Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 5. Система освіти України

Література

План

Тема. Теоретичні положення і методика практичного використання засобів логіко-емоційної виразності

Лекція №5

Мета вивчення: ознайомити студентів з видами пауз, особливостями наголосу; розкрити мелодику мовлення та довести значення мелодики мовлення для вираження змісту фрази.

1.Паузи, види пауз.

2.Логічний наголос. Функціональні особливості логічного наголосу.

3.Тактовий і головний логічний наголос.

4.Мелодика мовлення, значення мелодики мовлення для вираження змісту фрази.

Основна:

1.Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. - К., 2003.

2.Найденов Б.С., Т.Ф. Завадская, Н.М.Соловьева Выразительное чтение. - М., 1972.

3.Мельничайко В.Я., Добрянська І.В. Про культуру нашого мовлення. - Тернопіль, 1991.

4.Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії. - Тернопіль, 2001.

Додаткова:

1. Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К., 1990.

2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979.

Дуже важливо, щоб учитель, який виконує роль читця, умів глибоко вникати у зміст кожного прочитаного дітям речення і розкривати його суть за допомогою різних способів читання, зокрема пауз.

Паузою (від лат. раиза — зупинка) називаємо зупинку між мовними тактами, окремими словами й між складами слів. Відповідно до змісту, почуттів і намірів висловлення (словами тексту чи власними), а також обставин місця і часу, в яких здійснюється це висловлення, паузи поділяються на синтаксичні, логічні, психологічні, віршові та фізіологічні. У ряді теоретичних праць і методичних посібників з виразного читання прийнято поділяти паузи на логічні, психологічні та ритмічні (віршові). Окремі автори (Г.В.Артоболевський, Б.С.Найдьонов, Т.Ф.Завадська та ін.) справедливо виділяють ще й фізіологічні паузи. Читця-артиста така класифікація пауз влаштовує, бо має лише одне значення. Він враховує різновиди пауз під час підготовки тексту до читання, оскільки вони співпадають в основному з розділовими знаками, і це полегшує аналіз тексту. В процесі безпосереднього читання тексту така класифікація пауз практичного значення для читця-артиста не має, бо він читає напам'ять і опирається не на розділові знаки, а на внутрішньо пережитий ним зміст твору, який і диктує йому відповідні паузи.

Що ж до вчителя-читця, який має справу з виразним читанням у школі, така класифікація потребує ще й синтаксичної паузи. Учитель, на відміну від читця-артиста, не завжди читає твори напам'ять, а в основному з тексту, і розділові знаки як "графічні сигнали інтонаційних рухів"¹ мають для нього особливе значення. По-перше, допомагають розкрити зміст кожної фрази при попередній роботі над текстом; по-друге, служать наочним показником виразності в процесі читання і, по-третє, є одним з важливих наочних прийомів навчання учнів виразності читання під час роботи над текстом. Оскільки не всі розділові знаки у фразі можуть, як уже було зазначено, співпадати з паузою, а пауза у фразі може функціонувати не тільки на місці розділових знаків, а й там, де їх немає, на паузу, таким чином, покладається два функціональні завдання:

1) власне логіко-емоційне: функціонувати у тому місці фрази, де немає розділових знаків;

2) логіко-пунктуаційне: функціонувати у фразі на місці розділових знаків. Назвемо її синтаксичною паузою².

Синтаксична пауза. Членування тексту на мовні такти, отже й розстановку пауз, нам підказує в основному сам автор за допомогою розділових знаків. Тому, працюючи над текстом твору, необхідно з особливою увагою ставитися до синтаксичної структури мови автора, добре усвідомлювати значення кожного розділового знака. Крапка, знак питання, знак оклику завжди відповідають паузам, оскільки відціляють одне від одного висловлення з закінченим змістом. Інші розділові знаки (крапка з комою, тире, двокрапка, три крапки, дужки) теж відповідають обов'язковій паузі. Що ж до коми, то вона потребує особливої уваги. Як інші розділові знаки, кома співпадає з паузою, але досить часто можна спостерігати, коли за правилами пунктуації кома обов'язково потрібна, а пауза не робиться. Це є свідченням того, що "між пунктуацією немає повної відповідності. Інтонація членує мову значно детальніше і точніше, ніж пунктуація"³.

Отже, виникає потреба визначати, де за правилами пунктуації кома потрібна, а пауза не робиться. Розглянемо такі приклади:

1. Перед звертанням, якщо воно стоїть усередині або в кінці речення, наприклад:

— Здрастуй (,)⁴ Понеділку! — привітався (С. Вяльял)

— Не в тім річ (,) пане...(Франц. нар. казка)

...А ти відповідай:/"Дякую (,) дядино,/я не голодний". (І. Багмут)

Вимова звертання в єдності з попередніми словами пояснюється усталеною традицією вимови: слово-звертання зливається з попередніми словами і створює з ними одне багатослівне поняття, один мовний такт. У прикладах звертанням завершується поняття, мовний такт, а в межах мовного такту пауза недопустима. Якби ми захотіли висловити думку так, щоб звертання стало окремим мовним тактом, окремим поняттям у межах речення, то довелося б ставити його на початок висловлення:

— Понеділку!/ Здрастуй./— привітався.

— Пане, /не в тім річ...

...А ти відповідай:/ "Дядино,/дякую,/я не голодний".

Як бачимо, кома в таких випадках не знімається і пауза обов'язково потрібна. Вона свідомо розділяє два поняття для кращого сприйняття слухачами загального змісту фрази.

У тексті звертання нерідко припадає й на середину мовного такту, наприклад:

І вставай (,) сину (,) рано/— раніше від усіх (Укр. нар. казка)

—Дядина запрошуватиме: "Бери(',) Миколко(,) м'ясця" (І.Багмут)

— Як зробив це (,) хлопче (,) ти? (С.Пушик)

Та чи ви вже (,) братця (,) не чували Про старого козака-співаку.

Вспом'янім лише його йому ж в дяку!

(Амвросій Могила)

В таких випадках коми знімаємо з обох боків звертання. В сумнівних випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.

2. Після вигуку, який своїм змістом нерозривно пов'язаний з наступними словами, наприклад:

—Ах (,) так! Ну гаразд, ти вже скоро дізнаєшся, що таке зима. (О.Бунець)

— Ой (,) як не гарно!/—розгнівалася бабуся. (І.Сенченко)

— Ох (,) і зголоднів я! —/пищить Круть. (Укр. нар. казка)

Знімання паузи пояснюється логікою вираження змісту висловлення. Злиття вигуку з наступними словами робить висловлення легкосприйнятливим, зрозумілим не тільки логічно, а й психологічно: явно сприймається виражене цілісне почуття. Свідченням цього є подальші слова: вони характеризують єдність цілісного почуття.

Якщо вигук виступає сам по собі, а слова, що ідуть після нього, характеризують укладені в ньому певні почуття, вольові вияви, то в процесі читання треба виділяти його синтаксичною паузою, а нерідко й психологічною:

— Ой/— кричать. —/Та це ж у нас і справді донечка жива.(Рос. нар. казка) —Ти ба! / — дивується Данило. (Г. Тютюнник)

Ой! Він мене З світу зжене

Московською пенею! (П. Гулак-Артемовський)

Патріоте наш Іване!

Ти (,) їй-богу (,) молодець! (В. Самійленко)

У сумнівних випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.

3. Перед модальними, вставними словами, словосполученнями, наприклад:

А красуня (,) знай,/сміється:/"Хай Мороз не задається?" (П.Воронько)

А ось тепер,/на канікулах,/не відходять од своїх пшениць,/щоб не прогавити (,) бува,/коли дозріють колоски... (А.Давидов).

— Ану тихо!/Не гавкай (,) будь ласка, /бо ще тигр почує!

(Бурят, нар. казка) Пояснення злитої вимови модальних, вставних слів з попередніми аналогічне першому пункту знімання пауз на місці розділових знаків.

Як і звертання, модальні, вставні слова можуть виступати і всередині мовного такту, наприклад:

Про вовка (,)як кажуть (,)промовка,/а він і тут. (А.Давидов)

А тому (,) мабуть (,) найважче. (А.Давидов)

— То (,) може (,) Яніс тебе порятує? (Латинська нар. казка)

Не любить Добрість сліз. Буває черв'яку

Всього (,) як кажуть (,) на віку!

(П. Гулак-Артемовський)

Паузи в такому випадку також знімаємо з обох боків, а в сумнівних випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.

4. Перед короткими порівняльними зворотами (в основному з одного слова) зі сполучниками мов, як, ніби:

Квітка гаряча (,) як сонце. (Ю.Смолич)

Глянули праворуч —/дівчатка вже розсипали асфальт "класами",/скачуть (,) мов кози (В.Кава).

Гей, гей, Ірчик, Ірчик,

Личко в тебе (,) як папірчик.

(Р. Купчинський)

Знімання паузи на місці коми в таких випадках пояснюється тенденцією культури мовлення, зокрема образністю. Слова, які виражають те, з чим порівнюється, і слова, які виражають те, що порівнюється, створюють одне поняття, один мовний такт, який дає конкретно-чуттєве уявлення про певну дійсність (предмет, явище, особу), тому й вимовляються злито. Розгорнуті порівняння виділяються паузою і переважно психологічною: Любіть Україну,//як сонце (,) любіть,//як вітер,/і трави,/і води/.(В.Сосюра)

5. У жвавому темпі перед підрядним реченням, дієприкметниковим чи дієприслівниковим зворотом, якщо він за змістом тісно пов'язаний з тим словом, що стоїть перед комою:

Одкриває, /пізнає геть усе (,) що в світі є. (В.Фетісов)

Там (,) де сяде парашутик,—/нова кульбабка виросте (О.Копиленко)

А Василько знав,/що (,) як лежачи книжку читати, /псується зір/і псується книжка (Остап Вишня)

Знімання паузи на місці коми в таких випадках пояснюється авторським осмисленням доступності мовлення. Злита вимова додаткового речення чи звороту з попередніми словами полегшує пізнання одержувачем вираженої думки.

В інших випадках, коли, зокрема, автор вводить певні звороти, додаткові речення з метою конкретизації основного напряму думки, вони виділяються паузою, наприклад:

Коли в халабуді з-під цупкої повстини чулося сумирне похрапування козаків, а в степу, / загубивши прямий шлях, гасав і крутив вітер, Максим, / притулившись спиною до теплого сіна, думав про переплутане і неприкаяне власне минуле. (К.Басенко)

Правильність пауз визначається теоретичним способом членування тексту на мовні такти.

6. Між двома словами, що повторюються як єдине ціле:

— Що (,) що? —Дід підкидає вгору брови, потім одгетькує мене вільною рукою... (М.Стельмах)

— Іди (,)іди(,) Снігуронько! Іди (,) іди (,) дитинонько, повеселися з подружками! (Рос. нар. казка)

— Матко!/Гам!/Шнель (,) шнель!—/хапаютьусе, що бачать. (Т.Сергійчук) Злита вимова повторюваних слів пояснюється єдністю авторської

думки, яка підказується спільним розділовим знаком, що завершує ту думку (знаком питання, оклику). В інших випадках пауза обов'язкова: Вийди,/вийди (,) сонечко, на дідове полечко... (Укр. нар. співаночка)

Давно, / давно — ніхто й не пам'ятає, коли саме,— жив на світі один Чоловік. (Г. Демченко)

—Ура!/Ура! —підняв угору гарячий ополоник Степанко. (С.Хаврусь) Правильність паузи підказується теоретичним способом членування тексту на мовні такти.

7. Після сполучників і, та, то перед дієприкметниковим чи дієприслівниковим зворотом, вставними словами:

Тепер ти бачиш сам, / що мокрим він рядном/

Напався на тебе/— і (,) знай (,) верзе притьмом...

(П. Гулак-Артемовський)

— Та (,) спасибі йому,/Травень порадив,/як їхати (Укр. нар. казка)

Якби це хтось один з них побіг,/то (,) бачивши дядькову спину,/чкурнув би назад (В.Кава)

Пояснення злитої вимови сполучника з наступними словами аналогічне п'ятому пункту знімання паузи на місці розділових знаків.

Отже, з наведених прикладів можна зробити висновок, що синтаксичний аспект виразності не завжди передає смисл тексту.

Логічна пауза. Важливою умовою виразного читання є глибоке осмислення кожної фрази у творі через мовні такти. Синтаксис як частина граматики, що вивчає сполучення слів у реченні, хоч і базується на єдності мови й мислення, на їх безпосередньому, нерозривному зв'язку, проте не завжди розкриває зміст кожної фрази у творі через зв'язок слів і розділових знаків. Тут особливої уваги набирає логічна пауза. Основне її призначення — "бути виразником нашого розуміння: логічна пауза дає змогу у злитому звучанні мовного такту підкреслювати єдність його смислового значення"¹. Доки триває логічна пауза, думка читця працює активніше, ніж під час самого читання. Такі паузи між мовними тактами чи після речення підказують читцеві ставлення до подальшого тексту (слова чи речення), допомагаючи таким чином повніше, емоційніше передати його зміст.

Особливого значення логічна пауза набирає у власній мові та при читанні твору напам'ять, адже саме в цих випадках розділові знаки як орієнтири для розстановки пауз відсутні, і читець має опиратися тільки на зміст, осмислений при підготовці тексту.

Проте трапляється, що забувають зробити логічну паузу навіть тоді, коли розділові знаки на письмі стоять саме там, де зміст вимагає паузи, або роблять її там, де не треба.

Цілковите ігнорування або неправильне вживання логічної паузи, а це значить, ігнорування мовним тактом, призводить:

1) до того, що зміст речення втрачає конкретну виразність. Спробуймо, наприклад, висловити злито без пауз таке речення:

— Добре, чіпляйте посторонка мені за ногу. (Укр. нар. казка)

Хіба можна зрозуміти конкретний його зміст, не визначивши за допомогою паузи взаємозв'язку слова "чіпляйте" з іншими словами: чи воно стосується слова "добре" (Добре чіпляйте...), чи слова "посторонка" (Добре чіпляйте посторонка...)? Зміст речення стане зрозумілим тільки завдяки паузі, місце якої підказує розділовий знак:

— Добре, / чіпляйте посторонка мені за ногу;

2) до змін у змісті тексту. Для прикладу візьміть кілька фраз із визначеним конкретним змістом і переставте паузи на одно чи два слова вперед:

Колись /було одно село на Україні (Марко Вовчок)

Колись було/одно село на Україні.

Колись було одно/село на Україні.

Як схвилювали його слова / батька¹ Як схвилювали його/слова батька.

Переконує у цьому і наведений раніше приклад:

—Добре, /чіпляйте посторонка мені за ногу.

—Добре чіпляйте/посторонка мені за ногу.

—Добре чіпляйте посторонка/мені за ногу;²

3) до спотворення змісту фрази:

Прапор уже майорів/на щоглі, дружніше загриміла корабельна артилерія. (Д.Ткач) Неправильна постановка лише однієї паузи призвела до розриву загального змісту речення на дві не відповідні одна одній частини. Якщо перша набрала іншого змісту, але логічно правильного, то друга виражає нісенітницю: виходить, що корабельна артилерія гриміла на щоглі.

Правильне місце логічних пауз у тексті визначається теоретичним способом членування тексту на мовні такти. Проте мовленнєва практика підтвердила два приклади обов'язкової паузи:

І. Між поширеними групами підмета і присудка:

У садочку в холодочку

гарна мати молода/

возить донечку в візочку... (І. Франко)

Великі хмари/холодом нагусли. (Л.Костенко)

Білі гуси/летять над лугами. (Олександр Олесь)

Обов'язкова пауза і в тих випадках, коли речення складається з одного підмета і групи присудка чи навпаки, наприклад:

Чорногуз/поклонився лугам і садам. (Л.Костенко)

У їхньому селі/не в одного хазяїна гніздились на хаті/лелеки. (Є.Гуцало) Обов'язковість паузи в таких вкладках пояснюється історично виробленою, складною тенденцією формувати структуру думки, доступність висловлення.

2. Перед сполучниками і (й), та, що з'єднують поширені частини речень або й цілі речення:

Ось налетить вітер/і почне безжалісно зривати осінню красу зажуреного клена, оголить його/і гулятиме серед голого гілля. (О.Копиленко)

Одна влучила в шибку/і зробила дірочку. (П.Панч)

Обняла його, цілує/та пита з журбою. (П.Грабовський)

Пауза пояснюється роллю самого сполучника, який підказує окремі поняття і в той же час об'єднує їх у загальний зміст висловлення.

Логічна пауза—це зупинка, яка зумовлюється тільки конкретним змістом. Під час виразного читання творів напам'ять та при вираженні мови власної логічна пауза може співпадати з розділовими знаками, бо читець-оповідач керується безпосередньо змістом, і!с маючи перед собою пунктуаційних знаків як певних орієнтирів.

Психологічна пауза. Підчас вираження мови "чужої'" (текстуальної) і мови власної можуть бути ще й такі паузи, тривалість яких не пов'язана зі ступенем смислового зв'язку слів, між якими вони виникають, а їх значення не зумовлюється чіткою передачею думки. Такі паузи можуть співпадати з паузами логічними, віршовими, але в таких випадках вони впливають лише на ступінь тривалості: подовжують їх. Тому й позначати такі паузи на письмі треба не менше як двома вертикальними рисками. Робимо їх у будь-якому місці: між фразами і в межах однієї фрази, незважаючи на мовні такти і розділові знаки Нони "не підкоряються ніжим законам, а їм підкоряються всі без винятку закони мови"¹. Це так звані психологічні паузи.

Розстановка психологічних пауз залежить віл умов висловлюваної думки, від бажань, настроїв і почуттів читця, а тами і віл реакції слухачів. Психологічній паузі властиве мовчазне переживання. Зміст таких переживань "читець може виразити для себе "домислюваними слова

ми", що розкривають психологічний підтекст паузи, а для слухачів цей психологічний зміст повинен усвідомлюватися частково з вираженого словами тексту, з мовного такту, що передує психологічній паузі, нарешті, з міміки читця в тому досить обмеженому колі, в якому вона допустима в художньому читанні"¹.

"Логічна пауза пасивна, формальна, недійова; психологічна — неодмінно завжди активна, багата внутрішнім змістом. Логічна пауза служить розумові, психологічна — почуттю"².

Завдання психологічної паузи як засобу впливу на слухача зводяться, по-перше, до того, щоб зосередити увагу слухачів на важливості змісту слів, що йтимуть після неї, викликати певні переживання, і, по- друге, зосередити увагу слухачів на важливості змісту вже сказаних слів і дати таким чином можливіть естетично сприйняти, пережити.

Для читця-артиста такої інформації достатньо, оскільки він має навички внутрішньої і зовнішньої техніки та вміє передавати певні почуття, "зробити фізичний апарат... піддатливим внутрішньому імпульсу"³.

Для читця-вчителя таких даних про паузу замало, тому що він недостатньо володіє внутрішньою і зовнішньою технікою, а також тому, що психологічну паузу в умовах педагогічного процесу треба розглядати як засіб передавання почуттів, настроїв і намірів не тільки самого ’ читця, а й автора, його героїв. І в тих випадках, коли пауза підказується почуттями і намірами читця, тим не менше вона погоджується з авторською мовою, її змістом, отже, повинна бути авторськи виправданою.

Простежимо за суттю психологічної паузи на прикладі вірша В.Сосюри "Хмарини, хмарини".

Хмарини, хмарини, небес кораблі, за ними я піснею лину.

Безсмертя достойний лиш той на землі,// хто любить свою Батькіщину.

Хто їй віддає //свої дні молоді

і зве її//сонцем, зорею,

хто з нею//навік нерозривний в труді,

хто в горі і в радості з нею.///

А вітер тополі на синьому тлі хитає, і далі він лине.

Безсмертний, безсмертний лиш той іш іґшіУ/ хто любить// свою Батьківщину.

Постановка першої паузи після слова "землі" і перед словом "хто" робиться з тією метою, щоб зосередити увагу слухачці на утвердженні достойності безсмерття, вираженого в словах після паузи: хто любить свою Батьківщину. Таку ж роль виконують і три наступних паузи.

П'ята пауза в кінці другої строфи завершує перепік важливих ознак достойності безсмертя людини щодо Батьківщини її мета зосередити увагу слухачів на важливості змісту утверджень, осмислити їх, а тому вона і довша від попередніх.

Шоста пауза аналогічна першій. Сьома, якої не було в першому читанні рядка,— робиться з метою спрямувати увагу слухачів на лейтмотив твору.

Отже, психологічною паузою називається така зупинка на початку, в середині або в кінці фрази, яка завжди виправдовується психологічно і зосереджує увагу слухачів на важливих моментах змісту тексту (мовлення) і тим самим викликає певні паї і рої, переживання, аналогічні авторові, його героям і самому читцеві.

Для вчителя-читця особливо важливим є вміння «шпачати місце психологічної паузи і ефективно її відтворювати

Оскільки психологічна пауза підказується характером почуттів, укладених у текст, і ситуаціями, в яких створюй*ті. їм і якими викликаються певні почуття, то достатньо осмислити такі ситуації і характер почуттів, як визначиться і характер самої паузи або ж її різновид. Отже, знаючи певний перелік таких ситуацій або ж виправданих мотивів чи різновидів психологічної паузи за своїм характером, можна визначити конкретний її зміст і дію.

Різноманітний характер і дію психологічної паузи підказують такі її різновиди:

1. Пауза настороженості. Стимулюють її такі слова, як "Ах!", "Тсс!", "Цсс!", "Чш!", "Стій!", "Ні кроку!" та інші, які сигналізують подальшому змістові висловлювання настороженості (подив, зачудування, непо- розуміня, вагання тощо). Після таких слів і робиться пауза. Наприклад:

Хтось із дорослих невдоволено цитьнув:

— Тс-с, //облиш, не кажи так. (Чингіз Айтматов)

— Ану тихо!//Не гавкай(,) будь ласка, бо ще тигр почує (Бурят, нар. казка)

Цить!//То не хвиля шумить.

Не річка котить срібні хрусталі.

(Богдан Лепкий)

2. Пауза емоційного підсилення. Стимулюють її емоційно заряджені слова, що повторюються.

Робиться пауза після першого слова (чи слів), де воно виступає як перемикач на посилення емоційного заряду повторюваного слова чи слів:

— їде!

— їде,//їде! — хором підхопила малеча. (О.Довженко)

— Сергійку!.. //Сергійку!..//Хлопчик ти наш дорогий!.. (Д.Ткач)

Мама відчинила, і я бачу, як змінилася на виду:

— Володя ?.. //Яременко?..— питає _(Д.Ткач)

3. Пауза пригадування. Стимулює паузу ситуація, в яку автор ставить своїх героїв-персонажів, тобто ситуація, що спонукає їх до природного чи формального пригадування. Природна тоді, коли на слова, які спонукають до пригадування, нема відповіді. Формальна — коли слова після паузи характеризують згадане. Показником паузи є три крапки:

— Так ото я й кажу, може б, ти не теє... як його...//Може, без тебе обійдеться?.. (О. Довженко)

—Ікудиямігіїдіти?.//Ага! —згадалось йому. —Я повісив її в стайні. (Е.Бляйтон)

4. Пауза пошуку відповіді. Аналогічна попередній. Сигналізує її ситуація, яка спонукає шукати відповідь на певне запитання. Показником паузи є три крапки:

Я й думаю... "Куди б же його?..Хіба, хіба...//Ні!" (А. Тесленко)

5. Пауза замовчування. Стимулює її навмисне чи викликане кимось (чимось) мовчання того, хто говорить: чи то з метою приховати щось; чи то не перечити комусь, чи то якоюсь раптовою несподіванкою. Показником паузи є три крапки:

— Як узвар... — підморгнув дідусь.

— Та... //хлопець мляво махнув рукою: мовляв, не вигадуйте.

(М.Стеценко)

. — Куди ж це ти підеш? — питаю.

Він якось важко-важко:

— Та...//не знаю...

(А. Теслєнко)

Коли розв’язали йому очі, він спочатку побачив перед собою кремезного партизана, а поруч...//Поруч — хлопчика в синенькіи сорочечці з білими гудзиками. (К.Курашкевич)

6. Пауза емоційного порівняння. Стимулюють її слова (автора чи персонажа), які характеризують пряме емоційно прикрашене порівняння. Пауза робиться перед порівнянням, щоб підкреслити його значущість, наприклад:

Надійшла весна прекрасна, многоцвітна, тепла, наш, // ніби дівчинка в вінку... (І.Франко)

—Гонять мене//як хижого звіра, Марусе, — промовив Кармель. (Марко Вовчок)

7. Пауза жалю. Стимулюють її невисловлені автором чуття жалю, журби, прикрості, болю тощо, викликані якоюсь ікч і юді»анкою. Показником паузи є три крапки: *

— Тая ж вам!..//Для вас старався. Щоб веселіш бую. (Л.Григорчук)

— Розумієш, свердлив отвори для ілюмінаторів, та...// Одне слово, дриль... —затнувся він. (К.Пасічка)

8. Пауза роздумів. Стимулює її схвильованість роздумів персонажа, викликана певною ситуацією. Робиться вона після слів, що характеризують роздуми, і для того, щоб підкреслити їх ін.ічущить. Показником паузи в основному є три крапки:

—А тепер...//куди?—//з надією поспитав Миколи. (Н Киви)

Ледве виліз дід Улас за ворота та й загадався... його?//До роду —

близького нікого, а далекий —у панській роботі. (Па)шс Мирний)

— Мені інколи хочеться бути поганим, але...//соромно. (Н.Нестайко)

9. Пауза стримування емоційних реакцій. Стимулює її ситуація, яка визначає факт стримування персонажем певних емоційних реакцій (плачу, сміху, болю тощо). Показником паузи і гри крапки:

І малюк, стиснувши кулачки, щосили крикнув туди, де невиразно коливалися в тумані хлопці:

— Він же...//він...//живий. (В.Кава)

— Ти що тут робиш, Харитю? — спитали разом.

Харитя здригнулась, підвела очі на молодиць і засороми чіп,.

— Жну...//мати слабі лежать... //нема кому хліб вилити..//з голоду помремо зимою. (М.Коцюбинський)

10. Пауза залякування. Стимулюють її слова, якими хтось когось залякує. Робиться пауза після таких слів з метою надати важливості залякуванню з точки зору того, хто залякує, або його важливим результатом, наприклад:

— Ах так! //Ну гаразд, ти вже скоро дізнаєшся, що таке зима, і добре наплачешся. (О.Бунець)

Герасим несамовито підступа до неї:

—Я тебе питаю! Я тобі покажу...Я...//я..//тебе уб'ю... (І. Карпенко-Карий)

11. Пауза спонукання. Виправдовується вона лише намірами читця, який ставить собі за мету зосередити увагу слухачів на важливості змісту розкритих уже картин життя чи явищ природи; дати можливість естетично пережити і оцінити сприйняте. Робиться пауза після емоційно насичених і важливих у смисловому відношенні слів, уривка тексту, які завершують картину, перед новою, іншого змісту картиною:

Обняла його, цілує Та пита з журбою:

І — Чи побачусь, милий синку,

Ще хоч раз з тобою?//

— Годі, мамо, побиватись, —

Каже син. — Об чому?

Пороблюся — бог поможе

Та й вернусь додому. (П.Трабовський)

...В тім гаю,

У тій хатині, у раю, я бачив пекло... //Там неволя, робота тяжкая... (Т.Шевченко)

12. Пауза напруження. Це найпоширеніший традиційний різновид психологічної паузи. Робиться вона в несподіваному для слухача місці з метою зосередження його уваги на важливості змісту слова чи

1- слів, що йтимуть після паузи. Пауза підказується лише намірами читця, тому й виступати може в будь-якому місці фрази:

— Я не поведу вас далі, хоч би ви й убили мене. Я вас, вороги, завела в цей ліс, і ви //не вийдете відціль... (Б.Грінченко)

Недарма один мудрець сказав:

—Людина в труді пізнається, а у відпочинку//розкривається (Є.Пермяк) І Ото на себе не надійся,

чужому лихові // не смійся (Л.Глібов)

-— Чого? Щуп оцей показувать? Та ви ж//і балакать по-їхньому не вмієте. (І. Карпенко-Карий)

Значення таких мотивів чи різновидів психологічної паузи в тому, що вони:

1. Сприяють активному користуванню нею як засобом передачі психологічного змісту тексту і власного мовлення.

2. Концентрують увагу читця в процесі підготовки в безпосередньому читанні тексту на можливих ситуаціях, що стимулюють саму паузу.

3. Спонукають до осмислення внутрішнього (психологічного) змісту тексту з позицій автора і власних позицій, отже, і до постійних вправ на вироблення тонкого чуття необхідності дії психологічної паузи в процесі читання, мовлення.

4. Служать внутрішнім імпульсом осмислення сутності психологічної паузи учнями в процесі навчання їх виразного читання.

13. Віршова пауза. Віршовою паузою називається зупинка в кінці віршового рядка лише при переносі з нього думки одного мовного такту в наступний рядок. В інших випадках вона співпадає з іншими паузами.

Віршова пауза використовується тільки у випадку читання віршових творів, де вона поряд з іншими видами пауз від і і рас особливу роль. Віршовий поетичний твір, на відміну від прозового, характеризується ритмічно організованою мовою, одиницею якої є окремий рядок. Якщо порушити таку організацію мови під час читання вірша, значить, позбавити його краси форми, перетворити в прозу. За висловом В.Г.Бєлінського, ліричний вірш, перекладений на прозу, "перетворюється на потворну і мертву личинку, з якої щойно випурхнув, переливаючись райдужними барвами, метелик".¹ Щоб цього пі' трапилося, необхідно в кінці кожного віршового рядка робити зупинку, тобто віршову паузу. Така пауза не тільки застерігає від порушення ритму вірша, а й підкреслює його внутрішнє багатство, надає йому краси, форми і чарівності звучання. Проте це не значить, що форма вірша має більше значення під час читання, ніж його зміст. Перевага форми вірша над його змістом однаковою мірою небезпечна, як і недооцінка самої форми.

Поряд з цим треба пам'ятати, що будь-яке механічне дотримання пауз тільки в кінці кожного віршового рядка, не враховуючи їх у середині рядків вірша, може призвести до цілковитого руйнування змісту твору. Прочитаймо, наприклад, строфу, дотримуючись пауз тільки в кінці кожного рядка:

Ранку тратити не треба:/ дочувайся: із-під неба/ пісня жайворонка ллється —/ то привіт тобі несеться! (Я.Щоголів)

Якщо на зміст першого, третього і четвертого рядків пауза не вплинула негативно, то зміст другого рядка різко змінила: стало — дочувайся із-під неба. Отже, потрібно читати:

Ранку тратити не треба:/ дочувайся:/із-під неба/ пісня жайворонка ллється —/ то привіт тобі несеться!

Обов'язок читця поетичного твору, як і прозового, — правильно, бережливо розкрити й донести до слухачів думки й почуття автора. Однаковою мірою необхідно дотримуватися правил розстановки синтаксичних, логічних пауз, які виступають між мовними тактами, та психологічних, які можуть вживатися і в межах окремих мовних тактів, і, звичайно, правильно їх витримувати. Якщо такі паузи припадають на кінець віршового рядка, то читцю немає потреби замислюватися над віршовою паузою — вона з'єднується з логічною або психологічною, наприклад:

На зеленому горбочку,/ у вишневому садочку,/ притулилася хатинка,/ мов маленькая дитинка,/ стиха вийшла виглядати,/ чи не вийде її мати,// і до білої хатинки,/ немов мати до дитинки,/ вийшло сонце, засвітило/ і хатинку звеселило.///

(Леся Українка)

Проте не завжди віршова пауза співпадає з іншими паузами, тобто не завжди завершення мовного такту припадає на кінець віршового рядка. Думку одного мовного такту поет часто переносить з одного рядка в наступний, наприклад:

Вчіться, діти! Мудра книжка скаже вам /чогось багато/ з того, що колись другими і посіяно, й пожато. (Я.Щоголів)

Мовний такт "чогось багато з того" розірваний.

У таких випадках пауза, якщо вона навіть і за змістом, і за синтаксичною побудовою не потрібна, в кінці віршового рядка гаки обов'язкова. А щоб вона не здавалася штучною, її слід перетворити на момент "красномовного мовчання". Така пауза може посилювати емоційність мови вірша, допомагати слухачеві сприймати ті важливі слова, на які треба звернути особливу увагу.

У вищенаведеному першому прикладі такого психологічного підкреслення потребує останнє слово другого віршового рядка "багато". Разом з тим воно узагальнюватиме відповідь, на яку зосереджує увагу слухачів логічна пауза в кінці першого віршового рядка після слова "книжка", і в той же час зосереджуватиме увагу на подальшій конкретизації відповіді, яка подається в наступних рядках:

Вчіться(,) діти!//Мудра книжка/ скаже вам /чогось багато//

З того,/що колись другими/ і посіяно,/й пожато.

Як правило, в усіх випадках віршова пауза не повинна бути формальною, а завжди осмисленою і змістовною. Для цього необхідно знаходити такі відтінки емоційно-образного змісту, які дали б змогу перетворити дану паузу на психологічну.

14. Фізіологічна пауза. У художніх текстах ми можемо зустрітися ще з так званою фізіологічною паузою, тобто такою, яка зумовлюється не переживанням, а фізичним станом персонажа. Автор нерідко мовою персонажів передає їх стан — втому, задишку, переляк, природне заїкання, що характеризується перериванням мови тощо. „

Такі особливості мови персонажів автор передає на письмі трикра- пкою чи дефісом, які в процесі читання потребують належних зупинок, тобто фізіологічних пауз. Візьмімо для прикладу такі фрази: Подивився заєць на козеня, на його гострі ріжки, до землі припав:

—Бе-беріть, —лепече. —Все бе-беріть. Я-я д-ду-жерадий... — і рвонув у бік. У цьому прикладі, взятому з казки В.Росіна "Щедрість і боягузтво", на місце фізіологічних пауз вказують дефіси. Автор передає неспокійний стан персонажа. Уривчаста мова зайця характеризує його як боягуза. Для передачі такої характеристики слухачам читцю, звісно, треба використати фізіологічну паузу.

На відміну від психологічної, фізіологічна пауза робиться тільки з метою передачі певних особливостей мови персонажів: як вони говорять у певній ситуації' чи при певному фізичному стані свого організму, але ніяк не повинна характеризувати фізичний стан самого читця.

Тривалість пауз. Для правильного вираження певної думки має значення не тільки наявність пауз, а й співвідношення їх між собою за тривалістю.

Тривалість логічної, віршової (якщо вони не співпадають з синтаксичними), психологічної та фізіологічної пауз диктується винятково змістом, почуттям, намірами й обставинами, які її зумовлюють. Синтаксична пауза має певні підстави для визначення її тривалості. Це розділові знаки, що мають свою відносну тривалість, але в той же час вони і змінюються, об'єднуючи слова у смислово-мовні одиниці: мовні такти, окремі фрази, групи фраз, частини, уривки. Ступінь смислового зав'язку між цими одиницями і визначає тривалість пауз.

Правила точного застосування тривалості пауз встановити важко, бо жодна пауза в будь-якому прикладі не характеризується абсолютною тривалістю, а тільки відносно змінною. Проте, виходячи зі змісту пунктуаційних знаків, що відповідають синтаксичній паузі, можна вивести окремі відносно загальні правила.

Чим ближчі смислові відрізки у фразі між собою за змістом, тим коротші між ними паузи. І навпаки: чим далі вони один від одного за змістом, тим довшими будуть паузи між ними.

Візьмімо для прикладу невеличку частину тексту.

Якщо ми у ньому позначимо відносні між собою тривалості пауз однією, двома і більше вертикальними рисками, то матимемо приблизно таку синтаксично-смислову партитуру тривалості пауз:

‘'Отак жив Чіпка,/ріс,/виростав у голоді/та в холоді,/злиднях/та недостачах.//І все сам собі(,) як палець.//Другі/до людей,/до гурту,/а він (,) знай, / самотою...//Забереться (,) було (,) в бур'яни,/ нарве квіток,/назбира кузьок/ та й грається з ними нишком"/// (Панас Мирний)

У даному тексті тісно пов'язані між собою за змістом не тільки мовні такти в реченнях, а й самі речення. Сприймаємо одну конкретну інформацію про те, як самотньо зростав Чіпка. Тому й паузи між мовними тактами в межах речень короткі, в кінці речень —довгі й тривалі тільки в кінці абзацу.

Однак тривалі паузи можуть бути і між реченнями в єдності одного абзацу, строфи — відносно закінченої думки цілісного тексту. Передбачаються вони змістом, структурою речень і особливо тоді, коли автор передає повільну зміну подій у часі, наприклад:

Вечірній час...///

Метелиця мете.///

Вітрисько дме/в шибки/ та у причілок...///

Татусь/ читає,// мама/щось плете,—///

Зима для хлібороба —//відпочинок (Л.Компанієць)

Читець повинен уміти оперувати тривалістю пауз. Допущені помилки у співвідношенні їх тривалості можуть "приглушити", а то й спотворити зміст висловлювання. Функція тривалості паузи — не стільки членувати мову на такти, скільки об'єднувати, скріплювати загальну думку фрази чи й окремих фраз в єдине ціле, що складається з окремих мовних тактів. Візьмемо для прикладу фразу:

Котилася тарілочка/ по крутій 'горі.//

Забавляла любих діток/

У моїм дворі. (Л.Глібов)

Якщо на місці коротких пауз поставити довгі, а на місці довгої — коротку, то явно відчуємо, що другий і третій такти ніби зливаються, а перший і останній відпадають від них. Фраза стає розірваною, зміст невиразним. Тривалість паузи передає ступінь завершеності висловлювання: чим повніше передана думка, тим триваліша пауза після того відрізка тексту, що виражає цю думку.

З формального боку найтриваліша пауза на місці крапки. Вона завершує думку фрази. Це можна сказати і про три крапки, питальний та окличний знаки.

Паузи на їх місці аналогічні крапці. Проте пауза на місцях цих знаків, особливо крапки, може позначати різні ступені тривалості. Крапка між фразами, наприклад, виражає завершеність тільки однієї думки у творі. Отже, пауза на її місці довша, ніж пауза на місці роз; цлових знаків у межах самої фрази.

Якщо взяти крапку після абзацу, то вона буде ще довшою, бо завершує думку не однієї фрази, а цілого абзацу. І, звичайно, найдовша пауза на місці крапки в кінці тексту, коли завершується загалі.11 а думка, що проходить через увесь твір.

Паузи в межах однієї фрази, що співпадають з такими розділовими знаками, як кома, двокрапка, крапка з комою, тире, мають відносну — і кожна з них різну — тривалість. За загальним правилом вона довша там, де менше пов'язані за змістом слова одного мовного такту зі словами іншого, і навпаки, наприклад:

Як затопить хату, /то дим/ аж під небеса стелиться, //а як вийде на Дніпро/мочити кожі/(бо він кожум'яка,)/ то не одну несе,/а дванадцять разом, //і як набрякнуть вони водою в Дніпрі,/то я візьму/та й учеплюсь на них/— чи витягне-то він їх? (Укр. нар.казка)

Уся фраза в даному випадку складається з трьох окремих частин, трьох думок, які між собою ще поділяються на окремі мовні ланки. їх розділяють коми перед сполучниками а й і. Тому частину від частини розділяємо довшою паузою.

Довга пауза в межах однієї фрази робиться в таких випадках:

1. У реченні, яке складається з поширеної групи під мета і такої ж групи присудка. Триваліша пауза робиться між такими групами для того, щоб виділити значущість однієї з них, наприклад:

Вересневий ранок /батьківською рукою//поклав на русяву голову /новенький,/з солдатського сукна картузик/і покликав до школи. (М.Стельмах)

Схилилась наді мною (,) наче мати,//благословенна яблуня гірська. (Р.Гамзатов)

2. На місці пропущених слів у реченні перед словами, які мають важливе значення для змісту всієї фрази. Триваліша пауза спонукає слухача до осмислення пропущених слів і сприйняття змісту всього речення, наприклад:

Бігла повз хату/лисиця.//Чує —//півень пісні виспівує. (Укр. нар. казка)

Раптом чує —//хтось гукає її:/

—Доброго ранку (,) черепахо! (О.Бунець)

3. Після вставних речень, які уточнюють слова фрази, пов'язаних між собою за змістом. Більша тривалість паузи полегшує розуміння такого уточнення, наприклад:

Він/мені скрізь увижається,! й коли я бачу щось синє/— чи квітку,/чи очі,/чи дівоче плаття,/чи просто чую/само слово "синій", —//враз мені стає добре,/я щасливий,/душа моя/сміється й грає так,/як грають проти сонця/ збиті на отаву/бризки води. (Є.Гуцало)

Ми/—і рядові,/і старшини,/і офіцери,/і генерали —//солдати. (О.Єфімов)

4. У довгих фразах, у яких думка наростає до певного перелому і після нього ніби узагальнюється, завершується сказане, у тому місці робимо довшу паузу, щоб зосередити увагу слухачів на узагальненні, завершенні думки:

Зінько з Іваном /пов'язали йому /руки-ноги(,) мов мішок, /поклали його через сідло, / приторочили, / половили басурменських коней, /узяли в поводи —//рушили да берега. (К.Басенко)

В тім гаю,/

У тій хатині,/у раю,// я бачив пекло...

(Т.Шевченко)

Ми любимо весну,/ і ріки глибокі,/

зелену/чудесну,/ і поле веселе,/

грімницю у тучі,/ і рідні оселі,/

і дощик співучий,/ і цвіт у маю —//

і луки широкі,/ всю землю свою.///

(М.Стельмах)

Загальна тривалість пауз залежить також від структури речення. У безсполучникових реченнях вона значно більша, ніж у сполучникових. Експериментально-фонетичні дослідження мовлення показали, що за наявності сполучників пауза скорочується майже в півтора-два рази.¹

При цьому слід знати, що не завжди паузи між мові іими тактами виконують роль відчутного відділення такту від такту. Зустрічаємо чимало конкретних ситуацій, коли пауза вказує на мовний такт для кращого тонального оформлення фрази, а при вимові її майже не чути. Весною/Чижик молоденький,/ такий співучий,/проворненький,/ в садочку/все собі скакав/ та якось // у сільце й попав;// сердега/в клітці/рветься,/б'ється...

(Л.Глібов)

Паузи після слів "весною", "в садочку", "сердега" майже не відчутні своєю тривалістю.

Загальна тривалість пауз залежить також якоюсь мірою від темпу мовлення. Прискорення темпу скорочує їх, уповільнення — збільшує. Проте співвідношення за тривалістю в будь-якому темпі повинно зберігатися. Одиницю виміру пауз умілий читець обирає собі сам відповідно до твору. За відносно сталу одиницю можна брати тривалість однієї секунди і відповідно до неї визначати тривалість інших одиниць у бік збільшення. Якщо виникне потреба зменшити тривалість якоїсь паузи відповідно до встановленої найменшої, скажімо, секунди, то треба брата лише половину її тривалості і позначати на письмі вертикальною пунктирною лінією: (|).

У роботі з дітьми над паузами доцільно опиратися на якийсь сталий вимір — найкраще на тривалість однієї секунди. Одна секунда — коротка пауза, дві секунди — довша пауза, три — ще довша і т. д. Таку тривалість легко засвоїти посекундною лічбою за допомогою годинника. Час тривалості між "раз" і "два" — тривалість короткої паузи.

1. Поняття системи освіти, принципи її побудови.

2. Структура освіти України, основні типи закладів освіти.

3. Професійна освіта.

4. Органи управління освітою.

5. Євроінтеграція системи освіти України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ознаки постіндустріального суспільства	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.047 сек.