Тема 2. Образование как социокультурный феномен

Схема самоаналізу уроку.

1. Характеристика класу:

A. Тут розглядають структуру міжособистісних стосунків: лідери, аутсайдери; наявність угрупувань, їхній склад; взаємодія структур особистих взаємин і організаційної структури класу.

Б. Потім необхідно охарактеризувати вади біологічного розвитку учнів: дефекти зору, слуху; соматичні захворювання; особливості вищої нервової системи (надмірна загальмованість або збудливість); патологічні відхилення.

B. Після цього варто охарактеризувати дефекти психічного розвитку: слабкий розвиток інтелектуальної сфери тих чи інших членів учнівського колективу; слабкий розвиток вольової сфери в окремих учнів; слабкий розвиток емоційної сфери особистості. Далі йде характеристика розвитку психічних якостей: відсутність пізнавального інтересу, потреби в знаннях, установки на навчання; недоліки у ставленні особистості до себе, вчителя, родини, колективу.

Г. Після цього можна перейти до аналізу недоліків підготовленості учнів класу: прогалини у фактичних знаннях і вміннях; проблеми в навичках навчальної праці; погані звички і культура поведінки.

Ґ. Потім розглядають недоліки дидактичних і виховних впливів школи, після чого недоліки впливу родини, однолітків, позашкільного середовища. (Звичайно, зовсім необов'язково під час кожного самоаналізу уроку давати таку вичерпну характеристику класу, в якому він проходив. Однак самоаналіз уроку вчителем відрізняється від його аналізу керівником тим, що він зорієнтований не тільки на конкретний клас, а й на конкретних учнів).

2. Аналіз зовнішніх зв'язків уроку: встановлюють місце і роль даного уроку в досліджуваній темі; характер зв'язку уроку з попередніми і наступними уроками.

3. Характеристика триєдиної мети уроку з опорою на характеристику класу, чого треба домогтися в знаннях і вміннях, відповідно до специфіки учнівського колективу; який виховний вплив зробити на учнів; які якості почати, продовжувати, закінчити розвивати.

4. Характеристика задуму уроку (план): яким є зміст навчального матеріалу; як учні засвоюватимуть його, тобто які методи навчання і форми організації пізнавальної діяльності; яку частину матеріалу вони можуть засвоїти самі; яка частина матеріалу вимагає допомоги вчителя під час засвоєння; що необхідно добре запам'ятати, а що використовувати тільки для ілюстрації; що з раніше вивченого необхідно повторити і на що обіпертися під час засвоєння нового; як закріпити знову вивчене; що буде цікавим і легким, а що складним; яким чином будуть досягнуті виховне й розвивальне завдання.

5. Як побудовано урок, виходячи з його задуму? Характеристика етапів уроку, виділення навчально-виховних моментів, що найбільш позитивно або негативно вплинуло на хід уроку, на формування кінцевого результату.

6. Структурний аспект самоаналізу: докладний аналіз етапів, які, на думку вчителя, найсильніше позитивно або негативно вплинули на формування кінцевого результату уроку; аналіз відповідності в межах цих моментів завдань, змісту, методів і форм (доказ оптимальності вибору).

7. Функціональний аспект аналізу: наскільки структура уроку відповідала поставленій меті, задумові уроку, можливостям класу. Визначають вдалі й невдалі моменти в діяльності вчителя та учнів; аналізують відповідність стилю взаємин учителя та учнів успішному формуванню кінцевого результату уроку.

8. Оцінка кінцевого результату уроку: оцінка якості знань, умінь і навичок, отриманих учнями на уроці, визначення розриву між поставленими завданнями і реальним кінцевим результатом уроку. Причини цього розриву; оцінка досягнення виховних і розвивальних завдань уроку; висновки та самооцінка уроку.

Друге запитання.

Відомо, що конспектування — це короткий виклад основного змісту, суті лекції чи будь-якого іншого тексту. Навчальний матеріал складається з інформації трьох рівнів: головної, другорядної та допоміжної. До головної належить визначення наукових понять, формулювання законів, визначення окремих термінів тощо. В тексті головну інформацію виділяють курсивом або в інший спосіб. Учень дослівно занотовує головну інформацію. До другорядної інформації в суспільних науках належать коментарі, тлумачення нормативно-правових актів тощо. Другорядну інформацію учень має навчитись опрацьовувати з метою скорочення та узагальнення. Це означає, що інформація подається в загальній формі, у вигляді тез, висновків, окремих заголовків, викладу основних результатів. Другорядну інформацію рекомендується подавати у схематичній формі.

Допоміжна інформація носить методичний характер. Це методичні поради, питання для самоперевірки тощо. Допоміжна інформація повністю випускається з конспекту. В опорному конспекті можливе скорочення окремих речень та слів. У зоні управління самостійною роботою учнів знаходиться формування і розвиток навичок розумової діяльності. Учнів бажано навчити вести пошук необхідної літератури, користуватися методом абстракції під час вивчення правничих дисциплін, володіти динамічним читанням, а також бажано формувати у них навички та вміння самостійної роботи над правничою літературою.

Досвід свідчить, що поради та рекомендації загального характеру на зразок: «Зверніть увагу» — мало допоможуть учням у самостійній роботі над текстами законодавчих актів. Завдання вчителя полягає в тому, щоб постійно спонукати учнів до самостійних роздумів, аналізу прочитаного матеріалу Для цього доцільно використовувати запитання-орієнтири, які складає вчитель. Вони спрямовані на те, щоб дати учням загальну програму аналізу правового документу чи нормативно-правового акту, пов'язану з вирішенням конкретних ситуацій чи проблем. Запитання необхідно формулювати так, щоб воно стимулювало до творчого мислення, викликало бажання розібратися в суті проблеми.

Одним з елементів аргументації самостійної роботи учнів, їхньої підготовки до уроків є виконання навчальних завдань. Ці запитання, що активізують діяльність учня, мають бути складені відповідно до програми та виходячи з логіки розкриття проблеми. Найбільш виправданими у методичному відношенні є питання, які виключають можливість пошуку відповіді безпосередньо у підручнику Відповідь лається на підставі аналізу основних положень законодавчих актів. Досвід свідчить про те, що використання проблемних завдань у навчальному процесі, і особливо при вивченні текстів нормативно-правових актів, спонукає учня замислитися, вчитатись у текст, зосередити увагу на основних положеннях та ідеях. Дія розв'язання проблемної ситуації, пов'язаної з правами людини, учневі не зайве запропонувати підібрати та проаналізувати міжнародні та національні законодавчі акти, фактичний або статистичний матеріал. Важливо не нав'язувати учням завдання, а викликати у них зацікавленість і бажання розв'язати проблемну ситуацію.

3 метою розвитку пізнавальної самостійності учнів, закріплення у них умінь та навичок роботи з різними джерелами, окремі уроки з вивчення нового матеріалу курсу «Основи правознавства» варто проводити як уроки лабораторного типу (практикуми). На уроках цього типу під керівництвом учителя йде колективна та індивідуальна роб та над текстами нормативних актів, підручником, довідковою літературою. Результати індивідуальної роботи обговорюються колективно (іноді складаються спільні план, конспект, таблиця, що відбивають зведений варіант підсумків виконаної роботи). Слід з уважити, що плануючи лабораторний урок, вчитель має враховувати змістовну доступність, джерел, якими користується учень, та вміння, застосовані під час самостійної роботи. На початку уроку вчитель оголошує тему і план, характеризує джерела, з який працюватимуть учні, дає точний і якісний інструктаж щодо змісту завдання, яке має б ти виконане протягом уроку або певного часу. Усвідомивши суть завдання, учні визначають шляхи його виконання, і протягом 25-35 хвилин самостійно працюють з док ментами. Наприкінці заняття результати індивідуальної роботи обговорюються, з-поміж них відзначаються найбільш вдалі. Вчитель має оцінити роботу не лише з огляду на якість виконання, але й стосовно розкриття теми.

Уроки лабораторного типу — один із важливих шляхів реалізації пізнавального навчання. Протягом самостійної (індивідуальної) роботи щодо здобуття знань процес розвитку вмінь та навичок іде набагато інтенсивніше, ніж на уроках-лекціях, де учні лише фрагментарне включаються в активну роботу. Під час проведення лабораторних занять можлива індивідуальна допомога школярам, що не встигають.

Важливу роль в активізації пізнавальної діяльності учнів, набутті ними навичок самостійного засвоєння знань відіграють уроки-семінари. Основна увага в їх підготовці відводиться попередній самостійній роботі учнів з вивчення нового матеріалу. Для уроків-семінарів характерні такі особливості:

а) попереднє (за 2-3 тижні) оголошення вчителем теми і плану уроку, рекомендування джерел, їхня характеристика;

б) самостійна домашня робота школярів над запропонованими джерелами, які розкривають зміст уроку за основними пунктами плану;

в) поглиблене (іноді з елементами дослідження) розроблення учнями окремих питань за рекомендацією вчителя.

Безпосередньо на семінарі відбувається обговорення підготовлених виступів та відповідей на запитання що в процесі заняття ставляться викладачем та учнями. Велику роль при цьому відіграє вступне та заключне слово вчителя. Йому належить спрямовувати хід заняття, доповнювати виступи школярів, оцінювати їх за якістю виконання. Наприкінці заняття викладач у стислій формі підбиває підсумки.

До уроків семінарського типу щільно прилягає така форма нестандартних занять як урок-диспут. Обрана для нього тема має відзначатися проблемністю та емоційним забарвленням. Як і при підготовці до семінару, тема диспуту, приблизний перелік питань та список необхідної літератури оголошуються за 2-3 тижні. Учням надається можливість, спираючись на широке коло джерел, підготуватися з будь-якого питання (за інтересами). У процесі підготовки та проведення диспуту учні усвідомлюють проблему та її основні аспекти, висловлюють свою точку зору, зіставляють її з міркуваннями однокласників, порівнюють виступи, дають їм оцінку, узгоджують за допомогою вчителя трактування дискусійної проблеми. Цінність таких уроків полягає у можливості формування в кожного учня власного ставлення до питань, що обговорюються.

Головне дидактичне завдання всіх перерахованих типів уроків — засвоєння нового навчального матеріалу. Проте семінари та уроки лабораторного типу суттєво впливають на оптимізацію навчального процесу, їх підготовка та проведення посилює елементи самостійної діяльності учнів щодо здобуття знань з різних джерел, дає можливість сильнішим із них виявити свої здібності під час виконання завдань дослідницького характеру. Тому, плануючи вивчення нового матеріалу з курсу «Основи правознавства», вчитель має керуватися принципом педагогічне обґрунтованої різноманітності уроків, використовувати поряд із комбінованими уроками, шкільними лекціями інші форми занять.

Певне місце в організації самостійної роботи належить також повторювально-узагальнюючим урокам. В основі їх проведення лежить пройдений навчальний матеріал (тематичного блоку, розділу), який слід узагальнити під певним кутом зору. Тема і план уроку повідомляються за 3-4 дні. Учні вдома (послуговуючись підручником, конспектом, текстами нормативних актів) готуються до уроку, переосмислюючи вивчений матеріал відповідно до сформульованої теми і плану. Безпосередньо на уроці, за викликом чи за бажанням, школярі дають розгорнуті відповіді на поставлені запитання, доповнюють та уточнюють відповіді товаришів і роблять необхідні висновки. Наприкінці заняття вчитель має узагальнити зроблені висновки та підбити підсумки уроку.

1. Образование как общечеловеческая ценность.

2. Две основные функции образования (воспроизводство и развитие) и соответствующие им модели образования.

3. Образование как педагогический процесс.

4. Деятельностный подход в образовании.

5. Анализ состояния современной системы образования Республики Беларусь. Позитивные и негативные тенденции и особенности функционирования системы образования в стране

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Складові менеджменту соціальної роботи.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.