Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Фактори економічного зростання.

Загрузка...

В будь-якому суспільстві прагнення до розвитку невпинне. При цьому основною проблемою забезпечення економічного зростання є з'ясування чинників впливу і побудова моделей та механізмів збільшення обсягів валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, який є кри­терієм економічного добробуту суспільства.

Типи та якість економічного зростання залежать від певних чинни­ків зовнішнього та внутрішнього характеру. Всю різноманітність факторів, які здійснюють вплив на економічне зростання, можна звести до наступних груп:

• базисні фактори або фактори пропозиції;

• фактори попиту;

• фактори розподілу;

• інституційні фактори;

• соціальні фактори;

• культурні фактори;

• релігійні та інші фактори.

Різним етапам розвитку економіки відповідають різні чинники еконо­мічного зростання та їх структурні комбінації. Кожна країна використо­вує доступні їй фактори для свого розвитку із врахуванням національних особливостей. Для країн з низьким рівнем розвитку більш характерним є залучення ресурсних факторів економічного зростання, а для розвинутих - інтелектуальних.

Фактори пропозиції забезпечують основу для економічного зростан­ня, безпосередньо діють і впливають на підприємства, виступають зі сто­рони пропозиції. До них відносять:

• кількість та якість природних ресурсів;

• кількість та якість трудових ресурсів;

• обсяг капіталу країни;

• технології та інновації;

• менеджмент.

Перелічені фактори є необхідними складовими для здійснення ви­робничого процесу, визначають можливості фізичного збільшення обся­гу продукції, створюють можливості для існування пропозиції товарів у країні взагалі. Збільшення кількості або покращення якості ресурсів, вдосконалення технології призводить до нарощування економічного по­тенціалу.

Важливим чинником економічного зростання є підвищення продук­тивності праці, яка служить основою для зростання заробітної плати та підвищення рівня життя працівників.

В свою чергу, продуктивність праці залежить від низки чинників, се­ред яких:



Интернет реклама УБС

• якість робочої сили, що визначається збільшенням частки висококва­ліфікованої робочої сили;

• оновлення, модернізація, реконструкція застарілих основних засобів виробництва;

• стан навколишнього природного середовища, забруднення якого ви­магає великих затрат на його відновлення, що відволікає можливі ін­вестиції в розвиток технологій та інші складові економічного потен­ціалу.

Капітал як фактор економічного зростання може виступати в двох проявах - натуральному і грошовому. Капітал як виробничі активи (бу­дівлі, устаткування, машини і т.д.) у вигляді засобів та предметів пра­ці обслуговує виробничий процес і є основою для нарощування вироб­ництва. Капітал як грошові активи є передумовою залучення інших фак­торів виробництва. Для України характерні низькі темпи нагромадження основного капі­талу в економіці та незабезпеченість міжгалузевого перетоку капіталу у сектори економіки, що інтенсивно використовують інновації, хоча частка інвестицій в основний капітал поступово збільшується.

В сучасних умовах найважливішим фактором економічного зростан­ня є використання технологій та інновацій. Передумовою цього висту­пає науково-технічний прогрес (НТП), який призводить до поступового удосконалення і використання у виробництві нової техніки і технологіч­них процесів. Поступові зміни накопичуються і стають основою рево­люційних перетворень в техніці, технології, матеріалах.

Застосування високих технологій підвищує технічний рівень і якість продукції, економічність виробництва, зменшує витрати праці, матеріалів і засобів виробництва в розрахунку на одиницю продукції. З'являється можливість направити додаткові ресурси для покращення якості життя членів суспільства. Однак, різні країни по різному ви­користовують цей чинник для забезпечення економічного зростання. Справа в тому, що можливості використання новітніх технологій виробництва тісно пов'язані з науково-технічною політикою держави, її економічним потенціалом і вимагають відповідного фінансування цієї сфери.

Уже багато років в Україні не виділяється достатньо коштів на розви­ток науки, техніки та технологій, а наявні розробки та новинки не знахо­дять свого використання у господарській сфері.

Науково-технічний прогрес створює можливості для масового онов­лення науково-технічного потенціалу за рахунок нововведень, яке і стає основним чинником економічного зростання на сучасному етапі. Тому розвиток інноваційної сфери економіки є одним з основних завдань, що сприяє розширенню виробництва. Все це потребує проведення відповід­ної державної політики щодо підтримки та регулювання інноваційних процесів, структурних змін, розвитку науково-технічного та інтелекту­ального потенціалу.

Використання досягнень НТП обумовлює направленість впливу струк­турного фактора настворення прогресивної структури виробництва, підви­щення питомої ваги наукомістких галузей.

В умовах великомасштабного виробництва зростає значення такого фактора економічного зростання, як менеджмент. Сучасний менедж­мент підвищує ефективність використання усіх видів ресурсів, організо­вує раціональне сполучення факторів виробництва, забезпечує освоєння нових технологій, вирішує інші важливі функції технічного, економіко-організаційного, соціально-психологічного характеру, які сприяють еко­номічному зростанню.

Чинники економічного зростання взаємозалежні і часто взаємо­пов'язані. Так, наприклад, неповне залучення трудових ресурсів при­зводить до зменшення обсягів виробництва та нагромадження капіталу, а низькі обсяги інвестицій не сприяють досягненню повної зайнятості населення.

Вищеназвані фактори визначають можливості зростання з боку ви­робництва. Існують такі фактори і зі сторони споживання. Ринковий механізм включає в себе не тільки елементи пропозиції, але й попиту, зв'язок між якими опосередкований ринком. І хоча попит визначається пропозицією, сама динаміка сукупного попиту виступає активним факто­ром економічного зростання. У зв'язку з цим виділяються фактори, що належать до сукупного попиту.

Вплив фактора попиту проявляється в певному рівні сукупних ви­датків споживачів. Попит формується доходами громадян, які викорис­товуються для споживання, державними витратами, а також попитом на капіталовкладення, що направляються на інвестиції.

Запити споживачів є стимулом для розвитку підприємств та повнішо­го використання наявних ресурсів. Незавантаження виробничих потуж­ностей сповільнює економічне зростання, оскільки спостерігається недовиробництво продукції. Забезпечення повного використання збільшених обсягів усіх ресурсів потребує підвищення загального рівня сукупного попиту та окремих його видів.

Економічне зростання в значній мірі залежить від факторів розпо­ділу, оскільки дії в цій сфері відображають елементи раціоналізму та справедливості відносин у суспільстві та в значній мірі впливають на трудову діяльність його членів. Ці фактори проявляють свій вплив як в сфері постачання, так і в сфері виробництва. В умовах недостатності ресурсів економічна політика має бути націлена на найекономніше їх використання з метою виробництва найважливіших для суспільства то­варів і послуг.

Суспільний процес відтворення, як правило, відбувається на розши­реній основі, коли частина доходів направляється на розширення загаль­ного випуску продукції. Для розширення цих можливостей необхідним стає такий розподіл зростаючих обсягів ресурсів та доходів, який би оптимізував кількість затрачених активів з кількістю корисної для сус­пільства продукції. Така розподільча діяльність стає певним чинником подальшого економічного зростання.

Значною мірою забезпечення економічного зростання залежить від правильного визначення пріоритетів у державі взагалі і, зокрема, в час­тині проведення бюджетної політики при направленні коштів бюдже­ту в окремі галузі та сфери. Визначальним тут є фінансова підтримка новітніх галузей економіки, науково-дослідних і дослідно-конструк­торських робіт за фундаментальними напрямками розвитку науки та технології.

Деякі фактори мають значний вплив на розвиток виробництва, але важко піддаються кількісній оцінці, зокрема, кліматичні умови, соціаль­на, культурна, політична атмосфера, релігійні відносини та національні традиції, соціально-психологічний клімат тощо. Ці фактори відносять­ся до нематеріальних і мають якісний характер. Вони здійснюють зо­внішній вплив на суб'єкти господарської діяльності. Ці нематеріальні фактори можна представити такими групами: інституційні, політичні, соціальні, культурні та релігійні.

Інституційний чинник впливу на економічне зростання є чи не найвагомішим. Як правило, від діючого порядку в країні, чинного законодавства, прийнятих процедур створення чи припинення діяльності підприємств, інших правил ведення бізнесу залежить і формується відповідна підприємницька атмосфера, дружнє, байдуже чи агресивне зовнішнє середовище. Державні важелі впливу, як то податкова, кредитна, бюджетна, валютна та інші складові економічної політики, або стимулюють та сприяють економічному зростанню, або навпаки - створюють перешкоди та стримують його. Особливо негативний вплив для розвитку економіки мають такі явища, як корупція, хабарництво і здирництво, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності. Низька правова культура, неповага до закону чи пряме невиконання законодавчих положень щодо регулювання економічних відносин свідчать про недостатній розвиток громадянського суспільства, що не сприяє його економічному розвитку.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин велика роль такого явища як підприємництво. Дія цього фактора безпосередньо залежить від створення в країні умов для розвитку середнього та малого бізнесу, формування в суспільстві середнього класу, виховання в індивідів під­приємницького духу, збільшення кількості власників.

Економічне зростання залежить від політичного режиму держави. Іс­торія свідчить, що демократичні країни, які забезпечують гарантії прав власності, мають більш впорядковані та цивілізовані принципи, відноси­ни, процедури діяльності суб'єктів господарювання, що стимулює при­скорення розвитку їх економіки. І, навпаки, у країнах з недемократични­ми, неправовими режимами панує невпевненість та невизначеність від­носин в економічній, правовій, соціальній та інших сферах, що гальмує їх розвиток.

Значний вплив на економічне зростання має соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в країні. У країнах з високим рівнем розвитку культури, віковими традиціями, національною згуртованістю населення, панує позитивна атмосфера для діяльності бізнесу. Існує усві­домлення громадської думки про роль та значення економічного зрос­тання, яке розглядається як бажана соціальна мета. Всі види діяльності, які сприяють матеріальному успіху, належать до престижних. Достатні матеріальні та моральні стимули, визнання в суспільстві, повага оточуючих створює атмосферу задоволення та гордості за виконувану роботу у членів суспільства. Праця стає для особи благом, а не покаранням чи "виправними роботами" за проступки. Виникає важливий чинник еконо­мічного зростання у вигляді позитивного та добросовісного ставлення до праці, що підвищує її продуктивність.

Вагомим чинником, який може впливати на виробництво та еконо­мічне зростання, є пануючі релігійні звичаї і обряди, які можуть суттєво обмежувати тривалість робочого дня або робочого року. При цьому на здійснення різних релігійних церемоній можуть направлятися значні ре­сурси.

Разом з тим, існує цілий ряд факторів, які протидіють процесу еконо­мічного зростання. До них можна віднести:

• низький рівень доходів населення, що обмежує його попит;

• низька норма нагромадження підприємств, що знижує їх інвестиційні можливості;

• нестабільна соціально-політична атмосфера у країні;

• вичерпування природних ресурсів;

• підвищення рівня екологічних стандартів;

• необгрунтоване державне втручання у ринкові відносини;

• високі податкові та процентні ставки, тощо.

• корупцію, хабарництво, криміналізацію економіки;

• порушення трудової дисципліни та недобросовісне ставлення до праці;

• втрати робочого часу під час страйків, трудових конфліктів;

• техногенні та природні катаклізми, несприятливі погодні умови.

Висока результативність економіки може бути досягнута тільки при відповідному пропорційному та узгодженому залученні всього комплек­су факторів економічного зростання, які спроможні забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни в глобалізованому світі при об­межених економічних ресурсах.

 

4. Проблеми і тенденції економічного зростання в Україні.

Кінець ХХ ст. характеризується реформами, спрямованими на перехід соціалістичних країн від централізованої планової економіки до ринкового господарства. Проведення реформ у країнах Азії, Східної і Центральної Європи мало відмінності в моделях і наслідках. Це зумовлено причинами, пов'язаними з вихідними умовами системних перетворень. Різним був загальний рівень економічного розвитку країн, галузева структура, глибина макроекономічних диспропорцій, ступінь реформованості господарських систем і психологічної підготовленості населення до змін, соціальна стратифікація, культурно-етнічні та історичні традиції та ін.

Радикальні реформи в Україні після розпаду СРСР ґрунтувались на неоліберальній моделі і так званій шоковій терапії. Вони характеризувались прискореною приватизацією державної власності, відмовою від державного регулювання цін і валютного курсу карбованця, планового управління економікою і планового розподілу продукції, бюджетних дотацій галузям народного господарства і населенню та ін. Головний акцент у реформах робився на проведенні монетарної політики, спрямованої на зменшення грошової маси в країні, що сприяло демонетизації економіки і, як наслідок - бартерних розрахунків, поширення тіньової економіки. Внаслідок цих дій розширилась можливість ухилення від сплати податків і зменшились надходження в бюджет. Знизились важливі економічні й соціальні показники. Так, за 1991-1999 рр. ВВП України знизився майже на 60%, приблизно на стільки ж скоротились загальні обсяги виробництва у промисловості й сільському господарстві, реальні доходи населення зменшились на 43%, а частка населення з доходом, нижчим прожиткового мінімуму, становила більше 25% загальної його чисельності. Таке надзвичайне падіння було обумовлено рядом факторів. Україна успадкувала зношені виробничі фонди, ірраціональну галузеву і виробничу структури. Обтяжливими обставинами стали різке підвищення цін на імпортні енергоносії, незавершеність виробничого циклу в національній економіці, розрив економічних відносин із сусідніми державами, значний військово-промисловий комплекс, складна екологічна ситуація, а також прорахунки в державній політиці, непослідовність у переході до ринкових відносин, значний тіньовий сектор.

Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, наслідком якої стали неконкурентоспроможність переважної більшості продукції вітчизняного виробництва, спад виробництва і банкрутство підприємств, різке падіння життєвого рівня населення. Причиною кризової ситуації стала не сама монетарна модель економіки, а помилковий шлях її перетворень. Тому найважливішими проблемами сучасного економічного розвитку є: вибір правильного напряму розвитку, чіткий вибір пріоритетів на шляху до втілення обраної моделі. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає не «шокову» ліквідацію економічної системи, а інституційну трансформацію, пристосування соціально-економічних інститутів до нових умов. Особливо це стосується інститутів державного регулювання економічних процесів і соціальних інститутів, що склалися протягом еволюції суспільства.

За основним показником розвитку національної економіки - ВВП на душу населення - усі країни поділяються на розвинуті й країни, що розвиваються. На даний період до розвинутих відносять країни, в яких величина ВВП на душу населення перевищує 12 тис. дол. за рік.

Щоб наблизитися до середньосвітового рівня Україні необхідно протягом 30 років підтримувати 7% економічне зростання або подвоювати цей показник кожні 10 років. Навіть враховуючи від'ємний приріст населення України, вирішення цієї проблеми потребує абсолютно нової економічної стратегії. При цьому забезпечення стійких темпів економічного зростання є одним з найголовніших завдань макро економічного регулювання.

Економічне зростання у більшості країн світу складає декілька відсотків на рік. Так, за останні п'ять років темпи приросту реального ВВП у країнах Європейського Союзу становлять в середньому 2%.

Динаміка економічного зростання (спаду) в Україні характеризувалась наступними показниками. Реальний обсяг виробництва почав зменшуватися ще з середини 80-х років, але в 90-х роках, уже за умов становлення незалежності, його падіння прискорилося. Наслідки економічної кризи 90-х років відкинули країну далеко назад. За період десятилітнього спаду обсяг реального ВВП скоротився майже в 1,9 рази. Після тривалого спаду в 90-х роках, починаючи з 2000 р., в Україні спостерігаються позитивні щорічні темпи приросту реального ВВП.

Для забезпечення стабільного економічного зростання і зміцнення позицій України у світовому господарстві необхідно розширити джерела конкурентних переваг за рахунок інвестиційних важелів та іновацій.

Головний показник конкурентоспроможності країни на світовому ринку - рівень ефективності використання всіх економічних ресурсів і насамперед - праці. Сьогодні головними конкурентними перевагами України є:

Ø високий освітній рівень працездатного населення;

Ø розвинена мережа наукових установ, що в ряді галузей мають наукові доробки світового рівня;

Ø наявність великих і водночас поряд розташованих запасів різноманітних природних ресурсів .

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує створення потужної рушійної сили, яка спрямовувала й підтримувала б нарощування високоефективного експортного потенціалу. Роль цієї рушійної сили має відігравати інноваційно-інвестиційний процес, що тісно поєднується, синхронізується з розвитком інтеграційних і соціальних перетворень.

Для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки й виходу її з кризи мають бути виконані такі умови:

1. Інституціоналізація стабільного конкурентного середовища, яка містила б послідовний розвиток інститутів захисту приватної власності й прав найманих працівників; запровадження ефективних механізмів розв'язання корпоративних конфліктів, регулювання цін і тарифів на продукцію; запобігання недобросовісній конкуренції між національними виробниками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; спрощення доступу до фінансових та інформаційних ресурсів для малого та середнього бізнесу; розвиток інфраструктури відповідної підтримки.

2. Стимулювання інноваційної діяльності, що потребує поетапного змінення переважно сировинно-експортної структури економіки, переорієнтації інвестиційних потоків на інноваційну сферу, впровадження високих технологій, формування в Україні основ інноваційної моделі розвитку та знаннєвої економіки. З цією метою має бути створена національна інноваційна система, що органічно поєднуватиме фундаментальну та прикладну науки, технологічну сферу, виробництво і управління інноваційними процесами, що сприятиме становленню й розширенню внутрішнього ринку інновацій.

3. Проведення реструктуризації економіки для створення своєрідного ядра саморозвитку. Це може бути комплекс машинобудівних галузей, які виробляють конкурентоспроможну продукцію;

4. Детінізація економіки та залучення некримінальних капіталів до інвестиційних процесів шляхом розроблення та реалізації спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів.

5. Призупинення до виходу країни з кризи приватизації державної власності, в тому числі й землі, з метою недопущення її розпродажу за безцінь.

6. Використання кредиту МВФ тільки на інноваційно-інвестиційний розвиток економіки України.

Важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища в країні. Україна сьогодні є потенційно привабливою для іноземних інвесторів. Їх бажання вкладати капітал в економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту, прагненням отримувати прибутки на довгостроковій основі, доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини, використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили як важливого фактора зниження витрат виробництва.

До основних напрямів формування стратегії економічного зростання належить також стабілізація фінансово-грошової та банківської системи; докорінна перебудова податкової системи в напрямі її глибокої лібералізації, зменшення податкового тягаря та створення ефективних економічних механізмів стимулювання підприємницької діяльності; радикальні інституційні зміни, серед яких особливе місце належить відносинам власності, диверсифікації форм її реалізації; зміни в системі управління економікою, надання більших повноважень і відповідальності регіонам; перебудова організаційної структури виробництва з урахуванням пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, що дозволить Україні ввійти у світовий економічний простір з високим науково-технічним потенціалом.

Значна роль у відновленні економічного зростання країни належить аграрній реформі, яка б привела до підвищення економічної ефективності аграрного сектора, спонукала до ефективнішого господарювання, заснованого на ринкових принципах (лібералізація ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, надання вигідних умов кредитування сільськогосподарським підприємствам тощо).

У сфері зовнішньоекономічних відносин головним є поступове входження України у світовий економічний простір. Незважаючи на економічне зростання на початку ХХІ ст., підстав для оптимістичних оцінок ще замало, оскільки вони не спираються достатньою мірою на чинники довготривалої дії. Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може бути надійною основою для стабільності довгострокового економічного зростання.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах стратегії розвитку такі:

- не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту;

- на основі створення вільних економічних зон, відповідної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції високотехнологічних галузей і виробництв;

- активно впроваджувати політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які являються потенційно конкурентоспроможними на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Важливим напрямом стратегії економічного зростання є і соціальна політика, яка повинна спрямовуватись на створення необхідних умов для підвищення добробуту населення країни, передусім за рахунок ділової активності, стимулювання трудової і підприємницької діяльності, а на цьому грунті збільшення платоспроможного попиту. Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в середньо- й довгостроковій перспективі потребують обов'язкового вирішення цих фундаментальних проблем.

Враховуючи тривалий процес трансформації економіки, труднощі переходу до інноваційної моделі розвитку, необхідно підсилити державну підтримку інноваційних процесів за рахунок коштів держбюджету. Не слід покладатися тільки на ринкові механізми, оскільки багато сфер економіки й напрямів діяльності не є привабливими для приватних інвестицій, а інноваційне підприємництво знаходиться на початковій стадії розвитку.

Тому основною задачею держави є формування умов, що забезпечують органічне об'єднання й взаємодію науково-технічного й підприємницького середовища. Це дозволить ефективніше використовувати науковий і виробничий потенціал для підвищення рівня конкурентоспроможності українських підприємств. Причому слід зазначити, що для інвесторів мають бути створені сприятливі, вигідні умови, а не пільгові, як зараз часто декларується.

 


Читайте також:

  1. Абіотичні та біотичні фактори.
  2. Агрегування та факторизація
  3. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
  4. Алгоритм розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва нового та реконструкції діючих підприємств харчування.
  5. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
  6. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
  7. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  8. Біологічні небезпеки. Вражаючі фактори біологічної дії. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей.
  9. Біологічні фактори
  10. Біотичні фактори
  11. Біотичні фактори та їх вплив на деревні рослини
  12. Види економічного аналізу

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Концепції та моделі економічного зростання. | Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.