Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Предмет загальної теорії держави і права

Глава І. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Теорія держави і права

(ТДП)

 

§ 1. Система і функції юридичної науки

Юридична наука, до системи якої входить загальна теорія держави і права, є однією з суспільних наук. На відміну від наук, що вивчають природні явища і процеси, таких як фізика, хімія, астрономія тощо, суспільні науки вивчають відносини, які складаються між людьми і їх утвореннями, служать людині. Це повною мірою стосується і юридичної науки, головним завданням якої є сприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефективному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Юридична наука спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійсність. Її особливістю є спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозв’язку і взаємовпливі. Виходячи з цього, назва “правознавство” як юридична є і неточною, і однобічною. Нерозривний зв’язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і державознавчою.

Поряд з іншими суспільними науками вчення про державу і право має свій об’єкт і предмет дослідження. Ці поняття співвідносяться між собою, але повністю не збігаються. Поняття об’єкта ширше, ним охоплюються явища і процеси навколишнього світу, дійсності, на які поширюється пізнання і практичний вплив людей. Об’єкт може бути загальним для ряду наук, а предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Саме предмет визначає самостійність, своєрідність і особливості кожної науки, те, чим вона відрізняється від інших наук. Юридична наука належить до суспільних наук, і об’єктом її дослідження є творіння помислів та рук людських — вся державно-правова діяльність, яка входить до сфери відносин між особою і суспільством. Спільний об’єкт дослідження — право, і держава пов’язує в рамках єдиної юридичної науки спеціалізовані науки, що входять до її складу, кожна з яких водночас має свій власний предмет дослідження. Таким чином, складається система юридичних наук, кожна з яких вивчає окремі прояви права і держави.

Юридичні науки за певними ознаками можна поділити на кілька груп. До першої групи належить і посідає там провідне місце теорія держави і права, яка є найбільш загальною юридичною наукою, а також історія держави і права та історія вчення про державу і право. Якщо теорія держави і права абстрагується від вивчення особливостей державно-правового розвитку конкретних країн і лише узагальнює їх досвід, то історичні юридичні науки — історія держави і права України, історія держави і права зарубіжних країн та історія вчення про державу і право — досить детально досліджують умови розвитку і особливості держави і права окремих країн, найзначніші вагомі етапи розвитку державно-правової думки і зміст державно-правових ідей різних шкіл і напрямків.

Оскільки науки, що входять до цієї групи, формулюють загальнотеоретичні положення про державу і право і досліджують ідейні основи і хід їхнього історичного розвитку, то саме вони і стоять на чолі всієї системи юридичних наук.

Другу, найбільшу, групу становлять галузеві науки, які посідають центральне місце в системі юридичних наук. До них належать науки конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, процесуального, міжнародного та інших галузей права. Предметом дослідження кожної з цих наук є ті специфічні правові відносини, що складаються в окремих сферах суспільного життя, і ті національні правові норми і законодавчі приписи, які виникають на їх базі. Зміст кожної галузевої науки становить система знань про відповідну галузь права — про шляхи її розвитку і вдосконалення, джерела, принципи, зміст і систему норм, що входять до неї, в практику їх реалізації тощо. Від стану наукових досліджень галузевих наук значною мірою залежить якість законодавчих робіт, проведення відповідних реформ, зокрема підготовка кодексів. Невипадково науковці становлять більшу частину робочих груп, які готують проекти найбільш принципових галузевих нормативних актів. До групи галузевих наук примикають і такі, які виникають на стикові різних галузей права і мають комплексний характер. Їхній зміст пов’язаний з дослідженням тих правовідносин, які регулюються нормами різних галузей права, їхньому взаємозв’язку і взаємодії. Саме тому їх називають міжгалузевими. До них можна, наприклад, віднести комплексну науку підприємницького права, яка виникла з потреби вивчення і вдосконалення правового регулювання ринкових відносин, що розвиваються в Україні, і вивчає дію норм різних галузей права — цивільного, адміністративного, фінансового тощо.

Ряд юридичних наук входить до третьої групи, так званих прикладних наук. Поміж них слід вирізнити судову медицину, судову психіатрію, криміналістику, кримінологію, правову статистику. Ці науки перебувають у тісному зв'язку з функціонуванням держави і права. Вони відіграють роль орієнтиру в діяльності посадових осіб у реалізації вимог права. Так, наприклад, криміналістику становлять наукові знання про методику, тактику і технічні засоби, що застосовуються при розслідуванні злочинів, кримінологію — наукові знання про причини злочинності і методи усунення обставин, що сприяють її існуванню, судову психіатрію — наукові знання про шляхи встановлення певної групи обставин, що виключають юридичну відповідальність, і т. ін. Характерним для ряду наук, що належать до цієї групи, є використання ними даних не тільки юридичних, але й інших наук — хімії, біології, балістики, мовознавства. Судова медицина, психіатрія і статистика є складовими частинами водночас як правової науки, так і медичної, статистичної і психологічної наук, на положення яких вони спираються.

Четверта група юридичних наук — це науки, що вивчають зарубіжні державу і право, передусім порівняльне правознавство і тісно з ним пов’язані наукові знання про державу і право окремих зарубіжних країн. Ці науки мають величезне значення для обміну досвідом між окремими державами у питаннях правової розбудови. Так, в Україні знання принципів діяльності і особливостей окремих інститутів конституційного права зарубіжних країн певною мірою було використано в процесі розробки проекту Конституції України, яку прийняли в 1996 році.

До п’ятої групи юридичних наук слід віднести ті галузі, що досліджують міжнародне право. Йдеться про науку міжнародного публічного права, міжнародного приватного права. Останніми роками дедалі більшого розвитку набувають дослідження європейського права, космічного права, інформаційного права, яке регулює нові засоби світових комунікацій. Ці дослідження відповідають світовій тенденції посилення інтеграційних процесів і міжнародного впливу на національні правові системи.

Юридична наука в цілому і окремі правові науки, поміж них і теорія держави і права, виконують певні функції, які визначають головні напрямки наукових досліджень.

Пізнавальна функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їхні характерні риси, сутність, форми, специфічні для них функції, принципи, інститути тощо, розширення знань про право і державу. Ця функція найвиразніше проявляється на початковому етапі дослідження державно-правових явищ при описуванні і з’ясуванні їх ознак. Підручники з юридичних дисциплін насамперед відображують результати цього дослідження. Розглядувана функція має першорядне значення для освітянської діяльності.

Евристична функція націлена на встановлення закономірностей розвитку і функціонування держави і права. Оскільки спостерігається повторюваність тих чи інших державно-правових явищ, юридична наука повинна фіксувати наявність певних тенденцій. Науковий висновок про постійність її існування означає відкриття закономірності. Такий характер має, наприклад, розширення демократичних прав людини і громадянина та гарантій їх здійснення за рахунок положень, закріплених у міжнародних документах. Протягом певного часу таке відкриття було тенденцією розвитку цих прав, а зараз набуло таких масштабів, які дозволяють характеризувати цей процес як закономірність. Реалізація евристичної функції передусім є свідченням розвитку юридичної науки, гарантією від її зайвої догматизації.

Саме на встановлення закономірностей розвитку і функціонування державно-правових явищ спирається юридична наука при здійсненні інших властивих їй функцій.

Функція наукового передбачення полягає в науковому прогнозуванні шляхів подальшого розвитку державно-правових явищ, проміжних та кінцевих результатів цього розвитку, завдяки якій здійснюються оптимальні способи реалізації державно-правових закономірностей. Так, наприклад, дослідження зв’язку держави і права з нинішнім розвитком в Україні ринкових відносин дає підстави для прогнозування поступового збільшення об’єктів приватної власності, обмеження державного втручання в господарські відносини, збільшення питомої ваги стосунків між господарюючими суб’єктами, що засновані на договірних відносинах, скорочення в перспективі державного апарату.

Функція допомоги практиці пов’язана зі службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає в тому, що її положення та висновки повинні прямо або опосередковано використовуватися юридичною практикою. Так, практичній меті удосконалення законодавства на науковій основі слугує розробка проектів нормативних актів групами фахівців — науковців, проведення наукових експертиз та консультацій стосовно визначення шляхів розвитку держави і права. Безпосередньо на забезпечення ефективності попереднього слідства, правильне вирішення питання про звільнення від юридичної відповідальності, попередження злочинів і тощо спрямовані висновки прикладних юридичних наук.

Ідеологічна функція. Юридична наука являє собою систему поглядів на державу і право. Зміст цих поглядів з багатьох питань може бути дуже різним. Залежить він від того, на якій ідейній основі закладений. У рамках юридичної науки в умовах демократичного суспільства існують різноманітні школи і течії, кожна з яких має свою власну ідейну спрямованість. Вимоги деідеологізації не поширюються на державно-правові погляди. Ідеологічна різноманітність породжує наукові дискусії, які завжди були важливим засобом розвитку юридичної науки. Виходячи з конституційного принципу багатоманітності, слід визнати, що жодна ідеологія не може бути визнана загальнообов’язковою. Напрями державної ідеології і практики залежать від характеру соціальної бази держаної влади. У демократичному суспільстві погляди на державу і право мають ґрунтуватися на всесвітньо визнаних загальнолюдських принципах і цінностях, якими є свобода, рівність, гуманізм, справедливість тощо. Саме вони повинні становити основу формування загальнодержавної і загальнонаціональної ідеології.

 

Поряд із спільним об’єктом дослідження і рядом функцій, притаманних як загальній теорії держави і права, так і іншим юридичним наукам, вона не дублює їх положення — у неї є власний предмет дослідження.

Предметом теорії держави і права є вивчення питань, що мають найбільш загальне, провідне для інших правових наук значення, формулювання головних юридичних понять і їх ознак, встановлення найбільш загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Саме загальнотеоретичні категорії та закономірності, що їх формулює теорія держави і права, об’єднують окремі науки про право і державу в єдину юридичну науку і водночас сприяють створенню системи законодавства, яка б відповідала принципу верховенства права, здійсненню правових форм діяльності держави тощо.

Специфіка предмета теорії держави і права пов’язана з наявністю власних, специфічних для неї функцій, зміст яких визначається характером її взаємодії з іншими юридичними науками. Теорії держави і права, по відношенню до цих наук, властиві узагальнююча, інтеграційна і методологічна функції.

Здійснюючи властиву їй узагальнюючу функцію, теорія держави і права досліджує найбільш загальні питання вчення про державу і право. При цьому у своїх висновках вона абстрагується від стану і розвитку держави і права в окремих країнах, від змісту певних галузей і норм права, торкаючись лише тих проблем, вирішення яких корисне і необхідне для багатьох юридичних наук. Отже, найточнішою назвою цієї галузі науки буде така: загальна теорія держави і права, — саме “загальна”, оскільки й іншим юридичним наукам властиві свої власні теорії, які мають не загальний, а приватний характер.

Загальній теорії держави і права властива також інтеграційна функція. У процесі її реалізації відбувається інтеграція юридичних явищ і положень інших юридичних наук у загально-теоретичні поняття (категорії), що мають абстрактний характер, а також формулюються їх основні риси і загальні закономірності. Ці категорії становлять каркас загальної теорії держави і права, яка в концентрованій формі виводить спільні, найсуттєвіші риси та ознаки певного державно-правового явища. Поняття юридичних категорій, що мають всезагальний характер, становить головний понятійний ряд загальної теорії держави і права. До нього входять такі поняття, як право; держава; типи, форми і функції держави і права; норми права; принципи права; правовідносини; правосвідомість; законність; правозастосування і багато інших.

Існування загальнотеоретичних понять відображає сутнісні характеристики державно-правової дійсності і, у свою чергу, обумовлює існування методологічних функцій загальної теорії держави і права. Завдання сформулювати загальнотеоретичні поняття як опорні пункти для всіх наук і юридичної практики орієнтують теорію держави і права на їх вивчення, дослідження глибинних процесів, що пов’язані з розвитком юридичної науки і практики, а також зумовлюють зв’язок держави і права з іншими явищами суспільного життя. На цій основі загальна теорія держави і права формулює закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а саме: закономірність переростання суспільної влади і соціальних норм первісно-суспільного ладу в державу і право, зміна одного історичного типу держави і права іншим, участь держави у виконанні всезагальних справ, взаємозв’язок держави і права, права з суспільною мораллю тощо. Ці та інші закономірності, що формулюються загальною теорією держави і права, мають загальний характер на відміну від закономірностей розвитку і функціонування держави і права в окремих країнах або правових системах.

Характерним для загальної теорії держави є дослідження держави і права у їх єдності, взаємозв’язку і взаємодії в рамках однієї науки. Точки зору, що їх висловлюють окремі юристи стосовно доцільності нарізного дослідження і вивчення теорії держави і теорії права, не витримують критики. Адже право є невідривним від держави, яка повинна діяти в правових формах, охороняти встановлений у суспільстві правовий порядок, застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. При спільному вивченні держави і права необхідно виходити з принципу верховенства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України. Верховенство права над державою знаходить свій вияв передусім у першості прав і свобод людини і громадянина, які є невідчуженими і непорушними і які держава не може ні анулювати, ні звужувати.

Теорія держави і права пройшла довгий шлях свого формування. Вона поступово зароджувалася, складалася і розвивалась як частина юридичної науки. Про значення законів і юридичної діяльності для досягнення справедливості йшлося вже в працях мислителів стародавнього світу — Індії, Китаю, Греції. Самостійна правова наука склалася в Стародавньому Римі, де точка зору групи найвідоміших юристів за своїм значенням навіть прирівнювалась до закону. Саме в Римі було вироблено ряд теоретичних юридичних понять, конструкцій і принципів, які мали загальний характер. Деякі з них не втратили свого значення і нині. В умовах середньовіччя поняття і положення, що торкалися держави і права, подавалися в релігійному забарвленні. Виникненню теорії держави і права передували спроби представників так званої аналітичної юриспруденції (Д. Остіна, І. Бентама) дати аналіз юридичних понять, загальних для різних галузей права, що висувались окремими галузевими науками. Величезний внесок у філософське обґрунтування вчення про державу і право зробив І. Кант, який виходив з необхідності забезпечення свободи і прав людини, у зв'язку з чим довів першість права перед державою.

У вітчизняній юриспруденції формуванню теорії держави і права передувало створення енциклопедії законознавства і філософії права. У 1830 році в Україні вийшла книга професора К.О. Неволіна "Энциклопедия законоведения", що складалася з двох частин. У першій частині коротко висвітлювалися всі знання про позитивне право, що були на той час накопичені галузевими дисциплінами. Друга частина в історичній послідовності викладала погляди на право і державу видатних мислителів-суспільствознавців. Пізніше виникла філософія права, яка, спираючись на певну філософську концепцію, обґрунтувала, яким повинно бути право.

Теорія держави і права поєднала позитивні риси, що були властиві як енциклопедії, так і філософії права. Вона характеризувалась більш широким узагальненням державно-правової практики, тобто використовувала ще й соціологічний підхід до вивчення держави і права. Саме на такій основі був побудований добре відомий у Росії і в Україні курс лекцій з теорії держави і права проф. Н. М. Коркунова (1908 р.), який до того ж міцно поєднав загальне вчення про право з вченням про державу.

Загальну теорію держави і права як науку не слід плутати з навчальною дисципліною, яку викладають у відповідних закладах освіти. Підручники і курси лекцій хоча і містять наукові положення з основних проблем загальної теорії держави і права, в них, проте, немає розгорнутої аргументації щодо дискусійних у науці питань. Вони, як правило, відбивають наукові погляди авторів чи лекторів. Всебічне дослідження наукових проблем, аналіз наукових дискусій з окремих питань здійснюється в спеціальних наукових курсах, монографіях або в наукових статтях, де містяться не тільки нові теоретичні висновки, але й детальне наукове обґрунтування рекомендацій для державно-правової практики. Щодо загальної теорії держави і права як навчальної дисципліни, то її зміст має на меті підготувати кваліфікованих спеціалістів, які мають високу правову культуру. Не засвоївши основних загальних понять про державу і право не можна засвоїти засновані на них конкретні питання, що є в навчальних курсах. Саме через це загальній теорії держави і права відводиться особлива роль серед інших навчальних дисциплін.

 


Читайте також:

  1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  2. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  3. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
  4. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
  5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  6. Абетково-предметний покажчик
  7. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
  8. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  9. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  10. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  12. Адміністративне право як галузь права




Переглядів: 1563

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Та інших суспільних наук

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.