Ключові терміни та поняття

НАПРИКІНЦІ 40-х— НА ПОЧ. 50-х РР.

· відродження

· „жданівщина”

· космополітизм

· „холодна війна”

· „справа лікарів”

· русифікація

· „лисенківщина”

· депортації

· рересії

· ООН

· національна символіка

Перемога над нацистською Німеччиною породила великі сподівання на майбутнє поліпшення життя. Невдовзі після війни поет В. Сосюра закликав любити Україну і зробити її такою, якою вона ще ніколи не була.

Однак це прагнення до оновлення суперечило самій суті сталінізму, який у повоєнний час переходив в останню фазу свого існування.

Зміст суспільно-політичного життя в к. 40-х — на початку 50-х років визначався перехідним (від війни до миру)| станом суспільства та виходом України на міжнародну арену:

- відродженням партійних та державних органів влади;

- відбудовою зруйнованого війною народного господарства;

- наступом на ідеологічному фронті;

- иасовими репресіями та депортаціями населення.

На чолі всього суспільно-політичного життя в цей період стояла Компартія України, яка проводила в життя директиви партійного центру. КП(б)У швидко відновлювала свої лави: з 1945 до 1950 рр. вона зросла на 0,5 млн., щоправда непропорційно великий відсоток на найвищих керівних посадах припадав на росіян. Партійну організацію республіки та її уряд очолював М. С. Хрущов. В житті партійних осередків в республіці фактично повністю були відсутні демократичні засади.

Відбулися перші післявоєнні вибори до Рад народних депутатів різних рівнів (1946—1948 рр.). В них, як правило, прийняли участь майже всі виборці, а за кандидатів блоку комуністів-безпартійних голосувало не менше, як 99%. Хоча міф про народовладдя настирливо пропагувався повсюди, фактично влада належала партійно-радянській верхівці. Виборчі кампанії наочно свідчили про деформуючий вплив сталінщини на політичну систему суспільства. Діяльність депутатів, партійних та профспілкових активістів носила формальний характер.

Сталін та його оточення тримали під пильним наглядом політичний розвиток в Україні, вони були невдоволені «повільною» відбудовою народного господарства, катастрофічним становищем в сільськогосподарському секторі; їх надзвичайно хвилювало те, що на Західній Україні лишався ще далеко невикоріненим націоналізм. Тому у березні 1946 р. Сталін знову послав на Україну свого «аварійного монтера» Кагановича Л. замінити М. Хрущова на посаді першого секретаря КП)б)У. Під час його перебування в Україні (березень — грудень 1947 р.) посилилася боротьба з «українським буржуазним націоналізмом», а фактично був роздутий небачений фізичний і моральний терор проти кадрів України. Каганович розпочав активно «виховувати» самого М. Хрущова. Як наслідок такого «виховання» Хрущов наголо-шував на виключно позитивне значення стосунків між Україною і Росією, всіляко вихваляв Сталіна. «Вдячність» з боку центру не затрималася: за сталінською ре-комендацією М. Хрущов зайняв пост секретаря ЦК ВКП(б) і водночас першого секретаря Московського обкому партії. Парторганізацію України Сталін боявся довірити етнічному українцеві: замість росіянина М. Хрущова з грудня 1949 р. її очолив інший росіянин Л. Мельников, який повів жорстку русифікаторську лінію, особливо щодо Західної України.

Політичного життя України торкнулася й т. зв. сфабрикована у Москві «справа лікарів», учасники якої нібито були завербовані міжнародною єврейською буржуазно-націоналістичною організацією «Джойнт». Л. Мельников наказав працівникам МДБ УРСР викрити «єврейське націоналістичне підпілля» в Україні. Під час арештів від єврейських діячів «вимагали» зізнання про зв'язки з українськими «націоналістами». Так вироблялася версія про еврейсько-український антирадянський «заколот».

Ідеологічний наступ сталінізму, «жданівщина». Культурне життя в Україні в к. 40-х — на поч. 50-х рр. характеризувалося процесами відродження: відбудовувалися зруйновані в роки війни школи, здійснюється перехід до обов'язкової семирічної освіти, відновлюється робота Київського, Харківського, Одеського університетів, відкрито університет в Ужгороді (вперше в історії цього краю), відновила свою діяльність АН УРСР. Але вкрай негативно на розвиткові науки сказалося некомпетентне керівництво нею, звинувачення в «низькопоклонстві перед Заходом», некритичні оцінки «буржуазної культури».

Керівництво в сфері культури здійснювалося адміністративно-командними методами, на кожному кроці нагнічувалися підозри, закривалися видавництва тощо. Сталін дав завдання своєму найближчому помічникові А. Жданову відновити «ідеологічну чистоту». Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ проти тих, хто добивався лібералізації культурного клімату і захоплювався досягненнями західної цивілізації. Оспівувалася руська культура, принижувалися досягнення інших культур.

Відтворенням жданівської репресивної політики проти інтелігенції в Україні була серія постанов ЦК КП(б)У про викривлення та помилки вчених суспільст-вознавців, літераторів.

Зауваження Сталіна про те, що він виселив би всіх українців, якби їх не було так багато, не передвіщало в Україні нічого доброго. Невдовзі московським керівництвом були звинувачені: Остап Вишня в «ідеологічній розхлябаності»; М. Рильський в «прояві буржуазного націоналізму»; Данькевич з його оперою «Богдан Хмельницький» за те, що в ній мало місця відведено руським; українські літературні журнали за те, що вони зосереджувалися на «вузьких» українських темах. Апогеєм закручування «ідеологічних гайок» стало відношення Центру до вірша В. Сосюри «Любіть Україну». Автора звинуватили в націоналізмі — й примусили опублікувати принизливе покаяння.

Але, незважаючи на політичну кон'юнктуру, багато художників високо несли прапор української культури. В к. 40-х — на поч. 50-х рр. з'явилися твори, що здобули визнання народу: поетів П. Тичини, В. Сосюри; прозаїків Ю. Яновського, О. Вишні; образотворчого мистецтва О. Шовкуненко, Т. Яблонська; опера Данькевича «Богдан Хмельницький», симфонія Клебанова «Бабин Яр»; майстрів сцени Б. Гмирі, Н. Ужвій; фільми «Сільська вчителька», «Педагогічна поема», «Весна на Зарічній вулиці» тощо.

Масові репресії і депортації населення в 1944—на поч. 50-х рр. В повоєнні роки в Україні відбулися корінні зміни в її етнічному складі. Такі народи, як поляки, (євреї, кримські татари, які протягом тривалого часу відігравали важливу роль в історії України, урізноманітнювали її етнічну та культурну мозаїку, внаслідок репресій і депортацій втратили своє значення або фактично зникли. Різко зменшилася присутність на Україні такої етнічної спільності як поляки. Врегульовуючи територіальне питання з Польщею в повоєнний період (1945— 1947 рр.), радянські власті дозволили переселитися у Польшу з Галичини та Волині близько 800 тис. поляків, а також українців та євреїв, які визнали себе поляками. Натомість у Радянський Союз добровільно чи під примусом («операція «Вісла») іммігрувало понад 500 тис. чол.

До 1939 р. в Україні проживало близько 350 тис. німців, переважно нащадків колоністів XVIII ст. Майже всі вони були депортовані в 1941 р. в Середню Азію.

В травні 1944 р. Сталін, який вважав, що кримські татари активно співпрацювали з німцями, віддав наказ провести масове виселення їх з Криму. З 200 тис. татар, брутально викинутих з їх осель і як скотина за одну добу вивезених з Криму, «подорож» до Середньої Азії витримали лише близько половини. Кримська АРСР в 1945 р. Була перетворена в Кримську область.

В 1944—1945 рр. з Криму були також депортовані греки, болгари, вірмени, що впродовж століть і тисячоліть проживали на терені українських земель.

Така ж доля за т.зв. „колабораціонізм” настигла до к. 40-х років і чеченців, калмиків, карачаївців, балкарців, турок-месхетинців та інші народи СРСР.

Трагічною була й доля українських євреїв. Репресіям з боку Радянського уряду та депортаціям вони не піддавалися, та внаслідок нацистської політики в роки війни, а також масових евакуацій та обмінів населення з 2,7 млн. євреїв, що мешкали в Україні в 30-х роках, на поч. 50-х залишилося лише 800 тис.

На місце виселених і депортованих народів на українські землі заселялися в основному росіяни. Якщо в 20-х роках їх проживало в Україні 2,6 млн. чол., в 1939 р.— 4 млн., то в 1959 р.— вже 7 млн.

Наслідки депортацій 40-х років надто відчутні в Україні сьогодні. Молода Українська держава зіткнулася не лише з необхідністю величезних фінансовий витрат, пов'язаних з облаштуванням кримських татар, німців та інших народів, що повертаються на Україну, а й з необхідністю врегулювання правового статусу осіб, що повертаються, їх адаптацією до суспільного життя на теренах України.

З а п и т а н н я:

1. Чому Центр тримав під пильним наглядом політичні процеси, які відбувалися в Україні?

2. Якими ознаками характеризувалося суспільно-політичне життя України к. 40-х років?

4. Якими адміністративно-командними методами здійснювалося керівництво розвитком культурних процесів в Україні?

5. Яку «спадщину» для сучасної незалежної України залишило таке явище як депортації населення в др. пол. 40-х років?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.