Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Податкове право та податкові правовідносини

Податкове право – це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини з встановлення та вилучення податків, зборів та інших обов’язкових платежів з юридичних та фізичних осіб у бюджетну систему і в передбачених випадках у позабюджетні цільові фонди.

Предметом податкового права є система фінансово-правових відносин, що регулюють надходження коштів у формі обов’язкових платежів від латників в бюджети та цільові фонди.

Метод податкового права передбачає, в основному, використання імперативних норм.

Податкове право включає загальну та особливу частини.

Загальна частина.

1. Предмет та метод податкового права.

2. Податкові правовідносини та податкові норми.

3. Система та джерела податкового права.

4. Сутність та характеристику елементів податку (суб’єкт, об’єкт, ставки, пільги тощо).

5. Права та обов’язки суб’єктів податкових правовідносин.

6. Відповідальність за порушення податкового законодавства.

7. Система податкових органів.

Особлива частина.

1. Податкова система України.

2. Податкове законодавство України, щодо стягнення прямих податків з юридичних і фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, майнові податки та інші).

3. Непрямі податки з юридичних осіб ( податок на додану вартість, акцизний податок, мито).

4. Місцеві податки та збори.

5. Ресурсні платежі.

6. Відрахування до позабюджетних фондів.

Податкове законодавство України складається з Конституції України; Податкового кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі – законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Податкове законодавство, виступаючи формою реалізації податково-правових норм, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють відносини оподаткування. Основу податкового законодавства становили закони й найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків – прирівняні до законів. Такими в свій час були Декрети Кабінету Міністрів України 1992–1993 років). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов’язки учасників податкових відносин, цілісний правовий механізм справляння окремого податку чи збору.

Принципово змінюється ситуація з прийняттям Податкового кодексу України. Цей кодифікований акт складається із норм, які саме й охоплюють регулювання всіх найважливіших відносин у сфері оподаткування.

Таким чином, поняття «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті відповідними органами в межах повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

Стосовно відносин оподаткування законодавець відніс до податкового законодавства:

1. Конституцію України. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування та ін.). Конституція України містить цілий ряд норм-принципів, які визначають фундамент законодавчого впливу на податкові відносини та містять приписи, на які повинне спиратися все податкове законодавство. Водночас це не дає підстав визначити Конституцію України як податковий закон. Саме тому треба враховувати, що в регулюванні податкових відносин беруть участь лише деякі статті Конституції України.

2. Податковий кодекс України виступає основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У цьому акті поєднуються матеріальні й процесуальні сторони регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів.

3. Митний кодекс України та інші закони з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (закони з питань митної справи).

4. Чинні міжнародні договори України, якими регулюються питання оподаткування. Цю складову податкового законодавства доцільно все ж таки розглядати в конституційній редакції. У ст. 9 Конституції України йдеться не просто про чинні міжнародні договори, а про чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Ця проблема зникає при узгодженні положення п. 3.1. ст. 3 п. 3.2. цієї ж статті Податкового кодексу України. Остання містить саме конституційну редакцію визначення цього джерела права. П. 3.3. ст. 3 цього Кодексу закріплює традиційний припис переваги норм міжнародного договору над нормою закону України.

5. Нормативно-правові акти, прийняті на підставі та на виконання цього Кодексу та інших законів з питань митної справи. Ця складова податкового законодавства охоплює і не таке велике коло законодавчих актів цього типу. Згідно із ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. На підставі цих нормативно-правових актів реалізуються повноваження Кабінету Міністрів стосовно забезпечення економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики (фінансової, цінової, інвестиційної та податкової), виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

6. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу та інших законів з питань оподаткування. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка в межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим. До відання Автономної Республіки Крим, відповідно до ст. 138 Конституції України, відноситься розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Певними повноваженнями наділені органи місцевого самоврядування у сфері оподаткування. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншими складовими доходи місцевих бюджетів, які надходять в управління місцевих рад. Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки та збори відповідно до Закону. Деталізує повноваження місцевих Рад у галузі оподаткування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених Законом, та затвердженні, відповідно до Закону: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) встановлюються нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено і досить цікаву конструкцію, яка на сьогодні не застосовується, але дуже широко використовувалась за часів радянської влади. Згідно із ст. 1 цього Закону на рівні територіальних громад може використовуватись самооподаткування як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Навряд чи цей припис може бути життєздатним, бо цей підхід не може бути узгоджений із ст. 6 цього Кодексу.

Принципи оподаткування – вироблені фінансовою наукою найбільш загальні правила, стандарти оподаткування. У широкому сенсі під принципами податкової системи розуміється вся їх сукупність, що регулюють оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

4.1.1. Загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

4.1.2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації– забезпечення однакового підходу до всіх платників податків, незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4.1.4. презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

4.1.5. фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

4.1.6. соціальна справедливість встановлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

4.1.7. економічність оподаткування встановлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

4.1.8. нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків;

4.1.9. стабільність зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

4.1.10. рівномірність та зручність сплативстановлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів визначення на законодавчому рівні всіх обов’язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено Податковим кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється, відповідно до цього Кодексу, Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

1. Загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань оподаткування та митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу. Цей принцип базується на приписі ст. 67 Конституції України. Конституцією закріплено принциповий підхід до імперативних засад регулювання відносин оподаткування, які забезпечують реалізацію саме обов’язку, а не зобов’язання платника податків. Формально юридичною підставою виникнення такого обов’язку є наявність подібного припису в Податковому кодексі, митному законодавстві (у випадку оподаткування операцій з переміщення товарів через митний кордон України) та законів з питань оподаткування. Закріпленням цього принципу підкреслюються дві важливі настанови. По-перше, загальність оподаткування базується саме на виконанні обов’язку, а не регулюванні відносин у межах зобов’язання, яке породжує зустрічні права та обов’язки учасників. По-друге, подібний обов’язок може виникати лише стосовно встановлених податків та зборів, тобто платежів, які законодавчо визначені та закріплені відповідно до чіткої процедурної форми.

2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до усіх платників податків, незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Досить цікавий та важливий принцип, який передбачає виникнення обов’язку у будь-якої особи, яка перебуває на території держави. У сенсі реалізації державних інтересів податки повинні сплачувати всі (громадяни, іноземці, особи без громадянства), які перебувають у відповідний період на відповідній території. Принцип громадянства застосовується лише як додатковий при визначенні податкового обов’язку та справляння податків і зборів. Водночас принциповим є визначення особи резидентом чи нерезидентом, виходячи із цього, і встановлюються межі суб’єктивних прав та юридичних обов’язків відносно справляння податків та зборів. Принцип рівності означає безпосередню рівність усіх платників податків, що ставить їх в однакове положення стосовно сплати податків.

3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Цим принципом формуються загальні засади відповідальності за порушення податкового законодавства.

Але враховуючи те, що за порушення податкового законодавства може наступати як кримінальна, адміністративна, так і фінансова відповідальність, йдеться про засади відповідальності фінансової, відповідальності, яка деталізується нормами розділу ІІ цього Кодексу. Підставою такої відповідальності є податкове правопорушення, склад якого, види та санкції закріплено главою ІІ цього Кодексу. При цьому важливо розмежовувати відповідальність зобов’язаних осіб (платників податків і податкових агентів) та посадових осіб контролюючих органів.

4. Презумпція правомірності рішень платника означає, що у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно- правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника.

5. Фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями. Зрозумілий принцип, який має певне кордоне значення на межі бюджетного та податкового регулювання. З одного боку, справляння податків не є самоціллю, вони справляються не просто для формування дохідних частин бюджетів, а з метою такого їх формування, яке б забезпечило виконання всіх завдань і функцій держави та територіальних громад. З іншого боку, цим принципом пропонується і певне обмеження свавілля при встановленні податків та зборів. Їх розмір та види не можуть бути нескінченними, а лише забезпечувати необхідні надходження до бюджетів. Але треба обережно підходити до реалізації цього принципу та не доводити до хибного уявлення про те, що податкове регулювання повинно пов’язуватись (або навіть включати) із регулюванням видатків бюджету.

Межа податкового регулювання завершується при виконанні обов’язку щодо сплати податку чи збору.

6. Соціальна справедливість – встановлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків. Принцип справедливості реалізується через реальне оподаткування й відображає демократизм державного ладу, цінності державного устрою. При цьому важливо, яка частина доходу платника перераховується у вигляді податку, наскільки об’єктивно розподіляються податки серед різних груп і верств суспільства і, звичайно, на що витрачаються зібрані податки. Держава визначає необхідні податки, обумовлені реальними потребами суспільства.

Зрозуміло, що подання про обґрунтованості податків перебувають на стику індивідуальних, групових, регіональних, державних інтересів. Стосовно цього принципу необхідно враховувати, що досить часто інтереси суспільства не співпадають з інтересами держави. Саме тому, коли йдеться про соціальну справедливість, йдеться про здійснення суспільної мети за рахунок діяльності відповідних державних інститутів. Тобто суспільне значення рівності всіх повинне реалізовуватись через ефективну дію державних органів щодо реалізації цього принципу.

7. Економічність оподаткування – встановлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування. Принцип, який узагальнює співвідношення руху коштів: які надійшли від справляння того чи іншого платежу та які необхідні для його справляння. Податки повинні формувати фінансове забезпечення виконання завдань та функцій держави і територіальних громад, але непоодинокі випадки, коли запроваджуються платежі, що забезпечують надходження коштів, яких не вистачає навіть на їх справляння. Йдеться перш за все про окремі місцеві податки та збори. Саме тому в Податковому кодексі України суттєво скорочено перелік таких місцевих податків та зборів, систему таких місцевих платежів зведено до мінімуму, залишились лише такі, що гарантують суттєве надходження коштів до дохідних частин місцевих бюджетів.

8. Нейтральність оподаткування – встановлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків. Закріплення принципу нейтральності оподаткування спрямоване на уникнення впливу податків і зборів на конкурентоспроможність платника податків. Оподаткування є елементом державної економічної політики, а тому за рахунок встановлення податків і зборів здійснюється вплив на платників податків, які здійснюють господарську діяльність в окремих сегментах внутрішньодержавного ринку. Крім того, податки і збори впливають на конкурентоспроможність платників податків, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

9. Стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду. Принцип стабільності передбачає стабільність на двох рівнях: а) платника – у цьому випадку він звикає, пристосовується до податкових важелів, знаходить найбільш вигідне застосування своїм здібностям і коштам; б) податкового органу – у цій ситуації створюються чіткі механізми обліку, контролю, зроблені форми документації, інструкції тощо. Практично як відображення принципу стабільності розглядається принцип гнучкості, хоча іноді їх характеризують як взаємовиключні принципи. Принцип гнучкості передбачає автоматичну реакцію податків (завдяки правильному вибору конкретних параметрів їх елементів) на зміни макроекономічної ситуації. Натомість дотримання принципу стабільності залежить від дій влади.

10. Рівномірність та зручність сплати – встановлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками. Цей принцип передбачає необхідність так встановлювати строки сплати податків і зборів, щоб забезпечити рівномірне надходження коштів до бюджетів та фінансування бюджетних видатків протягом усього бюджетного року.

11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні всіх обов’язкових елементів податку. Значення принципу наявності всіх елементів податкового механізму в податковому законі важко переоцінити. Відсутність хоча б одного елемента означає, що обов’язок платника податків щодо сплати податку не встановлений.

12. Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають. Принциповими моментами в реалізації цього принципу є приписи, що закріплені стст. 7–10 цього Кодексу. У ст. 7 встановлено певний модуль закріплення будь-якого платежу, якого законодавець відніс до податку чи збору – визначений вичерпний перелік елементів такого податку чи збору та виходячи із цього, і обов’язковий набір приписів (статей законодавчих актів), за наявності яких можна вважати платіж введеним та обов’язок відносно нього таким, що виник. Статтями 8–10 встановлено вичерпний перелік тих платежів, які включено до податкової системи України. Лише стосовно них і виникає обов’язок справляння. Інші платежі, що відсутні у переліку ст. 9 та 10 цього Кодексу, не підлягають сплаті як податкові платежі. Як спеціальний принцип, варто вказати пріоритет податкового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосуються податкових відносин, то застосовувати їх можна тільки в тому випадку, якщо вони відповідають нормам, що відображаються в податковому законодавстві. Отже, у випадку колізії норм застосовуються положення саме податкового законодавства. З появою Податкового кодексу України протистояння податкових та неподаткових законів може бути зведено до появи колізій між Податковим кодексом України та річними законами про державний бюджет. Незважаючи на заборону регулювання бюджетними законами податкових відносин і до прийняття Податкового кодексу, така ситуація була, на жаль, досить традиційною.

13. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. Цим принципом закріплюється періодичний характер податку. Згідно із ст. 33 цього Кодексу визначено податковий період та його види (ст. 34 Податкового кодексу України). Орієнтація на ці терміни і передбачає своєчасне надходження коштів до бюджетів. Цей принцип передбачає досить гнучке поєднання бюджетного та податкового законодавства. Справляння податків та зборів визначає зміст виконання бюджетів за доходами, тобто забезпечує формування дохідних частин цих централізованих грошових фондів. Водночас треба враховувати, що доходи бюджетів мають надійти на відповідні казначейські рахунки не наприкінці року, а надходити періодично. Це обумовлено періодичністю витрачання таких коштів (здійснення видатків на соціальні потреби, сплата пенсій, заробітної плати робітникам бюджетної сфери тощо), що можна зробити лише в умовах своєчасного надходження податків та зборів у визначений законодавцем час. При цьому законодавець робить важливий акцент на те, що визначення такого моменту сплати повинне враховувати і зручність перерахування коштів для платників податків.

14. Встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Принцип встановлення податків винятково законами закріплений у Конституції України й містить у собі два аспекти: а) встановлення податків повинне здійснюватися компетентними органами державної влади; б) встановлення податків повинне здійснюватися тільки у встановленій формі – законами. В історії сучасного українського оподаткування даний принцип не раз проходив серйозні випробування. Поняття «законодавчо встановлений» містить у собі й вид правового акта, на підставі якого стягуються податки й збори. Конституція не допускає справляння податку й збору на підставі указу, постанови, розпорядження та ін. Більш того, треба чітко розмежовувати поняття закріплення, встановлення та введення податків чи зборів. Якщо стосовно загальнодержавних податків та зборів реалізуються вони всі, то відносно місцевих податків та зборів і закріплення, і встановлення є компетенцією Верховної Ради України, тоді як вводяться вони рішеннями місцевих рад.

У ст. 5 ПК закріплено положення про те, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Податкові правовідносини – відносини, що виникають у відповідності з податковими нормами, які регулюють встановлення, зміну та скасування податкових платежів, учасники яких наділені суб’єктивними правами і несуть обов’язки, пов’язані зі сплатою податків та неподаткових платежів у бюджет.

Найбільш повно сутність правовідносин розкривається в юридичному та фактичному змісті правовідносин. Юридичний зміст – більш широке поняття, ніж фактичний. Воно включає комплекс можливих варіантів, декілька потенційних перспектив розвитку подій. Фактичний зміст означає конкретні форми поведінки суб’єктів, розвиток подій, т. б. реалізацію одного з варіантів можливого юридичного змісту правовідносин.

Зміст податкових правовідносин розкривається через категорії, що складають цілісну сукупність елементів:

- об’єкт правовідносин (кошти, що надходять до бюджетів);

- суб’єкт правовідносин (держава, фіскальні органи, платники податків);

- права і обов’язки суб’єктів правовідносин;

- підстава виникнення правовідносин.

Податкові правовідносини характеризуються певними особливостями:

1. Цільова системність – система податкових правовідносин підпорядкована визначеній меті – встановленню та стягуванню податків. Податкові правовідносини підпорядковані певній логіці, яка відображає зміст діяльності держави по встановленню та стягуванню податків, зобов’язанню платника внести певну суму в грошовий фонд.

2.Формальна визначеність – пов’язана з тим, що правові відносини регулюють чітко визначені зв’язки, що складаються між суб’єктами.

Особливістю податкових правовідносин є те, що одним із суб’єктів виступає держава, при цьому визначено також коло інших суб’єктів податкових правовідносин, перелік їх прав та обов’язків: державі та компетентним органам встановити податки та забезпечити їх сплату; платникам – внести суми в бюджет та позабюджетні фонди в чітко визначені строки та необхідних розмірах.

3. Забезпечення державним примусом податкових правовідносин.

Система податкових правовідносин складається з сукупності трьох груп відносин:

1 група. Загальні (загальнорегулятивні). Зміст цих відносин визначається певними нормами, що встановлюють принципи податків та правоздатність сторін конкретних податкових правовідносин. Загально регулятивні податкові правові відносини характеризуються наступними рисами:

а) виникаючи на основі норм права вони звернені не до окремого кола суб’єктів, а до широкого кола конкретних суб’єктів, на основі визначеного критерію – зобов’язання сплати податків;

б) зачіпають найбільш важливі моменти правового регулювання оподаткування (компетенція державних органів, правове положення платників);

в) дані відносини регулюються актами вищих органів державної влади, під законодавчі акти поширюються на конкретні податкові правовідносини;

г) одні учасники наділені правами, інші – обов’язками.

2 група. Конкретні (прості) виступають формою реалізації загально регулятивних податкових правовідносин, за якої загальні права і обов’язки проектуються на діяльність конкретних суб’єктів. Якщо загально регулятивні податкові правовідносини виділяють із загальної системи правовідносин ті, що пов’язані зі сплатою податків, то конкретні конкретизують їх, поглиблюють. Направлення такої деталізації може бути різноманітним ( по видам податків: податки на майно, податки на доходи або ще вужче: по платникам: юридичні особи, фізичні особи, змішані податки).

3 група. Комплексні (податкові) правовідносини характеризуються стабільним характером Вони знаходяться на стику конкретних та загально регулятивних податкових правовідносин. З однієї сторони, вони достатньо персоніфіковані, передбачає конкретного платника (що відрізняє їх від загальних), а з іншої сторони , однією з їх ознак є складна будова ( що відрізняє їх від простих) Наприклад, механізм формування пенсійного фонду знаходиться на стику податкових правовідносин конкретних та загальнорегулятивних. Це пояснюється тим, що збір відноситься до переліку обов’язкових податків, зборів, платежів, а також включає відносини, що регулюються трудовим правом.

Об’єкт податкових правовідносин. Все те, з приводу чого між суб’єктами податкових правовідносин формується визначений правовий зв’язок. В якості об’єкту можуть виступати матеріальні блага, діяльність і т.д.

Суб’єкт податкових правовідносин. Будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яке може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків. Суб’єкти податкового права наділені правосуб’єктністю – передбаченою нормами податкового права здатністю бути учасником правовідносин, пов’язаних із встановленням, зміною, відміною податкових платежів, мати суб’єктивні права та обов’язки. Для можливої участі в цих відносинах суб’єкти повинні бути наділені правоздатністю та дієздатністю. Останні складають два елементи складного юридичного поняття – правосуб’єктність.

Податкова правоздатність - передбачена нормами податкового права здатність мати права і обов’язки з приводу сплати податків. Вона являє собою можливість особи бути учасником податкових правовідносин і виступає як його суспільно-юридична властивість. Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обов’язків, які суб’єкти можуть мати у відповідності з діючим законодавством.

Податкова дієздатність – передбачена нормами податкового права здатність своїми діями набувати і реалізовувати права та обов’язки. Дієздатність виражається у здійсненні особою дій направлених :

- на набуття прав та створення обов’язків;

- здійснення прав та обов’язків:

- здатності нести відповідальність за податкові правопорушення.

Податкові право - та дієздатність доповнюють одне і є взаємопов’язаними.

З 18-річного віку громадяни отримують можливість повністю реалізувати весь комплекс прав та обов’язків правовідносин.

Можна виділити три групи суб’єктів – учасників податкових правовідносин:

- держава (в особі органів влади, що встановлюють та регулюють механізм оподаткування);

- податкові органі ;

- платники податків.

Податкові правовідносини виникають, змінюються, закінчуються, реалізуються на основі визначеного комплексу різних по змісту взаємопов’язаних юридичних явищ, що передбачають розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а) на основі нормативів;

б) на основі правосуб’єктності;

в) на фактичній основі (зміна або закінчення податкових правовідносин).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види податків	\|	Історія становлення геотектоніки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.