Види правових відносин

Правовідносини досить багатоманітні і можуть бути класифіковані за різними критеріями на види.

Передусім правові відносини можна класифікувати за предметом правового регулювання на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансовіта ін. Наприклад, прийом на роботу і звільнення з роботи працівника власником або уповноваженим органом — це трудові правовідносини; укладення угоди про надання банком кредиту фермеру — це цивільні правовідносини; виконання Державного бюджету організаціями та установами — це фінансові правовідносини тощо.

За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб’єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виникають правовідносини зі своєчасної сплати за них).

Охоронні правовідносинивиникають на основі юридичних заборон і є результатом скоєння суб’єктами правопорушень (наприклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості).

Необхідно також розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини. Матеріально-правові правовідносини виникають на основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов’язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров’я, на особисту безпеку.

Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони похідні, вторинні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов’язків суб’єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні, арбітражно-процесуальні та інші процесуальні відносини. Наприклад, процедура обшуку, процедура подання позову або скарги, процедура участі в конкурсних іспитах при вступу до вищого навчального закладу.

За часом дії розрізняють довгострокові та короткостроковіправовідносини. Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва, чи договору про перевезення вантажу на значну відстань. Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання учасниками їх прав і обов’язків (наприклад, при укладенні договору залізничного перевезення).

§ 3. Суб’єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи

Суб’єкт правовідносин — це учасник правових відносин, який є однією із сторін як носій передбачених законом прав і обов’язків.

Поняття суб’єктів правовідносин і суб’єктів права не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевнохворі люди, виступаючи суб’єктами права, не можуть бути суб’єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадянин як постійний суб’єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин.

У правовідносинах повинно брати участь не менше двох сторін, хоча учасниками правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазначити, що суб’єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об’єднання людей.

Суб’єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об’єднання осіб, держава).

Доіндивідуальних суб’єктів правовідносин належать: а) громадяни суверенної держави; б) посадові особи; в) іноземні громадяни; г) особи без громадянства; д) особи з подвійним громадянством.

На території України найбільше прав і обов’язків мають її громадяни, права інших осіб обмежені встановленими для них законами, зокрема вони не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади, проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади тощо.

До колективних суб’єктів правовідносинналежать: а) державні органи і установи; б) громадські об’єднання і організації; в) юридичні особи (національні та іноземні товариства і підприємства); г) держава.

Характерними ознаками таких суб’єктів є стабільність утворення, єдність інтересів і внутрішня організаційна структура.

У юридичній літературі традиційно суб’єктів права поділяють на дві групи: індивіди та організації. До індивідів належать громадяни, іноземці та особи без громадянства (апатриди), а також особи з подвійним громадянством (депатриди). Особливістю осіб з подвійним громадянством є те, що вони мають права і обов’язки двох держав, тобто водночас є і громадянами, і іноземцями. До організацій належать державні і недержавні організації. Спектр недержавних організацій досить значний і різноманітний. Це приватні підприємства і господарські товариства, національні та іноземні фірми і компанії, комерційні банки і підприємницькі асоціації, приватні культурні, освітянські та медичні установи, громадські об’єднання тощо. Державні і недержавні організації реалізують свої владні повноваженняшляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконання і додержання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади і самоврядування організують і забезпечують роботу житлово-комунальних, транспортних, лікувальних, навчальних та інших структур; органи внутрішніх справ притягають правопорушників до відповідальності; суд постановляє вироки і рішення; ректор вузу відраховує студента за академічну заборгованість. Саме таким чином суб'єкти правовідносин беруть участь у соціально-політичному житті суспільства та держави.

Юридична особа — це суб’єкт господарської діяльності, якому притаманні такі ознаки: а) організаційна єдність; б) наявність у його розпорядженні відокремленого майнового комплексу; в) спеціальна правосуб’єктність відповідно до закону або статуту; г) право від свого імені здобувати майнові та особисті немайнові права і обов’язки; д) право офіційно представляти юридичну особу керівнику без доручення або іншій особі за спеціальним дорученням; ж) право від свого імені виступати позивачем і відповідачем у суді, арбітражі або третейському суді.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або третейському суді

Суб’єктом правовідносин також є держава, якій притаманна особлива властивість — суверенітет. Як і будь-яка держава, Україна вступає в різні правовідносини. Зокрема: а) в міжнародно-правові — це відносини з іноземними державами; б) в державно-правові — відносини щодо прийому в громадянство, нагородженню державними відзнаками та нагородами тощо; в) в цивільно-правові — відносини з приводу державної власності з іншими суб’єктами права; г) в процесуально-правові відносини у винесенні судових рішень і вироків від імені України і т. ін.

Правосуб’єктність — це можливість і здатність особи бути суб’єктом правовідносин з усіма правовими наслідками.

Норма права, правосуб’єктність і юридичний факт є передумовами виникнення правовідносин.

Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності і деліктоздатності разом узятих. Ця категорія має об’єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздатність невід’ємні одна від одної за часом. Вони органічно пов’язані у дорослих громадян і в юридичних осіб. В колективних суб’єктів права правоздатність і дієздатність збігаються за часом виникнення і дії. Правосуб’єктність державних органів виступає у вигляді їх компетенції, а правосуб’єктність фізичних та юридичних осіб — у їх правовому статусі.

Компетенція — це сукупність прав і обов’язків, повноважень організацій та держави в цілому, які надані для здійснення їх функцій. Компетенція має чітко визначені рамки і встановлюється нормативно-правовими актами. Кожна організація має свою компетенцію, що закріплюється в статуті або положенні про організацію. А компетенція вищих органів влади закріплюється в конституції держави.

Правоздатність — це абстрактна здатність суб’єкта права мати суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Кожна особа правоздатна від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім учасникам правовідносин, хоча вони не повинні обов’язково реалізовувати усі надані їм права. Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність володіти будь-якими з передбачених діючим законодавством правами і обов’язками.

Спеціальна правоздатність — це здатність, що пов’язана з певними особливостями суб’єкта, або така, що потребує спеціальних знань (наприклад, правоздатність лікаря, міліціонера, інваліда, дитини тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно з діючим законодавством про підприємницьку діяльність — з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльності (наприклад, одержання ліцензії на право займатися медичною або юридичною практикою).

Правоздатність юридичних осіб припиняється разом з їх ліквідацією і обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксовані в статутах і положеннях цих юридичних осіб.

Головним змістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права учасників правовідносин, а принципова можливість їх мати. Правоздатність людини невід’ємна від особистості, її неможливо відібрати, скасувати або скоротити; вона не залежить від професії, статі, віку, національності, майнового стану та інших життєвих обставин; вона не може нікому передаватися.

Правоздатність — це не просто сума будь-яких прав, не кількісне їх відображення, а необхідний і постійно діючий стан особистості, елемент її правового статусу, передумова її правоволодіння. Правоздатність має загальний і універсальний характер, хоча окремо взята особа не може бути одночасно носієм усіх прав і обов’язків. Отже правоздатність — це категорія, однакова для усіх її учасників, хоча кількість прав і обов’язків в окремих суб'єктів може бути різною.

Дієздатність — це здатність суб’єкта правовідносин своїми діями приймати на себе обов’язки і використовувати свої права. Іншими словами це можливість реалізовувати правоздатність.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи, тоді як правоздатність не пов’язана з вказаними обставинами. Повна дієздатність (в головних її рисах) настає за досягненням особою вісімнадцяти років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з двадцяти одного року особа може обиратися до місцевих органів влади; а з двадцяти п’яти років — призначатися суддею). Не мають дієздатності неповнолітні особи віком до чотирнадцяти років і душевнохворі люди, за них в правовідносинах виступають їх законні представники — батьки або опікуни.

Неповнолітні особи віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років самостійно без згоди батьків або опікунів можуть укладати тільки дрібні побутові угоди, розпоряджатися своїм заробітком чи стипендією, реалізовувати авторські права на свої твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції тощо.

Однак за наявністю достатніх підстав орган опіки і піклування може позбавити їх права розпоряджатися своїм заробітком або стипендією (ст.13 ЦК України).

За неповнолітніх, які не досягли п’ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікуни. Вони можуть укладати тільки дрібні побутові угоди (ст.14 ЦК України). Найменшим віком дієздатності є десять років, коли дитина може давати (або не давати) згоду на усиновлення.

У випадках, чітко визначених законом, за рішенням суду людина може бути частково позбавлена дієздатності. Від імені громадян, визнаних внаслідок душевної хвороби або слабоумства недієздатними, угоди укладають їх опікуни. У разі одужання або значного покращення здоров’я громадянина, визнаного недієздатним, суд відновлює його в дієздатності.

Деліктоздатність — це здатність суб’єкта права нести відповідальність за свої протиправні вчинки. Загальна юридична відповідальність громадян настає з шістнадцяти років, а кримінальна відповідальність, за умов скоєння особливо тяжких злочинів, — з чотирнадцяти років. Не вважаються деліктоздатними особами дипломатичні працівники, а деліктоздатність депутатів є обмеженою.

Правовий статуссуб’єктів права — це сума усіх прав, обов’язків і законних інтересів суб’єктів права. Правовий статус кожної особи є індивідуальним (наприклад, чоловік не може мати відпустки за пологами, а кожна людина має право на власне ім’я). Крім того, слід розрізняти конституційний і спеціальний статус громадян.

Конституційний статус в усіх громадян однаковий: основні права і свободи однаковою мірою належать усім громадянам. А спеціальний статус пов'язаний з різними природними і правовими чинниками, які обумовлюють певні особливості громадян. Так, спеціальний статус мають особи, які обіймають певну посаду або займаються певним видом діяльності. Наприклад, статус державного службовця, статус студента, статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС і т. ін. Різниця в правовому статусі осіб полягає у: 1) розбіжностях, пов’язаних з природними чинниками (статус дитини, статус пенсіонера, статус жінки); 2) розбіжностях, пов’язаних з юридичними чинниками (статус депутата, статус в’язня, статус посадової особи).

Правосуб’єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності його правового статуту. Згідно з Конституцією України (ст. 22) “права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

§ 4. Суб’єктивні права, правомочність і юридичні обов’язки

суб’єктів права

Виникаючи на основі суб’єктивних прав, правомочність і юридичні обов’язки становлять юридичний зміст правовідносин, аналіз яких формує уявлення про характер і мету правовідносин.

Суб’єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має певний інтерес матеріальний, духовний, політичний, сімейний тощо. В можливості задоволення цього інтересу і полягає соціальна цінність суб’єктивного права. Суб’єктивне право — цеможлива поведінка, тому що реалізація певного інтересу можлива тільки за умов бажання уповноваженої особи. Однак межі бажаної поведінки чітко окреслені нормами позитивного права. Саме тому суб’єктивне право є мірою можливої поведінки. Наприклад, особа може перебувати тільки в одному зареєстрованому шлюбі, робітник має чітко визначену за тривалістю відпустку тощо. Суб’єктивне право безпосередньо пов’язане із свободою особистості, тому і виступає ще й мірою цієї свободи.

Суб’єктивне право — це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи. Суб’єктивне право належить суб’єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні. До суб’єктивних прав належать фундаментальні демократичні права і свободи особи.

З виникненням конкретних правовідносин суб'єктивні права реалізуються через правомочність уповноважених осіб.

Правомочність складається з таких елементів: а) права на особисті дії уповноваженої особи; б) можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, тобто права на сторонні дії; в) можливості звертатися до компетентних державних органів заради застосування державного примусу в разі невиконання контрагентом своїх обов’язків; г) можливості користуватися соціальними благами на основі певного суб’єктивного права.

Таким чином, правомочність може виступати як:право на поведінку, право на вимагання, право на домагання, право на користування. Наприклад, при реалізації суб'єктивного права власності існує три правомоччя: володіння, користування і відчуження. Покупець згідно з діючим законодавством у разі одержання неякісного товару, якщо його недоліки не були вказані продавцем, має право за своїм вибором вимагати: заміни неякісного товару якісним; відповідного зменшення ціни за неякісний товар; безоплатного усунення недоліків товару; відшкодування збитків на усунення недоліків товару. У такому разі реалізація суб’єктивного права покупця складається з чотирьох правомочностей.

Правові відносини мають матеріальний і юридичний зміст. Матеріальний — це фактичний склад суспільних відносин, який опосередковується нормами права; юридичний зміст — це суб’єктивні права і юридичні обов’язки сторін. Правове регулювання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов’язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права і обов’язки суб’єктів в межах окремо взятих правовідносин, кореспондуючи одне одному, становлять їх юридичний зміст.

Юридичний обов’язок — це вид і міра необхідної або потрібної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб’єктивного права покладено юридичне забезпечення можливості, а в основі юридичного обов’язку — закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов’язку — зобов’язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов’язана — повинна виконувати і забезпечувати їх.

Юридичний обов’язокскладається з таких елементів, як:

а) необхідність здійснення певних дій або утримання від них;

б) необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні вимоги, які були звернені до нього уповноваженою особою;

в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

г) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право.

Юридичний обов’язок, як і суб’єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов’язків поза встановленою мірою є порушенням закону. Наприклад, при купівлі товару продавець не має права вимагати в покупця сплатити більше встановленої суми, батьки зобов’язані утримувати своїх дітей і піклуватися про них, громадяни зобов’язані поважати і виконувати закони. За порушення юридичних обов’язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов’язок є гарантом виконання суб’єктивних прав, він встановлюється в інтересах уповноваженої особи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та риси правових відносин	\|	Поняття і види об’єктів правових відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.037 сек.