Лекція 5. ПРОСТОРОВИЙ АНАЛІЗ ЯК ОСНОВА СУЧАСНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Література

Характерною рисою візантійської культури була її традиційність, прагнення в усіх галузях життя наслідувати канони, що склалися ще в епоху античності і еллінізму та були збагачені християнством. Але домінантою як суспільних, так і культурних відносин слід називати постійну ідейну боротьбу старого з новим.

План

Лекція 5

Спеціальність: 5.03051001 «Товарознавство та комерційна діяльність, спеціалізація Товарознавство в митній справі» Курс IІ

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

(УКООПСПІЛКА)

Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж

Розглянуто та затверджено на засіданні

циклової (предметної) комісії загальноосвітніх дисциплін

Протокол № 2 від 30.08.2013р.

Голова циклової (предметної) комісії

_____________ О. В. Мандзюк

Дисципліна: «Культурологія»

Тема:Історія людства як історія культури. Європейські культурні традиції IV – ХVI ст.

Навчальна мета:розкрити сутність понять «історія людства», «історія культури», «культурні традиції»; охарактеризувати закономірності розвитку європейських культурних традицій IV – ХVI ст.

Виховна мета: формувати якості особистості студента та пізнавальний інтерес; показати значення теми для формування культурної компетенції й освіченості в суспільстві, поваги до людей та цінностей.

Розвивальна мета: спонукати до пізнавальної, наукової, творчої діяльності; розвивати самостійність та творче мислення.

Методична мета: використання презентації та відеороликів на занятті як засобу активізації процесу навчання.

1.Античні традиції в культурі Візантії

2.Середньовічна культура Західної Європи

3. Передумови становлення та особливості культури доби Відродження

Технічні засоби навчання:

· Мультимедійний проектор;

· Персональний комп’ютер.

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point.

· Відеоролики.

· Опорний конспект до лекції №5.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечувані: Інформатика та комп’ютерна техніка, комп’ютерна програма «Power Point», філософія, культурна антропологія, історія.

Забезпечуючі: Культурологія «Культура і цивілізація».

1. Античні традиції в культурі Візантії.

В історії європейської, та й всієї світової культури візантійської цивілізації належить особливе місце, для неї характерні урочиста пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форми і глибина думки. Протягом усього тисячолітнього існування Візантійська імперія, що ввібрала в себе спадщину греко-римського світу і елліністичного Сходу, являла собою центр культури. Візантійське мистецтво починається приблизно з VII ст., проте антична традиція у Візантії ніколи не переривалася, а найбільш міцно був пов'язаний з традиціями минулого – Константинополь («Другий Рим»).

Візантію називають таємничим культурно-історичним феноменом, анонімним «тисячолітнім» царством, що отримало назву лише після своєї фізичної загибелі, «напівмістичною» (А. Бичко), але не міфічною культурою.

Візантія була прямим спадкоємцем греко-католицької античності, протягом її існування відбувався певний синтез духовних засад Сходу та Заходу. Візантійська культура справила величезний вплив на культури Південної та Східної Європи.

У культурному житті розмаїта візантійська культурологія розмежовується на такі основні періоди:

1) відмирання античності і встановлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення (IV— VII ст.);

2) культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграризацією міст (кінець VII— початок IX ст.);

3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX—X ст.);

4) найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя (XI—XII ст.);

5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII—XIII ст.);

6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості (XIV — початок XV ст.).

Слід підкреслити, що культура Візантії — це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхнього синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави. Переплетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

Візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської спиралася на античну спадщину, що проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму.

Крім того, завдяки постійним зв'язкам з Візантією Київська Русь раніше, ніж народи Західної Європи, ознайомилася з культурними досягненнями античного світу.

Мистецтво Візантії було підпорядковане догмам християнства. Художник повністю залежав від вироблених раз і назавжди, встановлених православною церквою канонів. Значні досягнення мистецтва Візантії пов'язані із храмовим будівництвом. Шедевром ранньовізантійської архітектури є собор св. Софії в Константинополі (532—537 рр.).

На Візантійський живопис, який, на жаль, погано зберігся до наших часів, помітно вплинули елліністичні традиції. Мозаїка в церквах Нікеї, Равенни та Фессалонік, фрески в Кастельсепріо зображують сцени, пов'язані з життям Христа.

Зберігаючи античні традиції, візантійське мистецтво виробило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'язаний головним чином з церковними догмами. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми реалістичністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення.

2. Середньовічна культура Західної Європи

Загибель Західної Римської імперії (V – VІІ ст.) призвела до культурного занепаду. Проте поступово почала формуватись нова європейська культура, яка відрізнялася від культури античної доби. Виникла вона шляхом злиття багатьох культур, створених греками, римлянами, кельтами, германцями та іншими народами. У цю епоху були істотно розсунуті обрії середньовічної культури, утворилися життєздатні нації і держави, склалися сучасні мови, були створені шедеври світової культури, досягнуті значні економічні і культурні успіхи.

Об’єднанню культур сприяло християнство, яке само стало своєрідною культурою. Відповідно, світогляд середньовічної людини був релігійним: світ сприймався через релігійні образи й поняття.Ідея Бога займає центральне місце. Основним принципом упорядкування світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній рівень – це світ небесний, нетлінний, вічний. Потім іде світ земний – мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню. Згідно з цією уявою, час земного життя людини і всього людства постає лише відблиском безконечного “небесного світу” та вічності “майбутнього віку”, а тому є замкненим у собі і конечним. Видатний дослідник Бахтін виразив ієрархію як вертикаль, на якій життя людини і людства лише мить.Відведений людині час її земного існування – омана. Людина не здатна осягнути ні суті своєї долі, ні долі навколишнього світу, адже все це продукт божої волі, зрозуміти яку людина не спроможна.

Культурна спадщина середньовіччя посіла значне місце в історії культури людства й позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців середньовіччя залишила людству невмирущі художні цінності.

Європейське середньовіччя охоплює великий проміжок часу, тому вивчення його культури потребує виділення окремих етапів, у межах яких формувалися найістотніші її риси. Отже, коли йдеться про культуру середньовічної Європи, то під цим розуміємо культуру:

1) раннього (V – VIII ст.) феодалізму;

2) зрілого (IX – XIII ст.) феодалізму;

3) пізнього (XIV – XVI ст.) феодалізму.

Своєї довершеності «середньовічна картина світу» досягла в Х-ХІІ ст. Уява про світ носила описовий і багато в чому фантастичний характер. У цілому світ для середньовічної людини обмежувався видноколом її існування, в центрі якого була рідна домівка. Все, що було за її межами, сприймалося як «чуже» і «вороже». Сталість у просторі стає своєрідною нормою людського життя. Людина повинна була жити там, де вона народилася. Все, що порушувало або не вписувалося в цей ідеал, сприймалося як антисоціальне. Такі життєві норми сприяли укоріненню у свідомості середньовічної людини недовіри до всього чужого і незрозумілого.

На думку одного з провідних представників Школи “Анналів” Жана Ле Гоффа, середньовіччя тривало до ХVІІІ ст.

Сучасна наука розглядає культуру середніх віків, як складову частину розвитку людства. Культура цього часу позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців залишила людству невмирущі художні цінності.

3. Передумови становлення та особливості культури доби Відродження

Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі – італійський художник XVI ст.. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.Відомий вчений Б. Віппер так визначив суть Відродження: “Епоха Відродження, одна з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини... Ренесанс – це період становлення буржуазного суспільства, період, коли спадають окови середньовічного укладу, але обмежуючі умови капіталістичного суспільства ще не встигли оформитися”.

Характерними рисами ренесансної культури є:

Ø Антропоцентризм;

Ø Гуманізм.

У загальноєвропейському масштабі епоха Відродження традиційно розглядається як час переходу від Середньовіччя до епохи Нового часу. Тому культура Відродження має специфічні особливості перехідної епохи, у якій старе і нове переплітаються, створюючи своєрідний, якісно новий сплав. Сутнісними рисами Відродження стали:

1) антифеодальна спрямованість,

2) світський антиклерикальний характер,

3) гуманізм,

4) антропоцентризм.

Крім цього, визначною рисою епохи Відродження було звернення до культурної спадщини Античності.

Людина епохи Відродження відчула себе в силах стати творцем власної долі, а в значній мірі – і долі суспільства. Ренесансна особистість починає відчувати в собі сили та задатки самостійно формувати свій життєвий шлях, пошуки якого передбачають уже досить значну долю імпровізації та навіть авантюрності.

Усвідомлення індивідом можливостей вибору соціальної поведінки приводить, зокрема, до виділення, поряд з традиційною категорією фатуму (долі), що виражає залежність людини від зовнішніх по відношенню до неї обставин, також категорії фортуни.

Ідейною оболонкою нового змісту культури стає гуманізм. Поняття "гуманізм" вводять у XV столітті самі творці нової культури. Богословському знанню, вченню про Бога, релігійній схоластиці -studia divina - вони протиставляли studia humana - "пізнання тих речей, котрі стосуються життя та моралі і котрі удосконалюють та прикрашають людину". Називаючи себе гуманістами, вони виражали цим самим спрямованість своїх життєвих та наукових інтересів не на божественні, а на людські справи. В центрі їх уваги постає жива людська особистість; вони вважали, що благородна людина – це гуманіст, "аристократ духу".Одним з ідеалів розвитку особистості на той час був ідеал всебічної обдарованості, універсальності здібностей, котрий для багатьох стає не винятком, а радше – правилом.

Благородною та досконалою людину робить не приналежність до знатного роду, а оволодіння культурою. По мірі того, як людина усвідомлює себе як творця власного життя і долі, вона стає необмеженим хазяїном над природою. Світ знову, як і в античну епоху, набуває єдності та цілісності. Гуманізм відкидає аскетичну ідеалізацію страждань і ницості людини і відстоює її право на радість і насолоду реальним земним життям. Людина розглядається як творець, подібний Богу, і навіть перевершує його. Впевнена у своїх силах особистість ренесансного типу вже не потребує релігійних, надособистісних регулятивів, які не тільки обмежували її свободу, а й принижували її гідність.

Поза сферою мистецтва вплив гуманістів на духовне життя європейського суспільства був не таким значним. У цих умовах гуманістична думка була спрямована головним чином не стільки на критику релігії взагалі, скільки на модернізацію багатьох її ортодоксальних догматів відповідно до нових реалій.

Слід зазначити, що величезний вплив на суспільство мав інший ідейний рух цієї епохи – Реформація. Це був масовий народний рух, що сколихнув широкі різні прошарки населення низки європейських держав і серйозно похитнув позиції католицької церкви, яка на той час зазнає небувалого падіння авторитету.

Запитання для перевірки засвоєння знань:

1. Які досягнення мала візантійська культура?

2. Які риси мала культура середньовіччя?

3. Назвіть стильові особливості романського і готичного храмів.

4. Що прагнуло відобразити релігійне мистецтво Середніх віків?

5. Що таке Відродження (Ренесанс)?

6. Чому європейці прийшли до гуманістичного світосприйняття?

Домашнє завдання: вивчити лекцію і виконати самостійну роботу №5 «Духовне життя українського народу в другій половині XVII – XVIII ст. Доба культурного національного відродження в Україні в ХІХ – ХХ ст.».
1. Банк А.В. Прикладне мистецтво Візантії IX-XII ст. Нариси. - М., 2009.

2. Бичков В.В. Мала історія візантійської естетики. - Київ, 2011.

3. Іванов С. Візантія. - М.: Слово, 2011.

4. Каждан А.П. Візантійська культура (Х-XII ст.). - М., 2009.

5. Культурологія. Навчальний посібник / За ред. проф. О.М. Маркова. - М., 2010.

6. Культурологія: Теорія та історія культури. - М.: Знання; ціно, 2008.

7. Малюга Ю.Я. Культурологія. - М.: Инфра-М, 2009.

8. Мамонтов С.П. Основы культурологии. - М.: Олімп; Инфра-М, 2012.

Викладач ___________ О. В. Шульган

Першим кроком для розуміння сутності і змісту геоінформаційних систем має бути крок, пов'язаний з формуванням просторового мислення, тим більше, що зміст інформації досить часто визначається не тільки тим, яким чином подаються системи довкілля в базах даних ГІС, а й тим, наскільки ефективно можна аналізувати таке подавання та інтерпретувати результати цього аналізу. Сформована просторова мова стає інтелектуальним фільтром, через який проходить лише певна вибіркова інформація, і впливає на те, що вважається важливим, і як приймаються рішення за допомогою ГІС. Саме тому перша частина цього розділу присвячена найбільш важливим вихідним поняттям і принципам просторового аналізу як основи сучасної географії. При цьому власне під просторовим аналізом у географічнихі суміжних з ними дисциплінаху цілому треба розуміти групу функцій, які забезпечують аналіз розташування, зв'язків і інишх просторових відношень просторових об'єктів як систем довкілля (геосистем - у геоекології і т.ін.). Просторовий аналіз безпосередньоу програмному інструментарїї ГІСможна ж кваліфікувати і як операцію з дослідження просторових даних для їх вилучення або створення нових даних.

3 певними поняттями цього розділу читач може бути вже ознайомлений завдяки посібникам чи курсам лекцій з картографії тощо, а проте доцільним буде ще раз повернутися до цих понять для наступного їх логічного поєднання з методологією і апаратом ГІС.

Зважаючи на таке, слід почати із загальних уявлень про просторові елементи,а саме з типів об'єктів, які аналізуються комп'ютерними засобами ГІС. При цьому просторові об'єкти (елементи) реального світуможна розділити на чотири типи,які легко ідентифікуються, а саме:

1) точки (або точкові об'єкти);

2) лінії (або лінійні об'єкти)',

3) області (або площинні об'єкти);

4) поверхні (або об'ємні об'єкти).

Ці чотири типи об'єктів спільно і відтворюють більшість природних і соціальних явищ, які вивчає географія. Загальна схема картографічного подавання зазначених типів просторових об'єктів (або подавання їх як картографічних об'єктів)наведена на рис. 1.

Рис.1 - Загальна схема картографічного подавання
Читайте також:
ABC-XYZ аналіз
II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
Nom. sing. Gen. sing. Основа
SWOT-аналіз у туризмі
SWOT-аналіз.
Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
V. Нюховий аналізатор
АВС (XYZ)-аналіз
Автоматизовані інформаційні системи для технічного аналізу товарних, фондових та валютних ринків.
Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
Аналіз активів банку

Переглядів: 531

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.