Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Чернявський Микита Антонович

Практичне завдання

Контрольні запитання

1. По яким показникам оцінюють нервово-психічний розвиток дітей дошкільного віку?

2. Які існують методи оцінки нервово-психічного розвитку?

3. Які виділяють групи за рівнем нервово-психічного розвитку.

4. Які варіанти оцінки нервово-психічного розвитку?

1. В дошкільному закладі — провести обстеження й оцінити рівень нервово-психічного розвитку двох дітей (раннього і дошкільного віку).


 

Народився 15 вересня 1920 року в с. Смолянинове Новоайдарського району на Луганщині в родині колгоспників. Після закінчення восьми класів рік працював у колгоспі . 1939 року закінчив Старобільську медично-фельдшерську школу. Працював завідувачем фельдшерсько-акушерських пунктів. Під час Другої світової війни за станом здоров'я на фронт не потрапив, був організатором підпільного госпіталю в с. Криничне (Гаршинівка) Старобільського району та в рідному селі Смоляниновому.

З 1952 року Микита Чернявський починає працювати журналістом у редакціях газет «Лисичанский рабочий», «Луганская правда», «Прапор перемоги». З 1977 по 1983 рік працює відповідальним секретарем Луганської обласної організації Спілки письменників України. Також керував Луганським обласним літературним об'єднанням.

Микита Чернявський – один з ініціаторів відкриття в грудні 1988 року пам’ятника Борисові Грінченкові та шкільного літературного музею в селі Олексіївці Перевальського району Луганської області. Вірші почав друкувати в періодиці з 1936 року. Перша збірка поезій «Зерна щастя» вийшла 1948 року в Донецькому видавництві. Того самого року був прийнятий у члени Спілки письменників України.

Поетичні збірки: «Відстані», «Злети», «Порадь мені, поле», «Мирославна», «Щоб небо не падало», «Людиною бути», «Поезії», «Зелена гілка добра» та інші.

Критики прихильно зустріли поезію Чернявського. Так, аналізуючи збірку його вибраних творів „Людиною бути” („Дніпро”, 1977), поет Петро Осадчук у рецензії „Найбільша цінність на землі” („Літературна Україна”, 13 грудня 1977 року) наголошував, що його слово не вишукане, але щире й схвильоване, сповнене жаги життя, віри в силу добра на землі, в невичерпні можливості людини-трудівника.



Интернет реклама УБС

 

Із середини 80-х років поезія Микити Чернявського наповнюється мотивами національної самобутності, творчість автора суголосна процесові національного відродження. Автор трилогії «Людям важче» («Людям важче», «Сонце в полинах», «Тиждень Івана Лободи»), котра, починаючи з 1973 року, витримала чотири видання. Сюжетна основа трилогії – події Другої світової війни на Луганщині. Автор відтворює образи рідних міст і сіл, лише змінюючи їхні назви: Степове – Старобільськ, Гірниче – Лисичанськ, Піщане – Смолянинове. Також написав романи „Іван Катруха”, «Материне серце», «Донбаські грози», збірку повістей та оповідань «Батькові руки», збірку документальних нарисів і повість «Ти зі мною».

1990 року закінчив роботу над романом „Суша”, у якому діють герої попередніх прозових полотен автора: Іван Лобода згадує Голодомор 1932–1933 років; Іван Катруха - герой громадянської війни і голова колгоспу, що, як міг, допомагав односельцям вижити в страхітливі роки, зазнає репресій. Роман порушує типову для літератури того періоду екологічну проблему, актуалізує тему втрати духовності. Геологи відкрили підземне водоймище: „На зміну геологам прийшли водопостачальники чорної металургії, повели розмову з ним, як з господарем довколишніх угідь:

Деморалізацію радянської партійної верхівки таврує автор в оповіданні “Заїмка” (1989 рік). За вказівкою обкомівського начальства перший секретар райкому Петро Микитович Нескреба наказує збудувати далеко за містом будиночок для відпочинку, де й збиралися керівники разом із своїми “подругами”. Врешті-решт Петра Нескребу ті вечори привели до моральної деградації та духовного спустошення, що зумовлено тодішніми стосунками в суспільстві і з якими в своєрідне протиріччя все ж таки вступає його колишній цілісний характер та залишки людської гідності:“Нескреба зупинився біля крісла, тремтячими пальцями розчахнув пальто з сивим каракулевим коміром, відстебнув Зірку й, поклавши її на стіл, сказав втомленим голосом: „Я завжди почувався так, ніби вкрав це у держави”.

 

 

Пожежа на заїмці і принизлива втеча учасників вечірньої учти символізують загибель усієї державної системи.

Добірки поезій друкувалися в латвійській, білоруській антологіях, перекладалися болгарською, молдавською, азербайджанською, татарською та іншими мовами. У видавництві «Советский писатель» вийшли в перекладі на російську роман-трилогія «Людям важче» («Донбасские грозы») і збірка віршів «Чтобы небо не падало».

У Смолянинові створено музейну кімнату в сільському краєзнавчому музеї, там є й художні полотна наймолодшого сина – Віктора.

 

Іван Савич (справжнє ім'я Іван Савич Лук'яненко; * 19 січня 1914, село Савинки Корюківського району Чернігівської області,— 28 листопада 2000) .

Іван Лук'яненко народився в родині селянина. Закінчив Харківський інститут журналістики та філологічний факультет Київського університету. Працював у редакції київської газети «Пролетарська правда», викладав українську літературу в Кременецькому та Старобільському вчительських інститутах також працював вчителем на Донбасі.

Від початку Великої Вітчизняної війни в діючій армії. Був командиром взводу, помічником начальника штабу полку з розвідки. 30 липня 1942 року в Сальських степах був тяжко поранений у груди й потрапив до полону. Перебуваючи в режимному офіцерському таборі, брав участь у підпіллі (писав і розповсюджував листівки, проводив політичну роботу серед військовополонених). Після звільнення до березня 1946 року був бійцем військово-будівельного загону. По війні працював учителем української літератури на Донбасі.

9 лютого 1948 року його було арештовано у Старобільську, а 30 травня 1948 року військовим трибуналом Прикарпатського військового округу засуджено на 25 років виправно-трудових таборів. Обвинувачений за узвичаєною в той час схемою, перебування в полоні трактувалося як «зрада батьківщини». Покарання відбував у таборах міста Інта (Комі АРСР).

12 червня 1956 року рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР Савича було визнано засудженим безпідставно і звільнено із зняттям судимості.

Після реабілітації повернувся до педагогічної і літературної роботи. Вступив до Спілки письменників 1959 року.

Збірка поезій «З вічних джерел» (1957), «Позивні з майбутнього» (1959), «Щасливая та доріженька» (1961), «Тяжіння земне», «Роси на травах» (1964), «Зоретворці» {1967), «І серце одпочине» (1970), поема «Марія Заньковецька» (1961). Окремі вірші перекладалися болгарською, угорською, татарською мовами. Книжки «Вічні джерела» та «Народження колоска» перекладені російською.

 


Читайте також:

  1. Володимир Антонович
  2. Лазар Каганович і Микита Хрущов у Києві. 1947 р.
  3. Станіслав Косіор і Микита Хрущов. 1927 р.
  4. Школа класичної політичної економії – В. Каразин, Т. Степанов, Й. Ланг, І. Вернадський, А. Антонович.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Бугорков Степан Степанович

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.