Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Форма держави та її елементи.

Форма держави – це організація влади в державі, що характеризує єдність форми правління, форми державного устрою і політичного режиму.

Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її скла­дових частин. Свій вияв форма державного устрою знаходить в особливостях політико-територіальної організації (устрою) держави та її адміністративно-територіального устрою. Під політико-територіальним устроєм слід розуміти національ­но-територіальну організацію держави, що охоплює правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок взаємовідносин між централь­ними та місцевими органами влади В теорії і практиці сучасного конституціоналізму відомо дві форми державного устрою – федеративна та унітарна.

Унітарною називається єдина централізована держава, з тери­торією, що розподілена на звичайні адміністративно – територіальні або національно – територіальні одиниці, до складу яких не належать державні утворення. В унітарній державі існує одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Територія унітарної держави навіть формально є єдиною, її складові час­тини найчастіше мають статус адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративно – територіальні одиниці – це частини території держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління. Вони є територіальною базою для здійснення функцій такого управління. Однак у межах адміністративно – територіаль­них одиниць здійснюються не тільки функції державного управління у вузькому значенні цього поняття (тобто суто адміністративні функції), а й певні політичні функції.

До складних держав належать:

Федерація – держава, територія якої складається з територій її членів – суб’єктів (державних утворень), що характеризується наявністю двох рівнів державного апарату – системи загальнофедеративних державних органів і державних органів суб’єктів федерації; двопалатного парламенту; дворівнева правова система; існування загальнофедеративного громадянства та громадянства суб’єктів федерації; у міжнародних стосунках можуть виступати як федерація в цілому, так і її суб’єкти. Всі суб’єкти федерацій мають однаковий юридичний титул: з позицій визначення їх політико – правового статусу вони є державними утво­реннями. Державні утворення не є державами, хоча нерідко наділені багать­ма відповідними ознаками, крім державного суверенітету. Іншими словами, державні утворення не можуть здійснювати самостійну внутрішню (з бага­тьох питань) і зовнішню політику. З цим пов’язане і те, що за суб’єктами федерацій не визнається право виходу – так зване право сецесії. На сьогоднішній день існує 23 федерації, до яких відносять: США, Мексику, Індію, Росію.



Интернет реклама УБС

Конфедерація є міждер­жавним об’єднанням з певними, визначеними звичайно в установчому акті цілями. Члени конфедерації передають об’єднанню частину своїх суверен­них прав, на підставі чого конфедерація може виступати як окремий суб’єкт міжнародного права. Проте конфедерація не наділена якістю суверенності. Незважаючи на передачу частини прав, суверенними залишаються тільки держави – члени відповідного об’єднання. Спільні органи, що формуються в конфедерації, наділені обмеженою компетенцією (звичайно у сфері міжнародних відносин). До того ж держави – члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити зі складу конфедерації.

Класичними прикладами конфедерацій вважаються США з 1776 до 1787 р., Швейцарія до 1848 р., Германський союз з 1815 до 1867 р. Прак­тика конфедеративних об’єднань відома і новітній історії. Зокрема, за ос­танні 40 років були утворені і самоліквідувалися такі конфедерації, як Об’єднана Арабська Республіка (Єгипет і Сирія) та Сенегамбія (Сенегал і Гамбія). У розвинутих країнах подібного не траплялося. Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного правління є унія –об’єднання двох держав під спільною короною одного монарха В XIX ст. унія мала місце між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 рр. 1905 р. – між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. – між Данією та Ісландією. У конкретних випадках унія мала різний юридичний характер і наслідки, але завжди її учасники зберігали право діяти самостійно у сфері зовнішньої та внутрішньої політики і залишалися суверенними державами.

Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй не суверенні держави – колонії (нині відійшла в історію).

Автономія – це внутрішнє самоврядування певної держави, яка має географічні, історичні, національні або інші особливості. Автономія притаманна як унітарним (Італія, Іспанія, Великобританія, Данія, КНР, Португалія, Фінляндія тощо), так і феде­ративним (Індія, Росія) державам. Порядок формування адміністративно-територіальних одиниць має свої особли­вості в унітарних і федеративних державах. Якщо за умов унітарної форми державного устрою створення та зміна цих одиниць здійснюються централізовано, то у федерації відповідні питання, як правило, вирішу­ються на рівні суб’єктів.

За характером автономія буває національно-територіальною та адміністративно – терито­ріальною.

Адміністративно – територіальна автономія утворюється з урахуванням історичних, географічних, господарських та інших умов стосовно різних частин держави. За своєю політико – правовою природою подібні територіальні одиниці не є державними утвореннями. Адміністративно – територіальна автономія має більше прав, ніж звичайна адміністративна одиниця. Функції державного управління тут здійсню­ються на засадах, близьких до засад автономії або місцевого самоврядування, що позначається на обсязі повноважень відповідних органів. Відрізняється також організація влади: якщо в державних утвореннях вона в цілому відображає принципи, прийняті на федеральному рівні, то для територіальних одиниць, які не мають такого статусу, характерна більш жорстка субординація щодо федеральних органів.

У регіонах компактного проживання національних меншин здійснюється національна автономія, створюються органи само­врядування. Органи самоврядування у районах національної автономії ма­ють право розпоряджатися фінансами на місцях, планувати гос­подарське будівництво місцевого значення, керують справами освіти, науки, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, охороняють пам’ятники культури, мають право форму­вати (з санкції уряду республіки) загони громадської безпеки для охорони порядку. У межах своєї компетенції органи самовряду­вання приймають постанови.

Форма державного правління –це спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Характер форми державного правління співвіднесений з конституції правовим статусом кожного з відповідних органів. Зовні форма правлінь зумовлена насамперед тією юридичною і фактичною роллю, яку відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту. Розрізняють такі форми державного правління як монархія та республіка. Деякі вчені замість такої схеми пропонують використовувати терміни монархія та поліархія.

Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада належить одній особі – монарху.

Найпоширенішою є така класифікація монархічних форм правління: абсолютні й об­межені (конституційні) монархії.

Необмежені монархії поділяються на:

1) деспотичні (монарх проголошується божеством);

2) абсолютні (монарх не обожнюється, але має необмежену владу).

Обмежені монархії поділяються на:

1) дуалістичні(законодавчу владу здійснює представницький виборний орган, а монарх зберігає лише виконавчу владу – формує уряд, який відповідає перед ним);

2) парламентарніабо конституційні(монарх має формальний статус глави держави і представницькі повноваження; виконавча влада здійснюється урядом, який формується парламентом, що лише йому підзвітний).

Монарх править за власним пра­вом спорідненості чи спадщини, юридично безстроково і не несе відповідальності. Він передає у спадок не тільки свій пост, а й особ­ливий титул (короля, імператора, царя, султана тощо) і формально вважається осередком усієї державної влади країни. Прерога­тива монарха пронизує всю державно – правову систему. Усе дер­жавне управління країни здійснюється від імені монарха. Порядок престолонаслідування визначається звичайно конституціями або конституційними чи органічними законами, які доповнюються звичаями. У кримінальному законодавстві монархічних країн передбачені особливі склади злочинів, спрямованих проти особи монарха або його гідності.

Влада монарха не вважається похідною від будь-якої іншої влади чи виборного корпусу, що притаманне республіканській формі прав­ління. Монарх, на відміну від президента, має спадкоємний ти­тул, а також наділений зовнішніми атрибутами влади – трон, ман­тія, корона тощо. Збереження інституту монархії вказує на те, що феодальна форма пристосована до вимог сьогоднішнього дня і відображає історичні традиції у розвитку конкретних держав. Конституції багатьох країн з монархічними формами правління характеризують главу держави як “символ держави і єдності на­роду”, “символ єдності і сталості” тощо.

Абсолютна монархія є попередницею сучасної монархії. Вона була притаманна феодальному типу держави. За абсолютної мо­нархії (самодержавство, абсолютизм, необмежена монархія) вся повнота верховної влади зосереджується в руках монарха. Він одноособово видає закони, призначає і звільняє міністрів і т. ін. Для абсолютної монархії характерною є відсутність конституційних актів, які обмежують повноваження монарха, будь-яких представницьких органів. На цей час абсолютна монархія зустрі­чається дуже рідко (існує у Саудівській Аравії та в Омані).

Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу – парламенту. На цей час у класичному варіанті дуалістична мо­нархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характер­ними для форми правління Кувейту, Катару, ОАЕ, Бахрейну, Марокко.

Пар­ламентарна монархія свої особливості, характерні риси, які стосуються повноважень монарха, порядку формування уряду, розстановки політичних сил у парламенті у кожній окремій країні.

Особа монарха законодавством відповідних країн визнається недоторканною і навіть священною. Монарх як глава держави, на відміну від президента, не несе відповідальності за свої дії. Усунути його з посади практично не­можливо, однак історична практика знає випадки “добровільно­го” зречення престолу.

Більше того, монарх не несе відповідальності й за свої власні акти, оскільки в більшості кон­ституційних монархій існує інститут контрасигнатури, який по­кладає відповідальність за подібні акти на посадову особу (наприк­лад главу уряду), яка своїм підписом скріпила цей документ.

Республіка – форма державного правління, в якій вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють два її види.

Парламентарна республіка.За такої форми правління на чолі держави стоїть виборна посадова особа. Уряд формується і діє за умови, що має підтримку, тобто довіру нижньої палати парламенту (або обох його палат). Уперше подібна форма правління з’явила­ся уФранції у70-х роках XIX ст. Характерною особливістю парламентарної республіки є про­голошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Формальною ознакою даної форми правління є наявність посади прем’єр – міністра. Звідси “дуалізм виконавчої влади”, тобто поділ її на без­відповідального главу держави та відповідальний перед парламенту, який формує уряд на чолі з прем’єром. Головним засобом впливу парла­менту на відповідальний перед ним уряд є вотум недовіри, який призводить до відставки міністрів. У свого чергу, за президентом визнається право на достроковий розпуск нижньої палати парламенту. Іншою особливістю є те, що уряд формується парламен­тарним шляхом з числа лідерів партії, яка перемогла на парла­ментських виборах, тобто яка має більшість у нижній палаті. Участь президента у формуванні уряду має суто номінальний ха­рактер. Вибір глави держави, як раніше згадувалося, відзначаєть­ся результатом парламентських виборів. Тому правління у пар­ламентарній республіці носить партійний характер. Ця система є характерною для таких країн як: Індія, Туреччина, Італія, Австрія.

Президентська республіка характеризується наявністю глави держави – президента. У президентській республіці президент і глава уряду поєднані в одній особі. Він сам добирає членів уряду і звільняє їх з посади. Члени уряду не утворюють єдиного колегі­ального органу, не несуть солідарної відповідальності і діють, влас­не, індивідуально, здійснюючи вказівки глави держави.

Суттєвого ознакою, що характеризує президентську республі­ку, є незалежне становище президента і парламенту щодо один одного. Виконавча влада безроздільно зосереджена в руках уряду на чолі з президентом, а законодавча – в руках загальнонаціональ­ної представницької установи: їх влада здійснюється протягом визначеного терміну повноважень. Отже, у пре­зидентській республіці за умов дотримання конституційної закон­ності уряд функціонує відносно стабільно, а парламент менш підданий впливу з боку виконавчої влади. Так, на практиці президент, який не має законодавчої ініціа­тиви, звертається до парламенту з посланням або доручає своїм прибічникам внести білль, підготовлений адміністрацією для роз­гляду у Конгресі. Прийнятий палатами парламенту законопро­ект передається на підпис президенту. Президент має право вето. Вето – дієва зброя в руках президента. До країн з такою формою правління належать: США, Аргентина, Мексика, Росія.

Змішана (напівпрезидентська, парламентсько-президентська або президентсько-парламентська, в залежності від того, який орган має більше владних повноважень) – поєднує риси парламентської і президентської республіки: президент обирається народом; уряд затверджується парламентом за пропозицією президента; уряд підзвітний президенту та підконтрольний парламенту; президент підписує та обнародує закони, що приймаються парламентом. Наприклад: Франція.

Сучасна України після запровадження політичної реформи є прикладом парламентсько-президентської республіки.

Політичний (державний) режим – це сукупність методів і прийомів здійснення державної влади (характеризує способи взаємодії влади з населенням, політичний статус об’єднань громадян, співвідношення правових і не правових способів здійснення влади). Політичні режими поділяють на два основні види:

1. Демократичний режим – характеризується високим ступенем політичної свободи людини; реальним існуванням політичних і правових інститутів, що дозволяє йому впливати на державне управління суспільством. Демократичний політичний режим зазвичай знаходить відображення в кон­ституціях і законах, що регулюють різні форми участі в політичному житті через:

- інститути представницької і безпосередньої демо­кратії;

- гарантовані громадянські (особисті) та політичні пра­ва і свободи;

- незалежні засоби масової інформації;

- партійний плюралізм;

- розподіл влади;

- широке самоврядування;

- гарантії для меншин;

- органи публічної влади вдаються до силових методів лише у виняткових випадках.

2. Антидемократичний – характеризується відсутністю реального здійснення прав і свобод особи, верховенством держави над правом, зосередженням влади в руках невеликої групи людей або однієї особи, підконтрольністю всіх сфер суспільного життя державі.

Різновидами антидемократичного режиму є авторитарний, тоталітарний, фашистський, одноосібно-диктаторський та інші:

а) авторитарний режимхарактеризується повною або май­же повною відсутністю демократичних політичних відносин:

- опозиція або прямо забороняється, або ставиться у такі умови, котрі не дозволяють їй нормально функціонувати;

- публічна влада широко вдається до засобів придушен­ня, адміністрування;

- самоврядування практично відсутнє;

- якщо й існує формальний поділ влади, то реально всі функції влади зосереджуються в руках однієї особи або правлячої олігархії.

б) тоталітарний режимє крайньою формою авторитарного режиму. Якщо останній задовольняється контролем за поведінкою гро­мадян, то тоталітарний претендує на контроль над думками, намагається виховувати все населення таким чином, щоб воно було готовим слухняно виконувати будь-які вказівки влади. Для оволодіння суспільством використовується такий політичний інститут, як державна “партія”, яка проникає в усі осередки суспільства.


Читайте також:

  1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
  2. III.4 Форматування тексту.
  3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
  4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  5. IV. Виклад інформаційного матеріалу
  6. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  7. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
  8. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
  9. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
  10. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
  11. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
  12. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття держави та її ознаки. Суверенітет держави. | Функції держави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.