Які вчені досліджували історію Слобожанщини у другій половині XVIІ - XVIІІ столітті?

4.1. Теорії про дату заснування міста

Кожне місто має свою відправну точку відліку – умовну дату від якої ведеться час його існування. Проте, не можна говорити, що місто виникає в один рік, який історики та джерела, а часом і партійні мужі, відвели для відзначення, пошанування та гучних святкувань. Для сучасних міст України такі дати дуже важливі, адже є можливість від реставрувати ті архітектурні дива минулого, що лишили попередні епохи.

Відповіді на питання, пов′язані з історією Харкова дає монументальна праця Д. І. Багалія та Д. П. Міллера «История города Харкова за 250 лет существования (с 1665 по 1905-й год.)» – найкращий і неперевершений літопис міста.

Географічне розташування міста – 500 10» північної широти та 360 13» східної довготи Грінвічського меридіана, на південь від Східно – Європейської рівнини на порубіжжі лісостепової та степової ландшафтної зони, на місці де зливаються невеликі притоки Сіверського Дінця – Харків, Лопань та Уди. Хвилястий рельєф з гаями та ярами, озерцями та річками був приємний для людського ока, а теплий помірно континентальний клімат – прийнятний для проживання.

Коли ж було засновано місто Харків? З якого часу слід вважати його за місто, а не городище чи поселення? Теоретичні підвалини цього аспекту обґрунтовує наука урбаністика. Слід відзначити, що джерела подають різні дати заснування Харкова. Найдавнішу за 1630 р.письмову згадку про жителів міста подано в «Описание городов и знатных местечек в провинциях Слободской губернии» (документ ХVIII ст.)

В «Описании»є спеціальний розділ «Хроногеографическое описание сего города Харькова 1767 года», який починається так: «Начало населения сего города в 7138 (1630) году, в котором первые начали собираться на поселение малороссияне из Заднепровских, польских и малороссийских городов; первей их Осадчий был Иван Каркач; и городок был построен деревянной; с таким укреплением, каков в тогдашнее время служить могло единственно к убежищу от неприятельского татарского нападения».

У ще одному документі ХVIII ст. «Топографических описаниях Харьковского намесничества» підкреслено, що Харків побудовано за часів правління московського царя Олексія в 1653 р. Інші джерела заснування міста Харкова називають 1654 р. Так, у «Наказній пам’яті», (різновид тогочасних ділових паперів) від 30 вересня 1654 р. говорилося:

«Которые черкасы построились в Чугуевском уезде промеж речек Харькова и Лопани о городовом строении, и что вы по их челобитью в Чугуев к Г.Спешневу писали, а велели ему городового места осмотреть и описать и чертеже чертить и черкас переписать».

Із приходом цієї групи переселенців і пов’язано найвірогідніше заселення Харківського городища. Сучасний харківський дослідник Д. М. Чорний, зауважує, що на користь переселенців із Наддніпрянщини, ймовірно Чернігівщини, свідчать ікони, які вони везли з собою. Про українське коріння говорять і прізвища переселенців. На користь українськості Харкова свідчить

«Именной список жителей г. Харькова 1655 года», в якому значилися імена черкас, тобто українців, що склали 6 сотень.

Еволюція зростання кількості українського і великоросійського населення у 60–70 рр. ХVII ст. (за даними Д. І. Багалія)

Д.І. Багалій писав: «Але у складі населення Харків був, можна сказати, чисто українським містом, бо одразу з’явилися чимала купа українців – 587 чоловік козаків, а з жінками та дітьми се вийде , мабуть, 2000 чол. Вони з’єдналися в козацьке товариство, поділене на сотні й десятки, з отаманом, сотниками і десятниками на чолі. Мені пощастило розшукати в архіві список сих харківців

– з нього видно, що се були українці – Тимошенки, Іваненки, Борщенко, Гордієнко, Кушнір, Котляр, Овчаренко, Жученко, Тетеря, Журавель, Стріха та

інші…Українці самі поселилися на вічне життя у Харкові, а великоросійських служивих людей, часами посилав російський уряд, не по їх волі і без їхнього бажання, не для заселення міста, а для його охорони. Отже, справжніми постійними поселенцями Харкова були українці, котрі збудували собі будинки, охазяйнувалися, зорали землю, зайнялися ремеслом, промислами й торгівлею».

На початку XVIII ст. навіть постало питання про скасування посади воєводи, оскільки в місті не було необхідних московитів. У 1904 р. у Петербурзі була видана «Книга перепису населення Харківської губернії» де зазначено: