Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Нормативно-правове забезпечення діяльності соціального педагога

Література

Зміст і напрями соціально-педагогічної діяльності

Ключові слова: соціально-педагогічна діяльність, зміст соціально-педагогічної діяльності, напрями соціально-педагогічної діяльності.

1.Алєксєєнко Т.Ф. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка: теорія та практика. — 2005. — №1. — С. 51-56.

2.Алєксєєнко Т.Ф. Технології соціально-педагогічної роботи в територіальній громаді // Соціальна педагогіка: теорія та практика. — 2004. — № 2. — С. 19-23.

3. Виховання дітей та молоді в контексті розвитку громадянського сус­пільства. 3б. наук, праць. Педагогічні науки. Вип. 35 - Херсон: ХДУ, 2003. -С. 14-17.

4. Мардахаев Л.В. Социальная педагогика: Учебник. — М.: Гардарики, 2005. - 269 с.

5. Социальная педагогика: Курс лекций: Учебн. пособие для студ. высш. учебн. заведений / Под общ. ред. М.А.Галагузовой. — М.: ВЛАД ОС, 2001. — 416 с.

6. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: 3б. наук, праць. — Вип. 5. — Кн. 1. — Київ-Житомир, 2003. — С. 46-51.

7. Теория личности. — СПб.: Питер, 2000. — 608 с.

8. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педаго­га: Учебн. пособие для студентов высш.учебн. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 272 с.

 

Теорія і практика соціально-педагогічної діяльності, переважно, пов'язані з такими поняттями, як асоціально-педагогічна робота» та «соціальний педагог» і становлять своєрідну галузь соціального жит­тя, спрямовану на допомогу та підтримку людей різного віку, різних соціальних верств, різного віросповідання в різних соціальних сере­довищах і в різних життєвих ситуаціях. її особливість полягає у три­валості й комплексності, а не у фрагментарності.

Діяльність соціального педагога має багатоплановий і різновек-торний характер. Вона передбачає не тільки спеціальні знання, а й багату ерудицію, що сприятиме здійсненню соціально-педагогічних досліджень, організації комплексної соціальної, медичної, педагогіч­ної, психологічної та правової допомоги людям. Адже основне при­значення соціального педагога — бути посередником між особисті­стю і мікросередовищем, різними соціальними інститутами у розв'язанні її нагальних проблем і задоволенні назрілих потреб.

Однак безпосередньо соціально-педагогічна діяльність спрямо­вується на дітей і молодь, які потребують допомоги у процесі соціа­лізації. До таких відносяться, насамперед, ті, хто має особливі потре­би, пов'язані з особливостями розвитку чи обставин сімейного і особистого життя, а саме: діти і молодь з особливими потребами, обдаровані, з затримкою психічного розвитку (ЗПР), педагогічно занедбані, в тому числі «діти вулиці» і неповнолітні засуджені, мар­гіналії, жертви фізичного, психічного і сексуального насилля, діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, а також усі ті, хто потрапив у складну життєву ситуацію і потребує кваліфікованої допомоги, підтримки чи супроводу. їх вікові та соціально-педагогічні особливості, а також конкретне виховне середовище і соціальні си­туації, в яких вони перебувають, впливають на вибір відповідних цілей, завдань, змісту і засобів соціально-педагогічної діяльності.

В цілому соціально-педагогічна діяльність являє собою складну си­стему взаємопов'язаних компонентів: мети, принципів, напрямів, етапів, сфери, змісту, форм, методів і прийомів, професійних якос­тей, а також тих зв'язків, які об'єднують їх у єдине ціле.

Мета соціально-педагогічної діяльності полягає у сприянні в адаптації та позитивній соціалізації особистості шляхом допомоги їй у засвоєнні соціальних норм і цінностей; створенні умов для психо­логічного комфорту і безпеки як дорослої, так і дитини; задоволенні потреб і забезпеченні прав особистості; попередженні негативних явищ у сім'ї, школі, іншому найближчому соціальному оточенні.

Провідними принципами соціально-педагогічної діяльності вис­тупають гуманізм, демократизм, компетентність. Гуманізм тісно по­в'язаний з вірою у потенційні можливості та стимулюванням актив­ності тих, з ким працює соціальний педагог, й визначається переконанням у тому, що для суспільства цінною є кожна людина, а ефективна допомога можлива лише за умови активної участі у цьо­му процесі того, на кого вона спрямована, до того ж, в оцінці якості наданих послуг і допомоги, в першу чергу, необхідно орієнтуватися на думку тих, хто їх отримує.

Відсутність активності з боку особистості, яка потребує допомо­ги, може спричинити розвиток таких негативних особистих якостей і соціальних наслідків, як споживацтво, утриманство. Відсутність активності у діяльності соціального педагога може призвести до втра­ти сприятливих обставин у вирішенні проблем, зокрема: часу, дові­ри, авторитету, партнерів.

Принцип демократизму передбачає створення умов для актив­ної взаємодії та забезпечення діалогу сторін з різними позиціями та інтересами; інтеграцію різнорідних зусиль і спільних підходів з ме­тою розв'язання соціально-педагогічних завдань; розвиток волон­терського руху; забезпечення прямого і зворотного зв'язку учасників взаємодії; розширення джерел отримання необхідної інформації про стан процесів, які регулюють соціально-педагогічну діяльність.

Принцип компетентності передбачає професійну підготовленість фахівця, його вміння обирати оптимальні варіанти соціально-педа­гогічної роботи.

Згідно з класифікацією М.А.Галагузової, основними функція­ми діяльності соціального педагога є: діагностично-прогностична, посередницька, корекційно-реабілітаційна, охоронно-захисна, упереджувально-профілактична, евристична [7, с, 25]. Вони наповнюються конкретним змістом діяльності, а саме:

—діагностично-прогностична функція передбачає вивчення дити­ни, її становища і станів у різних виховних середовищах і ситу­аціях, відносин у сім'ї, школі, з дітьми в різних групах, індиві­дуальних можливостей і потенцій виховного середовища;

—посередницька полягає у координації та об'єднанні зусиль різних спеціалістів і організацій, які здатні захистити права дитини, встановити її статус, допомогти у вирішенні актуаль­них проблем;

—корекційно-реабілітаційна спрямована на пошук шляхів і варі­антів виходу з життєвої кризи, соціально-педагогічну підтрим­ку і супровід;

—охоронно-захисна полягає у захисті прав та інтересів дитини, соціально-педагогічній роботі з сім'єю;

—упереджувально-профілактична розрахована на спрямування діяльності дитини на вивчення і дотримання соціальних норм, проведення змістовного дозвілля, самоаналіз і самовихован­ня; вивчення і поширення кращого досвіду соціального вихо­вання;

—евристична функція націлена на допомогу в створенні умов для розвитку здібностей і талантів дитини.

У своїй сукупності дані функції передбачають:

—з'ясування потреб і проблем особистості (зокрема, дитини);

—соціально-правову турботу про дітей та їх правовий захист;

—соціально-реабілітаційну допомогу обдарованим, фізично і пси­хічно неповносправним особам у спеціалізованих закладах і за спеціальними методиками.

З урахуванням різноманітності потреб і проблем людей соціаль­но-педагогічна діяльність здійснюється за наступними напрямами:

—профілактика відхилень у соціальному розвитку особистості від соціальних норм, девіантної і делінквентної поведінки, яка виявляється у попередженні правопорушень шляхом превен­тивного виховання;

—реабілітація дітей, в розвитку яких встановлені ті чи інші відхи­лення, шляхом встановлення індивідуальних проблем і потреб й застосування адекватних методик допомоги і самодопомоги у корекції чи компенсації вад розвитку; створення сприятливого психологічного мікроклімату і формування у кожної ди­тини позитивної «Я-концепції»;

— ресоціалізація осіб, які втратили стабільні соціальні зв'язки і позитивні соціальні орієнтири, зокрема тих, хто відбуває по­карання у пенітенціарних установах або переніс тяжкі фізичні та психічні травми, шляхом психокорекції і соціально-педаго­гічної допомоги у подоланні життєвої кризи, правового вихо­вання, розвитку комунікативної культури, здобутті освіти і професії, підготовки до життя на волі, відновленні втрачених соціальних зв'язків, працевлаштування;

— захист прав та інтересів дітей шляхом підтримки, супроводу і соціально-педагогічного патронату сім'ї, інституалізації чи деінституалізації дитини, розвитку сімейних форм виховання, відстоювання прав дитини у різних соціальних інститутах.

Ці напрями реалізуються у різних сферах діяльності й розкрива­ються у відповідних їй змісті та етапах.

У визначенні змісту та етапів соціально-педагогічної діяльності необхідно дотримуватися структурного і функціонального підходів. Структурний підхід визначає його компонентний склад, завдяки якому (на підставі динаміки змін) можливий якісний аналіз оцінки соціально-педагогічної діяльності, й передбачає етапність розв'язан­ня поставлених завдань.

Функціональний підхід визначає особливості фахової діяльності конкретного соціального педагога, які розкриваються у процесі по­шуку і вибору найбільш оптимальних варіантів безпосередньої суб'єкт-суб'єктної взаємодії, допомоги чи підтримки клієнта.

Отже, структурний і функціональний підходи тісно взаємопов'я­зані (оскільки лише у своїй сукупності вони розкривають процес і результат фахової діяльності), а соціально-педагогічна діяльність фахівця здійснюється відповідно до його професійного призначення.

До основних етапів соціально-педагогічної діяльності відносять наступні: діагностичний, соціально-педагогічного прогнозування, соці­ально-педагогічного моделювання, апробації технології та безпосеред­ньої діяльності (процес реалізації обраної соціально-педагогічної тех­нології), результативний (оцінка та аналіз отриманих результатів діяльності, визначення подальших перспектив).

Соціально-педагогічна діяльність завжди має адресний характер. Вона орієнтована на конкретну особистість і вирішення її соціальних проблем. Саме це зобов'язує до компетентного проведення діагнос­тики потреб і проблем кожної особистості, а також адекватного (відповідно до отриманих діагностичних результатів) прогнозуван­ня, моделювання і реалізації обраної соціально-педагогічної техно­логії. В чому це виявляється? Розглянемо поетапну діяльність у більш конкретизованому вигляді, яка може розглядатися як її алгоритм. Діагностика передбачає:

—вивчення індивідуальних особливостей і можливостей особи­стості (клієнта), її позитивних потенцій щодо самореалізації;

—вивчення особливостей найближчого соціального середовища;

—з'ясування індивідуальних відхилень у соціальному розвитку і зумовлених цим соціальних проблем;

—створення соціально-педагогічної характеристики особистості;

—визначення потреб конкретної особистості.

Одним із найбільш складних етапів фахової діяльності є прогно­зування можливого соціального розвитку особистості й можливої соціально-педагогічної допомоги їй, оскільки потребує наступного: глибоких знань із педагогіки і психології; здатності до глибокого аналізу; досить повної інформації про особистість дитини (клієнта); соціального і педагогічного досвіду, а також розвиненої інтуїції.

У своїй сукупності ці властивості соціального педагога дозволя­ють прийняти професійно компетентне рішення щодо внутрішніх потенцій конкретної особистості та можливої ефективності зовнішніх впливів при вирішенні її проблем і задоволенні нагальних потреб. Соціально-педагогічна діяльність фахівця на етапі прогнозування передбачає:

—осмислення ситуації соціального розвитку особистості (клі­єнта) і вироблення адекватної до проблеми соціально-педаго­гічної технології;

—визначення умов її реалізації.

Процес реалізації обраної соціально-педагогічної технологи здійснюється у ході її апробації та безпосередньої діяльності по впро­вадженню. Цей етап вирізняється індивідуалізацією виховного про­цесу, оскільки передбачає застосування індивідуально підібраних технологій, адекватних до проблем і потреб клієнтів. Найбільш зна­чущими і відповідальними завданнями цього етапу є:

— встановлення зворотного зв'язку з об'єктом соціально-педагогічної діяльності (досягнення взаєморозуміння);

—включення об'єкта у процес саморозвитку і самовиховання;

—набуття досвіду спілкування;

—уточнення технології відповідно до конкретної соціально-пе­дагогічної ситуації;

—педагогічна корекція і реабілітація;

— моніторинг результативності окремих педагогічних заходів.
Оцінка та аналіз отриманих результатів діяльності, визначення подальших перспектив здійснюються на результативному етапі соці­ально-педагогічної діяльності. їх необхідність зумовлюється необхід­ністю:

—визначення, якою мірою вдалося вирішити соціально-педаго­гічну проблему;

—з'ясування позитивних і негативних аспектів використаної тех­нології, можливих варіантів її реалізації;

—виявлення ролі та власної діяльності клієнта як суб'єкта само­вдосконалення;

—визначення динаміки змін із боку особистості як наслідок пев­ної соціально-педагогічної діяльності;

—аналіз набутого досвіду соціально-педагогічної діяльності.

Ці етапи діяльності є обов'язковими у соціально-педагогічній діяльності, оскільки їх дотримання забезпечує як отримання об'єктив­ного знання про стан соціально-педагогічного явища, так і професій­не втручання в нього з метою зміни на краще.

Сфери і зміст професійної діяльності соціального педагога:

• Загальноосвітні заклади — дошкільні навчальні заклади, загаль­ноосвітні школи, ліцеї, гімназії. Діяльність спрямовується на органі­зацію позанавчальної діяльності школярів, їх дозвілля; первинну профілактику шкідливих звичок і асоціального способу життя; інди­відуальну, групову та консультаційну роботу з дітьми та їх батька­ми; координацію виховних зусиль учителів, батьків, різних соціаль­них інститутів у ході вирішення соціальних проблем учнів та їх сімей.

• Спеціальні навчально-виховні заклади — школи-інтернати, бу­динки дитини, дитячі будинки, дитячі будинки змішаного типу. Ді­яльність спрямовується на адаптацію дітей до змінених умов життя і вимог закладу; організацію навчальної та позанавчальної діяльності вихованців, їх дозвілля і оздоровлення; індивідуальну роботу по сти­мулюванню розвитку і його корекції; соціально-педагогічне консуль­тування батьків; координацію зусиль різних фахівців у визначенні

статусу дитини, наданні їй необхідної медичної, юридичної, психо­логічної і матеріальної допомоги; інтеграцію вихованців спеціалізо­ваних освітніх закладів у суспільство.

• Реабілітаційні заклади — центри соціально-психологічної реабі­літації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, кризові цен­три соціально-психологічної допомоги. Діяльність спрямовується на адаптацію клієнтів до змінених умов життя; організацію навчальної і позанавчальної діяльності вихованців, їх дозвілля; забезпечення соц­іально-психологічної реабілітації клієнтів указаних закладів, допомо­ги їм у подоланні проблем і виході зі складних життєвих обставин і станів залежності (третинна профілактика), стимулювання їх індивідуально-корекційного розвитку; інтеграцію у суспільство.

• Спеціалізовані служби центрів ССМ — служби соціальної підтримки сімей, служби психологічної допомоги «Телефон довіри», консультаційні пункти для ін'єкційних споживачів наркотиків, служ­би вторинної зайнятості молоді та ін. Діяльність спрямовується на соціальний захист і соціально-педагогічну роботу з сім'ями «групи ризику», «дітьми вулиці», з наркотично залежними; з тими, хто пере­буває у стані життєвої кризи і потребує негайної допомога з метою захисту прав, підтримки і забезпечення соціально-психологічного суп­роводу; інституалізацію дітей, покинутих, вилучених із неблагополучних сімей чи з вулиці; влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування, на виховання у сім'ї або дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ); створення оптимальних умов перебування і організацію фахової допомоги у спеціалізованих службах і закладах; організацію дозвілля дітей і молоді за місцем проживання та залу­чення волонтерів; допомогу у працевлаштуванні молоді через цент­ри зайнятості.

• Пенітенціарні установи — виправно-виховні колонії для непов­нолітніх. Діяльність спрямовується на подолання життєвої кризи і зниження агресивності у засуджених, їх правову просвіту, залучення до суспільного життя виправно-виховної колонії, виховання нави­чок і умінь щодо несилового розв'язання конфліктів, підготовку відбувших покарання до життя на волі, обговорення можливих варі­антів життєзабезпечення, ресоціалізацію, загальноосвітню підготов­ку і отримання професії.

За місцем проживання — соціально-педагогічна робота у мікро­районі. Діяльність спрямовується на організацію змістовного дозвіл ля шляхом залучення до такої діяльності волонтерів, створення єди­ного виховуючого середовища, організацію взаємодії державних і недержавних організацій у вирішенні соціальних проблем дітей і молоді, підвищення ролі та контролю громадськості за процесом соціалізації підростаючих поколінь.

Отже, змістовно соціально-педагогічну діяльність можна визна­чити як допомогу в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції дитини у суспільство, допомогу в її розвитку, вихованні, освіті, професійному самовизначенні. До сфери соціально-педагогіч­ної діяльності включені практично всі виховні середовища і наступні категорії соціальних груп та осіб: учнівська молодь, неблагополучні, багатодітні, молоді, неповні та прийомні сім'ї; батьки-вихователі та діти у дитячих будинках сімейного типу; сім'ї, в яких батьки-інваліди або виховують дитину-інваліда; діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; діти та молодь із функціональними обме­женнями; жертви насилля у сім'ї або жертви торгівлі; діти вулиці — бездоглядні й безпритульні; діти і молодь з девіантною поведінкою; неповнолітні засуджені тощо.

Соціально-педагогічна діяльність передбачає обов'язкову на­явність у фахівців наступних професійних умінь: аналітичних, про­гностичних, проектувальних, рефлексивних, комунікативних. У чому вони полягають?

Аналітичні виявляються у здатності до аналізу явищ і процесів, які відбуваються у соціумі й впливають на стан і розвиток дітей та молоді; визначенні причинно-наслідкових зв'язків у процесі соціалі­зації особистості; з'ясуванні сутності соціально-педагогічних проблем конкретної особистості та її найближчого соціального середовища (родини, школи, групи ровесників тощо); прогнозуванні можливого розвитку подій, станів і взаємин та їх наслідків; моделюванні спільної Діяльності з розв'язання виявлених проблем.

Прогностичні віддзеркалюють прогностичне мислення, вміння передбачати різні варіанти розв'язання проблем дітей і молоді шля­хом залучення їх до спеціально організованої соціально-педагогічної Діяльності; здатність прогнозувати розвиток особистості дитини відповідно до виявлених проблем і потреб.

Проектувальні вміння пов'язані з визначенням конкретного змісту Діяльності, спрямованої на досягнення поставленої соціально-педа­гогічної мети.

Рефлексивні розкриваються через самоаналіз власної соціально-педагогічної діяльності на кожному з її етапів, осмислення позитив­них і негативних наслідків соціально-педагогічної діяльності.

Комунікативні виявляються у культурі міжособистісного спілку­вання і соціальної взаємодії, культурі мовлення, змісті спілкування. По своїй суті професійні якості соціального педагога характери­зують його педагогічну культуру як фахівця соціальної сфери і відоб­ражають його особливості як людини, так і спеціаліста у взаємозв'­язку внутрішньої і зовнішньої культури.

Сучасна концепція соціально-педагогічної діяльності вибудовуєть­ся на основі теорії соціальної користі осіб з обмеженими можливос­тями, розробленої на рубежі ХІХ-ХХ ст., і теорії психоаналізу, яка була запропонована в 60-х роках XX ст. [8, с. 145-160; с. 579-591]. її сутність полягає в тому, що між кожною людиною та соціумом відбувається постійний взаємозв'язок. З цієї точки зору обмеження можливостей людини значною мірою зумовлене ставленням до неї інших представників соціуму, які виокремлюють її із соціуму як таку, що має обмежені можливості, а також тими бар'єрами у середовищі, які перешкоджають вільному спілкуванню всіх членів суспільства, що впливає як на соціальне самопочуття, так і на можливість самореалізації всіх членів суспільства у рівних умовах. Це можуть бути, наприклад, побутові бар'єри (відсутність зручностей для пересуван­ня людей з фізичними вадами), психологічні (неприйняття, несприйняття, упереджене ставлення, труднощі спілкуванні, затримка псих­ічного розвитку), соціальні (відсутність соціальних гарантій і низька якість життя, низький соціальний статус, невизначеність статусу, низький рівень соціальної та життєвої компетентності).

Таке розуміння проблем людей з обмеженими можливостями сприяло тому, що в розвинених країнах зарубіжжя не вживається термін «інвалід» як такий, що підкреслює певну неповноцінність, а, отже, принижує людську гідність. Також вважається, що якщо лю­дина може здійснювати елементарну суспільно корисну діяльність, то при необхідному професійному навчанні (професійній підготовці) вона зможе матеріально себе забезпечити і не бути обтяжливою для своєї родини і суспільства в цілому. Ці положення набувають все більшого визнання і в Україні.

Такий підхід до розуміння потенцій людей з обмеженими мож­ливостями спонукає до вироблення чіткої позиції й до інших груп клієнтів і переконаності у тому, що у здійсненні соціально-педагогі­чної діяльності акцент необхідно робити на потенційних можливос­тях особистості та її найближчого соціального оточення.

Отже, сучасні соціальні педагоги всю свою діяльність мусять вибудовувати на засадах гуманістичних уявлень про людину будь-якого віку, соціального статусу і стану здоров'я, враховуючи також виховні можливості її найближчого соціального оточення.

Ключові слова: посада «соціальний педагог», нормативно-правові документи, соціально-педагогічний патронаж, тарифно-кваліфікаційна характеристика, категорії, професійні вимоги, атестація соціальних педагогів.

Література

1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. по­сібник. - К.: Логос, 2003. - 134 с.

2. Бочарова В.Г. Педагогика социальной работы. — М., 1994. — 256 с.

3. Звєрєва ІД. Соціальна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. — К.: Правда Ярославовичів, 1998. — 432 с.

4. Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник. — К: Центр навчаль­ної літератури, 2003. — 256 с.

5. Коваль Л.Г., Звєрєва ІД., Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка: Навч. по­сібник. - К: Вид-во ІЗМН, 1997. - 390 с.

6. Мустаева Ф.А. Основн социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. — 2-е изд. перераб. и доп. — М. — Екатеринбург, 2002. — 416 с.

7. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991, № 1060 із змінами та доп.: Витяг // Дитинство в Україні: Права, гарантії, захист : Збірник доку­ментів - Ч. 1. - К.:, 1998. - 139 с.

8. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М. А. Галагузовой. - М.: Гуманит изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 418 с.

9. Шульга В.В. Соціальний педагог у загальноосвітньому навчальному закладі: Методичні рекомендації. — К: Ніка-Центр, 2004. — 124 с.

 

Політична, економічна та соціальна ситуація в Україні наприкінці XIX ст. актуалізувала необхідність створення та діяльності соціаль­них служб для різних верств населення, що потребують допомоги. Це зумовило необхідність спеціальної підготовки таких спеціалістів, як «соціальний працівник» і «соціальний педагог» та визнання їх само­стійного виду професійної діяльності. І вже у квітні 1991 року Квалі­фікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та службовців Постановою Держкомпартії СРСР був поповнений кваліфікаційною характеристикою «спеціаліст із соціальної роботи», «соціальний педа­гог» і «соціальний працівник», які вважаються еквівалентами посади «соціальний працівник», визнаної світовою спільнотою.

Варто зазначити, що посада «соціальний педагог» включена до переліку посад педагогічних працівників (Постанова № 963 Кабіне­ту Міністрів України від 14 червня 2000 р.).

Розглянемо деякі нормативно-правові документи, що регламен­тують діяльність соціальних педагогів. Зокрема у статті 22 Закону України «Про освіту» зазначено, що соціально-педагогічний патро­наж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї та сус­пільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середо­вища, забезпечує консультативну допомогу батькам та особам, які їх заміняють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педа­гогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогіч­них працівників.

Далі, у ст. 57 визначено гарантії держави, що надаються педаго­гічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям співробітників закладів освіти:

Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним пра­цівникам:

—належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслугову­вання;

—підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п'ять років;

—правовий, соціальний, професійний захист;

—компенсації, встановлені законодавством, у разі втрати робо­ти, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці;

—призначення і виплату пенсії відповідно до чинного законо­давства;

—встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробіт­ної плати) за наукові ступені й вчені звання;

—виплати педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадово­го окладу (ставки — за робітної плати) залежно від стажу пе­дагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки — 10%, по­над 10 років — 20%, понад 20 років — 30%;

—надання педагогічним працівникам щорічної грошової винаго­роди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обо­в'язків;

—виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам до­помога на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;

—встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним працівникам вищих закладів ос­віти третього та четвертого рівнів акредитації на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості;

—встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам вищих закладів освіти пер­шого та другого рівнів акредитації та інших закладів освіти на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості.

Перегляд заробітної плати педагогічним і науково-педагогічним працівникам провадиться двічі на рік з щоквартальною індексацією з урахуванням рівня інфляції.

Затвердження схеми посадових окладів (ставок заробітної пла­ти) педагогічним, науково-педагогічним працівникам і підвищення(індексація) посадових окладів (ставок заробітної плати) проводить­ся у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 2. Держава забезпечує:

—встановлення доплат спеціалістам, які працюють у системі ос­віти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству;

—встановлення середнього розміру посадових окладів (ставок заробітної плати) обслуговуючому персоналу відповідно до схеми посадових окладів (ставок заробітної плати), що визна­чені Кабінетом Міністрів України. Перегляд рівня заробітної плати спеціалістам, які працюють у системі освіти, і обслуго­вуючому персоналу провадиться двічі на рік із щокварталь­ною індексацією з урахуванням рівня інфляції.

3. У разі захворювання педагогічного та науково-педагогічного
працівника, яке унеможливлює виконання ним професійних обо­в'язків і обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективах, або тимчасового переведення за цих чи інших об­ставин на іншу роботу, за ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

4. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості
і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали
педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають
у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує без­
платне користування житлом з опаленням і освітленням у межах
встановлених норм. Вони мають право на одержання у власність
земельної ділянки у розмірі середньої земельної частки відповідно
до чинного законодавства.

5. Педагогічним і науково-педагогічним працівникам за рахунок власних коштів закладів освіти може надаватися матеріальна допо­мога для розв'язання соціально-побутових питань.

На виконання статей 21 та 22 Закону України «Про освіту», Державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки», затвердженої Указом Президента України від 21 лютого 2003 р. № 154/2003, «Програми розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 378, наказів Міністерства освіти і (індексація) посадових окладів (ставок заробітної плати) проводить­ся у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 2. Держава забезпечує:

—встановлення доплат спеціалістам, які працюють у системі ос­віти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству;

—встановлення середнього розміру посадових окладів (ставок заробітної плати) обслуговуючому персоналу відповідно до схеми посадових окладів (ставок заробітної плати), що визна­чені Кабінетом Міністрів України. Перегляд рівня заробітної плати спеціалістам, які працюють у системі освіти, і обслуго­вуючому персоналу провадиться двічі на рік із щокварталь­ною індексацією з урахуванням рівня інфляції.

На виконання статей 21 та 22 Закону України «Про освіту», Державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки», затвердженої Указом Президента України від 21 лютого 2003 р. № 154/2003, «Програми розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 378, наказів Міністерства освіти і науки України від 09.04.2004 р № 292 «Про виконання постанови міжвідомчої наради, проведеної Генеральною прокуратурою Украї­ни 4 березня 2004 року» та від 12.05.2004 р. № 386 «Про виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України з питання «Про стан і перспективи розвитку психологічної служби системи освіти України» щодо перегляду нормативів посад практичних психологів та соціальних педагогів, Міністерство освіти і науки України вно­сить наступні зміни і доповнення (лист від 15.06.2004 р. № 1/9-324) до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів (лист від 19.06.2001 р. № 1/9-234). Посади соціальних педагогів вводяться в штати загаль­ноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти незалежно від посад практичних психологів за умови наяв­ності спеціалістів із фаховою освітою за нормативами чисельності соціальних педагогів закладів та установ освіти в межах коштів, пе­редбачених єдиним кошторисом витрат.

Чисельність соціальних педагогів дошкільних навчальних закладів (дитячих будинків) інтернатного типу та центрів розвитку дитини — одна ставка на навчальний заклад.

Чисельність соціальних педагогів загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей, які потребують соціальної допомоги, спеціальних загаль­ноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, навчально-реабілітаційних центрів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розу­мового розвитку, загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують тривалого лікування, шкіл соціальної реа­білітації для дітей, які потребують особливих умов виховання, вечір­ніх (змінних) шкіл для громадян, які не мають можливості навчати­ся в школах з денною формою навчання, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів І—II рівнів акреди­тації — одна ставка на навчальний заклад.

У випадках, коли посади, перелічені в зазначених нормативах, не можуть забезпечити нормальне функціонування навчального закла­ду, за рахунок можливостей місцевого бюджету та позабюджетних коштів можуть бути введені додаткові посади практичних психологів і соціальних педагогів.

На виконання пункту 2 наказу Міністерства освіти і науки Ук­раїни та Академії педагогічних наук України від 15 серпня 2001 р. № 592\33 «Про забезпечення розвитку психологічної служби в сис­темі освіти України» та численних запитів із місць щодо атестації практичних психологів (соціальних педагогів) дошкільних, загально­освітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності системи освіти (далі — навчальних закладів), а також методистів-психологів обласних, районних (міських) центрів практичної психології і соц­іальної роботи та методичних кабінетів Міністерство освіти і науки України дає наступне роз'яснення (лист від 13.12.2001 р. № 1/9-439):

Атестація практичних психологів (соціальних педагогів), як і інших педагогічних працівників, здійснюється згідно з Типовим по­ложенням про атестацію педагогічних працівників України (наказ Міністерства освіти України від 20.08.93 р. № 310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.12.93 р. за № 176) із змінами і доповненнями (наказ Міністерства освіти України від 01.12.98 р. № 419, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.12.98 р. за № 792\3232).

Відповідно до пункту 3.6 Положення про психологічну службу системи освіти України (наказ Міністерства освіти України від 03.05.1999 р. № 127, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.12.1999 р. за № 922\4215) із змінами і доповненнями (наказ Міністерства освіти і науки України від 07.06.2001 р. № 439, зареєст­рований в Міністерстві юстиції України 09.07.2001 р. за № 570\5761) атестація практичних психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів на кваліфікаційні категорії «спеціаліст», «спеціаліст II кате­горії», «спеціаліст І категорії» проводиться атестаційними комісіями районних (міських) центрів практичної психології і соціальної робо­ти та методичних кабінетів відповідних відділів освіти.

З метою дотримання вимог Типового положення про атестацію педагогічних працівників України та об'єктивного оцінювання якості виконання посадових обов'язків практичним психологом (соціаль­ним педагогом) секретарем атестаційної комісії загальноосвітнього навчального закладу, в якому працюють зазначені вище педагогічні працівники, заповнює п.п. 10, 11 атестаційного листа й передає його до відповідної атестаційної комісії при районному (міському) центрі практичної психології і соціальної роботи чи методичному кабінеті.

Проведення позачергової атестації практичних психологів (соці­альних педагогів) здійснюється відповідно до п. 3.3. Типового поло­ження про атестацію педагогічних працівників України.

Атестація практичних психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів на кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії», ате­стація керівників і методистів-психологів районних (міських) центрів практичної психології та соціальної роботи на кваліфікаційні категорії «спеціаліст», «спеціаліст II категорії», «спеціаліст 1 категорії» проводить­ся атестаційними комісіями обласних центрів практичної психології та соціальної роботи відповідно до пункту 7.3 Типового положення.

Атестація керівників і методистів-психологів районних (міських) центрів практичної психології та соціальної роботи на кваліфікацій­ну категорію «спеціаліст вищої категорії», атестація керівників і ме­тодистів-психологів обласних центрів практичної психології і соці­альної роботи на кваліфікаційні категорії «спеціаліст», «спеціаліст II категорії», «спеціаліст І категорії», «спеціаліст вищої категорії» про­водиться атестаційною комісією Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи згідно з пунктом 7.4 Типового положення.

Педагогічні звання «практичний психолог-методист» присвою­ються відповідно до пунктів 5.5-5.6. Типового положення (педаго­гічне звання практичного психолога-методиста присвоюється з 1 ве­ресня 2005 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 632).

Відповідно до пункту 3.4 Типового положення атестація практич­них психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів передба­чає попереднє (не рідше одного разу на п'ять років) підвищення кваліфікації в установах, акредитованих в установленому порядку.

Підвищення кваліфікації керівників і методистів-психологів рай­онних (міських), обласних центрів практичної психології та соціаль­ної роботи здійснюють Центральний інститут післядипломної педа­гогічної освіти, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України та Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики педагогічних праців­ників, у тому числі «соціального педагога», у вигляді додатків до Типового положення про атестацію педагогічних працівників Украї­ни були затверджені наказом Міністерства освіти України від 20.08.1993 р. Цей документ містить:

Посадові обов'язки соціального педагога, а саме: забезпечення соці­ально-педагогічного патронажу дітей та молоді в системі освіти, сприя яння взаємодії навчальних закладів, сім'ї, служб у справах непов­нолітніх, соціального захисту, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції, державних адміністрацій, органів місцевого са­моврядування, неурядових та громадських організацій з метою адап­тації дитини до вимог соціального середовища і створення умов для її благополучного розвитку.

Соціальний педагог здійснює такі функції:

діагностичні: встановлює соціально-педагогічний діагноз, вив­чає особливості діяльності та спілкування вихованців, вивчає особливості, міру і спрямованість впливу соціального середо­вища (школи, сім'ї, сусідів, груп ровесників тощо);

організаційну: організує суспільно корисну діяльність дітей і підлітків, формує демократичну систему взаємостосунків у підлітковому середовищі, а також серед дітей і дорослих;

прогностичну: прогнозує результати процесу виховання з ура­хуванням найважливіших факторів розвитку особистості;

попереджувально-профілактичну і соціально-терапевтичну: передбачає і приводить в дію юридичні, психологічні механіз­ми попередження і подолання негативних явищ, організує надання соціотерапевтичної допомоги тим, хто її потребує, забезпечує захист прав дітей в суспільстві, надає допомогу в період соціального і професійного визначення особистості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді.

Соціальний педагог сприяє розкриттю здібностей, талантів, обда­рувань вихованців через їх участь у науковій, технічній, художній діяльності; залучає громадські організації, творчі спілки, окремих громадян тощо до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої та інших видів роботи; надає необхідну кон­сультативну психолого-педагогічну допомогу дитячим, молодіжним об'єднанням, дітям, підліткам, які потребують піклування, займаєть­ся профілактикою правопорушень неповнолітніх тощо; дотримуєть­ся педагогічної етики, поважає гідність особистості дитини, захищає її від будь-яких форм фізичного чи психічного насильства, запобігає вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам, пропагує здоровий спосіб життя; постійно підвищує свій професій­ний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру.

Для вирішення соціально-педагогічних завдань соціальний педа­гог мусить володіти знаннями в обсязі вищої освіти зі спеціальностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота»; знати вікову, педагогіч­ну, соціальну психологію; етику, естетику, педагогічну деонтологію, основи права, екології; методологічні принципи, закономірності, зміст, методи та форми виховання; інноваційні процеси, технології освіт­ньо-виховної роботи в навчальних закладах різних типів; особливості профілактики девіантної поведінки учнів різного віку, негативних явищ у підлітковому середовищі, проблеми статево-рольової соціалі­зації особистості; форми і методи роботи у сімейно-побутовому се­редовищі, у позашкільних закладах, за місцем проживання; основи валеології, зміст, форми та методи організації здорового способу життя дітей та учнів різного віку; специфіку роботи у загальноосвітніх школах-інтернатах, спеціальних, санаторіях і школах соціальної реа­білітації; сучасний стан і тенденції розвитку дитячих, підліткових спілок, рухів, організацій тощо та їх вплив на особистість; функції, права системи державних інститутів, установ, громадських організацій у галузі освіти, навчання та виховання підростаючого покоління; культурні, економічні, демографічні, екологічні особливості соціаль­ного середовища, в якому організовується робота; основи трудового законодавства України, правила охорони праці та техніки безпеки; Закон України «Про освіту», Декларацію прав людини, Конвенцію про права дитини, інші законодавчі та нормативно-правові акти та документи з питань навчання і виховання, державну мову відповід­но до чинного законодавства про мови в Україні.

Соціальний педагог повинен уміти: застосовувати професійні знання в практичній діяльності, здійснювати корекцію відхилень у поведінці школярів, молоді; проводити профілактичну роботу з по­передження девіантної поведінки, а також розробляти програми та проекти роботи з «дітьми вулиці», працювати з групами ризику в умовах неформального спілкування, сприяти прояву ініціативи, ак­тивізації суб'єктивної позиції вихованців (клієнтів); організовувати взаємодію педагогічного колективу, батьків, громадських об'єднань та організацій, служб у справах неповнолітніх, служб соціального захисту, профспілок, правоохоронних органів, медичних установ тощо щодо виховання, оздоровлення, здійснення соціального патронажу, профілактичної роботи і соціальної реабілітації дітей та підлітків.

Соціальний педагог повинен мати: розвинені комунікативні та організаційні здібності, здатність співчувати, співпереживати; ціннісні орієнтації, спрямовані на розвиток особистості дитини як найвищої цінності суспільства, на творчу педагогічну діяльність; навички про­ведення співбесід, інтерв'ювання, розв'язання конфліктних ситуацій, проведення групових занять з дітьми та дорослими.

У тарифно-кваліфікаційній характеристиці соціального педагога визначені кваліфікаційні вимоги до певних категорій соціальних педагогів: Соціальний педагог вищої категорії має вищу освіту зі спеці­альностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота», дотримується вимог етичного кодексу, виявляє високий рівень професіоналізму, ініціативу, досконало володіє ефективними формами, методами організації педагогічної роботи серед дітей, молоді, батьків; забезпе­чує високу якість своєї праці, має власні методичні розробки, відзна­чається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не менше 8 років. Соціальний педагог І категорії має вищу освіту зі спеціальностей «соц­іальна педагогіка», «соціальна робота», дотримується вимог етично­го кодексу, виявляє високий рівень професійної компетентності, використовує сучасні форми, методи навчально-виховної роботи, досяг певного рівня компетентності у соціально-педагогічній діяль­ності; відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не мен­ше 5 років. Соціальний педагог II категорії має вищу освіту зі спец­іальностей «соціальна педагогіка», «соціальна робота», дотримується вимог етичного кодексу, має достатній рівень професіоналізму, ви­користовує сучасні форми й методи виховання, відзначається загаль­ною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування. Педагогічний стаж — не менше 3 років.

Соціальний педагог має вищу або середню освіту зі спеціальнос­тей «соціальна педагогіка», «соціальна робота», як виняток, іншу вищу педагогічну освіту, дотримується вимог етичного кодексу, про­фесійно компетентний, забезпечує нормативні вимоги до рівня на­вчально-виховної роботи у соціальному середовищі, відповідає загаль­ним етичним і культурним вимогам до педагогічних працівників.

Як уже відмічалося професія «соціальний педагог» в Україні була введена до кваліфікаційного переліку спеціальностей у 2002 році. У зв'язку з цим було розроблено Професійний портрет соціального педагога, де соціальний педагог — спеціаліст, який зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх і позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

Структурний і якісний аналіз цінностей соціально-педагогічної роботи, як професійної діяльності, виявляє їх комплексний харак­тер, гуманістичну природу і сутність [2; 4; 6].

Гуманістичний ідеал як самоцінність особистості визначає зміст і призначення цієї діяльності, а її цінності тією чи іншою мірою відоб­ражають визнання гармонії суспільних і особистих інтересів, пріори­тету загальнолюдських цінностей (істина, здоров'я, мир, милосердя, добро, допомога іншій людині тощо). У зв'язку з цим основним зав­данням соціально-педагогічної роботи є створення балансу між відпо­відальністю суспільства перед особистістю і особистості перед сус­пільством [4].

Таким чином, мета соціально-педагогічної роботи в навчальному закладі — допомога учням успішно вирішувати власні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі — вивільнення і розвиток ресурсів учня та його соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін, навчання, виховання перенавчання та самовиховання особистості.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індиві­дуальному, міжособистісному і суспільному.

Характер професійної діяльності вимагає від соціального педаго­га знайомства з широким колом питань, починаючи з організації системи освіти та соціальної роботи в цілому, діючого законодавства, основ соціології та економіки тощо, і закінчуючи конкретними, при­кладними знаннями. Ідея професіоналізму закладає відповідну мо­дель і стандарт поведінки, впливає на всю організацію соціально-педагогічної роботи — від низової до глобальної [8].

Кваліфіковане сприяння учням у вирішенні їх проблем, що ви­никають у процесі соціалізації та засвоєння знань, визначає про­фесійні особливості соціально-педагогічної роботи.

Від традиційних сфер діяльності, які пов'язані з аналізом і вирі­шенням проблем людей (психологія, соціологія, юриспруденція, пе­дагогіка, інше), соціально-педагогічна робота відрізняється, насампе­ред, своїм інтегральним характером. Соціальний педагог у деякому розумінні виступає універсалом, проте його універсальність має до­сить чіткі предметні межи, які визначаються змістом освітніх і виховних проблем учня і можливими шляхами їх вирішення. У зв'язку з цим, маємо ще одну принципову особливість соціальної педагогіки як професії — її пограничний характер [3]. Зміст цієї роботи акуму­лює в собі елементи суміжних професій, що взаємозбагачує їх інфор­мацією, інструментарієм, технологіями.

Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, в поєд­нанні його різних сторін, тоді як суміжні спеціалісти підходять до вирішення проблеми лише зі свого боку. Цілісне бачення учня доз­воляє урівноважити тенденцію щодо його часткової «репрезентації» в окремих науках і професіях. Ціннісна спрямованість дії соціального педагога будується на принципі: «Від людини як найвищої цінності — до цінностей професійних».

Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи як професії (чого не існує в жодній із суміжних сфер діяльності) виступає її посередницький характер.

Соціально-педагогічну роботу неможливо уявити без елемента посередництва, причому, цей елемент виступає не як периферій­ний, а як центральний [4; 5; 6]. Посередницький характер соціаль­ної педагогіки — результат її інтегрованості, спрямованості на ціліс­ність особи та орієнтації на життєві проблеми дорослих людей, дітей та молоді. Необхідність посередництва між учнем і різноманітними соціальними структурами виникає тоді, коли перший не може са­мостійно реалізувати свої права і можливості. У цілому соціальний педагог виступає посередником між учнем і соціумом. Він сприяє, з одного боку, ефективній його адаптації в оточуючому виховному та соціальному середовищі, а з іншого, — гуманізації цього середо­вища.

При більш детальному аналізі посередництва можна виокремити декілька напрямів його здійснення між учнем і різноманітними струк­турами та установами; учнем і викладачами або вихователями; дити­ною та батьками; учнем та іншими спеціалістами, які залучаються до вирішення виховних і навчальних проблем учня (тренери, керівни­ки гуртків тощо); учнем та різними групами ровесників, молодіжни­ми групами тощо.

Ефективне здійснення посередницьких функцій можливе при дотриманні соціальним педагогом певних умов:

1) розумінні соціальним педагогом проблем учня, його здатності вникнути в зміст проблеми дитини;

2) здатності соціального педагога до адекватного представлення і вираження (репрезентації) проблем учня;

3) обізнаності щодо наявності соціальних ресурсів, які є у різних закладах та установах, що займаються проблемами дітей та молоді;

4) наявності відомостей щодо інструментальних можливостей суміжних професій, представників яких залучають до участі у вирі­шенні проблем учня;

5) наявності спільної мови, що забезпечує взаєморозуміння різних спеціалістів та їх ефективне співробітництво;

6) довірі до соціального педагога як з боку учня, так і з боку тих, з ким у нього виникли проблеми, що досягається завдяки його про­фесіоналізму та бездоганній роботі [8, 9].

 

 


Читайте також:

  1. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
  2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
  3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  4. II. Поняття соціального процесу.
  5. II.1 Програмне забезпечення
  6. III. Етапи розробки програмного забезпечення
  7. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  8. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  9. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  10. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  11. Автоматизація метрологічної діяльності
  12. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ




Переглядів: 6505

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Урахування потреб особистості як умова соціально-педагогічної діяльності | Уряд ЗУНР

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.029 сек.