Ключові терміни та поняття

ГРОМАДСЬКОГО ОПОРУ В ДРУГІЙ ПОЛ. 50-х— НА ПОЧ. 60-х РОКІВ

ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОЗАХИСНОГО РУХУ ТА

національно-визвольні змагання
інакомислення
„шестидесятники”
правозахисний рух
дисидентство
„самвидав”

„тамвидав”
Український Робітничо-

Селянський Союз

національна політика
русифікація
„відлига”

Історичним сенсом усіх національно-визвольних змагань українського народу впродовж століть була боротьба за незалежність Української держави. На кожному їх етапі вона виявлялася в різних формах. В др. пол. 50-х — на поч. 60-х рр., а потім пізніше (вдруге) в 70— 80-х рр. XX ст. це було інакомислення, дисидентство, правозахисний рух, що виникли зразу після XX з'їзду партії.

Дисидентство стло проявом національно-визвольного руху.

Попри проведені реформи, що мали як позитивні так і негативні наслідки, Хрущов не дійшов головної реформи – політичної: залишалася адміністративно-командна система, однопартійність, безпорадність Рад.

Була зроблена низка теоретичних висновків, що практично не відповідали реаліям суспільно-політичного буття:

- соціалізм в Радянському Союзі побудований повністю і остаточно;

- перехід до розгорнутого будівництва комунізму;

- сформована нова історична спільність – радянський народ. Цементуючою основою якої є російська мова, як мова міжнаціонального спілкування;

- розквітають і зближуються радянські нації, що наближає процес їх злиття тощо.

В Україні, як і в цілому в СРСР, інакомислення виникло внаслідок критичного переосмислення радянської дійсності й існувало як в легальних, так і в нелегальних формах. Цей рух в Україні почався набагато раніше, ніж у Москві. Його представники спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, порушення законів і прав людини, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії України.

«Шестидесятники». Започаткували інакомислення кращі представники інтелігенції України, творча молодь, люди беззастережно сміливі, які сповідували нові думки, відмінні від офіційних. Вони стали ядром духовної опозиції режиму в Україні, до них приєдналася частина робітників, студентської молоді, інших соціальних груп населення. Серед них: В. Симоненко, молодий поет з Полтавщини; Василь Стус, аспірант Інституту літератури в Києві; Іван Дзюба, автор відомої праці «Русифікація чи інтернаціоналізм»; Ліна Костенко, випускниця Московського літературного інституту; поети Іван Драч і Микола Вінграновський; блискучі літературні критики Іван Світличний і Євген Сверстюк; кінематографісти С. Параджанов і Л. Осика та сотні інших. Їх вільнодумство, інакомислення, захист української мови і культури не збігалися з віяннями часу. Почалася (після виступу М. Хрущова в березні 1963 р. на зустрічі з інтелігенцією) чергова кампанія погрому на ідеологічному фронті на зразок 40-х — поч. 50-х рр.

«Самвидав». Цькування митців посилилося ще й тому, що десятки літературних й публіцистичних творів, яким був перекритий шлях до публікації в офіційних наданнях, передруковувалися на машинках, надиктовувалися на магнітофонні стрічки і навіть переписувалися від руки, тобто були «самвидавом». Це: твори О. Солженіцина, Б. Пастернака, А. Ахматової, Л. Костенко, В. Симоненка та ін. В статтях «Про сучасне і майбутнє України», «Націоналісти?», «12 запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство» піднімалися найболючіші проблеми сучасності: підлегле становище України в СРСР, стан української мови і культури, русифікація, злочини сталінізму тощо.

В проекті програми «Українського робітничо-селянського союзу»(1959 р.), написаному Левком Лук'яненко, оцінка негативних явищ 30-х років повністю співпадала з оцінками і рішеннями XX з'їзду партії. Особливій критиці була піддана національна політика в Україні: масове звинувачення українців в націоналізмі та їх фізичне знищення. Підкреслювалося обмеження України в її політичних та економічних правах. Йшлося про те, що за радянських часів українська мова так і не стала державною, що вона витіснена з державної сфери, вузів, школи. Наголошувалося на тому, що Україна є справжнім придатком Росії, 2/3 її багатства вивозиться поза межі республіки. В проекті програми робився висновок, що Україна в складі СРСР не має можливості розвиватись в політичному, економічному, культурному відношенні, що в зв'язку з цим згідно ст. 14 і 17 Конституції УРС та СРСР вона повинна вийти зі складу Союзу і стати незалежною самостійною державою.

Актом небаченої громадянської мужності були розрахунки академіка І. Р. Юхновського, який ще в 60-х роках математично обґрунтував неминучість розпаду Союзу РСР.

Соціальна належність учасників громадського опор й правозахисного руху була різноманітною, а українська географія його була надзвичайно широкою (всупереч тим, хто розглядав його лише як західноукраїнський рух). В ньому брали участь літератори, викладачі вузів В. Мороз, М. Осадчий; вчителі М. Масютка, М. Озерний; інженер Мартиненко; генерал П. Григоренко; слюсар І. Гель; художниця А. Горська, працівники газет, журналів та радіо; названі вище «шестидесятники»— поети, письменники, літературознавці тощо.

Найкричущий парадокс «відлиги». Неадекватними проголошеній на XX з'їзді партії лібералізації, реабілітації жертв сталінських репресій були нові політичні репресії. За інакомислення, зберігання недозволеної самвидавницької літератури в др. пол. 50-х років в Україні було притягнуто до судової відповідальності і піддано іншим формам переслідувань за «антирадянську діяльність» близько 3,5 тис. чол. Членів «УРСС» І. Кандибу, С. Віруна та ін. звинуватили в «зраді Батьківщині» й засудили на максимальні строки ув'язнення. А. Левка Лук'яненка, як автора програми «УРСС» засудили до смертної кари. 73 доби він провів в камері смертників, потім під тиском світових правозахисних організацій смертну кару було замінено на 15-річне ув'язнення.

Продовжувалися утиски й переслідування учасників збройної боротьби ОУН-УПА. Хоча значна частина їх після XX з'їзду партії була амністована, активним учасникам визвольних змагань заборонялося повертатися до західних областей.

У 1965 р. за вільне слово й незалежну думку було заарештовано понад 20 талановитих представників молодої генерації української інтелігенції: Михайло Горинь (6 років), Богдан Горинь (4 роки), С. Караванський (25 років), М. Масютко (11 років). Саме про них писав п. Чорновіл в своїй збірці «Лихо з розуму», яка в 1967 р. у Франції була удостоєна міжнародної премії, а Львівський суд оцінив її на 3 роки ув'язнення. В. Мороз за книгу «Репортаж із заповідника ім. Берії» був засуджений до 6 років спецтюрми, 3 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. На захист В. Мороза виступили В. Стус, А. Сахаров, папа Римський, Президент США, Громадська організація «Міжнародна амністія».

Період «мирного» співіснування системи з інакомисленням кінчався. У новому Кримінальному кодексі УРСР, що був прийнятий в 1961 р., була залишена стаття, спрямована на збереження практики політичних репресій — сі. 62 «Антирадянська агітація і пропаганда». Після усунення від влади М. Хрущова (1964 р.) до влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі. з Л. І. Брежнєвим і М. А. Сусловим.

Подальший хід подій в Україні, як і завжди, був визначений поза її межами. На зміну «відлизі» приходила реакція.

З а п и т а н н я:

1. Хто і коли започаткував інакомислення в Україні?

2. Кого із «шестидесятників» Ви знаєте і який вклад вони внесли в розгортання національно-визвольного руху в Україні після XX І з'їзду КПРС?

3. Чому виникло «самвидавництво» і яку роль воно відіграло в правозахисному русі?

4. Що Ви знаєте про «Український робітничо-селянський союз» та як склалася доля його учасників?

5. Як офіційна влада розправлялася із правозахисниками?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ключові терміни та поняття	\|	Ключові терміни та поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.