Схарактеризуйте способи розроблення теми у фейлетоні.

Історія розвитку фейлетону як жанру.

Фейлетон – це невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування поза літературних жанрів, зокрема приватного та ділового листа, доповіді, резолюції тощо, у прозовий текст можуть бути включені віршові фрагменти, вважається проміжною ланкою між оповіданням, новелою та нарисом, характеризуються чіткою фактичню основою з наявністю авторського підтексту. За тематикою виокремлюються такі типи фейлетонів: художній, документальний, із «невказаною адресою», узагальню вальний, проблемний, оглядовий, «проти явища», «проти особистості».

Термін виник на початку XIX століття. У 1800 р. у Франції видавець газети «Journal des Débats» став випускати додаткові листок-додатки до газети, які спочатку заповнювались театральною хронікою, а потім в 1803 змінив формат своєї газети - подовжив його донизу, і ця додаткова частина відокремлена від газети «лінією відрізу» (білим пропуском), стала називатися "фельєтон". Надалі термін отримав подвійне значення: 1) літературний матеріал «підвалу» газети; 2) літературний твір малої форми публіцистично-злободенного характеру, поміщений або в фельєтоні газети, або в додаткових частинах журналу (огляд, суміш). Саме в останньому значенні цей термін закріплюється і пізніше отримує дуже широке поширення у Франції, потім у Німеччині і в Росії, де фейлетон віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна гостроактуальна подія набувала гумористичної чи сатиричної інтерпретації. Межуючи з художньою літературою, фейлетон користав багатством її зображально-виражальних засобів (гіпербола, гротеск, каламбур тощо), мав власні різновиди — документальний (зображення конкретних осіб і фактів) та проблемний (порушення важливих громадських питань). Одним із засновників українського фейлетону вважається В. Самійленко. Цей жанр набув великого поширення в періодичній пресі, розкрив внутрішні можливості у творчості Костя Котка, Остапа Вишні, С. Олійника, Є. Дударя та інших.

Є два способи розроблення теми у фейлетоні. Перший – це послідовний опис. Другий спосіб – побудова тексту за типом сюжетного оповідання. Такий фейлетон вирізняється тим, що несе на собі відбиток емоційно-образного художнього начала, що реалізується насамперед в сюжеті. При цьому сюжет домінує над фабулою. Фабула – це те, що було насправді, сюжет – те, як про це довідався читач. В художній публіцистиці фабула найчастіше є лише матеріалом для сюжетного оформлення, тому автор допускає в цьому випадку інформаційні та часові інверсії, вільне поводження з фактами, використання нестандартної лексики, оскільки простим перерахуванням фактів читача не захопиш, автор вмонтовує події в сюжет, щоб між цими фактами виявився новий, несподіваний зв’язок, щоб у звичайному відкрилось раптом незвичайне, а незрозуміле, нове виявилось знайомим і чітким. Фейлетон має власну архітектоніку. Він досить рідко починається з викладення конкретного факту, що став приводом для його написання. Тут діє один із найважливіших законів жанру – асоціативність. Використання добре знайомих читачам образів і понять, які так чи інакше асоціюються з темою фейлетона, є одним із найбільш ефективних методів впливу на аудиторію. Зрозумілі порівняння допомагають читачам легше осмислювати і сприймати судження і роздуми автора з приводу будь-яких подій і проблем. Використання відомих сюжетів, персонажів, образів викликає в пам’яті читачів знайомі з дитинства уявлення, за допомогою яких можна зрозуміти і основне, пояснити за аналогією найрізноманітніші події, факти, явища. Найчастіше журналісти використовують запозичені з творів літератури метафори, алегорії, гіперболи, афоризми, крилаті вислови, а також штампи, які створюють комічний ефект.

Використовуються також асоціації, пов’язані з персонажами театральних вистав, кінофільмів, рекламних роликів. Також у фейлетоні з’являються вкраплення із притч і байок, прислів’їв і приказок, з пісень. Арсенал для асоціацій надзвичайно різноманітний, але важливо враховувати доречність тих чи інших засобів, щоби уникнути небажаних аналогій, двозначності. Основна мета асоціацій не в тому, щоби фейлетоніст сяйнув красивим слівцем, а в тому, щоб вони наочно демонстрували читачеві суть явища або події. Інші закони жанру – це емоційно-образний розвиток теми і створення комічного ефекту. Для цього дуже часто в текст фейлетону вводиться ремінісценція або історична паралель. Комічне обігрування фактів становить специфіку фейлетону і висуває на передній план сюжет, що підпорядковує собі композицію. Композиція сприяє створенню тексту як цілісності. У тексті зачин змінюється викладенням конкретної події або ситуації. Кінцівка охоплює низку емоційно-образних та логічних висновків, дає концентроване вираження авторської думки, містить підсумкову оцінку. Необхідний елемент будь-якого фейлетона – авторська маска. Вона потрібна для того, щоби створити підтекст, який був основною жанровою і типологічною ознакою фейлетона. Підтекст відображає історично зумовлений розвиток жанру, пристосовуючись через зміни форми до різноманітних соціальних умов. Основним прийомом створення підтексту вважається обігрування фактів на основі їхньої багато вимірності. Автор і читач разом ніби проходять лабіринтом фактів. При цьому автор виступає в різноманітних масках, наприклад маска оповідача, яка дає змогу бути то несмішливим, то серйозним, простаком або моралі затором, причому оповідач може бути уведений в число дійових осіб, а може бути представлений лише спостерігачем. Авторській масці від початку властивий іронічний характер. Автор грається власною маскою і ставить під питання саме поняття вигадки, авторства, текстуальності і відповідальності читача.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фейлетон: визначення, ознаки.	\|	Схарактеризуйте поняття «фейлетонний факт».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.