• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основні концептуальні моделі процесу прийняття управлінських рішень

Для процесу прийняття управлінських рішень найбільш доцільними вважаються нормативні моделі. Вони полегшують і раціоналізують розроблення стратегії дій з найбільш аргументованих позицій і потребують визначення прийнятності критеріїв і обмежень:

■параметри середовища існування проблеми мають містити відомості про її місце, час і природу;

■потрібно виявити категорію ситуації, її причетність до того або іншого блоку проблем — економічних, соціальних, політичних, організаційних, технологічних тощо, а також визначити тип рішення - інноваційне, детерміноване, стохастичне тощо;

■слід здійснити аналіз причин (за яких умов і чому) і можливих тенденцій розвитку проблеми;

■потрібно встановити взаємозв'язки аналізованої проблеми з іншими, що кореспондуються так або інакше з нею;

■необхідно виявити зацікавлених учасників проблемної ситуації, а також вірогідні обмеження, які вони можуть накладати на підготовку, розробку і реалізацію рішення;

■важливо визначити актуальність, новизну і терміновість проблеми, встановити, чи відомий прецедент (чи не мала місце аналогічна проблема раніше) і наскільки швидко необхідно віднайти її рішення;

• необхідно провести оцінювання ступеня повноти і достовірності інформації, на основі якої здійснюється оцінювання проблемної ситуації.

3. Технологія прийняття управлінських рішень.

Технології прийняття управлінських рішень - це мистецтво, майстерність і уміння ОПР здійснювати управлінський вплив на персонал для досягнення цілей організації. Прерогатива вибору тієї чи іншої технології прийняття управлінських рішень залишається за ОПР, при цьому необхідно враховувати не тільки складність і значимість завдання, а й такі елементи, як терміновість, можливість проведення досліджень, наявність дослідних даних, співвідношення керованих і некерованих факторів тощо. Визначення технологій прийняття управлінських рішень значною мірою залежать від розуміння ОПР процесу прийняття рішень. У теорії прийняття управлінських рішень має місце декілька підходів щодо розуміння процесу ПУР.

У широкому розумінні процес ПУР ототожнюється з процесом управління, тобто процес управління - це сукупність послідовних управлінських рішень, скерованих на досягнення конкретних цілей і/або усунення/запобігання проблемним ситуаціям. Очевидно, що за такого підходу використовуються усі доступні технології, що забезпечують процес управління.

У вузькому розумінні процесу ПУР має місце два можливих сценарії. Перший полягає в тому, що ПУР допускає два альтернативних (поняття «альтернатива» розглядається як існування принаймні двох варіантів, що взаємно виключають один одного) процеси: 1) процес пошуку оптимального рішення. Оптимальне рішення в такому випадку передбачає вибір найкращого варіанта для конкретної ситуації на даний момент часу. При цьому процес передбачає чітко визначений алгоритм оптимізації і критерії оптимізації. За таких умов використовуються технології оптимального управління (як правило, формалізовані алгоритми, математичне програмування. Процес ПУР шляхом технології оптимального рішення за допомогою формалізованих моделей може застосовуватися тільки за умови, коли можна формалізувати ситуацію/проблему і критерії оптимальності, що вимагає спеціальних знань і засобів, достатньої кількості часу. Ще одним недоліком таких технологій є відсутність взаємозв'язку з процесом реалізації віднайденого оптимального рішення. Таким чином, технологію пошуку оптимального рішення доцільно використовувати тоді, коли наперед відомо, що затрати на реалізацію є допустимими, або за умови достатності часу для отримання оптимального рішення як цільової установки для пошуку допустимого рішення; 2) процес пошуку допустимого рішення передбачає використання технологій генерування варіанта рішення (можливо, в подальшому воно буде визнане ОПР оптимальним), яке, на думку ОПР, є прийнятним, що є найбільш реалістичним для більшості управлінських рішень.

Другий сценарій вузького розуміння процесу ПУР передбачає комбінований підхід, тобто послідовне застосування технології пошуку допустимого рішення і технології пошуку оптимального рішення. На першому етапі технології генерується множина допустимих рішень, серед яких за допомогою технології пошуку оптимального рішення обирається найкраще. Слід зазначити, що рішення, отримане за допомогою такого сценарію, може відрізнятися від рішення, отриманого за допомогою технології пошуку оптимального рішення. В цьому разі рішення, отримане за допомогою технології пошуку оптимального рішення, є цільовою функцією для комбінованого підходу, а критерієм оптимальності є максимальна корисність рішення для досягнення поставлених цілей. Застосування комбінованого підходу як процесу ПУР є доцільним у разі достатньої кількості часу та ресурсів (фінансових, інструментальних, технологічних, людських тощо) на прийняття рішення.

Технології прийняття управлінських рішень — це раціональне поєднання у процесі підготовки, розроблення і реалізації рішень різних моделей, логічних суджень, інтуїції, які базується на знаннях і досвіді ОПР. Таке поєднання вимагає застосування чітко регламентованого, логічного алгоритму - механізму прийняття управлінських рішень - сукупності правил, процедур, методів і способів, що базуються на дотриманні стандартів логіко-методологічної раціональності, скерованих на перетворення інформації (отриманої ззовні і акумульованої всередині системи) для генерування високоефективного управлінського рішень і досягнення поставленої цілі за умови оптимального використання ресурсів.

Технології ПУР включають:

■методи і засоби збору і оброблення інформації;

■прийоми ефективного впливу на персонал;

■принципи, закони і закономірності організації й управління;

■системи контролю.

Структурними елементами технологічного механізму прийняття управлінських рішень є:

■суб'єкт управління (учасники ПУР, ОПР);

■об'єкт (конкретна організація);

■чинники зовнішнього/внутрішнього середовища;

■місія організації (взаємозв'язок між інтересами організації і чинниками зовнішнього середовища);

■цілі управлінських рішень;

• активні засоби, що є у розпорядженні організації (матеріальні, технологічні, фінансові, персонал та інші види ресурсів);

■ способи і умови використання активних засобів;

■ критерії порівняння і вибору варіантів рішення;

■ компоненти логіко-методологічної раціональності (процедури прийняття рішень, норми, правила, інструкції, інтуїція і творчість ОПР);

■ моделі і методи прийняття рішень;

■ інструментальна основа прийняття рішень (інформаційні технології, методи активізації творчого мислення тощо);

■ управлінські рішення як результат діяльності ОПР.

У теорії прийняття рішень технології ПУР прийнято поділяти на цільові і процесорні технології прийняття управлінських рішень. Процесорні технології є забезпечувальними щодо цільових, будучи стосовно них інструментарієм. Цільові, в свою чергу, поділяються на ініціативно-цільові, програмно-цільові і регламентні технології. Цільова технологія - це технологія, побудована на пріоритеті цілей над ситуаціями, а отже, скеровує управлінське рішення на досягнення мети, а не на усунення впливів, відхилень.

Ініціативно-цільова технологія ПУР базується на постановці завдань без зазначення засобів і методів їхнього виконання і розрахована на ініціативного і професійного виконавця. Ініціативно-цільова технологія передбачає розробку керівником тільки кінцевої цілі завдання для працівника або групи, а також терміну виконання (Т_вик) без зазначення механізму її досягнення (рис. 3.6).

При цьому ціль може бути не досягнута через якісь причини (крива 1), може бути досягнута в передбачений термін або раніше (крива 2), може бути досягнута за межами встановленого терміну (крива 3).

Основні умови використання даної технології:

■штат працівників організації або її підрозділів не більш як 10 осіб;

■ час виконання завдання не повинен перевищувати одного місяця з для його видачі;

■ високий професіоналізм персоналу або велика довіра до нього з боку керівника;

■виробництво нових товарів, послуг, інформації або знань;

■наявність стійких неформальних відносин у колективі.

Для цієї технології ефективною є лінійна схема організаційних відносин.

Програмно-цільова технологія полягає у видачі для виконання завдань (цілей, задач) із зазначенням засобів, методів і часу їхнього виконання, формулюються жорсткі проміжні характеристики зовнішнього і/або внутрішнього стану процесу прийняття управлінського рішення. У цьому випадку пріоритетним є професіоналізм ОПР (керівника, менеджера), а кваліфікація виконавця відіграє вторинну роль.

Результатом застосування програмно-цільової технології може бути:

■ досягнення цілі в заданий термін за прийнятних відхиленнях від заданих проміжних значень;

■ досягнення цілі в заданий термін за істотних відхиленнях від заданих проміжних значень;

■стійке недосягнення цілі в заданий термін.

Така технологія передбачає розроблення керівником цілей керування, засобів і методів їхньої реалізації, а також термінів і параметрів проміжних значень процесу. Якщо будь-яке задане проміжне значення не досягнуте, то на його виконання виділяються додаткові ресурси; якщо задане проміжне значення перевершує заплановане, то частина ресурсів переводиться на інші нестатки і при цьому мета буде досягнута в передбачений термін. Досягнення мети управління гарантується з високим ступенем ймовірності. Програмно-цільова технологія використовується в управлінні на випередження (попередження).

Основні умови застосування програмно-цільової технології:

■ штат працівників не перевищує 1000-1500 осіб;

■ час виконання завдання не більше одного року;

■ визначеність і наявність управлінських і виробничих ресурсів;

■ явно виражений поділ управлінської і виробничої праці;

■ випуск серійної і масової продукції протягом тривалого часу;

■ значний обсяг наявних типових процедур, ситуацій і рішень тощо.

Регламентна технологія полягає у постановці конкретних завдань (цілей, задач) із зазначенням засобів, можливих обмежень, рекомендованих методів і орієнтованого часу їхнього виконання.

Регламентна технологія передбачає наявність жорсткого контролю процесу просування до мети (за позитивною динамікою процесу виконання завдання). Якість виконання завдання визначається професіоналізмом ОПР/керівника, що видав завдання, і кваліф­кацією виконавця. Регламентна технологія може привести до:

■досягнення відчутних позитивних результатів від самого процесу досягнення цілі;

■відсутності істотних позитивних результатів протягом прийнятного часу (топтання на місці).

Регламентна технологія передбачає розроблення керівником кінцевої цілі і стратегії за можливого обмеження ресурсів (матеріальних, людських, фінансових тощо). При цьому ціль буде обов'язково досягнута, але терміни заздалегідь важко визначити. Досягнення цілі гарантується тільки за умов жорсткого внутрішнього і/або зовнішнього контролю процесу реалізації поставлених цілей.

Основні умови використання даної технології:

■штат учасників рішення понад 1000 осіб;

■час досягнення цілей або їх складових не може бути точно заданий (важливим є сам процес досягнення мети);

■можливе істотне і непрогиозоване обмеження ресурсів (фінансових, технологічних, людських тощо);

■інноваційний і тривалий характер підготовки і розроблення рішення;

■орієнтований час досягнення цілей - більш як один рік.

4. Планування і прогнозування управлінських рішень.

Розвиток прогнозування в управлінні і формування його теоретико-методологічного апарату пов'язують з кількісною школою менеджменту (Дж. Фернанс, Е. Джилфіллан, Р. Акофф), яка набула значного поширення в 60-х роках XX ст. і згодом стала основою сучасної концепції превентивного управління.

Прогноз - науково-обґрунтоване (аргументоване, виражене в кількісній і якісній формах) достовірне судження (припущення) ймовірнісного характеру про можливий стан об'єкта в майбутньому або про альтернативні шляхи і терміни досягнення цього стану. Іншими словами, прогноз -це якісна і кількісна оцінка перспектив виникнення і можливі напрями розвитку об'єкта, що ґрунтується на спостереженнях і науково обґрунтованих теоретичних припущеннях.

Іноді прогноз базується на добре відомих закономірностях і здійснюється напевно (наприклад, методи прогнозування руху космічних апаратів розроблені настільки, що можливим є автоматичне стикування кораблів). Однак більшість організаційних проблем, що постають перед ОПР, не дозволяє здійснити однозначний обґрунтований прогноз.

Серед підходів до прогнозування, що набули широкого застосування в більшості досліджень, можна відзначити методологічний і процесний:

■ методологічний - визначає прогнозування як:

- систематичний метод отримання оцінок майбутнього стану, що ґрунтується на аналізі спостережень за їх минулою поведінкою;

- визначення майбутнього, в якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення.

■ процесний підхід - визначає прогнозування як процес наукового дослідження ймовірнісних шляхів розвитку на основі причиново-наслідкових взаємозв'язків і закономірностей.

Часто разом з прогнозом у теорії менеджменту використовуються схожі за деякими ознаками (зокрема, у формі передбачення) поняття - гіпотеза і план. Втім, вони мають істотні функціональні відмінності, які важливо враховувати при прийнятті управлінських рішень.

Гіпотеза служить переважно науковим передбаченням, будучи результатом загальної теорії, закономірності, яка, у свою чергу, забезпечує прогноз. Проте, порівняно з гіпотезою, прогноз володіє більшою визначеністю і достовірністю, оскільки, разом з якісними, включає кількісні параметри. Тим самим, прогноз виражає передбачення нарівні конкретно-прикладної теорії.

Більш складні взаємозв'язки існують між прогнозом і планом, що приводить до проблеми пропорційності вибору кожного з них. Форми поєднання прогнозу і плану не можуть бути однозначними.

Незважаючи на те, що прогнозування дуже часто застосовується на попередній (передплановій) стадії прийняття рішень і сприяє виробленню концепції розвитку (стратегії) на перспективу, помітну роль воно відіграє на етапі реалізації планів і під час оцінки фінансово-економічного стану підприємства. Чільне місце прогнозування займає також у пошуку можливостей і напрямів додаткових управлінських дій, призначених для нівелювання чи усунення відхилень від окресленої траєкторії розвитку об'єкта (системи).

Найбільш суттєвою ознакою прогнозування є його ймовірнісний характер, що зумовлено наявністю невизначеності у відображенні майбутнього стану. Не визначаючи параметри розвитку з достатньою точністю, прогноз розкриває альтернативи, позитивні і негативні тенденції, цикли і окреслює умови, за яких забезпечкється вирішення поставлених задач.

Завдання системи прогнозування ПУР

Водночас планування скероване на ухвалення і практичну реалізацію управлінських рішень. Мета ж прогнозування - створити наукові передумови для їх ухвалення. Ці передумови включають:

■ науковий аналіз тенденцій розвитку;

■ варіативне передбачення напрямів розвитку із врахуванням тенденцій; оцінку можливих наслідків прийнятих управлінських рішень;

■ обґрунтування напрямів розвитку.

Класифікація прогнозів

1. За рівнем охоплення управлінських задач:

- локальний;

- стратегічний;

2. за функціями прогнозування:

- нормативний;

- дослідницький;

3. за технологією прогнозування:

- ретроспективний;

- перспективний;

4. за мсштабом:

- галузевий;

- корпоративний;

- організаційний;

- структурного підрозділу;

5. за часовим простором:

- короткостроковий;

середньостроковий;

довгостороковий;

6. за характером об´єкта:

- фінансовий;

- маркетинговий;

- кадровий;

7. за впливом на вибір варіантів:

- прямого впливу;

- непрямого впливу:

· самопідтвердження;

· самоспростування.

Підходи до організації процесу прогнозування:

■ дослідницький прогноз - виражає передбачення як функцію прогнозу і відображає, яким може бути розвиток ситуації за умови, що характер управлінської дії на неї залишиться незмінним. В основі дослідницького прогнозування лежить орієнтація на передбачення можливостей, встановлення тенденцій розвитку ситуацій на підставі інформації, що наявна при розробці прогнозу. Тим самим, дослідницький прогноз вказує на сфери діяльності, що вимагають першочергового втручання, спрямованого на подолання негативних процесів. Дослідницьке прогнозування поділяється на:

- традиційне (екстраполятивне) - орієнтоване на стабільний і безперервний розвиток об'єкта, тобто на збереження виявлених у минулому тенденцій розвитку об'єкта прогнозування;

- новаторське (альтернативне) - виходить з того, що розвиток об'єкта відбувається стрибкоподібно і циклічно - припускає існування множини варіантів майбутнього розвитку об'єкта і ґрунтується на розробленні варіантів, що відрізняються за ступенем і характером впливу ОПР на параметри розвитку.

■ нормативний прогноз - визначає цілі рішення і можливі способи їх досягнення на підставі об'єктивної оцінки існуючих можливостей для забезпечення досягнення адекватних результатів. В основі нормативного прогнозування лежить орієнтація на місію, цілі, потреби, досягнення яких передбачає рішення. Нормативне прогнозування - це проекція в майбутнє початкової моделі рішення відповідно до заданих цілей, норм, критеріїв.

Методологічний апарат прогнозування - це сукупність методів і інструментів, вибір яких зумовлює:

■ первинні уявлення щодо можливостей появи різних станів середовища;

■ набір варіантів оптимального рішення відповідно до ситуа­ції без прогнозування.

Методи прогнозування прийнято поділяти на кількісні та якісні. Наявність чи відсутність одного з них в прийнятті управлінських рішень зумовлює дисбаланс в системі управління підприємством і значно знижує якість і точність прогнозів.

Відсутність методів прогнозування приводить до повної втрати контролю над матеріальними і фінансовими потоками на підприємстві.

Наявність тільки кількісних методів прогнозування приводить до ситуації, коли керівництво володіє інформацією про поточний стан підприємства, що свідчить про спрощеність і недостатню опрацьованість управлінських рішень. Використання тільки якісних методів прогнозування зумовлює втрату чутливості прийнятих рішень, що пов'язане з частковим випаданнями деяких функцій управління, тобто поточний стан може опинитися поза контролем. І, нарешті, поєднання кількісних і якісних методів прогнозування робить систему управління на підприємстві достатньо гнучкою.

Таким чином, механізм прогнозування, що включає кількісну Модель прогнозування і якісні управлінські методики, є одним з інструментів управління на основі показників.

Водночас існують методи прогнозування з менш вузькою предметною областю.

Методи експертних оцінок. Доцільно застосовувати ці методи для кон'юнктурних оцінок, особливо у випадках, коли неможливо отримати безпосередню інформацію про явище чи процес.

Егкспертні прогнози можуть бути у формі:

■точкового прогнозу (прогноз конкретних цифр);

■інтервального прогнозу (виявлення граничних проміжків, в яких знаходиться прогнозоване значення показника із заданим рівнем пріоритетності);

■прогнозу розподілу ймовірностей (визначення вірогідності потрапляння фактичного значення показника в одну з декількох груп зі встановленими інтервалами).

Метод основних індикаторів (під основним індикатором розуміють одне або декілька спостережень, які дають підставу зробити висновок відносно прояву окресленої тенденції в майбутньому. Використовується для прогнозування змін у бізнесі в цілому)

Метод сценаріїв. Сценарій - опис майбутнього, складений на основі об'єктивних припущень. Для прогнозу ситуації характерне існування певної кількості вірогідних варіантів розвитку. Переважно, це три сценарії: оптимістичний, песимістичний і реалістичний - найбільш вірогідний, очікуваний.

Методи аналізу і прогнозування тимчасових рядів - дослідження ізольованих один від одного показників, кожен з яких складається з двох елементів; з прогнозу детермінованої компоненти і прогнозу випадкової компоненти. Основна передумова цих методів - часовий ряд спостережень, відносно якого застосовується даний інструмент, містить певні закономірності, які можуть бути виявлені і спрогнозовані. Одними з найбільш поширених методів тимчасових рядів є метод ковзаючого середнього і метод експоненціального згладжування.

Казуальні (причинно-наслідкові) методи - досліджують взаємозв'язок між різними тенденціями з метою встановлення їх взаємного впливу а, отже,- підвищення якості прогнозів.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
4. II. Поняття соціального процесу.
5. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
6. IV. План навчального процесу.
7. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
8. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
9. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
10. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
12. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.

Переглядів: 2127