Ключові терміни та поняття

ЛЬВІВСЬКОГО СОБОРУ

ТРАГЕДІЯ УГКЦ В КОНТЕКСТІ ОЦІНОК

РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ В 40-х—50-х РОКАХ

· радянізація

· індустріалізація

· колективізація

· ОУН-УПА

· Репресії

· НКВД

· ГУЛАГ

· УГКЦ

· єпархія

· РПЦ

Причини, що ускладнювали процес відбудови у західноукраїнському регіоні. Процес відбудови у возз'єднаних районах УРСР проходив за умов інтенсивної радянізації всіх сторін суспільного життя. Внутрішня обстановка в регіоні була набагато складнішою, ніж свого часу на сході республіки. Це було зумовлено рядом причин:

— значними руйнаціями, завданими фашистською агресією;

— слабкістю економічного потенціалу регіону;

— особливостями менталітету західних українців, які досить неоднозначне сприймали соціалістичні перетворення, що йшли паралельно процесу відбудови;

— пасивним та активним опором нововведенням з боку значної частини місцевого населення тощо.

Суть перетворень в західних областях УРСР. 7 травня 1945 р. ЦК КП(б)У і уряд УРСР прийняли ухвалу «Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.». Вже цим документом було взято курс на апробовану в попередні роки тріаду «індустріалізація-колективізація-культурна революція», щоб уніфікувати життя західноукраїнського регіону з іншими. Ця «тріада» разом з швидким утвердженням органів диктатури пролетаріату в своїй сукупності покликані були створити умови для остаточної інкорпорації західноукраїнського регіону в СРСР.

Для забезпечення радянізації цього регіону актив по залучалися кадри з інших районів Радянського Союзу, переважно зі Східної України: партійно-комсомольські, держапарату, держбезпеки, правоохоронні органи, культури й освіти тощо. Вони направлялися сюди на постійну роботу. Питаннями «допомоги» західним областям займався спеціальний відділ ЦК КП(б)У, створений в 1945 р.

Суперечливий характер змін, що відбувалися в процесі радянізації на території Західної України. Ці процеси були далеко неоднозначними, вони були по суті поглиненням Західної України.

Зразу було взято курс на реконструкцію і розвиток традиційних для Західної України галузей (нафтовидобувна, газова та ін.), а також створення нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна та ін.).

Процес індустріалізації на цих землях мав свої особливості:

— централізована система управління дозволяла перекачувати в Західну Україну значні матеріальні й людські ресурси: за 1946—1950 рр. тільки підприємства Львова отримали від тодішніх республік СРСР 9 тис. комплектів різного устаткування; за перші 5 повоєнних років чисельність робітників у промисловості цього регіону зросла із 138 тис. до 284 тис.;

— темпи промислового розвитку тут були значно вищі, ніж у східних регіонах;

— відбулися суттєві зміни в традиційних галузях західноукраїнських областей: лісова сировина, що вивозилася раніше за кордон, тепер стала базою для розвитку місцевих — деревообробної, паперової, хімічної промисловості; з'явилися нові галузі: крім названих вище — взуттєва й трикотажна — у Прикарпатті, рибопереробна — в Ізмаїльській обл.;

— в цьому регіоні були відкриті значні родовища корисних копалин: нафтове родовище на Станіславщині (м. Долина); газові родовища в Дрогобицькій області; в 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого в ті часи в СРСР та Європі магістрального газопроводу Дашава— Київ, а в 1951 р. західноукраїнський газ почала отримувати Москва; відкритий Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн з промисловими запасами вугілля більш як на 1,6 млрд. тон; Роздольське родовище сірки на Дрогобиччині.

Однак, ця форсована індустріалізація супроводжувалася рядом негативних факторів: диспропорційним розвитком індустрії, відставанням легкої та харчової промисловості, що відбивалося на соціальному становищі населення; домінуванням кількісних показників перед якісними; ключові пости в цих сферах промисловості наймали приїзжі кадри, місцеві мешканці обіймали лише ІЗ % посад.

З приходом на західноукраїнські землі радянських військ відновилася розпочата ще в 1939—1941 рр. колективізація сільського господарства. Цей процес здійснювався знайомими вже по Східній Україні форсовано-примусовими методами. Так, якщо в 1945 р. тут було десь 150 колгоспів, то в 1950 р.— понад 7 тис., що об'єднували 95 % селянських господарств. На поч. 50-х років колективізація завершилася, її супроводжували ряд негативних факторів:

— вона була здійснена без врахування місцевої специфіки, політичної ситуації в регіоні, менталітету західних українців;

— значними методами її здійснення стали не переконання, а порушення законності, тиск, терор;

— ситуація ускладнювалася тим, що процесу колективізації криваво протидіяли УПА і підпілля ОУН. У свою чергу, це стимулювало ще більшу каральну активність комуністичної системи, зокрема масове виселення т. зв. «куркулів» та їх сімей. В період з 1945 по 1950 рр. за приналежність до куркульства, невизнання офіційної політики радянської влади, за підтримку ОУН—УПА та ін. до Сибіру було вислано понад 300 тис. українців.

Розвиток освіти. Економічна модернізація вимагала значної кількості кваліфікованих робітників, тому велика увага приділялася розвиткові освіти. В регіоні проводилася величезна робота по боротьбі з неписьменністю. В 1939 р. тут працювало лише 135 українських шкіл, 70 % населення було неписьменним, а серед студентів вузів українці становили лише 3 %. В період «радянізації» була розширена мережа початкової, середньої та вищої освіти. Лише в сільські школи західних областей в 1944—1950 рр. було направлено з інших регіонів Союзу 44 тис. вчителів. На поч. 50-х років тут працювало 60 тис. вчителів, що майже в 6 разів більше, ніж до війни. В регіоні працювало 25 вузів, що в 1,5 рази більше, ніж в 1940 р. Однак зростання освітнього рівня супроводжувався посиленою русифікацією—в 1953 р. навчання у всіх вузах Західної України проводилося російською мовою. Так, у Львівському університеті з 295 викладачів українською мовою читали лише 49.

Ліквідація греко-католицької церкви. Щоб остаточно зламати опір нововведенням з боку західноукраїнського населення, Радянська влада повела активну боротьбу проти греко-католицької церкви, яка була одним з ключових чинників суспільно-політичного життя в цьому регіоні. Щоб уявити масштаби цієї репресивної акції з боку радянської влади, слід наголосити, що до встановлення влади більшовиків в. Західній Україні УГКЦ складалася з 3040 парафій, 4440 церков, Духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів, видавала 3 тижневі часописи і 6 місячних. Церкву очолював митрополит А. Шептицький (з 1901 до 1944р.), якому підлягали 10 єпископів, 2950 священників, сотні ієромонахів, ченців, семінаристів тощо. УГКЦ була національною церквою. Після смерті А. Шептицького УГКЦ очолив митрополит Й. Сліпий. Невдовзі розгорнулася велика пропагандистська робота щодо дискредитації УГКЦ, як «слуги Ватикану», «ворога народу», знаряддя «українського буржуазного націоналізму». Невдовзі почалися арешти: у короткий термін було ув'язнено митрополита Й. Сліпого, майже усіх єпископів, ліквідовано церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, проведено арешти серед монахів і монашок та духовенства — всього понад 2 тис. чол.

При сприянні НКВС була створена «ініціативна група», до складу якої увійшли відомі релігійні діячі Г. Костельник, М. Мельник та ін., і яка агітувала за розрив унії з Римом і виправдовувала репресивні акції проти УГКЦ. 8—10 березня 1946 р. відбувся контрольований НКДБ Львівський собор — з'їзд представників УГКЦ, на якому було винесено вердикт про ліквідацію Брестської унії 1596 р. і повний розрив з Ватиканом, про возз'єднання галицької церкви з руською православною.

Г. Костельник, який виконав «головну роль» у цьому спектаклі, перестав цікавити комуністичних можновладців, а коли його почало гризти сумління, він став небезпечним. 20 вересня 1948 р. при нез'ясованих обставинах його було вбито.

Майже за таким же сценарієм розгорталися події в Закарпатті. До липня 1947 р. від української єпархії тут відібрали 73 церкви, до Сибіру було вислано 15 священників, 3-х убили, а 36 втекло. Було закрито всі греко-католицькі церкви у Мукачівській єпархії, засуджено 50 священників на 25 років каторги. В серпні 1949 р. Московський патріархат урочисто проголосив про «добровільне возз'єднання» мукачівської єпархії з російською православною церквою.

Ці акти не мали нічого спільного з настроями віруючих і були проведені всупереч волі переважної більшості західняків. Це посилювало незадоволення населення новою владою.

Таким чином, на тлі сталінських деформацій меркло все те добре, що дійсно робилося радянською владою для західноукраїнського регіону.

З а п и т а н н я:

1. Коли було заключено Чехословацький договір у Москві, за яким Радянській Україні поверталася Закарпатська Україна?

2. Що Ви знаєте про договір між СРСР і Польщею про кордон уздовж Бугу і на схід від Сяну?

3. Які перетворення на терені Західної України відбувалися в другій половині 40-х років?

4. Коли Собор Греко-католицької церкви у Львові скасував унію 1596 року, повністю розірвав стосунки з Ватиканом і підпорядкував УГКЦ Російській православній церкві?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	ОУН — УПА.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.