Окремими різновидами є семантичні й словотвірні запозичення.

Семантичні запозичення – такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад, слова правий і лівий, які мали значення відповідно "розташований праворуч" і "розташований ліворуч" під упливом фр. droit і gauche отримали значення "консервативний" і "революційний" (на засіданнях конвенту партія жирондистів сиділа справа, а партія монтаньярів – зліва).

Словотвірні запозичання – такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, наприклад, слово телефон складене з давньогрецьких елементів tele "далеко" і phone "звук" у США. У давньогрецькій мові такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія, агробіологія, телетайп тощо.

Запозичення можуть здійснюватися усним і писемним шляхом, можуть бути прямими й опосередкованими.

В усних запозиченнях слова сильно пристосовуються до фонетики мови-запозичувачки, навіть можуть бути перекрученими. А в писемних запозиченнях кожна буква передається звуком навіть тоді, коли в мові-оригіналі якийсь звук не вимовляється. Саме через те одне й те саме слово, запозичене усним і писемним шляхом, може звучати по-різному і сприйматись як два різні слова. Наприклад, від гр. krystallos писемним шляхом запозичені укр. кристал та рос. кристалл, а усним – укр. кришталь (можливо, через німецьке посередництво) і рос. хрусталь. Усними запозиченнями є всі давні тюркізми в українській мові: базар, кавун, гарбуз, казан, карий, чумак; у запозиченому з німецької мови тарілка (нім. Teller) відбулася перестановка звуків [р] і [л] та заміна [е] на [а].

Прямі запозичення – запозичення, які безпосередньо переходять із однієї мови до іншої. Так, зокрема, до української мови безпосередньо з польської ввійшли слова місто, стьожка, урядник, мешканець, кпини, кохання, мавпа, розмаїтий, збруя, підлога, посаг, шиба, з російської – мужик, чиновник, кріпость, сарафан, самовар, нагідки, воєнрук, цілинник, рубильник, духовка, з німецької – ерзац, фольксваген, рейхстаг, бундестаг.

Опосередковані запозичення – запозичення, які проникли із однієї мови до іншої через посередництво третьої мови (це вже запозичення запозиченого слова). Так, зокрема, слово петрушка запозичене російською мовою з польської (pietruszka) через українську. Слова гвинт, фартух, бляха, крохмаль, ринок запозичені з німецької мови (Gewinde, Vortuch, Blech, Kraftmehl, Ring) через польську (gwint, fartuch, blacha, krochmal, rynek). Грецьке алмаз потрапило до української мови через арабську і турецьку. Слово родзинки прийшло з французької мови (raisin "виноград") до української через німецьку (Rosine) і польську (rodzynki).

Проходячи через декілька мов, запозичене слово може до невпізнання змінити свою форму. Так, ім'я Гая Юлія Цезаря, яке стало уособленням верховної влади, залежно від мови, з якої воно запозичувалося, має в українській мові варіанти цар, кесар, цісар, кайзер. Укр. жупан, шубка і юпка (діал. юбка) "жіноча корсетка", "чоловічий кафтан" походять від одного й того самого арабського слова jubba "безрукавка", яке, прийшовши до нас через італійську (giuppa) і польську (¿upan) мови, набуло форми жупан, через німецьку мову (Schübe) – форми шуба, а через німецьку (juppe) і польську (jupka) – форми юпка (юбка).

Запозичення – активний процес. Як 0!?Чимо з прикладів, мова, яка запозичує слова, переробляє їх, перебудовує, підпорядковуючи своїм внутрішнім закономірностям. Якщо цього з іншомовним словом не відбувається, то воно залишається варваризмом, тобто іншомовним вкрапленням, що більш-менш регулярно вживається, але зберігає своє іноземне обличчя, тобто не стає елементом мови-запозичувачки (о'кей, чао, мерсі, капут, all right, happy end, Hände hochï).

При запозичуванні звуки, яких не має певна мова, замінюються своїми звуками: нім. Flügel – укр. флігель, нім. Bürger – укр. бюргер, гр. theatron – укр. театр, Theodor (titeos "Бог", döron "дар") – укр. Теодор і Федір, англ. iceberg (дифтонг ai) – укр. айсберг (звукосполучення ай), нім. Horn (придиховий, фарингальний [h]) – рос. горн (задньоязиковий проривний [ґ]). Часто змінюються наголос (фр. champion – англ. champion, рос. совет – англ. soviet), морфологічна форма (гр. systema є іменником середнього роду – укр. система має форму жіночого роду; татар, іменник лапша не має роду – укр. лапша жіночого роду; англ. cakes, rails не мають роду і тут представлені у формі множини – укр. кекс, рос. кекс, рельс мають форму однини чоловічого роду; англ. boots має закінчення множини -s – в українській мові на це закінчення накладається ще своє закінчення множини -и (бутси); фр. пальто (paletot) не має закінчення – в українській мові -о сприйнялось як закінчення середнього роду (пальто, пальта, пальту і т.д.). При запозичуванні з германських і романських мов іменники втрачають артиклі.

Слід зазначити, що запозичені слова втрачають свою внутрішню форму (мотивованість). Так, наприклад, слово помідор в італійській мові, звідки воно запозичене, означає буквально "золоті яблука"; курорт в німецькій мові складається з^івох коренів – Kur "лікування" і Ort "місце"; гастролтнгакож у німецькій мові-джерелі складне слово – Gast "гість" і Rolle "роль".

Запозичуються слова, як правило, в одному значенні. Як приклад можна навести запозичене з французької мови депо в єдиному значенні "транспортне підприємство, що забезпечує експлуатацію і ремонт рухомого складу залізниць", тоді як у французькій мові це слово (depot) має вісім значень. Трапляються випадки, коли при запозиченні звужується значення слова. Англ. dog означає собаку загалом, а в українській мові словом дог позначають тільки одну з порід собак.

Багато запозичених слів утратили свій іншомовний вигляд, давно стали рідними в мовах, куди вони потрапили. Так, скажімо, ніхто з українців не відчуває, що такі слова, як огірок, вишня, школа є запозиченими.

Не всі мови однаковою мірою стали джерелом запозичення. Найбільше цьому прислужилися давньогрецька та латинська мови (запозичення з цих мов називають греко-латинським фондом): гр. атом, автономія, демократія, філософія, діалектика, педагогіка, теза, синтез; імена Олена, Петро, Степан, Микола та ін.; корені біо-, гео-, гідро-, демо-, антропо-, теле-, ñipo-, стомато-, хроно-, психо-, те-тра-, мікро-, макро-, нео-, палео-, полі-, moho-, авто-, син-, діа-, пан-; лат. нація, республіка, матерія, натура, прогрес, університет, факультет, об'єкт, ліберальний та ін.; імена Валентин, Віктор, Марина, Юлія та ін.; корені соціо-, аква-. інтер-, суб-, супер-, ультра-, квазі- та ін.

Із національних мов найбільше запозичень дали англійська (мітинг, клуб, лідер, інтерв'ю, імпорт, експорт, трест, чек, спорт, бокс, матч, старт, комфорт, сервіз, тост, джентельмен, джемпер, мотель, маркетинг, менеджмент, дилер, брокер, пейджер, факс тощо), німецька (майстер, бухгалтер, гросмейстер, капельмейстер, офіцер, ма триця, патронтаж, гільза, абонент, абзац, кооператив, корунд, кальки річ у собі (Ding an sich), додаткова вартість

(Mehrwert) тощо), французька (мода, дама, етикет, комплімент, будуар, пальто, кашне, трюмо, революція, конституція, патріотизм тощо і майже вся хореографічна термінологія), італійська (банк, кредит, фасад, галерея, балкон, салон, соната, кантата, батальйон, солдат тощо і майже вся музична термінологія) мови.

Серед запозиченої лексики окрему групу становлять ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМИ.

Інтерпаціоналізми – слова, поширені у більшості мов світу. Наприклад: нація, конституція, біологія, університет, декрет, ректор, алгебра, адмірал, іслам, бюро, мораль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей науки і техніки.

Щодо оцінки запозичень існують дві крайності: захоплення іншомовними словами, з одного боку, і бажання щоб то не стало очистити мову від них – з іншого. Обидва погляди шкідливі. Не можна вважати нормальним явище, коли нині вивіски на вулицях наших міст рясніють іноземними написами, а шпальти газет перенасичені зворотами з незрозумілими більшості читачів іншомовними словами на зразок: авантажна людина, яка звикла до фіоритур; імбецильний керівник, який викликає справедливі ламентації колективу, осипає всіх філіпіками; всі наші працівники альтруїсти і прозеліти прогресу; займається інсинуаціями, завдяки чому йому вдається утримувати свою синекуру, але баражирування розкрило його камуфляж; його ферули нас не лякають.

Невиправданим є й крайній ПУРИЗМ (від лат. purus "чистий") – навмисне цілеспрямоване усунення з мови всіх іншомовних слів. Пуризм особливо шкідливий для тих мов, яким не загрожує асиміляція. Так, зокрема, нічим не обґрунтованими були пуристичні тенденції у другій половині XIX ст. у Росії, які особливо виявилися в діяльності графа О.С. Шишкова і частково лексикографа та письменника В.І. Даля. Шишков пропонував усі іншомовні слова замінити корінними, питомими. Наприклад, замість тротуар уживати слово топталище, замість фортепьяно – тихогромы. Знаменитий Словник Даля слово фізкультура пропонує замінити штучноутвореним ловко-силие, атмосфера – мироколица, колоземица; горизонт – небозём, адрес – насылка, пенсне – носохватка, эгоист – самотник, кокетка – хорошуха, миловидница. Якщо б запропонованими пуристами словами замінити іншомовні слова у фразі Денди шел в калошах по тротуару в театр, то ця фраза звучала б Хорошилище шел в мокроступах по гульбищу смотреть на позорище. Пуристичні тенденції були характерні й для української мови початку XX ст., коли замість атом пропонувалося слово неділка, синтаксис називали складнею, кому – протинком, конус – стіжком, діагональ – косиною, період – наворотом, фошіулу – взором тощо.

Виправданні пуризм для тих мов, яким загрожує асиміляція. Коли тоталітарним адміністративним апаратом заохочувалося зросійщення української мови (у мовознавстві навіть витворилася теорія про спільний "соціалістичний фонд" лексики та спільні словотворчі.процеси в мовах народів СРСР), коли в словниках масово стали з'являтися русизми, а в перекладних словниках на перше місце ставилися слова-відповідники, які були близькими за звучанням до російських, а власне українські відповідники відсувалися на задній план, то помірні пуристичні тенденції в українській мові на сучасному етапі є доцільними, виправданими, як цілком виправданими вони були в Чехії після майже суцільного онімечення чехів.

Отже, до проблеми запозичення потрібно підходити тверезо. Запозичувати слова необхідно лише в тому випадку, коли без них не можна обійтися. Запозичення без потреби є невиправданими і завдають мові тільки шкоди.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Неологізми.	\|	Мотивація роботи працівників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.

Окремими різновидами є семантичні й словотвірні за­позичення.

Окремими різновидами є семантичні й словотвірні запозичення.