Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Функції права.

Функції права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Вони поділяються на загально-соціальні та спеціально-юридичні.

До загально соціальних функцій права належать:

1) інформаційна (право містить у своїх нормах інформацію про волю держави щодо врегулювання тих чи інших суспільних відносин);

2) виховна (право формує у людини правовий світогляд, закріплює зразки правомірної поведінки);

3) прогностична (знання вимог правових приписів дозволяє суб’єктам передбачати поведінку учасників певних відносин, врегульованих конкретними нормами права).

 

До спеціально-юридичних функцій права належать:

1) регулятивна (упорядкування суспільних відносин):

а) регулятивна статична (закріплення суспільних відносин в тих чи інших інститутах права, забезпечення стабільності соціально-правових цінностей);

б) регулятивна динамічна (правове забезпечення різноманітних соціальних процесів, юридичне оформлення динаміки суспільних відносин).

2) охоронна (спрямована на охорону певної системи суспільних відносин, забезпечення їх недоторканості, недопущення правопорушень, установлення системи юридичного захисту і юридичної відповідальності).

 

11. Система права: норма, інститут, галузь права.

 

Право кожної держави існує не як проста сукупність правових приписів, а має свою внутрішню організацію, що визначає взаємодію між його елементами. Внутрішню структуру права називають системою права.

Система права – це цілісний комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що характеризується їх єдністю, узгодженістю, а також поділом на галузі та інститути. Отже, основними елементами системи права є норми права, інститути права, галузі права. Первинним елементом системи права є норма права.

Норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечене її організаційною та примусовою діяльністю.

Норма права має свою внутрішню структуру, яка виражається в її поділі на окремі елементи, пов’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.



Интернет реклама УБС

Гіпотеза – це частина норми права, яка містить опис життєвих обставин, за наявності яких можна чи необхідно керуватися правилом, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина правової норми, яка містить припис на те, як необхідно діяти в умовах, передбачених гіпотезою.

Санкція – частина норми права, в якій вказується на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими, заохочуючими (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні, а за ступенем визначеності змісту – абсолютно визначені або відносно визначені.

Юридичні норми поділяють за різними критеріями на такі види:

1) за предметом і методом правового регулювання (за галузями права) – норми конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального та інших галузей права;

2) за функціональною спрямованістю – регулятивні або правоустановчі (встановлюють права і обов’язки учасників суспільних відносин) та охоронні (регламентують питання, пов’язані з юридичною відповідальністю);

3) за характером приписів – зобов’язуючи (встановлюють обов’язки ), забороняючи (забороняють ті чи інші діяння), уповноважуючи (надають суб’єктам певних повноважень);

4) за способом вираження правила поведінки – імперативні або категоричні (не допускають ніяких відхилень від правових приписів), диспозитивні (допускають поведінку адресата норм за згодою з іншими учасниками правовідносин), рекомендаційні (встановлюють бажану, але не обов’язкову поведінку суб’єктів );

5) за функціями у правовому регулюванні – матеріальні (встановлюють права, обов’язки, заборони) та процесуальні (визначають порядок, процедуру здійснення прав чи виконання обов’язків );

6) за сферою територіальної дії – загальнодержавні та місцеві;

7) за дією в часі – постійні та тимчасові;

8) за дією щодо кола осіб – загальні, спеціальні, виняткові;

9) за призначенням у правотворчості – первинні та похідні.

Підставою поділу норм права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання – це суспільні відносини, що врегульовуються за допомогою певної сукупності правових норм (наприклад, відносини власності).

Метод правового регулювання – це спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин.

Найхарактернішими є імперативний метод (чітко визначає межі поведінки суб’єктів) та диспозитивний (дає можливість суб’єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, який найбільше відповідає його інтересам).

Галузь права – це система правових норм, що регулюють своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Галузі права поділяються на такі основні ланки:

1) профілюючі або традиційні (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне);

2) процесуальні (цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, господарсько-процесуальне та ін.);

3) спеціальні (трудове, фінансове, сімейне, виправно-трудове та ін.);

4) комплексні (аграрне, екологічне та ін.).

Галузі права об’єднуються у такі групи: публічне право (пов’язане з функціонуванням держави) та приватне (регулює відносини окремих людей). У свою чергу галузі права поділяються на підгалузі та інститути права.

Підгалузь права – частина галузі права (декілька однорідних інститутів права), що регулюють вужчу за галузь групу суспільних відносин. Наприклад: податкове право є підгалуззю фінансового, авторське право є підгалуззю цивільного.

Інститут права – це система правових норм, що регулюють конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Вони поділяються на:

1) галузеві (інститут власності в межах цивільного права) та міжгалузеві (інститут договору);

2) регулятивні (інститут купівлі-продажу) та охоронні (інститут відповідальності за адміністративні правопорушення);

3) матеріальні (інститут спадкування) та процесуальні (інститут притягнення до кримінальної відповідальності).

Поняття “система права” слід відрізняти від поняття “правова система”, оскільки останнє є ширшим за змістом і включає в себе крім системи правових норм такі елементи як юридична практика та правова ідеологія.

Основними правовими системами сучасності є романо-германська (нормативно-законодавча або континентальна система права), англосаксонська (прецедентна або система загального права), релігійно-традиційна (наприклад, мусульманська).

Для англосаксонської моделі характерною є наявність систе­ми судів, які розглядають усі основні види загальних судових справ. Вони здійснюють кримінальне, цивільне, адміністративне судочинство, а в деяких країнах ще й судовий конституційний контроль (Японія, США, Нідерланди). Хоча ця модель має загаль­ний, всеохоплюючий характер, вона не виключає створення у країні окремих спеціалізованих органів, наприклад, ювенільних судів (судів у справах неповнолітніх), патентних, митних, подат­кових та інших судів.

Для англосаксонської моделі характерним є широке викорис­тання судового прецеденту.

У більшості країн, де існує романо-германська модель судової системи, найбільш значною із систем, що співіснують із системою загальних судів (які розглядають головним чином цивільні та кримінальні справи), і найбільш схожою на неї, єсистема адміні­стративної юстиції, основним завданням якої є вирішення скарг приватних осіб на рішення і дії органів державного управління та посадових осіб. Крім того, до кола повноважень адміністратив­них судів можуть належати й інші “управлінські” спори, наприк­лад між територіальними одиницями.

Мусульманська модель судової системи, яка існує у деяких мусульманських країнах, характеризується тим, що поряд із державними судами діють суди шаріату.

Зазначена модель має пер­сональний характер:

- мусульманському суду підлягають лише єди­новірці, або особи, що погодилися на такий суд;

- народні засіда­телі, асизи, присяжні тут відсутні;

- судочинство здійснюється за канонами шаріату із специфічними формами відповідальності і у цивільному, і у кримінальному праві.


Читайте також:

  1. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  3. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  4. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
  5. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
  6. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
  7. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
  8. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
  9. Асимптоти графіка функції
  10. Б/. Принципи виборчого права.
  11. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.
  12. Базальні ядра, їх функції, симптоми ураження




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Право в системі соціальних норм. | Закони і підзаконні нормативні акти. Законодавчий процес.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.