Дозування навантаження

Фізичне навантаження та його дозування на уроці.

Нитрогеназа – фермент, связывающий N2, состоит из двух фракций: молибдобелоки железобелок.

Восстановление N₂ до NH₃ идет ступенчато. Первоначально N₂превращается в диимид (HN = NH), затем в гидразин (H₂N-NH₂), затем в NH₃.

NH₃, образовавшийся при фиксации N₂, связывается кетокислотами, что приводит к синтезу аминокислот: из α-кетоглютарата и NH₃ получается глютаминовая кислота – исходное вещество для синтеза ряда метаболитов.Глютаминовая кислота с затратой АТФ превращается в глютамин, а из него синтезируется аспарагин.Из ЩУК и NH₃ образуется аспарагиновая кислота, из ПВК и NНз – аланин. Аминокислоты транспортируются в наземную часть растения и расходуются на синтез белков.

План

1. Дозування навантаження.

2. Щільність уроку.

3. Побудова пульсової кривої уроку.

Література

1. Ашмарін Б.А. Теорія і методика фізичного виховання. – М.,1979.

2. Козленко М.П. Теорія і методика фізичного виховання. – К., 1984.

3. Мантеєв А.П., Мельников С.Б. Методика физического воспитания с основами теории. – М. «Просвищение» 1991.

4. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів. – Л. “Світ” 1993.

5. Борисович А. Ф. Руховий режим учнів початкових класів. – К.: Радянська школа,1983.

6. Кругляк О. Я. Рухливі ігри та естафети в школі. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004.

Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередкований фізіологічними і біологічними механізмами. Інакше, навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежить результат.

Малі навантаження збуджують організм, середні — закріплюють досягнутий рівень його функціонування, великі — підвищують функціональні можливості організму, надмірні — пригнічують їх.

За величиною фізичні навантаження можна поділити на активізуючі, закріплюючі, розвиваючі і такі, що пригнічують розвиток.

Найціннішими для фізичного виховання учнів є великі (тобто розвиваючі) і середні (закріплюючі) навантаження, використання яких дозволяє вчителеві забезпечити оздоровчу спрямованість занять і управляти розвитком організму школярів з урахуванням вимог їх всебічного фізичного вдосконалення.

Прагнучи до забезпечення високого освітнього, оздоровчого і виховного ефекту, вчитель повинен уважно стежити за індивідуальними реакціями кожного учня на фізичне навантаження, залежно від них добирати вправи, визначати інтенсивність і тривалість їх виконання, кількість повторень, інтервали відпочинку і його характер. Для уроку фізичної культури характерною є сувора індивідуальна регламентація діяльності учнів і дозування навантаження.Чітка регламентація та дозування потрібні і для досягнення освітніх результатів уроку.

Фізичне навантаження — це певна міра впливу фізичних вправ на організм учнів.Як відомо, фізичні навантаження характеризуються певним обсягом та інтенсивністю. Обсяг навантаження визначається кількістю виконаних вправ, вагою вантажів, довжиною подоланої дистанції тощо. Інтенсивність навантаження характеризується часом виконання конкретної роботи. Названі характеристики — це зовнішні прояви навантаження.Вони визначаються під час підготовки вчителя до уроку у вигляді конкретних кількісних величин і можуть уточнюватися (збільшуватись, або зменшуватись) у процесі його проведення. Виконання роботи без відповідної інтенсивності та інтенсивність без достатнього обсягу навантаження не ведуть до адаптації та фізичного розвитку.

Дозувати навантаження — це змінювати його обсяг та інтенсивність.Внутрішнім проявом навантаження є реакція організму як відповідь на виконану роботу. Таких реакцій багато. Інтегральним показником стану організму, як відомо з фізіології, є частота серцевих скорочень (ЧСС). Дослідження виявили, що за максимального фізичного напруження в 10-річних дітей пульс досягає 220-230 уд/хв, у 20-річних — біля 200 уд/хв, а у 60-річних — приблизно 160 уд/хв.

Верхня межа ЧСС після інтенсивного навантаження для учнів основної медичної групи повинна складати 170-180 уд/хв (для добре підготовлених учнів — до 200 уд/хв). Роботою середньої інтенсивності слід вважати таку, за якої величина ЧСС учнів становить 140-160, а низької— 110-130 уд/хв.

У кожному занятті рекомендовано передбачити 2-3 коротких "піки навантаження" тривалістю до 2 хв. У процесі заняття, передусім тренувального, для формування витривалості, швидкості, сили урок вважається корисним для учнів, якщо вони виконували навантаження з пульсом 150-170 уд/хв протягом тривалого часу (10-15 хв і більше). Учитель повинен контролювати ЧСС. Будьте уважнимий до перших зовнішніх ознак втоми.

За звичайної втомиспостерігається незначне почервоніння шкіри обличчя, потовиділення, часте, але рівне дихання, чітке виконання команд і розпоряджень, відсутні скарги на нездужання.

Середня втомахарактеризується значним почервонінням обличчя, великою пітливістю (особливо лиця), значно прискореним диханням (із періодичними глибокими вдихами і видихами), порушенням координації рухів, болем у м'язах, серцебиттям, скаргами на втому.

За перевтомиспостерігається різке почервоніння, блідість або "синюшність" шкіри обличчя, значна пітливість і виділення солі на шкірі, різке, поверхове, аритмічне дихання, порушення координації рухів, тремтіння кінцівок, скарги на шум у вухах, біль голови, нудота.

Інформативність зовнішніх ознак втоми можна вважати достатньою для регулювання навантаження на уроках.Вони виявляються через певний час після початку виконання вправ і нагромаджуються протягом уроку. Особливо уважно контролюйте хід занять і стан підлітків 12-15 років та учнів, що мають відхилення від нормального стану здоров'я. За перших ознак перевтоми треба негайно знизити навантаження, дати учням змогу відпочити. Якщо відсутні будь-які ознаки втоми, доцільно збільшити навантаження. У практиці користуються відповідними прийомами його регулювання. Найбільш ефективними і доступними на уроці фізичної культури можна вважати такі прийоми:

• кількість повторень вправи.Збільшення кількості повторень сприяє підвищенню навантаження, але цим прийомом можна користуватися, поки рівень підготовленості школяра невисокий. Зі збільшенням тренованості цей прийом стає неефективним, бо потребує значних витрат часу, а вчитель дорожить кожною хвилиною;

• амплітуда виконання вправ.Рухи завжди складніше виконувати з повною амплітудою, тому педагоги часто вдаються до її зменшення. Амплітуду, звичайно, можна і збільшувати;

• зміна ваги вантажу, який підіймає учень.Крім ваги різноманітних приладів (штанги, кулі, гантелі), вдаються до інших способів обтяження (за допомогою різноманітних мішечків, підв'язок) або зменшення "власної ваги". Останнього можна досягнути, зокрема, при підтягуванні через систему блоків;

• умови виконання вправ.Наприклад, біг по твердій доріжці чи піску, вгору чи вниз дасть різне за величиною навантаження;

• опір партнера і самоопір.Перше досягається під час виконання вправ у парах, друге — під час самостійного виконання вправ з одночасним напруженням м'язів синергістів і антагоністів. Прикладом вправ зі збільшенням самоопору можуть бути стрибки вглибину;

• швидкість виконання вправ.Оптимальна швидкість дає змогу виконувати вправи протягом тривалого часу. Підвищення швидкості збільшує навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швидкісно-силових проявів. Надмірне вповільнення деяких вправ веде до збільшення навантаження, сприяє розвитку сили, м'язового відчуття і, як наслідок, удосконалюється здатність учнів управляти руховою діяльністю;

• час виконання вправ.Учитель дає завдання: бігти протягом 5 хв. Швидкість бігу і довжина дистанції регулюються учнями. Формується витривалість, і через кілька занять школяр пробіжить за 5 хв більшу відстань;

• тривалість перерв і зміна їхнього характеруперед виконанням наступного завдання;

• ускладнення вправ шляхом їхнього поєднання з іншими вправами (у різних варіантах);

• часткова зміна способу виконання вправ.Наприклад, силові вправи можна полегшити незначним махом;

• темп виконання вправ.Збільшення темпу до певної межі позитивно впливає на організм людини. Водночас надмірний темп порушує структуру вправи і негативно позначається на навчанні;

• вихідне положення.Якщо учні виконують згинання і розгинання рук в упорі лежачи, але кожен раз змінюють положення ніг, піднімаючи їх на гімнастичну лаву, стіл та ін., то й навантаження в цих спробах буде різним.

Регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися двома-трьома прийомами.Наприклад, змінювати вихідне положення можна з одночасною зміною темпу і обтяження.

Учитель повинен прагнути не просто до збільшення, а до педагогічно виправданого збільшення навантаження.Звичайно, на тренувальних уроках не обійтись без значних навантажень, але під час опанування вправ воно може стати перепоною.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 4. Місце християнської моралі в етиці юриста.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.