.). Він написав «Десять книг про архітектуру» на базі робіт вчених Мусейону; в цій праці зокрема вперше описано водяний млин. В XV ст. вона стала посібником для архітекторів Нового часу.

Помітний слід у науці залишили праці Менелая Александрійського зі сферичної геометрії та тригонометрії, праці з оптики, астрономії (було складено каталог понад 1600 зірок), ставилися досліди на тваринах з фізіології.

Загальний занепад античної культури на початку нашої ери не позначився на практичній медицині. При дворах монархів лікарів шанували. Хірургія, офтальмологія, стоматологія були на дуже високому рівні. Лікар Клавдій Гален (129—199 рр. н. е.) — для античної медицини став головним авторитетом і був таким до епохи Відродження. Він наблизився до відкриття кровообігу та значення нервів для рухових рефлексів, готував складні ліки. Після Галена розробка теоретичних проблем як медицини, так і анатомії, фізіології та інших подібних дисциплін припинилася майже повністю.

Головним технічним досягненням римлян було створення цементу й бетону. У II ст. н. е. в Римі було збудовано Пантеон, «Храм усіх богів» з литим бетонним куполом діаметром 43 метри. Римляни використовували цемент і бетон при будівництві доріг і мостів; римські дороги досі виористовуються. Міст через Дунай (архітектор — Аполлодор) був понад 1 км завдовжки.Досягненням римлян були лазні-терми.

Також, за словами Сенеки, «ниці раби» щоразу винаходили щось нове: труби, якими йшла пара для нагрівання приміщень, особливе полірування марамуру, дзеркальні черепиці для віддзеркалення сонячних променів. Але техніка, яка лежить в основі виробничих сил суспільства, практично залишилась на тому рівні, якого досягла в епоху Архімеда, а то й регресувала (зростання ролі рабів як дармової робочої сили).

Александрійський Мусейон діяв до кінця IV ст. В 391 р. його зруйнували під час релігійного погрому — християни звинувачували вчених у поклонінні язичницьким богам.

Християнство претендувало на роль монопольної ідеології, боролося з іншими релігіями, переслідувало інакодумство. Ніхто не мав права сумніватися в Біблії — зокрема й у тому, що Земля лежить посеред Океану і над нею є сім куполів неба, що в центрі світу — Єрусалим, а на Сході, за Індією — рай. Ця картина світу не збігалася з античною. Зрештою, отці Церкви погодились прийняти систему Клавдія Птолемея, перенесли рай за сьому птолемеївську сферу, в «житло блаженних».

Церковні діячі вважали, що науковій еліті потрібна не антична мудрість, а знання церковної історії, а також віра. Однак саме Церква відчувала потребу в використанні античного досвіду наукових досліджень. Античні знання допомагали точно визначити дату проведення релігійних свят чи початку будівництва храмів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.